«У Парижі постійно ходив з антисептиком»: Дорощук – про Олімпіаду 2024, Бондаренка та Баршима
Олег Дорощук – український легкоатлет. Він виступає у стрибках у висоту і на ОІ-2024 встановив особистий рекорд, стрибнувши на 2 метри та 31 сантиметр. Цього не вистачило для медалі, але було достатньо для глядацьких симпатій. Після Олімпіади Олег здорово виступив у фіналі Діамантової Ліги: 23-річний спортсмен посів друге місце на етапі у Брюсселі.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua Олег Дорощук розповідає, як починався його шлях, чому на юнацькій Олімпіаді були посилені заходи безпеки, що відбувалося навколо його виступу на Олімпіаді та про кошти на життя.
«Вищим я точно не хотів би бути»
– Олеже, ви почали свій шлях в легкій атлетиці у Кропивницькому. В яких умовах тренувалися в дитинстві?
– Не можу сказати, що вони були геть погані. Звичайно, це був старенький манеж, у якому, до речі, і зараз ми тренуємося після реконструкції. Місцями десь там не було резини тоді. Але в принципі, умови були. Загалом-то, нам, висотниками, не дуже то й багато потрібно було. Ще й в тому віці. Яма була, можна сказати, саморобна, тренер сам її робив. Манеж і стадіон Зірка також були. А зараз ще стало краще.
– Стадіон Зірка також пережив реконструкцію і став виглядати набагато симпатичніше. Як він вам зараз?
– Звичайно, це єдиний стадіон, де у нас є мондовська доріжка. Але чомусь його поки не приводять повністю до ладу. Це швидкий стадіон з мондовським покриттям, там де встановлювали гарні результати, як на спринті, так у стрибках. Зверху там і розминочний стадіон є.
– Який запах у вас асоціюється із вашим першим залом?
– Запах манежу, але якщо довго там не бути, то одразу його відчуваєш і згадуєш при першому візиті. Запах резини, можливо.
– В якому віці ви усвідомили, що легка атлетика – це не просто гурток для здоров’я і розвитку, а справа всього вашого життя?
– А такого не було, щоб це для мене був просто гурток. Я ходив на різні види спорту і ось там, напевно, це було, як якийсь додатковий розвиток. А коли я почав займатися легкою атлетикою, то почали з’являтися якісь задачі. Наприклад, посісти якесь місце на чемпіонаті області.
– Ви сказали, що ходили на різні види спорту. На які саме?
– Найдовше, мабуть, було тхеквондо. Десь близько року, здається. Недовго я протримався і в плаванні. І ще був панкратіон (бойове єдиноборство, – прим. Д.В.), теж десь близько року. І вже десь у віці 12-13 років я прийшов на легку атлетику.
Олег Дорощук. Фото: Google
– Тобто, ви достатньо довго перебували у пошуку свого виду спорту?
– Можна сказати, що й так. Хоча, так складалося, що батьки віддавали на різні секції, де більше сподобалося, там і залишився. А от коли прийшов на легку атлетику, спробував стрибати перші рази, це вже дійсно припало до душі. Стало цікаво, як можна стрибнути ще вище на наступному тренуванні.
– Питання від людини зі зростом 193 сантиметрів. Ваш зріст – 205 см. Які побутові переваги і недоліки у таких параметрах?
– Вище точно не хотів би бути. Якщо б я був ще вищим, ніж я є, то вже робив би якусь корпорацію для високих людей з високими стелями, щоб не битися головою. В побуті таких моментів дуже багато. Наприклад, ліжка, це взагалі окрема тема… Ми були перед Олімпіадою у Франції, то я просив, щоб мені замінили ліжко. Бо я на нього просто не влазив. В потязі так само, ніде не влізаю. В літаку також проблема. Якщо сиджу не біля аварійного виходу, то довго не посидиш.
А щодо спортивного боку… То не можу сказати, що є прямо недоліки, але з усіх стрибунів, хто є зараз, я не пам’ятаю людей зі зростом 2,05. Я навіть у олімпійського чемпіона, італійця Джанмарко Тамбері питав, він сказав, що теж не пам’ятає стрибунів із таким зростом. Були трохи нижчі, 2,02 метри і вони стрибали на 2,30 і вище. За рахунок того, що глобальний центр тяжіння у мене вище, то мені і стрибати легше. Але до цього варто врахувати, що координація та швидкість зовсім не такі, як у нижчих спортсменів.
Для стрибків у висоту оптимальний зріст спортсмена – 195 сантиметрів. І швидкість хороша, і зв’язки не такі довгі і швидше скорочуються. Але і з 2,05 можна стрибати.
– Ви не пробували в баскетбол грати на аматорському рівні?
– Звичайно, пробував. Зараз сезон закінчується, буде трохи часу на відпочинок. Восени я можу пограти в баскетбол. Є у нас аматорська команда, де хлопці збираються. Я до них підключаюся, коли на тренуваннях не дуже сильно вмираю і є ще сили пограти в баскетбол. Мені прямо подобається.
Це другий спорт, яким я би хотів займатися. Звісно, що це командна гра і я не знаю, як би я діяв в команді, як професійний спортсмен. Тут-то у нас все індивідуально, це трохи простіше. Ти відповідаєш за себе та свої перемоги. А у командних видах спорту трохи важче із цим.
«Олімпійське селище мало два рівня охорони»
– У 2018 році ви виграєте срібло на юнацькому чемпіонаті Європи в Угорщині. У вас було тоді відчуття, що це відправна точка великої кар’єри чи ви сприйняли це, як просто хороший результат?
– А я всі медалі сприймаю обережно. Виграв – добре, але далі має бути ще краще. Тоді ж це була перша Європа, емоції були просто від того, що поїхав на чемпіонат Європи. А ще й відібрався на Юнацькі Олімпійські ігри. Медалі тоді не грали великого значення, просто було приємно. Я більше, напевно, готувався до великого спорту. Якось, юнацькі та молодіжні змагання не сильно вражали.
– Юнацька Олімпіада у 2018 році відбулася у Буенос-Айресі. Ви виграли там бронзову медаль. Як вам столиця Аргентини?
– Ми жили в такому районі не дуже благополучному. Не можна сказати, що прямо гетто, але схожий на бразильські фавели. Олімпійське селище, до речі, мало два рівня охорони. Але ми там ніде багато не гуляли. Один раз виїжджали в місто, а так, щоб поринути і подивитися місто, то такого не було. Селище, тренування та змагання – і все.
– Я неодноразово зустрічав тезу, що юнацькі Олімпійські ігри – це генеральна репетиція дорослої Олімпіади. Побувавши в Буенос-Айресі тоді, і у Парижі тепер, наскільки ви відчули цей контраст?
– Можна сказати, що ця теза досить правдива, тому що приїхавши сюди на дорослу Олімпіаду, я побачив все те саме. Таке ж Олімпійське селище, бо зазвичай селять просто в готелі. Якихось кардинальних відмінностей не помітив. На дорослій Олімпіаді хіба більше відчувається напруга. Бо на юнацькій ще всі малі, всім просто класно, подобається атмосфера.
Тим більше, тоді був експериментальний формат змагань. Зазвичай проводиться кваліфікація і фінал. А тоді вирішили сумувати результати двох змагальних днів. І у перший день я стрибнув 2,04, а у другий 2,11. І загалом у мене вийшло 4,15. З однієї сторони ніби й прикольно, а з іншої, хлопці, які в перший день взагалі нічого не настрибали, у другій стрибнули на 2,22 і за сумою балів випередили мене.
«Ліжка на Олімпіаді з часом псуються»
– Раз ми вже прийшли до теми Олімпіади. Світові спортсмени цей компонент на Іграх критикували. А Ольга Харлан та Ірина Геращенко в інтерв’ю мені розповіли, що вони у цьому сенсі не відчули ніякого дискомфорту. Їжа в Олімпійському селищі: як вона вам?
– В перші дні – нормально. Ми перед цим у Франції ж якраз були і там взагалі таке аскетичне харчування. Якраз треба перед стартом вагу скинути, то якраз було нормально. Великий вибір, різні кухні. А потім трошки почало приїдатися. Але добре, що ми там були лише тиждень, бо якби це був місяць перебування, то було б не дуже добре. Тому нам не сильно набридло. Я взагалі до умов пристосовуюсь швидко.
Олег Дорощук. Фото: Google
– Сашко Желтяков розповідав мені, що у чоловічої збірної з плавання була проблема, пов’язана із тим, що більшість хлопців захворіли на Олімпіаді. Чи не було у вас побоювання за ваше здоров’я під час ОІ-2024?
– Звичайно, було. Купа людей навколо, багато спортсменів і представників команд. І постійно з кимось вітаєшся. Тим паче, імунітет страждає, бо всі виходять на пік форми. І ти стаєш вразливим до всяких болячок. І постійно ходив з антисептиком.
– Як в часи ковіду.
– Так, краще вже перестрахуватися і нормально виступити. Тому що пропустити головний старт, першу свою Олімпіаду через хворобу, це було б дуже прикро. Ну, якби трапилося, то я стрибав би з температурою, це і так зрозуміло.
– А у вас був такий досвід?
– Ну так, а що ж робити? Богдан з температурою на Олімпіаді на третє місце стрибнув (Богдан Бондаренко став бронзовим призером ОІ-2016, – прим. Д.В.).
– Що цікавого для себе побачили в Олімпійському селищі у Парижі? Як я зрозумів, тут вже з ліжком все було нормально? Що у вас викликало вау-ефект?
– Не знаю. Мабуть, чогось дуже незвичного немає. Може тому, що мені є з чим порівнювати після юнацької Олімпіади. Є кімнати відпочинку, де можна пограти або просто змагання подивитися. Все було нормально організовано. Якщо не брати певні моменти.
– А які моменти?
– Ну, наприклад, ліжка. З часом вони трохи псуються, особливо, якщо вже багато людей мінялося. Коли я приїхав, то у мене ліжко було таке, трохи змучене. Це може для однієї людини на тиждень воно ще й нормальне. А коли це більше, ніж одна людина, то вже проблема.
– Шосте місце на Олімпіаді вас засмутило?
– Особистий рекорд встановив, тому можна сказати, що я задоволений. До цього була ціль просто поїхати на Олімпіаду, подолати відбір, то потім, коли зрозумів, що великі шанси на те, що я поїду туди за рейтингом, то вже сформувалася мета потрапити до фіналу. Опинившись у топ-8 можу сказати, що це якщо не найбільший показник, якого можна було досягти, але й так досить непогано. Тим паче, для першої Олімпіади.
– До речі, після того виступу, вас стали дуже позитивно сприймати у загальноспортивній українській спільноті, не кажучи вже про легкоатлетичну. До речі, вам вдавалося брати цю висоту, 2,31, на тренуваннях? Чи це був експромт?
– Якби я на тренуваннях стрибав 2,31, то на змаганнях я би брав 2,35 і вище. На тренуваннях у мене особистий рекорд – 2,22. Вище я не стрибав ніколи і не намагався. Тому що об’єми роботи не ті. На змаганнях 5-7 стрибків і все. На тренуваннях ми високо не стрибаємо. Це не має сенсу для мене. Я знаю, що якщо я на тренуваннях стрибаю 220, то на змаганнях зможу і 230. Тому що навіть психологічно налаштовуєшся на високі стрибки. Адреналін, змагальна атмосфера, дають про себе знати.
«Мутаз – батя висоти»
– Тривалий час в Україні лідерами у чоловічих стрибках у висоту були Богдан Бондаренко та Андрій Проценко. Після вашого виступу на Олімпіаді у Парижі вас почали називати їхнім наступником. Вам це приємно чи це дратує?
– Ні, не дратує. Навіть хотілося б це підтвердити. Мені до них ще далеко. Маю на увазі, особисті рекорди 2,40 та вище. Не так багато людей стрибали на 2,40. Звичайно, хотілося б до цього рівня дістатися.
– Мутаз Есса Башир – людина, яка тривалий час дратувала українських вболівальників своїми крутими результатами. Як ви оцінюєте його вклад у розвиток стрибків у висоту?
– Мутаз – це легенда, батя висоти. Ще ніхто не вигравав три рази поспіль чемпіонат світу у стрибках у висоту. 2,43 особистий рекорд. Дуже близька спроба на світовий рекорд 2,46. Купа нагород. Та й як людина – він крутий. Мутаз – це one love.
– А який він за людськими якостями?
– Дуже приємний і простий. Перед цим у мене був старт у Швейцарії. І його туди запросили просто як гостя. Він мав стрибати, але він казав, що після Олімпіади завершить кар’єру. Не знаю, може ще й передумає. Жага до стрибків може зіграти своє, він пропустить сезон, а влітку повернеться. Видно, що йому це приносить задоволення.
– У яких ви взаєминах із дівчатами зі збірної України? Маю на увазі Ярославу Магучіх, Ірину Геращенко та Юлію Левченко.
– Та в гарних. Робочі взаємини. Стрибки у висоту, багато спільних тем на цей рахунок. Не можна сказати, що спілкуємося поза змаганнями. Але зараз Ярослава мене та Артура Фельфнера прихистила у себе в Бельгії на цей час, поки ми готувалися після Олімпіади до етапів Діамантової ліги та фіналів.
Ярослава Магучіх і Ірина Геращенко. Фото: AP Photo
– Де зазвичай ви проходите підготовку до змагань? Чи є якась визначена локація, чи кожен раз це по-різному?
– Стабільна локація – це вдома, у Кропивницькому. А так можемо зробити два збори на рік, щоб виконати більший об’єм роботи на повітрі. Або в Туреччині, або як навесні, ми були у Португалії. Там тепліше і можна вже на вулиці виконувати великий об’єм навантажень.
«Хочу виграти все і почати з чемпіонату Європи»
– Чи реально заробляти на життя легкою атлетикою? Чи вистачає вам коштів?
– Щоб заробляти, треба їздити по гарних комерціях або вигравати нагороди на чемпіонатах Європи та світу, а ще на Олімпіадах. Все одно треба їздити на комерційні змагання. Бо якщо знімати квартиру, платити комуналку, витрачати на харчування, а ще потрібні відновлювальні процедури, то це все дуже дорого. Плюс, спортивне харчування.
– У вас своє житло чи ви орендуєте?
– Ні, мені в цьому плані пощастило. Мама надала мені житло. Воно не мені було куплене, просто так склалося. Тому я живу в цій квартирі.
– А автомобіль?
– Є, старенька, маленька машинка.
– Після Олімпіади про вас регулярно почали писати ЗМІ, фактично, кожен ваш старт у фокусі уваги. Наскільки комфортно ви почуваєтеся у зв’язку із цим?
– Якщо чесно, то і не відчуваю, що є якесь зростання інтересу. Роблю свою справу далі і все.
– Чим ви захоплюєтесь поза межами легкої атлетики?
– Хобі дуже просте – риболовля. Ще автівки подобаються.
– Що найбільше зловили? Чим пишаєтеся?
– Мабуть, 10-12 кг карп.
– Що мріє виграти Олег Дорощук?
– Олімпіаду звісно. А взагалі, все хочу виграти. Можна почати з чемпіонату Європи в приміщенні. Потім Європу літню, «зимовий світ», «літній світ», Олімпіаду та Діамантову Лігу.