«Грав з Арахамією і Моканом»: Беленюк – про теніс у Раді, Усика та 50 тисяч на життя у Києві

Олімпійський чемпіон та народний депутат Жан Беленюк ексклюзивно для Sport-express.ua розповів про життя «на паузі» та можливе повернення заради Ігор-2028 у США.

У відвертій розмові він торкнувся гострих тем: від стосунків із Вадимом Гутцайтом та бійок у парламенті до майбутнього Олександра Усика. Також Жан дав жорстку оцінку спортсменам-зрадникам, які під час війни змінили громадянство, зокрема й на російське.

«Після Олімпіади не мав жодного повноцінного тренування з боротьби»

— Жане Венсановичу, чи сумуєте Ви за професійним спортом? Не плануєте повернутися?

— Ні, поки що не планую. Можливо, це станеться ближче до Олімпійських ігор. Загалом 2025 рік для мене пройшов нормально, без особливого суму саме за боротьбою. Після Олімпіади я не мав жодного повноцінного борцівського тренування.

Водночас я знайшов для себе альтернативні види спорту, які мені подобаються, і ними займаюся. Також вистачає роботи. Важливо вміти знаходити нові етапи у своєму житті — думаю, для спортсменів це цілком можливо.

— Теоретично розглядаєте можливість повернення перед Олімпіадою? Будете вирішувати?

— Так. У мене ще є приблизно рік, щоб остаточно ухвалити рішення.

Жан Беленюк. Фото: НОК України

— Якими саме видами спорту Ви займаєтеся для задоволення або для підтримки форми? В першу чергу маю на увазі настільний теніс, адже бачили Вас за грою на світлинах. На одній з них ще поруч була народна депутатка Мар'яна Безугла...

— Так, я граю в настільний теніс у відповідних залах. А ось у Верховній Раді тенісного столу немає. З Мар’яною Безуглою я не грав. Натомість бачив відео, де у настільний теніс грає Юлія Тимошенко.

У парламенті є кілька людей, які цікавляться настільним тенісом. Я грав, зокрема, з Давидом Арахамією. А з Василем Моканом ми взагалі виступаємо за одну команду — тенісний клуб «Гатне» з передмістя Києва. Він має серйозний досвід, і ми регулярно тренуємося разом. Нещодавно брали участь у етапі Київської тенісної ліги.

Загалом у парламенті, думаю, до десятка людей, які можуть грати на пристойному рівні.

— А яким чином на світлині після Вашої перемоги на тенісному турнірі опинилася Мар'яна Безугла?

— Я виграв 600 гривень в турнірі з настільного тенісу. При цьому участь у ньому коштувала 400. Але це були перші гроші, які я заробив у новому для себе виді спорту, тому для мене це було символічно. Я поділився цією історією у соцмережах.

Пізніше ми випадково перетнулися з Мар’яною Безуглою в їдальні Верховної Ради. Я написав, що витратив свій «гонорар» на обід, і вона просто потрапила на фото.

— До речі, як ставитеся до Мар'яни Безуглої, зважаючи на її неоднозначні заяви і скандальну репутацію?

— Ставлюся нормально. Кожну її заяву варто розглядати окремо. Я поважаю вибір українського народу, який проголосував за неї в одному з округів Києва.

— А Юлія Тимошенко гарно грає у настільний теніс, Ви бачили?

— Я бачив відео, де Юлія Тимошенко грає в настільний теніс. Видно, що вона має базове розуміння гри й не вперше тримає ракетку. Можливо, навіть брала уроки.

Звучатиме самовпевнено, але на сьогодні я вважаю себе одним із найсильніших гравців у настільний теніс серед представників парламенту. Василь Мокан грає на рівні зі мною, але наш останній рейтинговий матч я виграв. Взагалі той, хто більше займається тим чи іншим видом спортом, у підсумку демонструє кращі результати, як правило. Тому головне — не зупинятися.

«Граємо в регбол — це суміш баскетболу і регбі»

— Який ще вид спорту, окрім настільного тенісу, практикуєте?

— Ми граємо з хлопцями в регбол. Це суміш баскетболу і регбі. Чисто «борцівська» така історія. По суботах збираємося з нашим колективом чинних борців та людей, які колись займалися боротьбою.

— Займаєтеся спортом також для себе, для оздоровлення?

— Інколи після тенісу можу повіджиматися, попідтягуватися тощо. Просто для підтримки форми.

Я маю чітке розуміння, що після такої кількості років у професійному спорті вже не можу без нього жити через низку причин, і потрібно підтримувати своє здоров'я. Велика кількість хронічних травм даватиме про себе знати, якщо перестану займатися, підтримувати своє тіло, м'язовий тонус тощо. Адже професійний спорт, як я неодноразово розповідав, на жаль, пов'язаний з травмуванням і фізіологічними змінами. Тобто в нас, спортсменів, збільшене серце. Йому треба давати навантаження час від часу. Ну і є багато інших факторів.

Я закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту. Тому добре розумію, що спорт, особливо вищих досягнень, залишає свій відбиток на здоров'ї та на різних аспектах життя і кар'єри.

«Погано, що останнім часом в українців не було медалей на дорослому офіційному рівні»

— Хто з українських борців може стати новим Жаном Беленюком?

— Зараз в українській греко-римській боротьбі засяяла нова молода зірка. Єгор Якушенко показує впевнені результати на великих змаганнях молодіжного рівня (був чемпіоном світу та Європи серед юніорів і молоді. — М.Ш.). Тому багато хто робить ставку на нього.

Жан Беленюк. Фото: instagram.com/zhanbeleniuk

Крім того, є Михайло Вишнивецький, він трохи старший за Єгора. На нього теж покладено багато сподівань. Мені здається, що Михайлу треба трошки переформатувати свій стиль, оскільки є принципова різниця між молодіжною боротьбою і дорослою.

Перехід з молодіжного рівня у дорослий завжди складний — не всі техніки працюють однаково. Там важливі адаптивність і критичне мислення. Тому я всім перспективним українським борцям бажаю успіхів, пластичності в спорті, тому що саме це може дати можливість розкрити весь свій потенціал.

Нагадаю, збірна України вдало провела у 2025 році чемпіонат світу U-23. Там ми здобули по дві золоті і дві срібні медалі. Ірфан Мірзоєв і Єгор Якушенко виграли золоті медалі, а Руслан Абдієв та Іван Чмир отримали срібні нагороди. Таким чином українці посіли друге місце в командному заліку. Це підтверджує, що у наших борців — великий потенціал.

Погано, що останнім часом у нас не було медалей на дорослому офіційному рівні. Але таке буває, особливо після Олімпійського року. Тренерський штаб передивляється, підбирає нових кандидатів, ймовірних лідерів чоловічої збірної України. Минулий рік був роком певної турбулентності в цьому аспекті.

Тим не менше, наші молодіжні результати вселяють впевненість, що незабаром ми все ж вийдемо на гарний результат на чемпіонатах Європи і світу.

— Ви молодих борців якось морально підтримуєте? Даєте майстер-класи чи, можливо, щось підказуєте тренерам збірної?

— Якщо є запит і дозволяє час, я завжди готовий провести майстер-клас або поділитися досвідом. Постійно питають про техніку виконання мого коронного прийому («накат» або «переворот» з партеру. — М.Ш.). Пояснюю, як я це робив.

З головним тренером збірної України з греко-римської боротьби я постійно на зв'язку. Можу інколи приїхати на Олімпійську базу. Бачуся із нашими провідними спортсменами. Якщо комусь потрібна порада, то завжди радий допомогти, поділитися досвідом.

Але немає такого, щоб я систематично виконував якусь роботу в цьому плані. Я і так довго поєднував спортивну кар'єру і працю у Верховній Раді України. А зараз маю можливість зробити акцент саме на парламентській роботі.

— Не плануєте відкрити крутий борцівський клуб? Можливо, для провідних українських спортсменів?

— Я не відмовляюся абсолютно від жодних варіантів і планів. Життя покаже. Чесно кажучи, я ніколи не тренував дітей, не був в цій іпостасі. Впевнений, що тренер – це покликання.

І ще один цікавий нюанс: гарний спортсмен не обов'язково стане гарним тренером. Тому я не буду оцінювати себе в цьому аспекті.

Мій перший тренер Віталій Киселиця не показував якихось особливих результатів у своїй спортивній кар'єрі. Тим не менше, він дав мені путівку в спортивне життя, можливість здобувати значні перемоги. Таких прикладів багато. Думаю, набагато більше, ніж тих, коли видатний атлет потім став ще й видатним тренером.

Тому подивимося. Якщо матиму нагоду потренувати і буду отримувати від цього задоволення, то чому б і ні! Повторюся, що за останні 24 роки боротьби в моєму житті було дуже багато. Особливо у останні місяці підготовки до Олімпійських ігор в Парижі…

Не так давно я мріяв про час, коли вже буду «вільною людиною», без зобов'язань постійно тренуватися, без постійних болів у попереку та рецидивів хронічних травм. Тому поки що насолоджуюся нинішнім періодом свого життя.

— Прокоментуйте кумедне фото у величезних рукавичках із жартівливим коментарем, що Ви шукаєте, кого побити. Можливо, когось з Верховної Ради мали на увазі?

— Я часто іронізую у соцмережах, інколи навіть провокативно. Комусь це подобається, комусь — ні. Але, вважаю, що на власних сторінках в соцмережах маю таку можливість. Дякую Богу, що пишу там все, що захочеться.

Водночас, якби конкретно мав когось на увазі, то, напевно, так би і написав. Міг, наприклад, згадати Олексія Арестовича після його скандального інтерв'ю Ксенії Собчак. Тоді багато українців були обурені його висловлюваннями. Були й інші кандидатури на подібну історію. Але я дав волю кожному читачу додумати сюжет самостійно.

«Мав у житті інциденти, коли борцівські навички ставали в пригоді»

— Ваші борцівські навички могли допомогти у бійках в парламенті?

— Зараз в Раді практично немає фізичних сутичок, як років 15 тому. Взагалі у мене не було навіть натяків на бійку в Раді. Водночас у житті траплялися ситуації, де спортивні навички допомагали, але я впевнений в тому, що підготовленій людині не варто застосовувати силу проти непідготовленої. Тому що це може мати серйозні наслідки.

— А що думаєте про наших перебіжчиків і зрадників у спорті за останній час? Маю на увазі в першу чергу гімнаста Іллю Ковтуна та стрибунку у воду Софію Лискун.

— Випадок із Софією Лискун більш обурливий, ніж усі інші. Тому що вона перейшла на сторону країни, яка нас вбиває. Думаю, що з цим порівняти важко буде когось зі спортсменів, які почали виступати за нейтральні країни або держави, які Україну у війні підтримують.

Ілля Ковтун. Фото: НОК України

У кожного різні причини зміни громадянства. Але вчинок Лискун, з якою я не був особисто знайомий, з морально-етичної точки зору навіть складно оцінити.

— Ми, на жаль, спостерігаємо за повзучим поверненням росіян у великий спорт. Як світова спільнота допускає це? І якими методами Україна бореться з цим процесом?

— Зараз ситуація змінилася. На жаль, маски починають скидати наші партнери. Дехто з них демонструє: все те, що було здійснено на початку повномасштабного вторгнення рф, наразі немає абсолютно ніякого значення.

Незважаючи на те, що росіяни продовжують вбивати українців, спортивна спільнота, деякі федерації і представники міжнародного спорту починають проявляти лояльність до російських атлетів. Хоча вони, на наш погляд, є частиною пропагандистської машини російської федерації. Всі це прекрасно знають.

Звісно, що певним сигналом була політика нової адміністрації США. Вона продемонструвала, що можна міжнародного злочинця зустрічати на червоній доріжці і плескати йому в долоні. На жаль, справедливості в світовій політиці шукати достатньо важко після такого.

— Український футболіст Ілля Забарний і російський воротар Матвій Сафонов грають разом, в одній футбольній команді ПСЖ (Париж). Як це оцінити?

— Якщо ми будемо відсторонятись від росіян на всіх змаганнях, то з часом не буде ніякого представництва України на міжнародній арені. Адже бачимо, що в деяких видах спорту вже дозволяють брати участь російським спортсменам навіть під їхніми прапорами.

Починають з юнаків, а з часом дозволяють дорослим вже виступати. Все це виглядає максимально логічно. Або як у дзюдо: спочатку допустили білорусів. Подивилися, яка реакція у громадськості. А потім вже допустили росіян.

Україна, зрозуміло, писала протести. Але наші союзники і партнери після чотирьох років повномасштабної війни вже не так гостро реагують на подібне у спорті.

Звісно, через це немає й гострого сприйняття несправедливості від міжнародного співтовариства. Тому я ставлюся із розумінням до ситуації у ПСЖ. Я не дуже слідкую за футболом, але про цю історію чув, ще коли наш хлопець переходив до французького клубу.

Якщо Сафонов вже був в команді, то треба було Забарному одразу вирішувати. Або ти переходиш і граєш, або ти не переходиш взагалі. Було б нелогічно перейти до ПСЖ і чекати, коли Сафонов піде з команди або його кар'єра закінчиться. Цей крок кожен робить для себе і несе свою відповідальність.

Ілля Забарний. Фото: Getty Images

Тому в мене претензій до Забарного в цьому плані немає. Хлопець перейшов до сильного клубу, будує кар'єру. Хтось буде його критикувати. Але багато хто хотів би таку спортивну кар'єру, коли тебе купує один з найкращих футбольних клубів світу.

«Хотів би побачити бій Усика проти Ітауми»

— Ви брали участь в останніх виборах президента НОК України, боролися за чільне місце із нинішнім очільником Вадимом Гутцайтом, мали певний конфлікт. Потиснули би зараз йому руку, випили б разом каву?

— Ну, в нас немає особливого конфлікту. Ми зараз просто не спілкуємося один з одним. Вадим Гутцайт був моїм конкурентом на виборах, а зараз у нас немає «точок перетину».

— Не так давно у соцмережах була суперечка між боксером Василем Ломаченком та громадським активістом Сергієм Стерненком, і Ви її теж коментували. Що на сьогодні думаєте про Ломаченка і його позицію щодо війни в Україні?

— Василь Ломаченко за весь час повномасштабної війни виклав лише одну світлину, де він стоїть в військовій формі. Нібито він у ТРО був чи щось таке... Але ця світлина вибивається із загального контексту його сторінки.

Позиція Василя Ломаченка щодо нинішньої ситуації в Україні не цілком зрозуміла. Я не читав його інтерв'ю на цю тему, бо він їх особливо не дає. Тому мені не вистачає інформації для того, щоб повністю сформувати позицію.

Водночас Василь Ломаченко — видатний спортсмен, тут сумнівів немає. Я навіть вважаю, що він не повністю розкрився як талановитий боксер в силу різноманітних причин.

— Можете прокоментувати шанси Олександра Усика у можливому бою проти Деонтея Вайлдера?

— Я взагалі не вважаю Вайлдера особливо талановитим боксером. Він кремезний, здоровий чувак з гарним ударом у разі, якщо мішень стоїть рівно перед ним. У ситуації з Усиком шансу завдати такого потужного удару в нього не буде.

— Бій Усика проти кого Ви б хотіли побачити з чинних боксерів?

— З наявних, можливо, бій проти англійця Мозеса Ітауми. Він — молодий хлопець (21 рік. — М.Ш.), але достатньо впевнено крокує сходинками світових рейтингів.

А взагалі я думаю, що Олександр Усик вже настільки великий, що його можна порівнювати тільки в ретроспективі попередніх великих чемпіонів. Таких як Майк Тайсон, Леннокс Льюїс, брати Клички. Ось бій проти когось із них у їхніх найкращих кондиціях був би дійсно цікавим. На жаль, це неможливо.

— Чи треба Олександру завершувати кар'єру в боксі?

— Я не професіонал у боксі. Тому не знаю, наскільки Усику варто незабаром завершувати кар'єру.

Олександр Усик. Фото: Getty Images

Думаю, що це Олександр має вирішувати самостійно. Вважаю, що зараз ніхто не може претендувати на його домінацію у суперважкій ваговій категорії. Не знаю, хто Усику може скласти якусь конкуренцію. Навіть незважаючи на вік Олександра, адже він достатньо немолодий атлет.

— Можете прокоментувати нещодавню поразку блогера Джейка Пола у бою проти професійного боксера Ентоні Джошуа? Чи потрібні взагалі такі поєдинки?

— Ну які реально можуть бути шанси у любителя проти професіонала?! У професійному боксі складова шоу дуже велика. Поки люди купують квитки, і їм це цікаво, до того часу будуть подібні історії.

При цьому згадується історія поєдинку чемпіона світу з боксу Флойда Мейвезера і чемпіона UFC Конора Макгрегора. Там організатори заробили 600 мільйонів доларів. А гонорари боксерів склали відповідно 100 і 30 мільйонів доларів.

Всі заробили на тому, що з точки зору якості не вартувало таких грошей. Макгрегор був абсолютно неконкурентним проти одного з найкращих боксерів всіх часів. Але людям це подобається, вони готові за це платити гроші. Тому я на місці організаторів названих поєдинків теж скористався б такою можливістю.

— Чи плануєте Ви в майбутньому стати міністром спорту чи головою НОК України? Є такі амбіції?

— Подивимося, життя покаже, де і ким ми будемо в майбутньому. Наразі маємо основну ціль — це зберегти державу, країну, український спорт. А про все інше, на кшталт посад, треба думати вже після того, коли ми виконаємо основну задачу.

— До речі, а що Ви думаєте про американський мирний план, який нам пропонували? Щоб добровільно відмовитися від частини територій Донбасу заради зупинки бойових дій?

— Я не уявляю, як Україна, суверенна держава, яка стільки років проливала кров за незалежність, може відмовитися від частини своєї території. Навіщо тоді такі жертви?!

І головне, я не впевнений, що Росія на цьому зупиниться. Адже через три роки Дональд Трамп звільнить Білий дім. І Путін таким чином може звільнитися від своїх зобов'язань перед ним. Що тоді робити? Які гарантії безпеки нам при цьому залишаться від Штатів? Ніяких.

«Для комфортного життя в Києві вистачає приблизно 50 тисяч на місяць»

— Давайте пригадаємо стару історію про вкрадений у Вас на Олімпіаді-2024 годинник. Жалкували тоді за ним?

— Жалкував, звісно. Але це не найбільша втрата в моєму житті.

— Який зараз бренд годинника носите? Скільки він коштує?

— Ношу годинник марки Garmin. Чесно кажучи, не знаю, скільки він коштує наразі. Бо в мене достатньо стара модель.

— Яке маєте основне джерело доходів сьогодні?

— Це заробітна плата парламентаря Верховної Ради України. Крім того, отримую виплати за попередні спортивні досягнення, президентську стипендію.

— Скільки Вам потрібно грошей для комфортного життя в Києві?

— Мені, чесно кажучи, важко відповісти на це модне питання. Мешкаю у власній квартирі. Живу достатньо звичайним життям.

Напевно, мені достатньо приблизно 50 тисяч гривень на місяць. Бувають моменти, коли можеш більше витратити чи менше. Але місячна сума до 50 тисяч гривень — це гроші, з якими можна нормально жити у столиці.

Багатьом вистачить ще менше, але це залежить від людини, її способу життя. Декому потрібно більше якихось розваг. Я, наприклад, можу відвідати ресторан, але водночас дуже часто готую вдома.

— Що на особистому фронті? Чи є у вас дівчина?

— Я не спілкуюся на тему мого особистого життя. Це принципова позиція, вона достатньо давно в мене вибудована.

— Чи дивилися телешоу «Холостяк»?

— Ніколи не дивився «Холостяка», мені це не цікаво.

— Чи погодилися б Ви взяти участь у ньому?

— Всі пропозиції з приводу тієї чи іншої комунікації або участі в програмах я розглядаю за наявності пропозиції.

Наразі мене ніхто не запрошував на шоу «Холостяк», тому це питання не має ніякого сенсу. Бо я не знаю, які там умови. Взагалі деталі шоу мені невідомі, тому що не дивлюся телевізор.

Жан Беленюк. Фото: Facebook

— А що тоді дивитеся? YouTube-канали?

— Переважно читаю книги. В YouTube дивлюся, як правило, аналітиків, філософів. Підписаний і спостерігаю за улюбленими каналами, які мені дійсно цікаві. Також у YouTube слухаю музику.

«Алкоголь не вживаю і ніколи не вживав»

— Завершуємо бліцом. Улюблений безалкогольний чи алкогольний напій?

— Алкоголь не вживаю і ніколи не вживав. Взагалі намагаюся пити звичайну воду.

— Улюблений фільм?

— Їх багато. Приміром, я нещодавно прочитав книгу «Обіцянка» Фрідріха Дюрренматта. За нею знятий фільм, де грає Джек Ніколсон. Обидва твори дуже сподобалися.

— Яку музику слухаєте?

— Різноманітну, починаючи від популярної і закінчуючи класикою. В мене є вініловий програвач і багато класних платівок. Один із моїх улюблених композиторів — Шопен. Коли є можливість, намагаюся насолоджуватися цією музикою.

Окрім того, ходжу до театрів. Приміром, нещодавно був на виставі «Маруся Чурай» за твором Ліни Костенко. Також прочитав однойменний віршований роман. Видатна робота. Всім рекомендую. Великий уклін генію Ліні Костенко за те, що подарувала світу цей твір.

— Які ще книжки читаєте?

— Абсолютно різноманітні, від класичної літератури до прикладної. Наприклад, прочитав твір Віктора Франкла «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог в концтаборі». Це про в'язня німецьких концтаборів, який за освітою був лікарем. Він розповідає свою історію про те, як з точки зору психології адаптуватися до подібних нелюдських умов життя. Психологи дуже рекомендують цю книгу.

У моєму списку багато книг, які я відмітив для читання в подальшому. Головне, щоб був час на це. Із цим не завжди складається.

— За кого зі спортсменів чи спортивні команди особливо вболіваєте?

— Вболіваю за всі українські команди. Приміром, за наших фехтувальниць, які виграли чемпіонат Європи. Радів за них і вітав після перемоги. Переживаю за національну збірну з футболу та збірні з інших ігрових видів спорту. Зрозуміло, переживаю за наших борців та взагалі за представників дуже різних видів спорту на міжнародній арені.

У мене багато знайомих спортсменів. Якщо знаю, що в команді виступає мій товариш або друг, звісно, ще уважніше спостерігатиму за перебігом подій на арені. А після перемоги обов'язково привітаю цього спортсмена чи команду!