«Гра не пішла і не зійшлись з тренером, тому вирішили з Олександрією розставатись», – Микитишин про повернення в Кривбас

Олександр Калінін Олександр Калінін
622
0 голосів
«Гра не пішла і не зійшлись з тренером, тому вирішили з Олександрією розставатись», – Микитишин про повернення в Кривбас
Артур Микитишин, фото: ФК Кривбас
Вихованець Шахтаря Микитишин повернувся в Кривбас після нетривалого перебування в Олександрії: Олімпійська збірна, чемпіонські амбіції, походження футбольного самородка – багато тем ми обговорили в ексклюзивному інтерв’ю сайту sport-express.ua.

Автор – Ігор ДМИТРІЄНКО

Цей гравець – важлива частина минулосезонного складу Кривбасу, проте залишити його й на новий чемпіонат не вдалося. В підсумку вихованець Шахтаря опинився в Олександрії, не загравши все-таки в команді Ротаня на тому рівні, що в Вернидуба. Які плани та амбіції у Артура Микитишина після повернення до Кривбасу після невдалого періоду в Олександрії? За чим він повернувся в Кривбас і як взагалі проторував собі шлях у великий футбол?

Півзахисник Кривбасу Артур Микитишин в ексклюзивному інтерв’ю сайту sport-express.ua розповів про:

  • футбольну родину та земляків на всеукраїнському рівні
  • період гри в Маріуполі та Угорщині
  • можливий виклик до Олімпійської збірної України
  • задачі на сезон з Кривбасом

«Добре розуміємо з Вернидубом один одного»

– Артуре, нещодавно ти вдруге повернувся до Кривбасу. Кажуть, що двічі в одну річку не увійдеш. Твій випадок – виключення з правил?

– Я так не вважаю. Хотів повернутись до Кривбасу ще влітку. На жаль, тоді це не вийшло. І Кривбас, і я хотіли продовжити співпрацю, хотіли бути разом, але маємо що маємо. Ну нічого, головне, що я знову з клубом. Впевнений, тепер все у нас з Кривбасом буде добре.

– Можна сказати, що Юрій Вернидуб – це саме твій тренер? Адже під його керівництвом ти заграв в УПЛ, тепер же знову повернувся до нього.

– Однозначно! Мені дуже подобається працювати з Юрієм Миколайовичем. Ми добре розуміємо один одного. Дуже вдячний, що він продовжує вірити в мене. Зі своєї сторони зроблю усе, щоб виправдати його довіру та сподівання.

Артур Микитишин, фото: ФК Кривбас 

– За півроку твоєї відсутності у Кривому Розі команда суттєво змінилась. Які зміни ти помітив після повернення?

– Пішло багато футболістів, прийшли нові виконавці. За цей час Кривбас точно став сильнішим. Ви тільки подивіться в турнірну таблицю – і знайдете відповідь на питання, чи стала команда сильнішою (посміхається, – прим. І.Д.). 

Кривбас – лідер УПЛ за підсумками першого півріччя, і це дуже хороший результат. Мені здається, всі стали працювати ще більше, ще наполегливіше, адже клуб проводить уже другий сезон в УПЛ після повернення. Команда грає ще більш впевнено та ще більше вірить у свої сили.

– Рівень конкуренції у Кривбасі наразі просто зашкалює. Чи готовий ти до цього та яким бачиш своє майбутнє у клубі?

– Конкуренція – це нормальне явище у будь-якій команді, я її не боюсь. Ти маєш грати та демонструвати найкращі якості, аби її виграти. Перший тайм, другий… Неважливо, з якої хвилини ти на полі – ти повинен виходити і доводити свої претензії на місце у старті. Дуже вдячний Кривбасу за те, що надав мені другий шанс. Моє майбутнє? Все буде добре (посміхається, – прим. І.Д.).

«Капіч каже, що приємно здивований прогресом Кривбасу»

– З ким із команди у тебе залишились найтепліші відносини після того, як ти покинув Кривий Ріг та після повернення?

– Це точно Капіч. На жаль, він уже пішов. Понєдєльнік, Хомченовський, інші хлопці, також Віталій Вернидуб, який тепер Віталій Юрійович.

– Капіч не жалкує, що покинув Кривбас?

– В принципі ні, в Польщі йому все подобається. Я теж дуже за нього радий. Він відзначає прогрес Кривбасу та приємно здивований, що команда йде першою в УПЛ. Постійно передає усім привіт та вболіває за родину Кривбасу.

– Друге півріччя 2023 року ти провів в Олександрії, але, не сумніваємось, слідкував за виступом ексклубу. Твоя думка: Кривбас в цьому сезоні може замахнутись на чемпіонство?

– Чому ні? Звісно. Наразі УПЛ доволі рівна, й будь-яка команда, яка наразі в лідерах може замахнутись на першу сходинку. Тим більше, у Кривбасу є всі шанси. Команда гарно виглядала у першій частині сезону та має усі шанси, аби здобути чемпіонство. Червоно-біла родина цього заслуговує. Так, попереду ще багато турів, але треба вірити й наполегливо працювати, тоді все вийде.

Гравці Кривбасу, фото: ФК Кривбас

– У Кривому Розі ти грав на декількох позиціях: крайнього півзахисника та навіть нападника. Все ж яка позиція є для тебе оптимальною? Якби ще колись довелось зіграти на вістрі, впорався б?

– Ще з дитинства завжди грав на флангах: лівий, правий. Перед одним із матчів у Кривбасу були травмовані нападники, і Юрій Вернидуб запитав у мене, чи зможу зіграти центрфорварда. Я без вагань відповів, що так, такий досвід уже був. Тому вийшов, відіграв, без проблем. А моя рідна позиція – лівий чи правий нападник. А взагалі, де тренер мене бачить, там і готовий зіграти. 

– Наразі ти на зборах з Кривбасом. Дуже багато цікавих суперників серед спаринг-партнерів. Іспанія за умовами підготовки відрізняється від більш звичної для клубів УПЛ Туреччини?

– Так, різниця є. По-перше, це якість футбольних полів. Як на мене, на Піренеях вони кращі. Якість газону, більш м’яка тепла сонячна погода. Бо в Туреччині часто у цю пору року прохолодно та сильний вітер. Одним словом, усі умови для якісної підготовки, за що окреме дякую керівництву ФК Кривбас та нашим воїнам ЗСУ, завдяки яким ми можемо займатись улюбленою справою.

«Про виклик до Олімпійської збірної не думаю, але свій шанс ще отримаю»

– Банальне питання, але все ж, воно всіх цікавить: чому не вийшло в Олександрії? Все ж травма чи щось інше?

– Коли прийшов до Олександрії, у мене ще були відголоски травми, яку отримав у Кривбасі – пошкодження задньої поверхні стегна. Тому перший місяць у новому клубі взагалі не тренувався. Поступово почав займатись в основній групі – й отримав ще одну травму. Тому майже півроку без футболу, на жаль, дались взнаки. Гра не пішла плюс не зійшлись з тренером, тому вирішили з клубом, що треба розставатись.

– Твій екснаставник в Олександрії Руслан Ротань наразі поєднує одразу дві посади: клубну та є головним тренером Олімпійської збірної України. Як вважаєш, чи сумісництво декількох посад не заважає тренеру в роботі в цілому?

– Моя думка: якщо ти професіонал своєї справи, то можна знайти час та можливість на поєднання двох посад. Руслан Петрович це успішно робить.

Руслан Ротань, фото: ФК Олександрія

– Ти виступав за збірні України U-17, U-19. Зізнайся, чи очікуєш виклику до Олімпійської національної команди?

– Прокоментую це так: моя справа – працювати. Якщо у мене буде шанс отримати виклик до збірної – сподіваюсь, тренери це побачать і я їм скористаюсь. Наразі таких розмов щодо збірної не було.

«Радий, що вже зараз зміг перевершити досягнення батька»

– Давай перейдемо до твоїх юнацьких років, адже мало що про це відомо. Коли ти вперше зацікавився футболом та як почав ним займатись?

– Ще з дитинства я цікавився футболом. Тим більше, мій батько, Петро Микитишин, грав на аматорському рівні – це чемпіонат області за івано-франківський Тепловик. Амплуа – воротар, хоча починав на позиціях лівого та правого захисника. Він завжди брав мене з собою на матчі, у тому числі на виїзні. Щодо мене, то вже з 5 років я почав грати та тренуватись. Можна сказати, що зміг перевершити батька, адже досяг професійного рівня та не збираюсь на цьому зупинятись.

– Ти приєднався до Академії Шахтаря у 16-річному віці? Згадай, будь ласка, як це було. Хто був той скаут, який запросив тебе до одного з грандів українського футболу? Якою була ця історія?

– Мене викликали до збірної України U-17, і це був мій дебютний виклик до синьо-жовтих. Тоді головним тренером був Олександр Петраков. Ми грали на турнірі пам’яті Валерія Лобановського, мені було 16 років. Після гри проти Туреччини зателефонував селекціонер Іван Михайлович Коцюба з пропозицією приєднатись до Шахтаря. Я не очікував такого, але одразу погодився. Зрозумів, що це мій шанс. Влітку 2019 року майже одразу і переїхав до Академії Шахтаря.

– Якою тоді була реакція батьків? Чи не боялись вони тебе відпускати до чужого міста в юному віці?

– Ні, адже вже з 12 років я займався у іншому місті в Академії Скали Моршин. Тоді батьки тільки зраділи. Вони були щасливі за мене, бо не кожен день бувають такі пропозиції.

Артур Микитишин у матчі Шахтаря U-19, фото: Instagram

– Ти родом з селища Тисменичани Івано-Франківської області. Погуглили, хто ще з відомих спортсменів там народився. Знайшли тільки Миколу Сікача, ексзахисника Прикарпаття. Чи знайомий з ним, чи, можливо, з іншими спортсменами з твого рідного краю?

– З Сікачем знайомі. Навіть більше: грали у футбол у відпустці. Всі разом під час міжсезоння з місцевими хлопцями. Знаю також Євгена Данилюка (півзахисник), який зараз виступає в Чорноморці. Він родом з сусіднього міста Надвірна Івано-Франківської області. З ним також тренувались разом та товаришували.

«Переживав, що можу не потягнути рівень УПЛ»

– На дорослому рівні ти дебютував за ФК Маріуполь. Згадай як це було.

– Влітку 2021 був на зборах з Шахтарем, коли дізнався, що клуб віддає мене в оренду в Маріуполь. Відправились у розташування нового клубу разом з Данилом Удодом. Відразу не покидали відчуття страху, невпевненості, адже це новий клуб, новий колектив. Боявся, що можу не потягнути рівень УПЛ. З часом втягнувся, дебютував в еліті, але за півроку до України прийшла війна, і ми покинули Маріуполь.

– Після початку повномасштабного вторгнення рашистських окупантів ти виступав в Угорщині за маловідомий Керюлеті. Як тебе туди занесло?

– З початком вторгнення орків ми лишались в Туреччині та підтримували форму з хлопцями самостійно. Я розумів, що так не може довго тривати, тому звернувся до агента, щоб він подшукав мені тимчасовий клуб. Це був Керюлеті з одного із нижчих дивізіонів Угорщини. Тут мене тепло прийняли, у всьому допомагали. Психологічно було дуже важко у той момент зібратись та продовжувати грати у футбол, тому вдячний Керюлеті за підтримку.

– Ти встиг там провести не так багато матчів. Чому не вийшло себе проявити в Угорщині?

– Я потрапив до команди під кінець сезону. Згодом прийшов новий тренер, який не йшов назустріч легіонерам. Можна сказати, не довіряв їм. А так як я виявився на той час єдиним іноземцем, то шансів у мене в тій команді більше не було.

Артур Микитишин, фото: ФК Керюлеті

«На Шахтар жодних образ не тримаю»

– Вперше ти став гравцем Кривбасу восени 2022 року. Це була оренда з Шахтаря. Чи розглядався тоді варіант з твоїм повноцінним трансфером?

– Тоді точно ні. Було бажання піти в оренду та отримувати ігрову практику в УПЛ, всі думки були тоді тільки про Шахтар.

– Схожа історія була у Шахтаря і Кривбасу з Клімом Приходьком. Оренда, а потім через деякий час повернення в якості повноцінного футболіста. Які в цілому тоді у тебе були взаємини з Шахтарем та які залишились після розставання?

– Наразі продовжую спілкуватись з тими, з ким потоваришував у Шахтарі. Це і футболісти, і тренери, і персонал. Тому залишився у хороших відносинах з клубом, якихось образ один на одного не тримаємо.

– Після оренди у Кривбасі влітку 2023-го за чутками ти міг залишитись в Кривому Розі. Чому тоді не вийшло з цим варіантом?

– Тоді були деякі нюанси, які знає мій агент. І я, і Кривбас очікували вирішення питання трансферу, але щось пішло не так. Можна сказати, що клуби не зуміли дійти згоди. Я чекав до останнього, що все-таки повернусь до Кривбасу. Навіть вже розпочався новий сезон, але згодом стало зрозуміло, що все ж таки не вийде. Тоді я дав згоду на варіанти Шахтаря з орендою. Одним з таких була тоді Олександрія.

– Чи була у тебе розмова з тодішнім наставником гірників Патріком ван Леувеном, чи була надія, що він розраховуватиме на тебе у подальшому?

– Чесно, ні. Я навіть їздив з Шахтарем на зарубіжні літні збори, але через те, що не встиг відновитись після пошкодження, зіграти там бодай один контрольний матч не судилось.