«У Лейкерс є Леброн і Дончіч, але мало баскетболістів амплуа Леня»: Олександр Волков пояснив найкрутіший обмін у НБА та перехід Алекса
Олександр Волков – легендарна постать для українського баскетболу. Окрім того, що це найперший український баскетболіст в НБА, засновник та президент культового БК Київ, а також багаторічний очільник ФБУ, нині Олександр Анатолійович є почесним президентом Федерації баскетболу України та тримає руку на пульсі останніх подій.
Із видатним гравцем та функціонером сайт Sport-Express.ua поговорив про:
- те, як Олексій Лень опинився з Леброном і Дончічем;
- перспективи Святослава Михайлюка та Дмитра Скапінцева в НБА;
- як Айнарс Багатскіс погодився знову очолити збірну України;
- шанси збірної України на вихід на Євробаскет-2025;
- обмін Луки Дончіча в Лейкерс;
- фаворита сезону в НБА.
Про шанс Леня: «У Лейкерс зараз не так багато чистих центрових»
– Олександре Анатолійовичу, почнімо з найактуальнішого: Олексій Лень став гравцем Лейкерс. Наскільки цей перехід став для вас несподіванкою?
– Це хороша новина. Адже зараз потрапити в Лейкерс, де зібралися такі зірки, як Леброн, Дончіч та інші, це багато чого вартує. Тим більше, є шанс отримати ігровий час, адже там зараз є не так багато гравців амплуа Леня – чистих центрових. І ще важливий фактор: якщо поруч є сильні гравці, то набагато легше грати.
Саме по собі потрапляння до Лейкерс – це вже чудово. Відтак, будемо сподіватися, що для Олексія в цій історії все складеться якомога краще. Врешті-решт, не може ж історія постійно повторюватися. Рано чи пізно мають статися зміни на краще.
Олексій Лень у складі Лос-Анджелес Лейкерс. Фото: AP/Rob Gray
– Святослав Михайлюк продовжує грати за Юту. На вашу думку, чи не пересидів він у цій команді?
– Бачите, він якось так грає нестабільно. То отримує чимало ігрового часу, то не грає взагалі. У Юти, будемо відверті, мало шансів на потрапляння у плей-оф цього сезону. Можливо, Юта проводить свої експерименти та планує перебудову на наступний сезон. Відтак тестує гравців вже зараз. У Свята було кілька досить пристойних матчів, в яких він набирав 16-18 очок. Його ж не обміняли і, наскільки я розумію, навіть і не намагалися.
Зараз важливо одне: щоб кожен із наших хлопців – і Лень, і Михайлюк – знайшли позицію, на якій стабільно грали б. Вони обидва – дуже талановиті гравці. Можливо, це найталановитіші гравці за всю історію України. Один – центровий, інший – атакувальний захисник. Відтак, хотілося б, щоб вони посіли гідне місце своєму таланту. Я впевнений, що вони достатньо викладаються на тренуваннях. Десь, може, бракує спортивної удачі, але рано чи пізно, за всі їхні старання буде гідна винагорода.
– Ще один наш хлопець за океаном, про якого запитаю: Дмитро Скапінцев. Він грає у G-Лізі, теж нещодавно змінив команду. Які у нього перспективи заграти в НБА? Він попрацював у тренувальному таборі Нікс і Бостона, але вирушив до G-Ліги…
– Він, певно, міг би спробувати знайти себе десь у європейському клубі. І гроші більші б заробляв, і проявив би себе на європейському ринку. Але, попри це, Дмитро залишається у Штатах. Напевно, у нього є якісь контакти, тривають якісь розмови, він на щось розраховує. Вже третій рік він грає у цій G-Лізі, отримує відносно невеликі гроші. А значить, розраховує і на продовження кар’єри в НБА.
Важко коментувати, що буде далі, але людина вперто намагається реалізувати свій шанс. Дай Бог, у нього все вийде, йому так само бажаю тієї ж спортивної удачі.
– Місяць тому я розмовляв із Айнарсом Багатскісом і спитав його, кого з наших молодих гравців він бачить в перспективі в НБА, або бодай в Євролізі. Він назвав ім’я Даниїла Сіпала. Чи погоджуєтеся ви з ним?
– Я ще не бачив наживо одного нашого баскетболіста, Максима Шульгу, який грає в США в коледжі. І грає, наскільки я розумію, досить непогано. Причому, на складній позиції заднього гравця. Ви ж стежите за ним?
– Чесно кажучи, ні. Але після ваших слів, звичайно, зверну увагу.
– Зверніть, тому що тренери та Федерація пов’язують із ним великі надії на майбутнє, як із розігруючим. Я останній місяць-півтора трохи загубив його з поля зору, але суть у тому, що він на хорошому рахунку і має високий потенціал. Це перша людина.
Сіпало – ясна річ. Дуже талановитий хлопець. І Максим Кличко, який дуже пізно почав займатися баскетболом, але у нього є усі дані, аби реалізувати себе. Нещодавно він трошки випав з цього процесу, не грав близько місяця і зараз потрохи відновлюється. Тому в плані бажання тренуватися та розвиватися назву цих двох гравців. Ми їх побачимо у всій красі на молодіжному чемпіонаті Європи вже цього літа. Все ж таки, це буде дивізіон А з усіма найкращими командами. І ось тоді наша перспектива буде ясною, хто у нас із молодих претендуватиме на місця в європейських клубах і, можливо, в НБА.
Наразі ж виділяю цих двох хлопців, бо дані у них унікальні. У Сіпала за плечима більше досвіду, він з дитинства займається, це все зрозуміло. А от Максиму Кличку треба форсувати ці процеси, щоб заповнити той пробіл, який він має. Адже зазвичай діти починають грати у 7-9 років, а він почав у 16. Але я думаю, що потенціал у цих хлопців хороший і скоро ми про них почуємо.
Максим Кличко. Фото: ФБУ
«Сподіваюся, Багатскіс поверне гравцям збірної впевненість в собі»
– Ми з вами згадали Айнарса Багатскіса. У тому ж інтерв’ю він сказав, що із пропозицією знову очолити збірну України йому зателефонували саме ви. Як вам вдалося його вмовити повернутися?
– Він хороший, кваліфікований тренер, який прожив частину життя в Україні, знає життя гравця зсередини. У нас із ним хороші взаємини склалися ще з радянських часів. Або, як зараз кажуть, у минулому столітті. Відтак, коли було призначення, я не те що був проти нового головного тренера, а не розумів, чи треба відпускати Багатскіса. Поясню, чому.
По-перше, ми грали відбірковий цикл на чемпіонат світу. Так, ми не вийшли, але не вистачило лише одного влучного кидка. Це просто невдача. Ми досить пристойно виглядали, боролися на рівних із такими хорошими командами, як Іспанія та Італія. Відтак, я вважав, що із тим, що у нас відбувається в країні, це було не те щоб неправильно, але ризиковано. Всі ж вирішили, що раз війна в країні, то потрібен місцевий фахівець. Я нічого поганого не бачив, Степановський – нормальна людина.
Але якщо Айнарс працював з різними клубами, зі збірною Латвії, то тут у людини був розрив його спортивної кар’єри. У нього не було такого етапу, на якому б він чітко зрозумів, що таке національна збірна країни. І ніби все добре, тренувальний процес поставлений, але я бачу, що чогось бракує. Усі ігри проходили по одному сценарію: ми непогано виглядаємо у першій половині, а потім провалюємося у другій…
– У чому причина?
– Я згадаю наш досвід із Фрателло. У чому був його феномен? Не беручи до уваги баскетбольні якості, тренувальний процес, найголовніше, що він зробив: переконав наших гравців і вони відчули впевненість в собі. Вони відчули, що не гірші суперників. Хлопці повірили в себе і це головна заслуга того тренерського штабу. Вони вийшли на той рівень, який дозволяв їм грати на рівних з усіма командами. Навіть потім, коли Фрателло вже не було, вони продовжували так грати.
І от мені здалося в останніх матчах збірної, зокрема, з Ізраїлем, що сталася найстрашніша річ для спортсмена: втрата впевненості в собі. Впевненості, що ти можеш перемогти. Цей дзвіночок мене налякав. Ми почали говорити про це у Федерації. Згодом на мене поклали функцію поговорити з Багатскісом. Не те, щоб я його переконав. Це не важко було зробити. Ми розуміємо одне одного з пів-слова.
– Що ви сказали йому?
– Я пояснив йому ситуацію, сказав, що треба повертатися. Даємо йому карт-бланш, мовляв, ситуація непроста, до тебе претензій ніяких не буде, але постарайся зробити все можливе. Потрапимо на Євробаскет – добре, не потрапимо – не страшно, працюємо вже на наступний цикл. Він сказав: «Я подумаю». І якось в румунському клубі, де він працює, дуже добре ставляться до того, що він паралельно буде й тренером збірної. Знаєте, є клуби, які не хочуть, щоб їхній тренер працював ще в якійсь збірній. А ось тут так склалося, що клуб був навіть «за». Певно, це питання престижу.
Так складається, що зараз ми граємо домашні матчі у Ризі. Айнарс там як вдома. Він все там знає, він все відчуває. Це важливо. Сьогодні це логічно. Просто ми не розрахували свої сили. Бо є мирний час, а є воєнний. І навіть в спорті воєнний час має свої нюанси і інші точки впливу. Віддаю належне президенту ФБУ Михайлу Бродському, який підтримав цю ідею. Поки шанс є, треба боротися.
Я приїжджаю на матчі збірної, дивлюся на стан гравців. І було видно, які гравці при Айнарсі, і якими вони були після матчів з Ізраїлем. Я сподіваюся, що Айнарс швидко все це відновить, він всіх їх знає стільки років, працював і на клубному рівні, і на рівні збірних. Сподіваюся, що ми відновимо збірну України на належному рівні. Хоч це і непростий процес. Хотілося б, щоб український тренер хотів би взяти збірну та дати результат, ми про це мріємо, але поки не виходить.
– Буквально пару тижнів лишається до заключних матчів відбору на Євробаскет проти Словенії та Португалії. За рахунок чого наші баскетболісти можуть досягнути там позитивного результату?
– Це не Іспанія і не Франція. Це команди нашого рівня сьогодні з точки зору індивідуальної майстерності. Самовіддача, впевненість в собі, тренерська думка. Тут я вам нічого нового не розповім. Треба усвідомити, що ззаду стіна, права на помилку немає. Треба приїхати та повністю викластися у цій грі і постаратися цей дуже невдалий кваліфікаційний турнір закінчити на якійсь мажорній ноті.
– У Словенії, на щастя для нас, не зіграє Лука Дончіч…
– Словенія вирішила своє питання виходу на Євробаскет, але хлопці старатимуться показати класну гру. Вони не приїдуть «валяти дурачка». Водночас, це не буде їхній праймовий склад.
Олександр Волков. Фото: ФБУ
«Аткінсон міг очолити збірну України після Фрателло»
– А я не запитав вас про Дончіча на початку нашої розмови, тому, раз ми вже говоримо про нього в контексті збірної: як вам його обмін на Ентоні Девіса між Далласом та Лейкерс?
– Розділю свою відповідь на дві частини. Як любитель баскетболу та колишній гравець, я скажу, що цей обмін дивний і незрозумілий. До речі, так склалося, що я був у Далласі в ці дні, на їхній грі з Х’юстоном. І там була ціла демонстрація перед залом, перед початком матчу. Люди обурювалися цьому обміну. Я такого в НБА ще не бачив!
З іншого ж боку, як минулому менеджер і клубу, і збірної, скажу, що це великий бізнес. Це виключно право клубів, Далласа та Лейкерс. Вони платять гроші, їхні права описані в контрактах. Можливо, Даллас відчув, що їм треба перебудувати команду вже без Дончіча. А Лейкерс, навпаки, вирішив, що Леброн сьогодні-завтра піде і їм потрібен якийсь топ-гравець, навколо якого вони будуватимуть команду у найближчі роки.
Як мені здається, ані Даллас, ані Лейкерс не мають багато шансів поборотися за чемпіонство. Це команди в перебудові, вони не зможуть у такому стані стати чемпіонами. Відтак, це право керівництва клубів. На цю тему є хороша історія про Майкла Джордана.
– Розкажіть, будь ласка.
– Були страйки гравців перед якимось сезоном. А Майкл Джордан вже був власником Шарлотт Хорнетс. І от гравці прийшли до нього і кажуть: «Підтримай нас!». А він їм відповів: «Хлопці, я тепер з іншого боку. Я вам тут не союзник, а навіть навпаки».
Ви ж знаєте, які у гравців в НБА зарплати? Треба розуміти, що ліга організована людьми, їх утримують клуби, платять їм неймовірні гроші, тому це дозволяє їм імплементувати в життя власне бачення майбутнього клубів. Праві вони або ні, це буде видно з часом. З одного боку є емоції, ой-ай, Дончіча поміняли. А з іншого – бізнес as usual.
– Кого ви бачите фаворитом НБА цього сезону?
– Бачу, що досить гідно виглядає Оклахома. Потім – Клівленд, це якийсь феноменальний сезон для них. До речі, ви знаєте, що головний тренер Клівленда, Кенні Аткінсон, був асистентом головного тренера збірної України Майка Фрателло?
– Чесним бути не соромно: не звертав на це увагу…
– Так, зверніть увагу на цей цікавий факт. І свого часу, коли я не розумів, які події глобального масштабу чекають на Україну, я тримав в голові ідею, що коли Майк завершив би тренерську кар’єру або роботу зі збірною України, наступним кандидатом на цю посаду я розглядав саме Кенні Аткінсона. Мені він дуже подобався, як тренер. Дуже цікавий фахівець. Звісно, я здивований, бо навіть попри те, що я бачив в ньому тренерську перспективу, я не очікував, що він покаже такий результат із Клівлендом.
Повертаючись до вашого запитання щодо фаворита. І в Оклахоми, і в Клівленда, немає історії якихось грандіозних перемог саме в поточних складах останніх років. Вони зазвичай вилітали на першому-другому етапах. Якщо ви звернете увагу, як команди ставали чемпіонами в останні роки, то можна відстежити тенденцію, що спочатку вони вигравали дивізіон, потім конференцію, потім програвали у фіналі. І вони, як лосось на нерест: йшли-йшли і доходили. Це історія Далласа з Новицькі або ж Денвера з Йокічем.
А от ці два клуби, Оклахома та Клівленд, такої історії не мають. Чи зможуть вони так далеко просунутися, не беруся сказати. Але відверто – вони поки що виглядають краще за усіх. Ясна річ, Бостон та Мілуокі мають хороший потенціал для чемпіонства. Ще й трейди непогані зробили.
Я дивився Х’юстон – симпатична команда, але не виглядає як команда чемпіонського калібру. Можливо, я помиляюся. Є Денвер з хорошим досвідом, там Йокіч та хлопці з досвідом як виграшу фіналів, так і програшу. Плюс, Бостон та Мілуокі, які або вигравали чемпіонський титул або були близькі до цього. І, звісно, додам до цього переліку Нью-Йорк Нікс, який теж приємно вражає цього сезону.
– Наостанок – про внутрішній чемпіонат. Він у нас сьогодні такий, який є. Але я дивився та коментував у неділю матч Київ-Баскет – Дніпро та зловив нотку ностальгії за мирними часами. Заповнені трибуни, непогана якість гри, інтрига до останніх секунд… За темними часами настають і світлі. Чи можливе розширення складу учасників Суперліги наступного сезону?
– Хотів би відзначити керівництво Федерації: Бродський та Драбіковський зробили все, щоб чемпіонат відбувся. І, звичайно ж, керівники усіх клубів – Валерій Кондратьєв та інші, які попри все примудряються не лише знаходити кошти та утримувати команди, а ще й заохочувати глядачів на трибуни. Треба розуміти, наскільки це складно у сьогоднішніх обставинах.
Щодо розширення. Розумієте, як… Я завжди був проти безглуздого розширення. Якось ми завжди у Федерації дискутували і всім здавалося, що чим більше клубів, тим кращий чемпіонат. А мені завжди здавалося, що, переслідуючи мету розширення, важливо не втрачати якість чемпіонату. Якщо посудина переповнюється, від підігріву та пару вона готова вибухнути, то треба чемпіонат розширювати. Але зараз, коли немає достатньої кількості залів та фінансової можливості, я би не поспішав розширюватися. Якщо є стабільність, хороша організація, хороший зал, то так – можна подумати про розширення.
Я навіть не знаю, от за рахунок кого ви бачите потенціал розширення?
Том Мурат і Володимир Драбіковський. Фото: ФБУ
– Якраз наприкінці січня коментував Вищу лігу і мені сподобалися Харківські Соколи. Досить цікавий клуб із хорошим потенціалом.
– При всій любові до Харкова та історії баскетболу, але яка там відстань до лінії фронту? Ще ж є ці нюанси. Це не тому, що я проти, але треба все враховувати. Розширюватися варто, якщо є розуміння, що це принесе додаткові цікаві ігри та інтригу у чемпіонаті. Якщо ж це будуть нецікаві ігри, якщо команда буде неконкурентоспроможна, або ще гірше, зніметься посередині чемпіонату, то все це треба передбачати.
У наших умовах я б обирав якість, а не кількість, або б дивився, щоб кількість не вплинула на якість. Ось така моя думка.