«Я в Шевченка машину забрав, бо «літав»: Сабо шокований витівкою Пономаренка і закликає Суркіса його покарати
Прізвище динамівця Пономаренка знову в усіх на вустах і майорить у кожній новинній стрічці всіх спортивних пабліків України, але не тому, що Матвій забив черговий гол чи встановив якийсь статистично-віковий рекорд
Напередодні форвард київського клубу опублікував Stories в Instagram з тест-драйву британського автомобіля Bentley Bentayga, який він розігнав до 245 кілометрів на годину!
Хайпонув Мотя – саме так називають Пономаренка партнери по команді та фани біло-синіх – на славу. Так що згодом сам і видалив Stories з мережі.
Журналіст сайту Sport-express.ua Віктор Глухенький не став робити ніяких оцінювальних суджень, а поспілкувався про витівку молодого таланту столичного клубу-гранда з його легендою – Йожефом Сабо, який з висоти прожитих років та життєвого досвіду дав пораду і Пономаренку, і тренеру, і президенту Динамо щодо нього.
«Треба, щоб хтось із керівництва клубу поговорив із Пономаренком – тренер, чи може, й президент»
– Йожефе Йожефовичу, ви неодноразово видавали компліменти Пономаренку, заслужено, питань немає, пророкували йому велике майбутнє, але от така от поведінка 20-річного хлопця, це що. Юнацький якийсь максималізм? Так ніби ж вже і не юнак Пономаренко...
– А ще я не раз і не два особисто тобі говорив, що Пономаренко – піжон! І моя думка поки так і не змінилася щодо нього в цьому плані. Вперше я його так назвав ще роки два тому… Як футболіст, він дуже талановитий хлопець, в нього є всі дані вирости в якісного нападника, не втомлююсь про це говорити, й перейти з Динамо в хороший європейський клуб калібру навіть Реала чи ПСЖ, але от така от поведінка його не красить. 245 кілометрів на годину? Божевілля якесь...
Матвій Пономаренко, фото: ФК Динамо (Київ)
Мені от просто цікаво, хіба в нього немає старших товаришів, які б пояснили, що не варто так ганяти та ще й щоб про це всі знали… Ну, добре, друзі може в нього теж молоді, але ж є батьки. Чому вони не займаються його вихованням в цьому плані? Не знаю… Його треба направити на правильну стежку, а не кривеньку.
– На яку свого часу стали суперталановиті хлопці Мілевський та Алієв, наприклад.
– Та не дай Боже! Не хочу навіть й думати про таке, що він повторить їх шлях…
Я свого часу забрав машину в Шевченка, бо він «літав», обігнав мене якось дорогою на базу. Андрій був тоді молодий ще. Так і з Пономаренком треба вчинити! Ситуація дещо схожа. Треба, щоб хтось із керівництва клубу поговорив із Пономаренком – тренер, чи може, й президент. Щоб трішки опустили його з небес на землю. Я все розумію, пішло в нього, почав стабільно грати, стабільно забивати, у національну збірну викликали, але ж це не означає, що потрібно на машині гасати з такою шаленою швидкістю. А якби з ним, не дай Боже, щось сталося? До речі, а що за машина, що таку швидкість розвиває?
– Bentley Bentayga. Коштує, між іншим, під 13 мільйонів гривень.
– Не знаю я такої марки авто… Ну, ненормальна така поведінка на дорозі, ненормальна, повторюсь, так ще й хизуватися цим… Поки не пізно, треба Пономаренка якось покарати.
«Швидка їзда мені ніколи не подобалась. Можливо, навіть і боявся я трохи швидкості»
– Ви ж також автомобіліст і з чималим стажем. Пам’ятаєте свою першу машину, що за авто у вас було?
– Першим моїм автомобілем був Москвич. Приїхав я з Ужгорода до Києва, ще геть молодий був, гроші з’явилися, та й купив. Тоді придбати машину було не так просто, як зараз, навіть, якщо були на неї кошти. Черги були... Але мені вдалося. Допомогли трошки тогочасні великі люди, політики. Мій перший Москвич у два кольори пофарбований був: зверху блакитний, а посередині біла смужка йшла по корпусу. А яка модель, 407, 408 чи 412, то вже й не згадаю…
Йожеф Сабо, фото: ФК Динамо (Київ)
Згодом у мене з’явилась Волга. Щербицький виділив три авто для Динамо за чемпіонство СРСР. Майже щороку по кілька машин цієї марки на команду надавали. Я свою Волгу купив, а через кілька років, поїздивши, продав на Кавказ. Чи то в Азербайджан, чи у Вірменію поїхала.
– Зізнайтесь, у молоді роки полюбляли натиснути на педаль газу до упору?
– Ні. Чесно. Річ у тому, що швидка їзда мені ніколи не подобалась. Можливо, навіть і боявся я трохи швидкості.
– Давно за кермом сиділи?
– Давненько… В мене ж операція на нозі була, а потім то те, то се... А зараз війна, немає куди особливо їздити, але, можливо, ще й посиджу за кермом. Однак, так щоб хотілося мені поїздити, то – ні, не тягне.
