Юрій Чебан: «На Олімпіаді у Бразилії мій човен перевернувся, але все одно вдалося виграти золото»

Веслувальника Юрія Чебана, напевно, знає вся спортивна і вболівальницька спільнота України. Він є володарем двох золотих олімпійських нагород у каное-одиночці та унікального досягнення на Іграх, яке вже нікому не вдасться побити. 

Юрій показав себе і як успішний тренер національної збірної України з веслуваннях на байдарках і каное. А нині він ще активно просуває технічні новинки в українському спорті і волонтерить. Навіть продав задля цього всі свої олімпійські нагороди. Кореспонденту Михайлу Шафіру вдалося поспілкуватися із легендарним спортсменом на семінарі олімпійців у Вінниці. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua ви прочитаєте:

• Що перед веслуванням Юрій займався боксом, карате і балетом;
• Яка перемога йому особливо запам’яталася і чому;
• Чи хоче він, щоб діти стали веслувальниками;
• Куди пішли кошти від продажу трьох його олімпійських нагород;
• Чому четверте місце нашої «четвірки» байдарочників він вважає «суперрезультатом»;
• Що перший український веслувальник загинув на російсько-українській війні ще десять років тому. 

«Це був перший досвід цифровізації у веслувальному спорті України»

— Юрію, ви були тренером національної збірної протягом однієї каденції, до 2021 року. Під вашим керівництвом за п’ять років збірна України завоювала дві медалі Олімпійських ігор, 10 нагород чемпіонатів світу, 17 — чемпіонатів Європи та 3 — Європейських ігор. Що ще можна додати до цих досягнень на тренерській посаді?

— Відмітити насправді можна ще багато чого. Приміром, всі екіпажі (окрім «одиночок), які брали участь на Олімпіаді-2024 у Парижі, були створені під час моєї каденції і моєю командою, чим дуже пишаюсь. Разом з провідними тренерами України Миколою Мацапурою та Олександром Сімоновим була пророблена велика робота по створенню сильних екіпажів: «байдарка-четвірк» і «каное-двійка». 

Разом із командою ми розробили справедливу систему відбору і онлайн-заявку на всеукраїнські змагання. Це був перший досвід цифровізації у веслувальному спорті України. Така система допомагає слідкувати за прогресом кожного спортсмена і практично унеможливлює маніпуляції на змаганнях із результатами. Але погано, що вона не прижилась у наступників в збірній України і не була підтримана керівництвом Федерації каное України. 

Також пишаємося збільшенням присутності молоді в збірній команді. Наш новітній підхід до роботи дав можливість зростати молодому поколінню разом із топовими спортсменами. Таким чином молодь стала швидше підтягуватися до веслувальників високого рівня. 

— Оцініть, будь-ласка, виступ наших веслувальників на нещодавній Олімпіаді. Приміром, «четвірка» байдарочників лише трохи не дотягнула до призового місця… 

— Це був суперрезультат. Бо вперше в історії українського спорту наша чоловіча байдарка-четвірка (Олег Кухарик, Дмитро Даниленко, Ігор Трунов та Іван Семикін) здобула олімпійську ліцензію, вийшла до фіналу Олімпійського Ігор та увірвалась в топ-5 екіпажів «К-4». Таким чином ми самі для себе встановили планку, до якої маємо далі тягнутися. 

Безумовно, наша «четвірка» байдарочників на наступній Олімпіаді має непогані шанси здобути медалі. Вона отримали відповідний олімпійський досвід, що у спортсменів високого рівня багато-що вирішує; допомагає долати невпевненість. Тому, думаю, наступного разу на Олімпіаді у них має вийти набагато краще, навіть якщо частково зміниться склад екіпажу. 

Наші Людмила Лузан і Анастасія Рибачок у каное-двійці здобули срібну олімпійську нагороду і потужно підтвердили свій статус фавориток. Вони мають гарний потенціал перед наступною Олімпіадою-2028 в Лос-Анджелесі (США). 

Також нагадаю за наших олімпійців. Павло Алтухов і Марія Повх боролися на своїх дистанціях. Але, на жаль, їм не вдалось пройти до фіналів. Зазначу, що в «одиночках» дуже важко досягти успіху на Олімпіаді, адже конкуренція там зашкалює.

Людмила Лузан та Анастасія Рибачок. Фото: Google

— Наші провідні веслувальники тренуються за кордоном? Чи в Україні також є така можливість?

— В Україні є багато локацій, де можна тренуватися веслувальникам високого рівня у теплу пору року. Зрозуміло, якщо цього дозволяють погодні умови і локація, віддалена від бойових дій. А ось взимку (з грудня по березень) провідним спортсменам збірної України необхідно тренуватись за кордоном. 

— Чи багато веслувальників зараз воює на фронті? Можливо, вже хтось із них загинув?

— Дуже сумно, що наші чемпіони замість участі в змаганнях і здобуття спортивної слави для України вимушені воювати і захищати свій дім. На жаль, вже багато українських спортсменів і тренерів загинуло на війні. Першим веслувальником, який віддав життя під час російсько-української війни, був вінничанин Ігор Присяжнюк. Він був прикордонником і загинув ще під час АТО, у 2014 році. Тепер на честь Ігоря Присяжнюка на Вінниччині відбуваються всеукраїнські змагання. 

— Яким чином веслувальна спільнота України допомагає ЗСУ?

— Деякі наші веслувальники допомагають чим можуть, донатять, збирають кошти, волонтерять. Але централізованої підтримки немає. 

«Коли ми відновлювали базу у Баштанці, це була єдина можливість вижити веслуванню в Миколаївському регіоні»

— Чим зараз займаєтеся в галузі спорту?

— Я — військовослужбовець. Але спорт продовжує існувати, попри війну. Тому я наразі опікуюся спортсменами-веслувальниками і водночас займаюся тренерською діяльністю (на громадських засадах), допомагаю готувати деяких членів національної збірної України.

Також ми із колегами Сергієм Безуглим та Олександром Голубовим створили благодійний фонд «Олімпійське Коло». Він допомагає спортсменам-військовослужбовцям і сприяє відновленню спорту в регіонах. 

Приміром, ми реконструювали веслувальну базу у Баштанці, що на Миколаївщині. Вона постраждала під час тимчасової окупації ворогом. Після нормального ремонту юні веслувальники знову можуть там безперебійно тренуватися. На той момент це була єдина можливість вижити веслуванню в регіоні, бо тоді на річках Миколаївської області заборонили тренування і змагання. А ось у Баштанці – безпечна закрита локація, озеро. До речі, окрім веслування на байдарках і каное, там культивують й деякі інші водні види спорту. 

— На нещодавньому семінарі олімпійців, що пройшов у Вінниці, за вашої участі презентували сучасний пристрій Нейротрек. Веслувальники України вже використовують його у підготовці? 

— Ця технологія лише дійшла до нас. Вона ще не використовується повноцінно. Нині Нейротрек у підготовці використовують два українські веслувальники і тренер з веслування на байдарках і каное. Сподіваємося побачити позитивну динаміку у їхній підготовці, після цього зробимо висновок щодо подальшого впровадження цієї технології у збірній України. 

Нейротрек підсилює когнітивні можливості мозку. Він може допомогти спортсменам бути більш впевненими і сконцентрованими на відповідальних змаганнях. Пристрій навчає мозок працювати у певній динаміці, щоб атлету було зручно концентрувати свою увагу у стресовій момент змагань. Тобто нейротрек на тренуванні спортсмена додає ще один подразник, імітуючи психологічну напругу стартів. 

Юрій Чебан і нейротрекер. Фото надано героєм матеріалу

«Мама, чемпіонка СРСР, є моїм духовним лідером і «локомотивом», який штовхає вперед»

— В юнацтві ви одразу почали займатися веслуванням чи пробували себе в інших видах спорту? 

— Моя мама, Людмила Олександрівна Чебан, була чемпіонкою Радянського Союзу із веслування на байдарках. Вона є моїм духовним лідером і «локомотивом», який штовхає постійно вперед. 

В дитинстві мама приводила мене на секції із різноманітних видів спорту і мистецтва. Це бокс, балет, карате, картинг, випалювання по дереву тощо. Веслування було останнім і єдиним видом спорту, який мене закохав в себе. Мама дала мені перші ази у веслуванні, з того моменту мене одразу почало непогано виходити. Це було в Одесі, звідки я родом. 

— Де ви тоді почали тренуватися?

— На жаль, моря і океани не підходять для веслування на байдарках і каное (бо там вода «дихає» і є неконтрольовані хвилі), тільки річки та озера. Водночас в Одесі, на 14-у кілометрі Овідіопольської дороги, існує веслувальний канал. Там облаштовано декілька тренувальних баз. І саме на цьому каналі я робив свої «перші кроки» в спорті. Мама передала мене до тренера Євгенія Вікторовича Лисяка. 

Згодом я перейшов до В’ячеслава Михайловича Сорокіна, який забрав мене тренуватись у місто Южний (Одеська область), де веслування активно і успішно культивується спортивним клубом «Хімік». Отже, у 13 років я залишився навчатися в авторській школі № 3 і тренуватися саме Южному. Там і здобув олімпійську славу, виграв всі медалі Олімпіад.

— Коли мама привела вас на веслування, яку мету ставила перед вами? Втілили її мрію у життя?

— Мама ніколи не втрачала надії на те, що я стану олімпійським чемпіоном. Її мрія була втілена у життя повністю. Мама пожертвувала своєю спортивною кар’єрою заради дітей, заради навчання. Вона пішла зі спорту, щоб допомогти зростати молодому поколінню. 

Мама не досягла олімпійської сходинки, але всю свою любов, досвід і вміння передала нам з братом. Вона була завжди зі мною в спорті, була моїм самим першим тренером. Далі я більше займався з В’ячеславом Михайловичем Сорокіним, якого, на жаль, вже не має в живих. Він пішов із життя у 2017 році, у віці 79 років 

Ми пройшли потужний і довгий шлях. Я вдячний всім, хто мене підтримував, особливо тренеру В’ячеславу Сорокіну. І в першу чергу подяка моїм батькам, які виховали мене і витримали такий складний спортивний марафон. 

Хобі Юрія Чебана - серфінг. Фото надано героєм матеріалу

«Кошти від продажу олімпійських нагород пішли на відновлення баз і допомогу спортсменам»

— Відомо, що ви продали три свої олімпійські нагороди — дві золоті і бронзову. Куди пішли виручені кошти? 

—В 2022 році я продав три свої Олімпійські медалі, бронзу Афін-2008 та два золота (Лондон-2012 і Ріо-2016) . Всі кошти пішли на благодійний фонд «Олімпійське Коло». Зокрема, на спортивні потреби і допомогу веслувальникам-військовослужбовцям, військове спорядження, спортивне обладнання, матеріали тощо. Наш фонд з цією ж метою співпрацює і з іншими організаціями, в тому числі й з міжнародними.

— У вас було багато міжнародних успіхів. Яка перемога найбільш пам’ятна?

— Це було на моїх останніх Олімпійських іграх у Бразилії-2016, коли я здобув золоту медаль. Такий епізод запам’ятався, напевно, не лише мені, а й всім українським вболівальникам, і не тільки. 

Тоді на самому фініші я разом із човном перевернувся і випав у воду. Всі побачили, який потужний малюнок був зображений на борту човна. Великими буквами був напис «UKRAINE», а на його фоні козак, який скаче на коні по полю пшениці. 

До речі, по приїду додому я подарував це каное музею Національному олімпійського комітету України. 

— Пробували себе в інших видах веслування, окрім одиночного?

— Виступав у «четвірках» на чемпіонатах світу, а також із напарником Петром Круком (Рівненська область) у «двійці». Разом ми ставали чемпіонами Європи, показували непоганий результат серед молоді, подавали надії. На жаль, пізніше Петро отримав травму і «зав’язав» зі спортом, а я продовжив змагатися вже в «одиночці». 

«Серфінг надихає і ніби дає крила»

— Розкажіть, будь ласка, про родину, дітей. 

— Моя дружина Катерина – особлива і неймовірна жінка в моєму житті. Вона завжди підтримує мене у всьому і виховує двох наших дітей. Сину Єгору – сім років. І він вже ходить на секцію плавання та карате. А Вероніці –всього рік і чотири місяці. Але вона вже допомагає мамі наводити порядок у домі. 

— Хочете, щоб діти стали веслувальниками чи взагалі спортсменами? 

— Прагну, щоб вони стали щасливими та успішними людьми. А ким діти в майбутньому будуть за професією, вже не так важливо. 

Юрій Чебан із сім'єю. Фото надано героєм матеріалу

— Ваше хобі, захоплення?

— Моє хобі — підводне полювання. Дуже його полюбляю і всім рекомендую відчути ці враження. Це як звичайна риболовля, тільки підводна і трохи небезпечна. Думаю, саме це її робить цікавою. 

Люблю серфінг, він мене надихає і ніби дає крила. Також захоплююся небезпечною розвагою — катаюся на мотоциклі. А ось іншим це не раджу. 

Довідка сайту Sport-express.ua

• Юрій Чебан народився 5 липня 1986 року в Одесі. Наразі мешкає у Києві.
• Закінчив Полтавський педагогічний університет, бакалавр (2008 р.), Південноукраїнський педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського, магістр (2009 р.).
• Спортивна спеціалізація у веслуванні – каное-одиночка.
• Тренери – Людмила Чебан, Євгеній Лесяк, В'ячеслав Сорокін.
• Заслужений працівник фізичної культури і спорту України.
• Заслужений майстер спорту України.
• Отримав ордени «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів і «За мужність» ІІІ ступеня.
• Медалі на Олімпійських іграх: бронза Пекіна-2008 (каное-одиночка, 500 м), золотоЛондона-2012 (каное-одиночка, 200 м), золото Ріо-2016 (каное-одиночка, 200 м).
• Після виключення (рішенням МОК) з олімпійської програми змагань чоловіків на каное-одиночках на дистанції 200 метрів Чебан залишився єдиним спортсменом у історії Олімпіад, що двічі виграв золото на 200-метрівці у цьому виді.
• В активі – шість нагород різного гатунку на чемпіонатах світу і п’ять – на чемпіонатах Європи.
• В 2016 році Юрій Чебан завершив виступи і був призначений головним тренером збірної України з веслування на байдарках і каное. На цій посаді працював до кінця 2021 року.
• За цей період підготував каноїстку Анастасію Четверікову, яка стала срібною призеркою Олімпійських ігор в Токіо, а також чемпіонкою світу та Європи.