«В Україні для мене є лише Дніпро»: Тимофеєнко – про Леня, сина Коломойського та шанси виграти Суперлігу
Лідер БК Дніпро Станіслав Тимофеєнко проводить вже 16-й сезон в команді та веде її до впевненого чемпіонства у Суперлізі.
За багато років, поведених у лавах Дніпра, баскетболіст виріс з юного таланту до справжнього важка колективу, пройшов через безліч зірок та став учасником багатьох знакових баталій на паркеті.
Станіслав завітав в гості до сайту Sport-express.ua та дав ексклюзивне інтерв’ю, у якому розповів про наступне:
- Скільки відсотків дає на чемпіонство Дніпра в цьому сезоні Суперліги?
- Хто з молодих талантів його команди подає великі надії?
- За що отримав першу дискваліфікацію та чому ідея піти на «розбірку» з Іваном Шкурупієм виявилася поганою?
- Чим запам’яталися зірки НБА Олексій Лень, Кирило Фесенко та В’ячеслав Кравцов, які пройшли через Дніпро?
- Яким гравцем був син Ігоря Коломойського – Григорій – та чому проти нього намагалися діяти жорсткіше?
- Що зупинило його від трансферу в один з клубі Європи?
«Даю два-три відсотки на те, що Дніпро не стане чемпіоном. Може трапитися щось непередбачуване»
– Станіславе, БК Дніпро після 24 проведених матчів має стовідсотковий показник перемог у Суперлізі. Настільки слабкий рівень першості цього сезону?
– Зі сторони може скластися враження, що нам усе легко дається, але насправді це не так. Все ж таки у нас була одна поразка від Будівельника (66:72), однак київський клуб знявся зі змагань.
Було багато й інших непростих ігор. У матчі проти Рівного була близька боротьба, із тим же Запоріжжям ми грали у баскетбол на зустрічних курсах.
– Чи є взагалі хтось або щось, що може завадити Дніпру виграти чемпіонство у нинішній кампанії?
– Так. Це ми самі. Якщо у якийсь момент ми розслабимося та не будемо виконувати настанови тренера та його штабу, то можемо самі собі створити проблеми.
Я хлопцям в роздягальні вже казав, що якби був лише регулярний чемпіонат, ми б достроково його виграли, як Будівельник минулого сезону. Проте у нинішньому сезоні є плей-оф, тому найбільш відповідальна частина попереду. Якщо ми регулярку пройдемо без поразок, а у плей-оф вилетимо на першій стадії, то усі ці перемоги не будуть нічого значити.
– Який відсоток ви дали б на чемпіонство Дніпра?
– Як капітан команди, хочу дати 100%. Однак завжди два-три відсотки треба залишити на те, що може статися щось непередбачуване. Тому нехай буде 97% на те, що нам вдасться виграти чемпіонат та Кубок.
Станіслав Тимофеєнко, фото: ФБУ
– Чим сильний нинішній Дніпро?
– У нас дуже пристойна лава запасних. Я ще перед стартом сезону розумів, що це буде одним з ключових факторів успіху. Ця взаємозамінність дозволяє нам рівно йти по дистанції.
Також важливу роль відіграє наша хороша зіграність. Кістяк команди вже дуже довго грає разом.
«Сипало через пару років може дорости до збірної України та поїхати в Європу»
– Хто з молоді радує? У кому бачите потенціал?
– Дуже великий потенціал бачу в Данила Сипала. Хоча, йому ще потрібно дуже багато працювати у баскетбольному та тренажерному залах. Думаю, через один-два роки він зможе представляти нашу країну на рівні збірної та навіть спробувати себе у якомусь європейському клубі.
Сипало має хороші габарити. В нього зріст 2,10 м та дуже великий розмах рук. Завдяки швидкості він вільно почувається у нападі. В обороні він також за гру стабільно виконує по 2-3 блокшоти. В нього це дуже добре виходить. Він ще до кінця не сформувався фізично, тому якщо додасть у м’язах, зможе ще на 30-40% спрогресувати.
– Можливо, хтось ще?
– Ваня Колдомасов. Вважаю, що в нього також непоганий потенціал.
Ваня є габаритним та фізично сильним гравцем. Коли він викладається на максимум та виконує настанови тренера, то у захисті його ніхто не може обіграти. В атаці він також добре відчуває гру. Завдяки своїй фізиці він може виконувати проходи, які також неймовірно важко зупинити.
– Особисто ви проводите вже свій 16-й сезон у Дніпрі. Як це бути старожилом команди?
– Це дуже приємно. Я пройшов через багато складів, пограв разом із безліччю баскетболістів, набрався великого досвіду.
Станіслав Тимофеєнко, фото: ФБУ
– А взагалі в Дніпрі хтось залишився із тих часів, коли ви тільки прийшли у в клуб?
– З гравців зараз за нас виступає Коля Вільховецький. Він за Дніпро почав грати ще раніше за мене. Просто в нього були періоди, коли він грав й за інші команди в чемпіонаті України та робив паузу в кар’єрі.
В тренерському штабі працює Пашко Агапов. Він виступав в структурі клубу більше, аніж я. Коли я лише прийшов у Першу лігу, він вже грав у Суперлізі. Він отримав травму та буквально через декілька тижнів став тренером в дублі, а потім почав працювати й в команді Суперліги.
«Хотів зі Шкурупієм розібратися у роздягальні, а хлопці сказали, що він кікбоксингом займається»
– Під час перегляду матчів Дніпра завжди впадає у вічі ваша експресивна поведінка на паркеті. Звідки у вас така спортивна агресія?
– Так, в мене такий характер. Просто я розумію, через що пройшов та яку конкуренцію витримав.
Я пізно прийшов у баскетбол і хлопці мого віку усі були на три або навіть чотири голови вищими за мене. Тоді я дав собі зрозуміти, що треба багато працювати та доводити свою конкурентоспроможність. Багато років я йшов до своєї мети й на майданчику мені завжди хочеться перемагати. Іноді ці емоції заважають мені, а іноді допомагають завести команду.
– Бувало, що отримували дискваліфікації за власні емоції?
– Так, бувало іноді. Досі пам’ятаю свою першу дискваліфікацію. Трохи кумедна була історія.
– Розкажіть.
– Грали ми на «Метеорі» проти БК Донецьк. Мені ще років 20 було. М’яч опинився на паркеті й ми із Ванею Шкурупієм за нього у падінні зчепилися. Суддя дав «спірний м’яч», і поки ми підіймалися, Шкурупій мене, як молодого гравця, вирішив з ліктя перевірити. Почали ми штовхатися, зав’язалася словесна суперечка. Рефері підбіг та обом нам дав дискваліфікаційний фол.
Я кажу йому: «Ну, пішли в роздягальню, там поговоримо». Вже збирався йти на розбірку, а мені хлопці сказали, що він ще паралельно кікбоксингом займається, тому краще зайвий раз не висовуватися. Я все зрозумів.
Станіслав Тимофеєнко, фото: БК Дніпро
Вже після матчу ми побалакали й Шкурупій дав зрозуміти, що я ще молодий і треба поважати старших. Я його послухав, ми потисли один одному руки й розійшлися.
«Леню треба йти в команду, де він отримуватиме хоча б 15-20 хвилин ігрового часу»
– Протягом свого шляху у Дніпрі ви пограли разом із трьома нашими представниками в НБА: Олексієм Ленем, Кирилом Фесенком та В’ячеславом Кравцовим. Цікаво, як склалися ваші відносини з останніми двома, які прийшли в клуб вже у статусі зірок?
– У нас були нормальні відносини. Хлопці вони спокійні, передавали нам власний досвід. Кирило більш епатажно міг поводитися стосовно команди суперника.
– Що ви маєте на увазі?
– Якось у рамках Кубка ФІБА ми поїхали у Грецію на матч з Арісом, де дуже гарячі фанати. Кирило закинув м’яч, розвернувся до трибун та палець до губ приклав, типу: «Тихо!». Вболівальники так почали кричати! На паркет полетіли запальнички… Він зрозумів, що зробив зайве. Під час тайм-ауту знову розвернувся до фанатів та попросив вибачення, бо не факт, що ми б взагалі дограли той матч.
– Чим Фесенко в ігровому плані був хорошим?
– Він виділявся своєю фізикою та габаритами. Був дуже потужним. В нього були ігри, коли його просто ніхто не міг зупинити під кільцем. Якщо він дійсно хотів грати, то просто нереально було протистояти йому.
На жаль, за увесь сезон у нього таких матчів було максимум з десяток. Не знаю чому. Можливо, наш стиль гри йому не підходив. Можливо, тренер не зміг його вписати.
– А чим запам’ятався Кравцов?
– Своїми габаритами, грою у захисті. Якщо він був налаштованим та заведеним, то в захисті відпрацьовував дуже добре. Його блокшоти, підбирання, данки у нападі…
В'ячеслав Кравцов, фото: ФБУ
– Окремо хотілося б поговорити й про Леня. Чи дійсно в того ще 16-річного хлопчика було видно потенціал гравця рівня НБА?
– Пам’ятаю його ще малого, коли він тільки приїхав у Дніпро. Тренування його групи було одразу після нашого, тому я часто із хлопцями залишався, аби подивитися. Тоді він ще був трохи незграбним, але я бачив, що потенціал в нього дуже великий.
За два роки із тренером в спортивному інтернаті він дуже виріс і його почали підключати до матчів дублю. Ще через сезон він же почав тренуватися із командою Суперліги, паралельно постійно отримуючи ігровий час у Вищій лізі. Ось тоді він вже став показувати свій рівень, і наступним кроком для нього став коледж у США.
– Чим Алекс в ігровому плані виділявся?
– Для свого зросту у 2,10 см він був дуже пластичним, бо до цього ще займався гімнастикою. Це дуже добре повпливало на його рухи у баскетболі. Коли він грав з однолітками, які мали приблизно такі ж габарити, то це було небо і земля.
– Ви зараз підтримуєте зв’язок?
– Перші три-чотири роки, коли він був у коледжі, ми спілкувалися. Коли його вже обрали у Фінікс, ми поговорили, і після наш зв’язок перервався. Не знаю, чому так. Можливо, це було його рішенням, а можливо й хтось повпливав.
Останнім часом він мені написав лише після початку повномасштабної війни. Запитав, як я. Ми коротко переговорили, і на цьому усе.
– Слідкуєте за його виступами у Сакраменто? Що думаєте?
– Так, іноді по статистиці, іноді по іграх я слідкую.
Треба сказати, що на його позиції грає Домантас Сабоніс – це зірка Сакраменто та усієї НБА. Тобто конкуренція дуже серйозна. Однак все одно, коли тренер виділяє Леню понад 10-15 хвилин, то він дуже гарно грає та допомагає команді як у захисті, так і у нападі. Він дає агресію під кільцем, на підбираннях, робить данки…
Все ж таки, це вже десятий сезон для Леня в НБА, і його досвід приносить неабияку користь Сакраменто.
Олексій Лень, фото: AP
– Як вважаєте, Леню краще змінити команду чи продовжувати пробиватися у Сакраменто?
– Зі свого боку можу сказати, що Льосі потрібно йти в ту команду, де він буде гравцем старту. Це було б супер. Або ж хоча б туди, де він буде отримувати 15-20 хвилин ігрового часу, підміняючи основного центрового, або «четвірку» чи «п’ятірку».
Просто в останні сім-вісім років в НБА дуже мало класичних центрових. Хоча, Льоха, коли грав в Атланті, показував, що в нього є й кидок. Зараз потрібні гравці, які швидко приймають рішення та дають максимальну динаміку.
Повторюся, коли Лень отримує свої хвилини, то виглядає досить пристойно. Якщо він вирішить щось змінювати, то потрібно шукати команду, де йому більше довірятимуть. Навіть за 15-20 хвилин він зможе показувати хороші цифри, що спонукатиме тренерів давати йому ще більше часу.
В НБА все залежить від твого статусу в команді. Як показує практика, баскетболісти, що грають по дві-три хвилини, потім стоять першими на обмін, або їх взагалі позбуваються. А я вважаю, що в Льохи є бажання та мотивація грати ще декілька років на хорошому рівні.
«Коли за Дніпро грав син Коломойського, то на виїзди ми літали чартерами»
– У Дніпрі ви також пограли разом із сином Ігоря Коломойського – Григорієм. Якого рівня це був гравець?
– Бажання в нього було, однак, якщо дивитися правді у вічі, то він був гравцем рівня Першої або Вищої ліги максимум.
– А як він у людському плані?
– Спокійний хлопець без будь-якого зверхнього ставлення. Був на своїй хвилі та мав хороше почуття гумору, як і батько. Поводив себе на рівні з усіма, що мене дуже сильно здивувало. Від команди до нього була повна повага.
– Гравці не боялись на тренуваннях жорстко проти нього діяти?
– Ні, не боялися. Навпаки, навіть були моменти, коли чекали можливості, аби більш щільно зіграти проти нього. Хотілося довести тренеру, що для нас нічого не означає його статус.
Григорій Коломойський, фото: БК Дніпро
– І що тренери?
– Бувало, коли пили воду під час пауз, підходили до гравців та тонко натякали, аби грали трохи легше (сміється, – прим. Д.В.).
– Коли син Коломойського грав за Дніпро, команда мала найкращі умови?
– Можу сказати, що тоді на кожен виїзд ми літали і жили у найкращих готелях усіх міст. Харчування, звичайно, також було на топрівні. Декілька разів ми навіть чартером літали на збори до Туреччини. Для деяких гравців це було щось неймовірне.
«Хочу дійти до 20 сезонів у Дніпрі»
– Особисто у вас за стільки років виступів за Дніпро ніколи не було бажання спробувати себе в іншій команді чи чемпіонаті?
– У 2016 році я мав невеличкий досвід виступу у литовському П'єно, мені сподобався місцевий чемпіонат і я хотів там залишитися. Також у мене тоді були варіанти з Польщі та Румунії.
Однак ми поспілкувалися із президентом Дніпра і він зумів переконати мене залишитися в команді. Не шкодую про своє рішення, бо тут я провів дуже хороші роки.
– Можливо, якийсь український клуб колись вас дуже хотів?
– Ні. Я завжди казав, що в Україні для мене є лише Дніпро. Я поважаю нашого президента та одних з найкращих в Суперлізі вболівальників. Не думаю, що я б почувався добре, аби перейшов в іншу команду. Для мене це неприпустимо.
– Чому ви так віддані Дніпру?
– Як вже казав вище, я дуже пізно прийшов у баскетбол і тут мені дали шанс. Вважаю, що на початку кар’єри я не демонстрував того рівня, якого від мене очікували.
Станіслав Тимофеєнко, фото: ФБУ
Пам’ятаю свої перші ігри за основну команду, після яких мені самому було соромно за те, як я грав. Проте тренери все одно продовжували вірити. Потім нарешті настав той момент, коли я скористався своєю можливістю завдяки терпінню тренерів та президента.
У Дніпрі мене допомогли вирости у того гравця, яким я зараз є.
– Скільки ви ще хотіли б пограти?
– Скільки здоров’я буде дозволяти. А взагалі хочеться мінімум до 20 сезонів у Дніпрі дійти (сміється, – прим. Д.В.).
– Чого бажаєте ще досягти у баскетболі?
– Хочеться нарешті виграти чемпіонат України. Я розумію, що нинішню Суперлігу недоречно порівнювати із тою, яку вигравали Будівельник, Маріуполь, Прометей… Однак все одно, чемпіонство – є чемпіонство.
Ми вже вигравали золоті медалі, коли була пандемія коронавірусу. Просто тоді першість перервали, і оскільки ми йшли на першому місці, нас визнали чемпіонами. Хочеться все ж таки зробити це у спортивній боротьбі.