«Почувши про Олександрію, сказав, щоб агент більше ні з ким не спілкувався»: Беляєв – про Ротаня, Кравченка та дербі Дніпра
Вихованець академії Дніпра та нині півзахисник Олександрії Олександр Беляєв у свої 25 років встиг змінити 8 футбольних клубів, побувати в Грузії та Туреччині, після чого повернувся в Україну і на даний час намагається закріпитися в основному складі вражаючої своїми результатами Олександрії Ротаня. Олександр виходить в стартовому складі «містян» вже у другому матчі поспіль, а в минулому турі УПЛ своїм голом він приніс перемогу команді Ротаня над полтавською Ворсклою.
Кореспондент нашого сайту Ігор Лисенко записав ексклюзивне інтерв’ю сайту Sport-express.ua з Олександром Беляєвим.
«Емоції від фіналу Ліги Європи за участю Дніпра були шалені»
‒ Олександре, як почалося ваше захоплення футболом? Вболівали за ФК Дніпро, враховуючи, що ви вихованець цієї команди та народилися в Дніпрі?
‒ Звісно, вболівав за Дніпро. Почалося все з раннього дитинства, коли дідусь зі мною виходив грати в футбол. Дуже багато часу цьому приділяв, за що йому дякую. Грати в м’яча у будь-якому місці – моє найулюбленіше заняття було. На всі свята просив у подарунок футбольні м’ячі.
‒ Що було далі? Академія, хто привів?
‒ Батьки відвели до академії. Хоча не зовсім так: грав у футбол за звичайну школу, де навчався. На один з матчів прийшов тренер з академії, побачив мене і захотів забрати до себе. Прийшов з батьками на перегляд до академії Дніпра, мене взяли, так і розпочався мій футбольний шлях.
‒ Де дивилися фінал Ліги Європи 2015 року Дніпро проти Севільї, чи пам’ятаєте ці емоції?
‒ Півфінал дивився вдома. Фінал – у центрі міста з друзями, дуже поспішали на цю гру, затори на дорогах, велика кількість людей біля великого екрану. Емоції були шалені! Пройшли такий епічний шлях до фіналу, хоча і програли. Матч був дуже цікавим.
Руслан Ротань у матчі з Севільєю, фото: Getty Images
«Протистояння між ФК Дніпро та СК Дніпро-1 було серйозне»
‒ Чи перетиналися ви на юнацькому рівні з Луніним, Супрягою та Назаренком? Що можете згадати з ранніх років цих футболістів?
‒ Лунін грав за старших, а ось із Супрягою та Назаренком виступали в одній команді. В нашій академії взагалі було дуже багато талановитих хлопців. Не у всіх склалося з футболом, деякі обрали інші шляхи у житті.
Супряга та Назаренко виділялись з понад інших, в першу чергу, своєю швидкістю. Супряга взагалі був великим талантом. Назаренко трохи менш талановитий, але компенсував це своєю працею. Він спочатку грав не дуже часто, але вже починаючи з U-19 почав грати постійно і доріс з часом до рівня УПЛ, спочатку за Дніпро-1, а потім за Полісся.
‒ Ви розпочали свій професійний шлях у Дніпрі-1. Тоді безпосередні учасники дніпровського дербі казали, що Дніпро-1 - це була умовна перша команда, а ФК Дніпро – дубль. Чому, вважаєте, ви продовжили виступи саме в Дніпрі-1?
‒ Тоді створили новий клуб – Дніпро-1, і багато кого туди запросили. Мені теж запропонували професійний контракт і я підписав його майже без роздумів. Чув, що Дмитро Станіславович Михайленко був у мені зацікавлений. Не було такого, що я обирав між клубами.
Щодо поділу на основну команду та дубль, такого теж не було. Це були дві різні перші команди, хоча і базувались разом на одній базі. Протистояння склалося серйозне, хотілось їх обіграти постійно, на Дніпро завжди було особливе налаштування.
‒ Що відчували, коли грали проти ФК Дніпро?
‒ Зарядженість, було бажання перемогти. На матчах між нами було багато вболівальників, відчувалась особлива атмосфера. Ці ігри були цікавими та емоційними.
«В тактичному плані Михайленко схожий з Ротанем»
‒ Які були відносини з Дмитром Михайленком? Який він тренер?
‒ Дмитро Станіславович – чудовий тренер, у нього дуже розвинутий тактичний план. Вони у цьому схожі з Русланом Петровичем Ротанем. Мені дуже допомагає зараз той фундамент, що дав Михайленко, коли мені було 17 років. Дуже задоволений, що тоді потрапив саме до такого тренера. Був розвиток, не грали в “бій-біжи”, постійно працювали з м’ячем і розвивалися у всіх напрямках.
Дмитро Михайленко, фото: СК Дніпро-1
‒ У дебютному сезоні за Дніпро-1 ви були гравцем основи. Наскільки молодому хлопцю було важко грати проти дорослих чоловіків?
‒ Виникали певні труднощі, бо одразу з дубля перейшов грати в першу команду. Проти нас грали дійсно дорослі чоловіки, що ноги не прибирають. Звик з часом, але знадобилося декілька ігор на адаптацію. На зборах також траплялися різні суперники, тому це також допомогло.
‒ У Другій лізі сезону 2017/18 “спортклубівці” були на голову сильнішими за інших? Конкуренцію могли скласти лише Металіст 1925 та ФК Дніпро?
‒ Так, в Дніпрі-1 був дуже сильний склад, який підібрали, щоб за сезон вийти в Першу лігу. Таке було завдання. Особливих проблем, крім названих вами, команд не було. Інші команди були нижче за рангом.
‒ У “золотому матчі” проти Агробізнесу Дніпро-1 вважався фаворитом, але сенсаційно програв з мінімальним рахунком. Що тоді сталося?
‒ У тому матчі я був на заміні, не пам’ятаю вже деталей. Головним для нас було вийти до Першої ліги, тому вже думали про це. Сам матч був символічним, хоч і хотілось перемогти, але програли, буває.
«Оренда в Зірку для мене була, як боротьба з зірковою хворобою»
‒ Далі у вашій кар'єрі було багато оренд. Почнемо з кропивницької Зірки.
‒ Перша оренда – Зірка, щоб подивитися інші умови футболу. Для мене це було, як боротьба з певною зірковою хворобою, щоб подивитися, що я міг втратити у Дніпрі: база, умови, тренувальний процес. Тоді я не розумів цього й опинився у Зірці, по своїй провині.
‒ Далі було грузинське Сабуртало.
‒ Грузію не особливо хочеться згадувати. Мало грав, коронавірус, багато пауз. Повернувся та попросив розірвати оренду з Сабуртало. Тоді до Дніпра-1 прийшов новий тренер – Ігор Йовічевіч, хотілося приїхати та проявити себе у Дніпрі-1. Був там пів року, без шансів також на потрапляння до основи.
‒ ВПК-Агро?
‒ Потім була оренда в ВПК-Агро, дуже задоволений цією орендою, хоча команда і з Першої ліги без особових умов, проте я там грав постійно, майже кожну гру, набирався досвіду та згодом потрапив до Туреччини. Величезний крок уперед для мене.
‒ Турецьке Генчерблігі?
‒ В Генчерблігі мені все подобалось, один із кращих ігрових періодів в житті: ігри, тренування, база, інфраструктура, все було класно. Єдине, що підвело – це травми, дуже заважали мені, пережив декілька операцій.
Олександр Беляєв у Генчерблігі, фото: Instagram
Потім поїхав із Туреччини, бо там змінилось керівництво, тренерський штаб і гравці. А я захотів повернутися до України, бо досі не грав на рівні УПЛ. Так і потрапив до ФК Львів, щоб проявити себе, а потім піти на підвищення до Олександрії.
«Нижчі 6 команд УПЛ нічим не кращі за турецькі команди нижчого дивізіону»
‒ Як взагалі виникли іноземні варіанти? Робота агента?
‒ Так, це мій агент Іван Піроженко знайшов для мене такі варіанти. До Туреччини я непогано себе проявив у ВПК-Агро. Якщо правильно пам’ятаю, то агент влаштовував у команду Дмитра Гречишкіна (Дмитро в Генчерблігі грав у 2021-23 роках, – прим. І.Л.), запропонував також мене тренеру, йому сподобався, тому все зійшлося і я опинився на новому місці.
‒ Ви пограли за кордоном і маєте вже свої особисті враження та судження. Який там рівень життя та футболу? Що було незвичного, порівняно з вітчизняним чемпіонатом?
‒ У Грузії футбол специфічний. Дуже багато «суєти», мені там не подобалося грати. Життя в Грузії також не подобалось, але може таке бути, що я був там один, коронавірус, всі сиділи вдома, тому мені погано запам’яталося навіть місто, де я проживав.
‒ А щодо Туреччини?
‒ У Туреччині команда, хоча і грала у нижчому дивізіоні, але це була випадковість, бо це лише другий виліт їх в історії. Там був клуб з гарною інфраструктурою, тренером, підбором виконавців. Треба було виконати завдання – повернутися до Суперліги, хоча це і не вийшло через певні обставини.
Футбол у Туреччині цікавий, він більш відкритий та атакуючий, менш тактичний. Рівень команд досить солідний. Навіть якщо порівнювати з УПЛ, нижчі 6 наших команд нічим не кращі, ніж команди з Першої ліги Туреччини. Підбір виконавців у турків може бути навіть сильнішим.
‒ Грали проти когось зіркового?
‒ Раян Бабель найвідоміший (голландський гравець, найбільш відомий виступами за Ліверпуль у період з 2007 по 2011 роки, – прим І.Л.). У моїй команді були футболісти з АПЛ та англійського Чемпіоншипу. Вони, може, не дуже відомі, але сам факт їх гри в Англії багато про що свідчить, туди так просто не потрапляють. Рівень там суттєвий. У турків гарні бюджети, інфраструктури та стадіони. На відміну від України, практично в усіх містах є непогані арени.
«Коли почув про Олександрію, сказав, щоб агент більше ні з ким не спілкувався»
‒ Як виник варіант з Олександрією?
‒ В Олександрію я потрапив після Львова. Був у відпустці, агент шукав команду, були певні варіанти й уже наприкінці трансферного вікна виник варіант з Олександрією. Я одразу сказав, що ніяких альтернатив більше не розглядаємо, бо дуже хотів перейти в цю команду.
Ротань та Кравченко – люди, під керівництвом яких я дуже сильно хотів працювати. Бо дивився матчі молодіжної збірної, дуже подобалось, як вони грають: розумний футбол, на м’ячі, багато інтенсивності, це те, що я хотів для свого розвитку. Тому коли почув про Олександрію, сказав, щоб агент більше ні з ким не спілкувався, хочу тільки сюди.
Руслан Ротань, фото: ФК Олександрія
‒ Кравченка ви ще знали по Дніпру-1.
‒ Так, я знав його, як гравця, та грав з ним. Тепер він тренер, ми перед моїм переходом до Олександрії трохи з ним поспілкувались. Він дав зрозуміти, що мене чекають і тому в УПЛ мене більше ніхто з команд не цікавив. Був ще варіант повернутися до Туреччини в Генчерблігі, але пріоритетом стала Олександрія.
«Не поїхав на Чемпіонат світу, бо отримав струс мозку після зіткнення зі своїм же гравцем»
‒ Чув, що ви мали їхати на Чемпіонат світу U-20, коли Петраков разом з хлопцями здобув перемогу, чому перед самим Чемпіонат світу вас прибрали з заявки?
‒ З Дніпром-1 у Першій лізі ми грали наче з Прикарпаттям на виїзді. Тренер збірної та мій агент просили керівництво, щоб я та Олександр Сафронов отримали ігровий час перед збірною. Тоді його було обмаль, бо Дніпро-1 виконував завдання виходу в УПЛ і молодим давали грати мало, тільки контрольні ігри. Домовились, що дадуть зіграти, бо вже виконали завдання підвищення.
Ми врізались зі своїм же гравцем, він ударив мене в голову та я отримав струс мозку. Приїхав до розташування збірної, мене оглянув лікар і сказав, що мені не можна тренуватися 5-7 днів, а у нас всього був тиждень на підготовку. Я пропустив цей час, не встиг одужати та підготуватися, тому тренер вирішив мене залишити в Україні.
‒ Наскільки болючі емоції, що пропустили таке футбольне свято?
‒ Був радий дивитися, як хлопці перемагають, але неприємно, що сам не поїхав. Чемпіонат світу – мрія будь-якого футболіста, навіть юнацький. Неприємно було не тому, що не взяв участь у перемозі, а що не мав шансу проявити себе, показати на іншому рівні. Найкраще, що могло бути для мене на той час.
«Ротаню треба час для побудови його футболу»
‒ Як почуваєте себе зараз? Знаю, що ніяк не могли долікувати деякі травми.
‒ Все добре, практично розв'язав усі проблеми з травмами. Набираю фізичну форму, бо пропустив усі збори, зараз проти Ворскли зіграв тільки четверту гру в чемпіонаті. Потрібен ще певний час.
‒ Наскільки важливим був ваш гол проти Ворскли? Чи наддав він вам впевненості?
‒ Так, цей гол наддав впевненості. Мені зараз треба працювати кожен день та доводити тренеру, що я заслуговую на гру в основному складі або на заміні. Головне, щоб команда перемагала.
‒ Олександрія непогано стартувала, але чи надовго вдасться продовжити переможну ходу? І чому раніше не вдавалося давати результат?
‒ Будемо старатися, не хочу загадувати наперед. Готуємось зараз до Інгульця. У нас немає довгострокових планів, готуємось від гри до гри.
Олександр Беляєв, фото: ФК Олександрія
У Руслана Петровича було півтора року до цього. Йому треба час для побудови його футболу, щоб усі футболісти думали однаково на футбольному полі, а це дуже непросто. Треба гарне розуміння між футболістами, аби реалізовувати ідеї тренера. Також у нас велика інтенсивність, треба бути фізично готовим, зокрема до постійного пресингу. Але для мене це все позитив, я дуже хотів грати у такій команді. Це розвиток, коли кожен день дізнаєшся щось нове. Ідей у тренерського штабу багато і вони ще не закінчились.
«Сподіваюся, що хтось відродить команду у Дніпрі та виведе її на професійний рівень»
‒ Які завдання ставите перед собою на майбутнє?
‒ Не хочу загадувати через травми. Йду від гри до гри, я у сезоні не так багато їх провів. Хочу допомогти команді здобувати результат: голами, асистами, діями на полі.
‒ Ваша думка про зникнення професійного футболу у Дніпрі.
‒ Дуже боляче дивитись, коли в рідному та такому великому місті немає футбольної команди. Хочеться, щоб все повернулось, бо є чудова тренувальна база, є все для розвитку футболіста. Я думав, що це є всюди, але дуже помилявся. Тепер жалкую про це, що не користувався у свій час можливостями. Сподіваюся, що хтось відродить команду та виведе на професійний рівень. Місту потрібен футбол!