«Україні треба забути про Бубку»: Валентин Щербачов – про спортсмена року, провал Динамо і чому Усику час іти

Ім’я Валентина Щербачова – це ціла епоха в українській спортивній журналістиці. Він свідок і літописець легендарних спортивних подій, прокоментував сотні матчів київського Динамо. На власні очі пережив як великі тріумфи, так і найболючіші поразки українського спорту. Автор восьми книжок, ініціатор Національного реєстру рекордів України, майстер спорту з веслування. 

Напередодні 2026 року ми поспілкувалися з Валентином Васильовичем Щербачовим. В інтерв’ю сайту Sport-Express.ua він підбив підсумки спортивного 2025 року для України, згадав наших легендарних спортсменів, зокрема братів Кличків, Усика, висловився щодо спортсменів-зрадників, а також оцінив стан українського футболу – як на внутрішній, так і на міжнародній арені. Окремою темою стала сучасна спортивна  журналістика та майбутнє професії коментатора. 

«Я не в захваті від того, як грає наша збірна і як працює тренерський штаб»

– Валентино Васильовичу, які, на вашу думку, є найголовніші спортивні досягнення України у 2025 році? 

– Спортивних подій у 2025 році було дуже багато. Найголовніше – те, що наша країна навіть в умовах такої страшної війни здатна готувати спортсменів до змагань, які на міжнародній арені демонструють видатні результати. Саме це я вважаю головним досягненням не лише 2025 року, а й усього часу повномасштабного вторгнення та майже 12 років війни росії проти України. Всі наші спортсмени у 2025 році виступали потужно. 

Я не принижував би виступи Ярослави Магучіх. Вона найславетніша, найгучніша та найпатріотичніша наша дівчина. І цього року, і надалі вона залишається в центрі уваги. Її рекорд у стрибках у висоту – 2.10 м, встановлений у Парижі у 2024 році – залишається актуальним. Так, у минулому році вона не завжди здобувала перші місця, проте її виступи були стабільними. Вважаю Ярославу найкращою легкоатлеткою світу цього десятиліття. Я б також хотів відзначити Людмилу Лузан та її партнерку Ірину Федорів, які у 2025 році здобули високі місця на світовій і європейській першості з веслування. 

Наші молоді боксери виступили дуже успішно на європейських чемпіонатах. На чемпіонаті світу з параплавання українська збірна здобула 49 нагород, з яких 16 золотих медалей. І саме ця здатність наших спортсменів досягати високих результатів попри всі труднощі робить український спорт справжнім символом стійкості та національної гордості.  

– Чи вважаєте ви вихід збірної України з футболу в плей-офф відбору на чемпіонат світу 2026 року досягненням для українського спорту?  

– Ні, але сам прохід цього плей-офф уже можна вважати досягненням. 

Збірна України з футболу. Фото: УАФ

– Якщо говорити про перший матч плей-офф, які шанси нашої збірної проти Швеції?  

– Якщо звернутися до статистики, Україна має позитивний баланс у матчах зі Швецією. Але це вже історія. Реальну відповідь дасть сам матч, і те, як команда виглядатиме на полі. Збірна України начебто складена з авторитетних виконавців, але іноді їй бракує командного духу, а окремим гравцям – розуміння того, що від них очікує тренер. Це добре видно на полі. Україна наразі – європейський середняк. 

Швеція ж – дуже серйозний суперник, адже в її складі зараз багато гравців, які виступають у престижних чемпіонатах. Нашій збірній доводиться смикатися, і це вибиває її з колії. Хлопці, які живуть з нами в Україні, іноді перебувають не в найкращому психологічному стані. Тому хочеться побажати команді успіху та виходу на  ЧС-2026. 

– Ви сказали, що досягненням для збірної будете вважати потрапляння до  групового турніру чемпіонату світу. Як ви оцінюєте жеребкування та рівень можливих суперників?  

– Наша група досить рівна. Якщо говорити про Нидерланди, то зараз вони перебувають не в найкращому стані. Побачимо, що покаже весна. Якщо наша збірна потрапить на чемпіонат світу, вихід із групи з другого місця буде дуже хорошим  результатом. 

– Вам подобається гра збірної під керівництвом Сергія Реброва?  

– Чесно кажучи, я не в захваті від того як грає наша збірна. Нічого нового вона не демонструє. Команді бракує стабільності, а в окремих матчах помітна розбалансованість. Захист залишаться болючою темою нашої команди, і, чесно кажучи, Сергій Ребров поки що не знайшов способу, вирішити цю проблему. Тому враження від ігор збірної різні: іноді радієш за команду, а іноді розчаровує рівень гри, який вона демонструє навіть проти таких самих середніх суперників. 

Не в захваті я і від того, як працює тренерський штаб збірної, але щоб оцінювати об’єктивно, потрібно бути всередині команди і розуміти, що там відбувається. Ми ж такої глибокої інформації не маємо. Ребров і Шевченко – давні друзі, тож, імовірно, до чемпіонату світу 2026 року змін у тренерському штабі не передбачається. Можливо, це виправдане рішення. 

«Хотілося б бачити Андрія Шевченка частіше в Україні»  

– Як ви оцінюєте роботу Андрія Шевченка на посаді президента УАФ?  

– Він гідно представляє Україну на міжнародній арені, проте в середині країни його хотілося б бачити частіше. Коли на стадіоні  Баннікова у Києві пройшли фінали першого в історії чемпіонату України з ампфутболу, для ветеранів із ампутаціями, стояв майже зимовий вечір, падав сніг. На церемонії учасники змагань очікували на Андрія Шевченка, сподіваючись, що саме він вручатиме нагороди, але його не було, був його заступник. 

Зараз я займаюся підготовкою київської команди ампутантів до наступного чемпіонату. Футбольний клуб Оболонь надає нам таку можливість, і ми вже зібрали команду для тренувань. На Новий рік у мене є побажання – хотілося б  роботу УАФ всередині країни за безпосередньої участі президента. Авторитет Андрія Шевченка та його особиста присутність на змаганнях в Україні мають справді велике значення. 

Андрій Шевченко. Фото: УАФ

– Як ви оцінюєте рівень української Прем’єр-ліги?  

– Нічого дивного не бачу в тому, що черкаський ЛНЗ є лідером після першої частини чемпіонату. Команда приємно виглядає практично у кожному матчі, а футболісти,  виходячи на поле, чітко знають свої завдання. У команді є лідери та гравці середнього рівня, і головний тренер уміло поєднує їхні сильні сторони, водночас, допомагаючи прогресувати молодим футболістам, які тягнуться за ними. Я з великою повагою ставлюся до Віталія Пономарьова. Це розумний і стабільний український тренер, роботу якого варто підтримувати.  

– Ваші враження від Шахтаря?  

– Шахтар, як завжди, там домінує Бразилія. Команда претендує на перше місце і,  після паузи в чемпіонаті, здається повернеться на першу сходинку.  

– Що скажете про Полісся?  

– Полісся – амбітний клуб. Головне, що президент живе футболом і вкладає фінанси в команду. Трансферна політика дозволяє клубу купувати сильних гравців. Зараз футболісти вже починають розуміти, що від них хоче Руслан Ротань. Тож в наступній частині чемпіонату Полісся може реалізувати свої амбіції.

«Я би радив Шовковському продовжити тренерську діяльність»

– Що думаєте про провал Динамо?  

– Зараз у братів Суркісів фінансове становище таке, що запросити сильного закордонного тренера вони не можуть. Я знаю, що вони хотіли це зробити. А Ігор Костюк, як кажуть, бюджетний тренер. Я знаю Костюка ще з тих часів, коли він починав працювати у школі Динамо. Він серйозний і системний тренер, який дає молодим футболістам можливість прогресувати і отримувати більше ігрової практики. Молодіжний склад Динамо під його керівництвом прекрасно грав, а ті, кого він замотивує у другій частині чемпіонату, обов’язково проявлять себе. Динамо має піднятися – залишається лише трохи проявити толерантність і дочекатися результату. 

– Чому, на ваш погляд, у Шовковського не вийшло з Динамо?  

– Шовковський – людина зважена і добра, але у спорті не завжди людяність допомагає. Жаліти футболістів і бути занадто м’яким не можна. Перший сезон у нього пройшов нормально, а вже на другому почалися в команді психологічні проблеми. Дисципліна похитнулася: хтось сачкував на полі, хтось не допрацьовував. Думаю, Шовковський бачив це і намагався зміцнити захист, але грошей на нових захисників не дали, тож доводилося обходитися тими, що є.  

– Як ви думаєте, що чекає Шовковського в майбутньому?  

– Цей тренерський досвід стане для нього корисним, і він знайде собі роботу. Знаю, що він хотів би залишитися в Динамо і бути корисним у своєму клубі, але водночас у нього є інші перспективи. Цілком можливо, що президенти інших клубів звернуть на нього увагу. Зі свого боку я б порадив Олександру Шовковському продовжити тренерську діяльність. Впевнений, у нього все вийде, адже він людина аналітичного складу, яка вміє робити правильні висновки після невдач. А як розпоряджатися своєю долею – вирішувати йому. 

– Шовковський – перший воротар у історії Динамо, який став головним тренером?  

– Так, він перший. Раніше на цю роль претендували Віктор Банніков, Євген Лемешко, та Олег Макаров, але вони добре розуміли, що Динамо – це не їхній рівень.

Олександр Шовковський. Фото: Динамо

– Хто з українських футболістів вам зараз подобається?  

– Мані імпонує Віктор Циганков, попри всі розмови навколо нього. Також відзначив би Іллю Забарного.

– А серед футболістів, які грають в Україні?  

– Мені подобається Матвій Пономаренко – на нього я роблю ставку. Про Караваєва говорять, що він старий і все таке. Але я вважаю, що Олександр ще не все сказав. Я вірю в його потенціал.  

– Що ви думаєте про ситуацію між Забарним і росіянином Сафоновим в ПСЖ?  

– В побуті Ілля не спілкується з ним. Контакти у них можуть бути лише на полі під час гри. А те, що пишуть на деяких сайтах – це хейти для заголовків, щоб залучити  більше підписників. 

– Що можете сказати про Мудрика?   

– Важко зараз йому, адже він хороший футболіст. Шкода що все так вийшло. Він дуже багато втратив, і навряд чи після цього знову настане його зірковий час.

«Україні треба забути про такого громадянина, як Сергій Бубка»  

– Давайте повернемося до інших видів спорту. Що ви скажете про спортсменів, зрадників, таких як Софія Лискун, яка змінила українське громадянство на  російське?  

– Це слабкі люди, про яких взагалі не варто говорити. Вони не заслуговують на увагу.  Триває війна, яка показує хто є хто, оголює сильні й слабкі сторони кожного. Хтось тримається, а хтось пристосовується. Останні, як трава, що гнеться за вітром. Їм здається, що там їм буде краще. Про них не потрібно розповідати – їх потрібно забувати. Бо це зрадники України. 

– Як ви оцінюєте нинішню роль Сергія Бубки з огляду на події останніх років?   

– Це теж слабка людина. На початку своєї кар’єри він заробляв важкі гроші спортом, але згодом почав рахувати, що кожен рекорд це додатковий прибуток. Саме тому не піднімав планку одразу на кілька сантиметрів, а додавав лише по пів – кожен раз фіксуючи новий рекорд і нові гроші. Потім був Донецьк, банк і бізнес пов’язаний із пальним, який продовжує працювати на окупованих територіях. Він міліонер. Тож навіщо йому виступати? Україні треба забувати про такого громадянина, як Сергій Назарович Бубка.

Сергій Бубка. Фото: Facebook

– Як ви ставитеся до зовсім недавнього скандалу, пов’язаного із втечею за кордон Андрія Павелка?   

– Це питання більше до влади. Якщо є обвинувачення, вони мають завершуватися покараннями. Але ми не бачимо, щоб у нас реально карали за фінансові злочини. Люди розкрадають мільярди, після чого тікають за кордон і там переховуються. Саме такою сьогодні виглядає ситуація з Павелком. 

– Як ви оцінуєте позицію Василя Ломаченка щодо війни в Україні та його публікації на підтримку Митрополита УПЦ МП?   

– Я знаю батька Василя, який ще будучи вчителем фізкультури підіймав і виховував свого сина. Василь – унікальний боксер, який зробив чимало для України, проте його  публічні висловлювання щодо війни та підтримки певних церковних постатей для нас залишаються неприйнятними. Це не просто людська слабкість, а вплив оточення та ідей з маніпулятивними, паскудними гаслами про те, що ми – один народ і подібними. Людину просто ввели в оману, і вона пішла у цьому напрямку. Можливо з часом, коли Василь досягне 40 років, він по-іншому погляне на ці речі. Альтернатива для нього зараз – Олександр Усик із окупованого Криму, чия позиція чітка, патріотична та проукраїнська. 

«На місці Усика я б залишив ринг»

– Які ваші думки щодо можливого бою Усик-Вайлдер?   

– На місці Усика я б залишив ринг. Є слава, є гроші. Він різнобічна, захоплююча людина, романтик, і має багато справ. Я не маю на увазі, що він має кинути бокс і піти грати в Полісся. (Сміється).

Олександр Усик. Фото: Getty Images

– Можете щось розказати про братів Кличко періоду їхнього піку?   

– Свого часу брати Клички були унікальними боксерами, які символізували Україну на професійній арені. Володимир – перший олімпійський чемпіон у важкій вазі. Їхній час у великому спорті вже минув, і сьогодні вони радше символи. Я знаю Кличків ще з тих часів, коли вони були дітьми, постійно стежив за їхнім шляхом, тож за будь-яких обставин мої симпатії завжди на їхньому боці. У Віталія зараз навантаження, як у мера Києва. Так, його хейтять, але в місті все ж таки є певний порядок. Володимир допомагає братові і обидва багато роблять для ЗСУ. До них, на відміну від Ломаченка, претензій не може бути.  

– Росіяни під нейтральним прапором все більше повертаються в спорт. На вашу думку, це слабкість нашої держави, чи вплив великих грошей?   

– Це, перш за все, гроші. У таких федераціях, як фехтування, дзюдо російські фінанси мають значний вплив, а самі росіяни входять до міжнародних керівних органів цих федерацій. Тому на міжнародних змаганнях вони продовжують брати участь під нейтральним прапором. Російські гроші вже мають вплив на ФІФА та УЄФА – це  фінансові інтереси світового спорту. Відмовлятися від участі у змаганнях нам не можна, бо це тягне за собою фінансові санкції. Треба змагатися і перемагати – так, як це нещодавно зробила наша борчиня, впевнено перемігши росіянку у фіналі. 

«Професія спортивного коментатора потихеньку вмирає»

– Як ви оцінюєте сучасний стан спортивної журналістики?   

– Знаєте, вона поступово спустошується через те, що у нас не має такого жанру, як нарис. Головне завдання якого не просто повідомляти про подію, а передати атмосферу, свою думку про характери людей, емоції, обставини. На жаль, такого зараз нема ні в електронних ЗМІ, ні на телебаченні. І на це дуже гірко дивитися. Але в  спортивній журналістиці у нас все ж таки є талановита молодь. 

Я в цьому переконався, адже сам займаюся їхнім вихованням і багато чого вчуся у своїх учнів. Перспективи є: моїх учнів багато ще на фронті, деякі повернулися вже скаліченими. Саме на них я роблю ставку. Але, на жаль, у нас є журналісти, які сідають за комп’ютер, беруть цигарку, каву, знімають інформацію і починають писати не розуміючи специфіки спорту. Спробуй сам у цій дисципліні хоча б на дворовому рівні щось зробити – і тільки тоді оцінюй інших. На жаль, така практика все ще панує в деяких наших виданнях. 

– Чи втрачає професія спортивного коментатора свою актуальність?   

– Чесно кажучи, професія спортивного коментатора потихеньку вмирає. Я іноді коментую, за замовленням, але сам для душі люблю, коли є картинка з титрами та інтершумом. Я дивлюся і відчуваю себе всередині події, і жоден голос мені при цьому не заважає. Це може здатися незвичним для пересічного громадянина, але за цим майбутнє. 

Не кожна людина може дозволити собі дві години дивитися футбол – у  всіх купа справ. Замість цього ти береш телефон, подивився якийсь фрагмент, потім кінцівку. Професія коментатора залишатиметься потрібною ще десятиріччя, але  колеги повинні розуміти, що це не назавжди, і в журналістиці треба вміти все, а не лише сідати до мікрофона. Це важко, непросто, але у нашій професії є дуже багато можливостей для розвитку. 

– Коли є час, який футбол ви дивитеся? Чи є чемпіонат або команда , які вам особливо симпатичні?   

– Люблю дивитися англійський та іспанський футбол. Цікавить також німецький чемпіонат. Стежив і продовжую стежити за збірною Аргентини. Але, незважаючи на те, що говорять про низький рівень нашого чемпіонату, мене хвилює те, що робиться у нас. За своїм життєвим досвідом я знаю, що потрібно запастися терпінням. Думаю, років через п’ять ситуація покращиться, і український футбол підніметься з рівня середняків на якісно вищий.  

Валентин Щербачов, фото: Facebook-сторінка В. Щербачова

– Ваші плани та мрії на 2026 рік?   

– По-перше, хочеться, щоб наша київська команда з ампфутболу стартувала у чемпіонаті, щоб змагання сімей учасників бойових дій стали більш масовими і включали як тих, хто повернувся з війни, так і сім’ї безвісті зниклих воїнів. Це діти, дружини, яких ми дуже демократично вводимо у спорт. Сподіваюся, що у 2026 році ми проведемо всеукраїнські фінали. І, звісно, хочу побажати успіхів нашим спортсменам на зимових Олімпійських іграх в Італії – у нас є реальні шанси здобути там медалі. 

Читайте по темі:

• «Зайшли в кінотеатр в Ліоні, а там порнографію показують»: Валентин Щербачов – про Лобановського, Чорнобиль, цензуру на ТБ та Гімалаї.
• «Я грівся у променях слави Усика та Ломаченка»: відверте інтерв’ю Олександра Гвоздика.
• «Це мене пробрало»: найкраща спортсменка року Людмила Лузан – про Олімпійські ігри 2028 року та підтримку мера.