Юлія Левченко: «Сподобалося, коли на шоу „Підкати“ мене запропонували зробити супермамою»

Юлія Левченко — одна із найуспішніших діючих українських легкоатлеток, стрибунок у висоту. Вона була срібною призеркою чемпіонату світу, чемпіонкою юнацьких Олімпійських ігор-2014. Юлія вже завоювала ліцензію й на Ігри-2024. А ще Левченко нерідко називають найкрасивішою українською спортсменкою.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту sport-express.ua Юлія Левченко розповіла про:

• спортивні плани
• рекламу топових брендів
• нещодавню участь у гумористичному шоу «Підкати» 

«Перед Олімпіадою треба подолати «фінішну пряму»

— Юліє, які у Вас найближчі плани, спортивні завдання?

— Я нещодавно почала готуватися до зимового та літнього сезонів. Перед цим відпочивала після минулого сезону 2022-2023 років. Мала 2-3 тижні повноцінного відпочинку. Всі турніри вже закінчені, тобто розпочалася підготовка до нових змагань. 

— Зараз тренуєтеся в Україні? В якому місті?

— Ми почали одразу з манежу, бо на той момент було прохолодно. Поки що тренуюся в Києві, де мешкаю. Тут я провела свою відпустку і почала відновлювати тренування. Незабаром поїду на тренувальні збори, де можна буде виконати більше підготовчої роботи. Там абстрагуємося від інших питань і думаємо лише про тренування.

— Ці збори проходитимуть за кордоном?

— Вірно. Тренуватимемося в Туреччині, там є перевірені бази для підготовки. Не хочеться ризикувати і пробувати щось нове. Тому їдемо туди, де добре знаємо [умови для роботи].

Нам потрібно виїздити за кордон для того, щоб максимально довго продовжувати тренуватися просто неба. Бо на свіжому повітрі займатися легше і корисніше.

Юлія Левченко. Фото з особистого архіву героїні матеріалу

— Давайте підіб'ємо підсумки минулого сезону. Якими були Ваші найкращі старти і результати?

— Найкращий результат у мене в 2023 році був у Польщі, на етапі Діамантової ліги. Це був класний для мене старт. Там я зайняла третє місце. І у додаток виконала норматив на участь в Олімпійських іграх-2024 у Парижі (Франція). 

— Тобто, олімпійська путівка у Вас «в кишені»?

— На Олімпіаді в одному виді легкої атлетики, наприклад, в стрибках або бігових видах, можуть виступати лише троє представників однієї країни. Тому мені влітку ще треба буде пройти відбір на чемпіонаті України. За його підсумками остаточно визначатимуться володарі путівок на Олімпійські ігри-2024. 

— У яких ще змаганнях плануєте виступати наступного року?

— Їх буде чимало. Головне — стабільно показувати гарні результати протягом всього сезону. 

«Під час війни у збірній всі згуртувалися, як ніколи»

— Хто є вашими основними конкурентками за місце в олімпійській збірній?

— Конкурентками я би їх не назвала. Скоріше — партнерками по команді. Багато українських стрибунок у висоту нині демонструють високий рівень. У стрибковому секторі я буду зустрічатися в першу чергу із Ярославою Магучих, Іриною Геращенко, Катериною Табачник, Юлією Чумаченко. 

— Вже розбирали суперниць в інших збірних? Хто буде серед фавориток?

— Щоб потрапити до олімпійської команди, треба пройти внутрішній відбір. На світовому рівні важко когось виділити. Всі дівчата там сильні. Особливо вони набирають форму перед Олімпіадою. Окрім бувалих спортсменок, тоді ж з'являється і нові потужні конкурентки.

Всі постійно покращують свої результати. Багато стрибунок у висоту перед Олімпійськими іграми ставлять все «на кон» і виводять себе на пік форми. Тому виділити когось одну із іноземних суперниць важко. 

Юлія Левченко. Фото з особистого архіву героїні матеріалу

— Ярослава Магучих нещодавно була претенденткою на титул найкращої легкоатлетки Європи і зупинилися за крок до перемоги. У Вас з нею товариські стосунки?

— У нас нормальні стосунки. Ми мешкаємо в різних містах. Якщо б тренувалися в одному манежі, то могли би більше спілкуватися. Приміром, зустрічатися за кавою. Але виходить, що не так часто маємо нагоду спілкуватися. 

Взагалі у збірній України у всіх у легкоатлеток гарні стосунки між собою. Обстановка там є дружньою. Тим більше зараз, під час війни, всі об'єдналися, як ніколи. Згуртували нас переживання і думки про те, що буде далі в Україні через агресію росії. Війна вплинула на наш психологічний стан. Зараз ми — одна велика українська легкоатлетична родина, єдина потужна команда. 

«Вибух біля нашого будинку сильно налякав»

-— Ви родом із Бахмуту. Розкажіть, будь-ласка, історію Вашої родини.

— На початку широкомасштабного вторгнення росії я (як і вся моя родина) мешкала у Києві. Але у Бахмуті на початку війни у 2022 році залишилися знайомі. Там я лише народилася і жила кілька років.

— Куди Ви в дитинстві переїхали після Донеччини?

— До Києва. Тобто вважаю себе киянкою (посміхається – прим. М.Ш.). Бо моє свідоме життя проходило саме у столиці України.

— Що казали знайомі про ситуацію в Бахмуті?

— Знайомі нашої родини виїхали із цього міста лише тоді, коли там почала загострюватися ситуація. Всі швидко зрозуміли, що треба виїздити. Ще рік тому я запитувала у знайомих, чи зберігся їхній будинок. Мені відповідали, що цілою залишилися лише коробка будівлі та її фундамент. Зараз взагалі невідомо, що неушкодженого є в Бахмуті.

— Вторгнення росії зустріли у Києві?

— Так. Через кілька годин після початку вторгнення зі столиці вже виїхати було неможливо, тому я і лишилася там. До того ж ніхто не гарантував, що виїздити було взагалі можливо і безпечно. 

Ми мали великі сподівання, що бойові дії закінчаться швидко. Але сталося не так, я гадалося. Одного разу ми почули дуже сильний вибух. Здавалося, що це було біля самого нашого будинку. Згодом виявилося, що вибухнуло трохи далі. Але це нас дуже сильно налякало. Тоді й вирішили, що треба кудись виїздити. 

Юлія Левченко. Фото з особистого архіву героїні матеріалу

Спочатку переміщувалися в межах Україні. Але згодом до нас почали надходити пропозиції, що можна продовжити тренування і виїхати на збори за кордон.

— Чи були провокації серед російських і білоруських спортсменів під час війни?

— Не було. Адже всі наші спортсмени максимально дистанціювалися від росіян і білорусів. У нас зараз немає нічого спільного із ними! 

Нагадаю, Всесвітня федерація легкої атлетики майже одразу відреагувала на широкомасштабне вторгнення рф. І відсторонила російських та білоруських легкоатлетів від міжнародних змагань. Подивимося, що буде далі.

— Можливо, були якісь закиди з боку проросійськи налаштованих журналістів? 

— Я навіть не знаю таких людей і з цим не зустрічалися. Взагалі не знаю, чи такі журналісти існують.

«Не знала, що олімпійські призери отримують пожиттєву стипендію»

— Якщо згадати період ковіду, то як пандемія тоді впливала на вашу підготовку і виступи у змаганнях? І взагалі на легку атлетику у світі?

— По-перше, нагадаю, що через пандемію коронавірусу були перенесені Олімпійські ігри. Це стало шоком для багатьох атлетів світового рівня. 

Згадую початок пандемії. Тоді оголосили локдаун, і практично не можна було виходити на вулицю. Тренуватися доводилося вдома. Коли дозволили офіційно повертатися до тренувань національним збірним (із дотриманням карантинних вимог), ми почали потроху відновлювати форму. Але всі зрозуміли, що тренування на стадіоні чи в манежі — це круто! Нам їх дуже не вистачало певний час.

— Результати під час карантину погіршилися?

— Ні. Хоча було скасовано багато змагань, це зрозуміло. Ми відновили тренування лише влітку. Це мала б бути середина сезону, але тоді лише почали з'являтися змагання. Спочатку їх проводили без глядачів. 

Спортсменам потрібна змагальна практика. Для нас це, як ковток свіжого повітря. Хоча й треба було замислюватися над тим, у яку саме країну їхати, яку вакцинацію треба мати тощо. І взагалі літаком під час пандемії було важко кудись вирушити. Бо на борт повітряних суден допускали лише обмежену кількість людей. Та ми й самі переживали за своє здоров'я.

Юлія Левченко (справа). Фото з особистого архіву героїні матеріалу

— Хто зараз Вас тренує? 

— Ірина Григорівна Пустовойт. Вона — киянка. Я тренуюся разом з Іриною Геращенко, також провідною українською стрибункою у висоту. 

— Ви виступали на Олімпійських іграх, були чемпіонкою юнацьких Олімпійських ігор 2014 року. Давайте згадаємо ті часи. 

— У 2016 році я відібралася на Олімпійські ігри у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Тоді була ще дуже молодою і більше виступала для того, щоб отримати важливий досвід. 

А у 2021 році на Іграх у Токіо (Японія) я вже дійшла до фіналу змагань. Посіла тоді загальне восьме місце. Подивимося, що подарують мені наступні Олімпійські ігри (посміхається – авт.). 

— Ви вже були призеркою Олімпіади, юнацької. Із того часу, 2014 року, багато залишилося нинішніх суперниць? Вони переважно перейшли у дорослий спорт?

— Декілька тодішніх суперниць вийшли на високі дорослий рівень. Але водночас багато сильних конкуренток із того часу «відсіялися». Я їх давно вже не бачу на змаганнях. Хоча не знаю, чи завершили вони спортивну кар'єру. У моєму віці дехто продовжує виступати на світовому рівні, а дехто вже перемикається на інші справи. У всіх спортсменок складається по-різному.

Але, за моїми відчуттями, дорослі і юнацькі Олімпійські ігри — це незвичайні змагання. Вони відрізняються від інших стартів. Щоб зрозуміти олімпійську атмосферу, її треба відчути.

— Але призери дорослих Олімпійських ігор не лише входять в історію, але отримують пожиттєву Президентську стипендію ... 

— Цікаво. Я навіть про це не знала! Можливо, стипендія для олімпійських призерів — це важливо. Але в першу чергу хочеться знову поринути у яскраву атмосферу Олімпійських ігор, відчути смак боротьби з найсильнішими із трибунками висоту в світі. Все ж це найпопулярніші і найважливіші змагання. 

«Для розуміння жартів треба бути у гарному настрої»

— Розкажіть, будь ласка, про вашу роботу в рекламній царині. 

— Бренд «Найк» — це мій партнер. Я виступаю в формі і спортивному взутті цієї фірми. І є її амбасадором. Тобто це не рекламна співпраця, а партнерство. Я є Nike-атлетом. Щодо грошей, то у кожного спортсмена є свої персональні домовленості і контракти. А взагалі рекламний заробіток залежить від того, які ти результати демонструєш і наскільки успішними були твої виступи у сезоні.

З Red Bull у мене раніше був контракт, але з цією фірмою я не співпрацюю із 2021 року. 

— Що більше дає прибутку — реклама чи суто спортивна діяльність?

— Зрозуміло, мій основний заробіток — це спорт. Завдяки ньому у мене є можливість співпрацювати із відомим брендами. 

— Ви нещодавно брали участь у популярному «Ютуб»-шоу «Підкати». Назвіть найдотепніший підкат із нього?

— Я там брала участь один раз. Це гумористична програма, тому не треба ставитися до неї серйозно. У ній професійні коміки намагаються якимось жартами «підкотити» до представників протилежної статі. Спочатку хлопці до дівчат, а потім — комікеси до запрошених гостей-чоловіків. 

Це був прикольний досвід. Мені запам'ятався той підкат, який я обрала. Йшлося про те, що мене готові зробити супермамою. 

Юлія Левченко. Фото з особистого архіву героїні матеріалу

— Як ставитися до гумору? Дивитеся якісь гумористичне шоу? Полюбляєте, коли ваші залицяльники чи взагалі чоловіки мають гарне почуття гумору?

— Звичайно, це важливо. До гумору я ставлюся нормально, позитивно. Він взагалі буває різним. Але для розуміння жартів треба самому бути у гарному настрої! 

Наразі, під час війни, небагато приводів для гумору і жартів. Хоча це потрібно для того, щоб розвантажити психіку. 

— Ви дивитеся гумористичні телепередачі? Наприклад, «95 квартал» чи «Лігу сміху»?

— Якщо чесно, після початку широкомасштабного вторгнення ворога я фактично нічого гумористичного ще не дивилася. «Підкати» — це єдине гумористичне шоу, на якому за останні два роки я побувала, а потім і подивилася. Адже не було відповідного настрою.

«Через «чемоданне» життя знаходжу цікавинки у повсякденних речах»

— Зараз Ви зустрічаєтесь із відомим легкоатлетом Юрієм Кищенком …

— Так. Він бігає на середні дистанції — 1500 і 800 м. Юрій — неодноразовий призер чемпіонатів України. Кожен із нас у своєму виді легкої атлетики намагається показувати якомога кращі результати.

— Розкажіть про взаємовідносини зі своїм нареченим. Ви їздити кудись разом на змагання, спільно відпочиваєте?

— До 2022 року у нас так все і було. Ми могли проводити час разом, їздити спільно на змагання. Зараз все змінилося. 

— Не пробували запросити Юрія трохи пострибати у висоту?

— Він колись вже стрибав у висоту. Але це була більше, як жартівлива ситуація. Адже мій хлопець — не стрибун. Також і я маю власну спеціалізацію.

Частіше Юрій мене запрошує побігати, і я погоджуюся. Але роблю це не надто професійно. Не треба думати, що бігати простіше, ніж стрибати. Адже для цього також треба знати багато нюансів і використовувати їх. 

Юрій Кищенко та Юлія Левченко. Фото з особистого архіву героїні матеріалу

— Як Ви плануєте своє подальше життя? Збираєтеся офіційно створювати родину, народжувати дітей?

— Це складне запитання. Звичайно, все це планую, але в майбутньому. Не прямо зараз. А тоді, коли буде потрібно.

— Яку маєте освіту? 

— Моя освіта також пов'язана зі спортом. Я закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України. Отримала спеціальність тренера з обраного виду. І вивчала те, чим саме і займаюся зараз.

— Тобто є шанс, що після закінчення спортивної кар'єри Ви станете тренером?

— Можливо, побуду у цій ролі. Щоб зрозуміти, що це твоє, треба спочатку спробувати.

— Які цікаві моменти можете пригадати під час змагань?

— Бувало, на початку змагання довго щось не виходило, а потім хід подій стрімко змінюється. Але коли змагаєшся, такі моменти навіть особливо не помічаєш. Перемикаєшся на потрібну роботу.

— Які маєте хобі, окрім спорту? Можливо, любите дивитися фільми чи збирати марки?

— Колекція марок у мене є, але вона зібрана … кимось із моїх родичів (посміхається – авт.). Раніше збирати марки було дуже популярним заняттям. 

Якесь одне хобі не можу виділити. Я часто відсутня вдома і маю «чемоданне» життя. Тому знаходжу цікавинки у повсякденних речах. Наприклад, у тривалій прогулянці, приготуванні чогось смачненького тощо. Такі моменти здаються буденними, але їх дуже не вистачає у нашому спортивному житті.

***

Довідка

• Юлія Левченко народилася 28 листопада 1997 року у місті Артемівськ (нині Бахмут) Донецької області. \
• У дитинстві відвідувала художню школу, танцювальний гурток. Але після успішних виступів на змаганнях зі стрибків у висоту вирішила стати професійною спортсменкою.
• У 15 років Юлія взяла участь в юнацькому чемпіонаті світу, який проходив у Донецьку. Стрибнула на 1,7 м і посіла 13-е місце.
• У серпні 2014 року представляла Україну на Літніх юнацьких Олімпійських іграх у китайському Нанкіні. Стрибнувши на 1,89 м, завоювала золоті нагороди.
• У 2016 році з результатом 1,86 м виграла бронзу на світовій першості серед юніорів у польському Бидгощі. У тому ж році вирушила на «дорослу» Олімпіаду в Ріо. Стрибнула на 1,92 м і зайняла 19-е місце.
• Уже в наступному році завоювала свою першу нагороду в дорослій кар'єрі. На європейській першості у приміщенні у Белграді (Сербія), опинилась на третьому місці.
• На чемпіонаті світу в Лондоні (Англія) стала срібною призеркою, стрибнувши на 2.01 м. За опитуваннями серед членів Ради Федерації легкої атлетики України, представників ЗМІ та вболівальників стала найкращою легкоатлеткою країни 2017 року.
• Влітку 2019 року на молодіжному чемпіонаті світу перемогла, стрибнувши на 1,97 м.
• У березні 2021 року на Алеї слави, біля київського Палацу спорту, з'явилася зірка на честь Юлії Левченко.
• На Олімпійських іграх в Токіо посіла восьме місце. Однією із причин не надто успішних результатів у 2021 році стало те, що Юлія перехворіла коронавірусом, що спричинило проблеми зі здоров'ям.