«Усі хочуть бути поруч із чемпіоном. А коли труднощі – пропадають»: Богачук про поразку від Мозлі та бій Усика

Після прикрої поразки технічним нокаутом у 6-му раунді від Шейна Мозлі-молодшого Сергій Богачук вперше детально розібрав події того вечора. В ексклюзивному інтерв’ю для Sport-express.ua він назвав свій стан у ринзі «містикою», відверто розповів про фізичне виснаження, фальшивих друзів у спорті та причини, через які багато боксерів ламаються після завершення кар’єри.

Також Богачук фахово проаналізував останній бій Олександра Усика проти Ріко Верховена, пояснив специфіку роботи з незручними та фізично потужними суперниками, а також підтримав тренера Єгора Голуба після хвилі хейту. Наостанок Сергій поділився думками про майбутнє Василя Ломаченка, назвав найбільш недооцінених українських боксерів і зізнався, який раунд у кар’єрі хотів би провести заново.

«Я пробував його зрушити, а він стояв, як камінь»

— У нашому минулому інтерв’ю ти казав, що перехід у 160 фунтів дав тобі свіжість, швидкість і витривалість. Але в шостому раунді бою з Мозлі стався нокдаун і зупинка. Що саме пішло не так?

— Чесно, цей бій був дуже важким. Я сам не розумію, чому так сталося. До бою з Адамсом я вже відчував, що треба міняти вагу. У попередніх боях, коли виходив у ринг, почувався свіжим, легким. Бої з Адамсом і Бутаєвим пройшли добре. А тут — ніби якийсь змучений був. У нього, звісно, були сильні удари, але в мене було таке відчуття, що я просто не встигав відновлюватися. Після того, як втомився, ці удари вже стали дуже тяжкими для мене. Не знаю, чому так. Наче якась містика. Наче хтось наврочив.

Бо кемп пройшов дуже класно. Спаринги були чудові. Я почувався прекрасно, працював із хлопцями рівня Мозлі, а деякі були навіть сильніші. І всі казали, що я маю проходити його без проблем. А тут такий сюрприз.

— Тобто він виявився міцнішим, ніж ти очікував?

— Так, набагато міцнішим. І ще хочу сказати — він виглядав дуже важким. Я пробував його зрушити, а він стояв, як камінь. Думаю, на бій він вийшов кілограмів на десять важчим, мінімум. Прямо дуже великий був. Мені було важко його рухати.

Сергій Богачук. Фото: Getty Images

— Чи згоден ти з рішенням рефері зупинити поєдинок?

— Розумієш, рефері видніше. Можна було ще продовжити, але що вже сперечатися. Хоча скажу чесно: якби я почувався так, як раніше, як до бою з Адамсом чи навіть як у поєдинку з Бутаєвим, то не було б ні нокдауну, ні цієї зупинки. Просто я був дуже змучений. І коли бій зупинили, у мене вже не було того внутрішнього імпульсу: «Давай, я ще можу». Якийсь пробитий був. Не знаю, чому так. Якби кемп був важкий, чи я був перевтомлений — це одне. Але ж усе пройшло ідеально: і підготовка, і вага, і відновлення. Єдине — він був дуже великий. Його попередні бої були в 168 фунтах. Він був вищий, масивний, потужний. Але сказати, що він потряс мене одним ударом — ні.

— Шейн Мозлі-молодший — син легендарного боксера. Чи відчував ти його школу боксу? Чи він взяв своє більше за рахунок фізики та таймінгу?

— Тут теж важливий момент: коли в тебе батько така легенда, він знає, як правильно підготувати сина, яких тренерів запросити. Вони дуже професійно підійшли до цього бою.

І ще вони трохи збили мене з пантелику. Я очікував, що він буде працювати другим номером, рухатися назад. А він навпаки — став і почав боксувати зі мною, рубатися, працювати жорстко. Для мене це стало несподіванкою. Я думав: зараз натисну, він відступить. А він не відступив. І це мене трохи вибило.

— Тобто ти й досі не можеш зрозуміти, чому все пішло саме так?

— Так. Уже минув час після бою, я багато аналізував, але досі не можу зрозуміти. Коли в тебе важкий кемп, щось не виходить на спарингах — тоді ти розумієш причину. А тут усе було супер: спаринги, форма, вага, самопочуття. І раптом така історія.

«Мені було важче після поразки Адамсу. Тоді був страх: а якщо бокс закінчиться?»

— Ти завжди відзначався сталевим характером. Наскільки важко психологічно пережити цю поразку?

— Знаєш, мені було важче після поразки Адамсу. Тоді я програв нокаутом, але почувався у бою набагато краще. І от це було важко: ти розумієш, що ще можеш, але падаєш і вже не встаєш. Тоді ще й ситуація була зовсім інша. Це був мій перший серйозний гонорар — 25 тисяч доларів. До того я заробляв по сім-десять тисяч. Але навіть ці гроші тоді не здавалися чимось великим, бо після виплат команді залишалося зовсім небагато. І тоді був страх: а якщо бокс закінчиться? У мене не було документів у США, віза закінчувалася. Я не знав, що робити далі. Повернення в Україну після Лос-Анджелеса тоді здавалося дуже важким. Після тих масштабів і можливостей у Вінниці мені вже було тісно. Зараз уже трохи легше. Я облаштувався, документи в порядку. Розумію, що ще можу боксувати, що маю запас. Просто треба все правильно проаналізувати.

— Чи з’явилися думки щось змінити у тренувальному таборі або підході?

— Думаю, у команди зараз таке саме питання: чому так сталося? Бо на спарингах усе проходило чудово. Те, що ми награвали, у бою проходило — я багато разів влучав справа. Але не було моєї потужності. У боксі є така річ: коли ти починаєш сильно бити, суперник змінюється повністю. У нього зникають техніка і швидкість. А тут цього не було. У мене не було тієї сили, яка є завжди.

Я завжди «з’їдаю» суперника раунд за раундом. А тут — ні. Усе було якесь монотонне, важке. Я досі не можу це пояснити.

— Чи спілкувався ти після бою з керівництвом ліги або промоутерами?

— Так, спілкувався зі своїм промоутером Томом Волкером. Зараз він у ZUFFA, працює віцепрезидентом. Ми поговорили на другий день після бою. Він сказав: «Відпочинь, подумай, а потім поговоримо». Потім ми ще зустрічалися, обговорювали майбутні бої. Я не здаюся. Бокс я не кину, бо люблю цю справу. Просто треба правильно все проаналізувати і зрозуміти, чому так сталося, щоб такого більше не повторилося.

Брендон Адамс та Сергій Богачук. Фото: Getty Images

«Один великий чек — це добре, але потім тебе можуть списати»

— Якщо зараз перед тобою покласти контракт: гарантований титульний бій без великих грошей або мегабій у Саудівській Аравії за величезний чек — що обереш?

— Тут питання не просто в грошах. Або ти береш великий чек зараз, або працюєш на перспективу. У боксі часто буває так: коли їдеш лише за великим чеком, тебе можуть просто використати — заплатити і «злити». А титул — це перспектива. Якщо ти стаєш чемпіоном, то вже сам диктуєш умови і можеш заробити набагато більше.

Це як бізнес. Один великий чек — це добре, але потім тебе можуть списати, і наступний бій буде вже за копійки. А титул дає можливість маневрувати й заробляти великі гроші не один раз. Тому, звісно, титул — це правильніший шлях. Але все залежить від того, як ти себе почуваєш і чи готовий пройти ще три, п’ять або десять важких боїв.

— Як ти зараз почуваєшся після всього, що сталося?

— Зараз я відчуваю себе вже значно краще. Мені дуже сподобалося, що промоутер після бою сказав: «Відпочинь, подивися, як ти себе почуваєш, зрозумій, чого хочеш далі, а потім поговоримо». І це були дуже мудрі слова.

Після бою я був настільки виснажений, що в якийсь момент хотілося все кинути й просто кудись поїхати. Але потім потроху почав відходити, аналізувати й зрозумів: ні, зараз у боксі дуже цікаві перспективи. Підключаються нові компанії, нові канали, усе розвивається. І я подумав: а що я буду робити без боксу? Так, можна займатися бізнесом, але мені це нецікаво. Коли ти постійно в русі, у тренуваннях, у боях, серед людей, емоцій, нових знайомств — це одне життя. А коли просто сидиш на місці, навіть із грошима — стає нудно.

«Якби я зараз виграв у Мозлі, то наступним суперником у мене був би один грек — дуже цікавий боксер»

— Ти сказав дуже цікаву річ про спортсменів. Чому, на твою думку, багато хто після кар’єри починає «ламатися»?

— Бо вони все життя в русі. Постійно якісь збори, турніри, цілі, робота над собою. А потім у тебе це все забирають — і навіть якщо є гроші, ти просто сидиш і не знаєш, що робити далі. І тоді людина починає «розслаблятися»: раз, другий, третій. А потім прокидається — і вже грошей немає, друзі кудись поділися, і виявляється, що не всі були справжніми друзями.

— Мені це нагадало історію Артема Мілевського…

— Ну, так воно і є. Мені колись одна людина сказала дуже правильну річ: поки в тебе є успіх — тебе будуть пригощати, кликати, наливати, бути поруч. Але щойно ти сам скажеш: «Дай» — усе зміниться. Тоді вже почнуть дивитися на тебе інакше. Тому не треба покладатися на сторонніх людей. Треба розраховувати тільки на себе і на свою сім’ю. За останні роки в мене було дуже багато знайомих, які говорили про дружбу, а потім у якийсь момент просто зникали. Усі хочуть бути поруч із чемпіоном. А коли в тебе починаються труднощі — люди пропадають.

У мене так ще з дитинства. Раніше я думав, що це друзі, а зараз розумію — багато хто був просто знайомими.

Артем Мілевський. Фото: Динамо

— Інколи складається враження, що про Богачука говорять менше, ніж ти реально заслуговуєш. У тебе немає відчуття, що твоя кар’єра недооцінена?

— Знаєш, я не женуся за цим. Мені багато хто каже: «Розкручуй Instagram, більше лізь у соцмережі». Є боксери, не хочу називати імен, які постійно намагаються бути «на слуху» за рахунок скандалів, сварок, конфліктів. Вони міняють людські принципи на піар. А мені це не подобається. Я краще буду тим, ким є насправді, ніж гратиму якусь роль. Нехай мене знає менше людей, але вони будуть поважати мене за те, ким я є. А не за якісь шоу, конфлікти чи дешевий хайп.

— А назви боксера у своїй вазі, з яким тобі було б найцікавіше вийти в ринг саме через спортивний виклик?

— Цікаве питання. Якби я зараз виграв у Мозлі, то наступним суперником у мене був би один грек — дуже цікавий боксер (мається на увазі Андреас Кацуракис, – прим. S.E). Саме він тепер битиметься за титул ZUFFA.

Він дуже незручний: постійно сипле ударами, багато рухається, працює у високому темпі. Думаю, з ним у мене міг би вийти дуже видовищний бій. Він мені навіть трохи нагадує мене самого в молодості — я теж тоді багато бив і багато пропускав. Може, зараз уже починаю відчувати наслідки тих ударів, бо в боксі все накопичується.

А цей грек — дуже активний, незручний, постійно пресингує. Мені було б реально цікаво з ним побоксувати.

«Не добив би Усик Верховена у тому раунді, добив би в наступному. Бо бокс є бокс, а Усик є Усик»

— Ти згадав про незручних суперників. Це трохи нагадує історію останнього бою Олександра Усика проти Ріко Верховена.

— Так, я одразу зрозумів, у чому там проблема. Бувають боксери дуже незручні — кострубаті, нестандартні, фізично сильні.

Усик завжди вигравав за рахунок темпу: він просто «ламає» суперника наприкінці бою. А тут Верховен був дуже добре фізично готовий. Чесно, я думав, що максимум до шостого раунду його вистачить. Але він стояв і продовжував працювати на високих обертах. Ще й постійно ліз уперед, намагався дістати Усика. І це було незвично.

— Тобто головна проблема була саме в незручності суперника?

— Так. По-перше, його майже ніхто нормально не бачив у серйозних боях, тому під нього було важко підготуватися. А по-друге — він дуже незручний стилістично. Буває, виходить якийсь незрозумілий суперник, і ти просто не можеш зрозуміти, як під нього підлаштуватися: як зайти, як правильно вдарити, як скоротити дистанцію.

І плюс він був фізично сильний. Це дуже важливо. Він постійно рухався, працював у своєму дивному ритмі. Я думав: ще кілька раундів — і Усик його зламає. Але він продовжував рухатися далі.

— Після бою команда Верховена почала говорити про ранню зупинку…

— Так, вони можуть говорити все, що хочуть. Але в боксі є рефері, який бачить ситуацію зблизька і відповідає за здоров’я боксера.

Якби, не дай Боже, Усик ще кілька разів жорстко влучив, і сталося б щось серйозне — відповідальність була б уже на рефері.

Так, можливо, рефері трохи перестрахувався. Але якщо чесно — не добив би Усик у тому раунді, добив би в наступному. Бо яким би сильним і міцним не був суперник — бокс є бокс. А Усик є Усик. Просто в нього такий стиль. Для Усика такий стиль незручний. Він вийшов — і ти не розумієш, що з ним робити.

Усику потрібно було підібратися під нього, зрозуміти його. А він раніше не бачив його в ринзі. І через це все так і вийшло.

Олександр Усик та Ріко Верховен. Фото: Getty Images

— До речі, ще була така ситуація. Єгор Голуб дебютував у ролі тренера Усика. І після бою він написав, що отримав багато хейту та недооцінки, але не зважає на це, бо робить свою роботу. Плюс почали згадувати Юрія Ткаченка, що тренував Усика, мовляв: «Куди він подівся?»

— Я тобі поясню: після таких боїв люди завжди шукають винних. Але до чого тут тренер чи промоутер? Промоутер організовує бої. Якщо боксер заробляє великі гроші, проводить топові поєдинки — значить, промоутер свою роботу виконує. Тренер теж робить свою справу. Але Усик — уже настільки досвідчений професіонал, що тренер тут більше допомагає коригувати деталі, підготувати якісь моменти.

Я думаю, головна проблема була в іншому: суперника як слід не знали й не бачили в серйозних боях. Плюс він був дуже незручний і дуже фізично готовий. Я, чесно кажучи, був здивований його фізичною формою. Моментами навіть думав: невже він настільки добре готовий? Бо він постійно рухався, бігав, стрибав, працював без зупинки. Усик звик, що суперники йдуть на нього більш прямолінійно, він їх переламує темпом, рухом, а потім добиває в кінці. А тут вийшов суперник, який робив щось незрозуміле, постійно рухався і не зупинявся.

Я думаю, сам Усик чекав, що той десь «стане», почне просідати. А він не просідав — навпаки, рухався ще більше. І саме це було незручно. А люди починають шукати причини: тренер винен, промоутер винен, Усик старий, суперник молодий… Починається вся ця історія. Але я як боксер бачу це інакше: просто трапляються дуже незручні суперники. Буває, виходить не титулований хлопець, а ти просто не розумієш, що з ним робити. Не можеш підлаштуватися. І ще ж питання — наскільки сильним був його удар. Можливо, Усик теж десь остерігався лізти занадто ризиковано. Таке теж буває.

— У коментатора навіть був жарт, що у Верховена руки такі довгі, що він може собі п’ятку почухати.

— Ну от бачиш. А ще цією рукою можна дуже непогано дістати. Я вважаю, що не треба шукати якихось гучних причин. Люди, які реально в боксі й мали серйозні бої, чудово розуміють: іноді просто трапляється незручний суперник. Особливо якщо він ще й може сильно вдарити — це взагалі великий бонус для нього.

— А як ти думаєш щодо можливого повернення Ломаченка? Які в нього шанси знову стати чемпіоном?

— Це складне питання. Треба дивитися, у якому він зараз фізичному стані. Я не думаю, що він кращий, ніж був раніше. Вік усе одно бере своє. Як би не говорили експерти, тіло старіє. А для Ломаченка це дуже важливо, бо його стиль будувався на русі, швидкості, унікальній роботі ніг. З часом ці якості трохи втрачаються. Але, можливо, пауза пішла йому на користь, він відпочив, став голоднішим до боксу. Якщо він не сильно втратив свої головні якості, то ще може показати хороші бої й подарувати людям задоволення від свого боксу.

Бліц із Сергієм Богачуком

— Найжорсткіший удар, який ти пропускав у кар’єрі?

— Напевно, той самий удар у бою з Адамсом.

— А боксер, з яким ти б ніколи не відмовився вийти в ринг, навіть якби тобі подзвонили сьогодні вночі?

— Сьогодні вночі? Та хай уже не дзвонять (сміється). Я спати хочу, хай без тривог.

— Добре, тоді хоча б зранку?

— От зранку — будь ласка. Подзвонять, обговоримо контракт, подумаємо (сміється).

— Найбільш недооцінений український боксер сьогодні?

— Насправді таких дуже багато. І серед професіоналів, і серед аматорів.

Той самий Лозан, Харциз — дуже класні молоді хлопці, які заслуговують на більше. Та й загалом в Україні багато сильних боксерів, яких просто недооцінюють. Є навіть мексиканці, які проводять прості бої, заробляють хороші гроші, а наші хлопці в Україні боксують за копійки, хоча рівень у них дуже високий. 

Я пам’ятаю, як ще був в «Українських отаманах». Нам тоді за перемогу платили дві тисячі доларів, за поразку — п’ятсот. І для мене це тоді були великі гроші. А потім я почув, як один професіонал із Києва каже, що десять тисяч доларів за бій — це мало. А я думаю: мені тоді треба було два роки боксувати, щоб такі гроші заробити. І от я про що: наші хлопці заслуговують на більше. Вони можуть показувати дуже якісний і видовищний бокс. Але в Україні часто їхній талант просто пропадає. Рік, два, три — і поступово зникає і бажання, і здоров’я. А фінансово людина нічого толком не отримала. Тому якщо є можливість — треба їхати далі, розвиватися, шукати себе на вищому рівні.

Сергій Богачук. Фото: Instagram

— Що більше драйвить — нокаут чи перемога на характері?

— По-різному. У кожній перемозі свій кайф.

— Найважче в житті боксера — це не бій, а що?

— Зганяти вагу. І фізично, і морально. Ти хочеш нормально їсти, але не можеш. Тобі потрібно тренуватися, бігати, мати сили, а для цього треба харчуватися. Але водночас мусиш скидати вагу. І буває, що ти провів важке тренування, а дивишся — вага майже не пішла. А тобі ще треба скинути дуже багато. Оці останні дні перед зважуванням — найважчі. Думаю, для більшості боксерів це справжнє випробування.

— Якби можна було повернути один раунд у кар’єрі — який саме?

— Перший бій із Адамсом. Той раунд, у якому я пропустив удар. Я провів би його максимально обережно, більше працював би від захисту і не пропустив би той удар.

Читайте по темі:

• «Сашко змусив похвилюватися»: Гвоздик розібрав перемогу Усика над Верховеном і зробив гучну заяву про повернення.
• «Є бокс, а є шоу у боксі»: Сосновський відверто розібрав бій Усик – Верховен.
• «Втратив здатність до захисту»: юрист Скоропашкін оцінив апеляцію Верховена на бій з Усиком.