«Я не мав права програти»: Богачук – про перемогу над росіянином, гонорари Zuffa, Усика та братів Кличків

Сергій Богачук в ексклюзивному інтерв’ю для Sport-express.ua розповів про перезавантаження кар’єри у новій вазі, принципову перемогу над росіянином та особливості співпраці з лігою Zuffa Boxing. Про суддівське «пограбування» в бою з Ортісом, рекордні гонорари та реальну ціну успіху — читайте у нашій відвертій розмові.

«Я одразу розставив усе по місцях. Сказав, що між нами — лише бій і дистанція. Без рукостискань і зайвих люб’язностей»

— Після бою з Бутаєвим ви сказали: «Для нього це поєдинок, для мене — війна». Чи тиснув на вас той факт, що суперник — росіянин? Як це впливало на емоційний стан під час підготовки?

— Так, це був великий психологічний тиск. Я розумів відповідальність і перед собою, і перед українцями. Це не про бізнес і не про співпрацю — це була битва. Я не мав права програти. Враховуючи війну в країні, я мусив виграти за будь-яку ціну. Коли я вже погодився на цей поєдинок, іншого варіанту, окрім перемоги, для мене не існувало. Ця величезна відповідальність тиснула до самого фінального гонга.

— Чи спілкувалися ви з ним до бою? Чи були провокації з російської сторони?

— Я одразу розставив усе по місцях. Сказав, що між нами — лише бій і дистанція. Без рукостискань і зайвих люб’язностей. У нас війна, тому жодного «братання» бути не може. Вони сприйняли це нормально.

Я пояснив: сьогодні ти можеш казати, що проти війни, а завтра — змінити позицію, і тоді відповідати доведеться мені. Тому я тримав дистанцію принципово. Щодо його боксерських якостей — він сильний, мужній. Тактично вони діяли правильно: багато рухалися, працювали на дистанції. Цей бій дав мені досвід і зробив сильнішим.

Сергій Богачук. Фото: Getty Images

— Перемога була здобута роздільним рішенням суддів, хоча статистика показувала вашу перевагу. Чи не було дежавю з боєм проти Ортіса?

— Коли оголосили, що один суддя віддав перемогу йому, я занервував. Відчував, що взяв щонайменше вісім раундів. Кількість ударів — це одне, але якість — зовсім інше. Мій джеб працював чітко й регулярно, я постійно тиснув, проводив якісні комбінації.

Єдиний неприємний момент — удар у вухо, після якого було легке оглушення. Але загалом я не відчував серйозної небезпеки. Почувався чудово й міг боксувати ще кілька раундів. Це був впевнений бій з мого боку.

— Ви виступали на другому івенті Zuffa Boxing під егідою Дейни Вайта. Чим це шоу відрізнялося від інших? Чи спілкувалися ви з Вайтом особисто?

— Організація — на дуже високому рівні. Повний супровід: харчування, контроль ваги, екіпірування для мене й команди. Нам видавали п’ять контейнерів їжі щодня, усе було підібрано індивідуально, тому вагу зробив легко.

Є нюанс: за контрактом не можна розміщувати власних спонсорів — використовуєш лише їхнє екіпірування. З одного боку, це мінус для партнерів, з іншого — повне забезпечення та відсутність зайвих клопотів. Після бою провели медичний огляд, одразу надали документи щодо страховки — усе чітко й професійно. Дейна Вайт підійшов особисто, сказав, що бій йому сподобався і що він мною пишається.

— Ваш поєдинок визнали боєм вечора. Чи передбачений за це фінансовий бонус?

— Так, передбачений бонус — 50 тисяч доларів. Крім того, за перемогу додають ще 50 тисяч до гонорару. Тобто за цей вечір я отримав плюс 100 тисяч зверху. У них цікава контрактна система: за кожну перемогу гонорар зростає. Ти мотивований вигравати, і фінансово це одразу відчувається. Є перспектива росту, а не фіксована сума без змін.

— Того ж вечора нокаутом програв Гвоздик. Чи вдалося вам поспілкуватися?

— Після бою — ні. Я бачив його поєдинок у роздягальні перед своїм виходом. Коли він програв нокаутом, тренер хвилювався, щоб це не вплинуло на мене психологічно. Але я сприйняв це спокійно: це бокс, тут таке трапляється. На мою підготовку це не вплинуло.

«Обіцяють, що за кілька поєдинків буде титульний шанс. Я йду саме до цього»

— У вересні 2025 року ви поступилися в реванші Брендону Адамсу. Це єдиний боксер, який переміг вас двічі. Чому саме Адамс став для вас таким «криптонітом»? Чи розбирали з командою другий бій і чи закрита ця глава остаточно?

— У першому бою я вигравав, але пропустив удар і програв нокаутом. У реванші я був упевнений, що все виправлю. Частково так і сталося, але я не врахував одного — виснажливої згонки ваги.

У тому бою я почувався незвично важким, «порожнім». Мені бракувало свіжості. Зазвичай між раундами я горю бажанням продовжувати, а тоді відчував спустошення. Не через силу його удару, а через власний стан. Після цього я піднявся у категорію до 160 фунтів. І практика показала — це було правильне рішення. Я став швидшим, живішим, витривалішим. У новій вазі почуваюся значно краще. Тож причина, на мою думку, — саме у вазі. Цю сторінку я перегорнув, це просто досвід.

Сергій Богачук (праворуч). Фото: Getty Images

— Наприкінці 2024 року бій із Мадрімовим зірвався через його хворобу, але майже одразу він домовився про поєдинок з Ортісом. Ви тоді назвали це жартом. Чи вважаєте, що він свідомо уникнув бою з вами заради більш грошового варіанту?

— Чесно — не знаю і не думаю про це. Для мене було важливо інше: щоб мене не залишили без бою після зірваної підготовки. Я провів серйозний збір, ми готувалися в Мексиці, і якби тоді просто все скасували — було б дуже прикро. Але мені дали іншого суперника — сильного й конкурентного. Тому я просто рухався далі. А що там було в Мадрімова — це його справа.

— Багато експертів вважають, що у 2024 році вас «пограбували» в бою з Ортісом. Наскільки реально отримати реванш? Чи цікавий цей бій американській стороні?

— Їм цей бій нецікавий. Ми одразу пропонували реванш. Я відкрито заявляв, що готовий ще раз вийти й довести все без зайвих питань. Але з їхнього боку зацікавленості не було. Хоча для фанатів це був би дуже яскравий поєдинок. Зараз це практично нереально, бо я перейшов у категорію до 160 фунтів, а він залишився в 154. Навряд чи вони піднімуться вгору.

— З ким хотіли б провести наступний бій? Ви плануєте залишатися у цій ваговій категорії?

— Так, залишаюся в 160. У Zuffa свої специфічні вагові категорії: після 160 фунтів йде одразу 175, а це для мене занадто великий стрибок. У них є група боксерів, які поступово рухаються до титулу організації. Обіцяють, що за кілька поєдинків буде титульний шанс. Я йду саме до цього. Мені не принципово, кого дадуть у суперники. Моє завдання — перемагати й показувати якісний бокс.

— На ваших шортах був логотип Zuffa Boxing у вигляді літери «Z». З огляду на війну в Україні, чи не було побоювань щодо можливих двозначних трактувань? Чи обговорювали це з організаторами?

— Якщо людина хоче щось перекрутити — вона це зробить. Це просто англійська літера «Z» у логотипі компанії. Не більше. Шукати в цьому якісь приховані сенси — це фантазії. Для мене важливо те, що я виходжу в ринг представляти Україну й перемагати. Хто хоче бачити позитив — бачить його. Хто хоче критикувати — знайде привід у будь-чому. Моя позиція проста: виходити й доводити в ринзі, що ми сильніші.

«Можливо, у Ломаченка є свої аргументи. Поки я їх не почув, робити висновки не хочу»

— За який бій ви отримали найбільший гонорар?

— Без конкретних цифр, але найбільшим був гонорар за бій з Ортісом. Для мене це стало серйозним фінансовим кроком уперед. Раніше траплялися поєдинки, де витрати на підготовку були ледь не більшими за заробіток. А тут — достойна оплата, великий бій, увага публіки. Після цього поєдинку мене почали більше помічати. І це, мабуть, найцінніше.

— Яка найдорожча річ у вашому гардеробі?

— Напевно, Rolex. Колись мріяв про цей годинник — і випадково його купив. Ми були з дружиною в магазині, почули, що є один Rolex у наявності. Я приміряв — і зрозумів, що це «мій». Це, мабуть, найдорожча покупка.

До брендів ставлюся спокійно. У гардеробі є речі, які мені дарували, і вони недешеві, але я не зациклююся на лейблах. Якщо й інвестувати, то в речі, які зростають у ціні: годинники, прикраси. Просто витрачати тисячі на сумку — я цього не дуже розумію. Хоча, кажуть, деякі моделі теж зростають у вартості.

— Хто для вас величніший — Усик чи брати Клички?

— Це різні епохи. Але для мене — брати Клички. Я на них ріс. Вони були прикладом: українці, які з нуля стали світовими зірками. Я дивився на них і думав: якщо вони змогли, чому я не можу? Вони були моїм орієнтиром. І символічно, що згодом я співпрацював із тим самим промоутером. Для мене це знак, що все можливо.

Брати Кличко. Фото: Facebook

— Проти кого вам було б цікаво побачити наступний бій Усика?

— Він уже всім усе довів. Усик — легенда. Такого боксера в надважкій вазі ми ще довго не побачимо. Його функціонал, психологія, спокій — це топ-рівень. Він не метушиться, не говорить зайвого, просто виходить і робить свою справу. І як людина він гідний — це теж важливо.

— Як ви ставитеся до мовчазної позиції Ломаченка щодо війни?

— Я не можу коментувати, поки особисто не поговорю з ним. Не знаю, що в нього в голові, які мотиви. Судити без фактів — неправильно. Можливо, у нього є свої аргументи. Поки я їх не почув, робити висновки не хочу.

«Я розумів: або виб’юся в люди, або життя піде шкереберть. Тому терпів, працював, інколи через біль і травми»

— Ваш топ-5 найкращих боксерів незалежно від ваги?

1. Олександр Усик — безумовно.
2. Володимир або Віталій Кличко — як символ епохи.
3. Геннадій Головкін — потужний боксер і сильна особистість.
4. Теренс Кроуфорд — дуже універсальний і технічний.
5. Артуро Гатті — із тих, хто залишив слід завдяки характеру та видовищності.

— Якби ви не стали боксером, у якій професії ваш характер був би найнебезпечнішим для конкурентів?

— Напевно, у будь-якій бойовій дисципліні. Я з тих, хто чіпляється зубами й іде до кінця. У мене було важке середовище, непростий район, багато спокус піти не тим шляхом. Я розумів: або виб’юся в люди, або життя піде шкереберть. Тому терпів, працював, інколи через біль і травми. Зараз розумію, що не все було правильно — здоров’я важливе. Але тоді в мене була одна позиція: або досягну свого, або здамся без бою. Я обрав перше.

Сергій Богачук. Фото: 360 Promotions

— Якби кожен ваш бій був розділом книги, яку назву мав би найболючіший і чому?

— «Чемпіонат світу серед молоді 2012 року в Єревані». Перед турніром, на зборах, я впевнено перебоксував одного француза. А вже на самому чемпіонаті він мене повністю переграв — технічно, грамотно, без шансів.

Це був болючий урок. Я зрозумів, що спаринг — це не бій, і що суперник може приховувати свій справжній рівень. Тоді було дуже прикро, але саме такі моменти формують характер.

— Сергій Богачук через 10 років — хто це?

— Можливо, залишуся в боксі як менеджер або відкрию власний зал. Тренером — навряд чи, для цього потрібне особливе терпіння. Можливо, займуся бізнесом, нерухомістю. Але я не люблю загадувати. Є хороша фраза: «Ми плануємо, а Бог керує». Головне — бути реалістом і рухатися крок за кроком.

— Якщо через 20 років молодий боксер прочитає це інтерв’ю, що він має зрозуміти про ціну успіху?

— Визначся з вибором — і тримайся за нього зубами. Не слухай тих, хто тягне вниз. Завжди будуть люди, які скажуть: «У тебе не вийде». Якщо ти справді хочеш чогось — іди до кінця.

Успіх має ціну. Питання лише в тому, чи готовий ти її заплатити. Якщо не готовий віддаватися на сто відсотків — краще не починай. У професійному спорті напіврішень не буває.