«Я тренував дітей Суркіса, Льовочкіна, Фірташа та Бойка»: відверте інтерв’ю з екстренером ДЮФШ Динамо Величком

Аватар Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
15118
3 голоси
«Я тренував дітей Суркіса, Льовочкіна, Фірташа та Бойка»: відверте інтерв’ю з екстренером ДЮФШ Динамо Величком
Величко в оточенні зіркових батьків своїх вихованців.Колаж: СЕ
Колишній тренер ДЮФШ Динамо імені Валерія Лобановського Сергій Величко пригадав історії зі своєї багаторічної роботи в структурі київського клубу. В інтерв’ю для sport-express.ua спеціаліст розповів про те, де знайшов Іллю Забарного та Владислава Ваната, чому Євген Коноплянка відмовився перейти в Динамо, як працювалося з дітьми депутатів та багато-багато іншого.

Сергій Павлович Величко – продуктивний фахівець дитячого футболу не тільки для київського Динамо, а й для всієї України. Спеціаліст виховав для юнацької збірної України U19 чотирьох гравців, які стали чемпіонами Європи-2009 у складі команди Юрія Калитвинцева. Також Величко має одного золотого призера чемпіонату світу 2019 року, яким став Кирило Дришлюк, що нині виступає у складі луганської Зорі.

Крім цього, саме Сергій Павлович знайшов тоді ще зовсім малого Іллю Забарного на Троєщині та запросив його до дитячої футбольної школи Динамо, саме він вмовив батьків Владислава Ваната віддати майбутнього нападника збірної України в його руки, а також тренував синів Євгена Хачеріді, Олега Гусєва та Олега Саленка.

Сергій Павлович, не маючи ігрового досвіду в складі Динамо, 28 років готував зміну в найпопулярнішому клубі України. Звісно, що за цей період роботи спеціаліст накопичив чимало цікавих історії, якими він й поділився з нами. 

Чому батьки Євгена Коноплянки відмовилися віддавати юного футболіста в Динамо? Як це ‒ тренувати дітей депутатів та сина почесного президента клубу Григорія Суркіса? Який ексгравець Динамо намагався втручатися в роботу спеціаліста? Що він думає про можливе призначення на посаду директора академії Артема Кравця? Чому сам пішов з Динамо після стількох років та чим займається наразі? 

Про все це екстренер ДЮФШ Динамо Сергій Величко детально розповів в ексклюзивному матеріалі для сайту sport-express.ua.

«Я не хотів підірвати свій авторитет, працюючи селекціонером Динамо»

– Чим наразі займається тренер, який присвятив київському Динамо 28 років свого життя? 

– В Динамо мене прибрали з тренерської роботи та поставили на посаду селекціонера. Відверто зізнаюся, це не моя робота, вона мені не подобається. Невдячна робота, я не хотів підривати свій авторитет… Деякі почали називати мене «злодієм», що я ходжу й краду дітей у них з академій. А я ж нікого не крав, просто доводив до відома, що є такий талановитий хлопець. Тому 1 липня 2023 року я написав заяву за власним бажанням. 

Зараз я працюю в Польщі недалеко від Кракова. Тут створюється новий клуб і мене запросили допомогти їм. Мені вже 63 роки, тому я маю право виїжджати за кордон. Команда, в якій я зараз працюю, має назву ФК Челленджер. Тут займаються діти, які приїхали з України, всі українці. Зараз у мене команда 2006 та 2007 року народження.

– Виходить, що це команда переселенців? 

– Я б так не говорив. Вони приїжджають сюди, отримують статус тимчасового біженця, вивчають польську мову, місцеві порядки та проходять цей період від дитячого до дорослого футболу.

Величко в оточенні своїх вихованців

– Що можете сказати про настрій батьків? Чи збираються вони в майбутньому повертатися до України?

– Деякі вже грають в командах, підписали перші контракти, а дехто поїхав назад. Зазвичай повертаються ті, хто не може витримати навантаження, адже раніше вони тренувалися в приватних клубах, де здають гроші, вони там багато грали…Вони починають зі мною сваритися, щось доводити. Поїхало три-чотири людини.

– Наскільки серйозною є проблема, що з України масово виїжджають молоді футболісти по різних академіях світу?

– Війна ж триває. Люди виїжджають з Бахмута, Павлограда, Харкова і так далі. Батьки вивозять дітей, бо бачать, що тут вони можуть спокійно жити, навчатися. Коли сирена лунає при повітряній тривозі, то багато людей в укриття спускається? Якби всі були такі слухняні, то, може, в нас і не було б так багато поранених та вбитих мирних громадян. Ніхто ж не знає, куди воно прилетить… А якщо тривога вночі й люди не сплять? Це дуже відображається на психіці, особливо дитячій, яка тільки формується.

«Забарного знайшов на Троєщині, а Ваната змусив приїжджати до Києва»

– Кажуть, що саме Ви знайшли Іллю Забарного. Можна Вас вважати його першим тренером?

– Я працював тоді з 2002-м роком. У моїй команді вже був Владислав Ванат, а щодо Іллі Забарного… Я кожен рік ходив по Києву та шукав хлопців по всіх районах, дивився матчі. Я сам з Троєщини, тому на матчі, які там проходили, частенько їздив на велосипеді. Там знаходився однойменний дитячий клуб, в якому я побачив Забарного. 

– Чим Ілля вирізнявся серед інших, що привернув Вашу увагу?

– На фоні інших дітей виділявся розумом, технікою та швидкістю. Він мені сподобався, я поговорив з його батьком, тренерами, які працювали з ним, у підсумку запросив до Динамо. Власне, це і була моя робота: набирати дітей і працювати з ними, поки їм не виповниться 10 років, а потім віддавати їх в руки інших тренерів. Робота непроста, оскільки цих дітей потрібно було десь знайти, закласти в них техніку, розвити фізичні якості та дати їм дорогу далі.

Батько Іллі мені сказав, що вони поки залишатимуться у Троєщині, а потім зі мною зв’яжуться. Під кінець червня, здається 2012 року, мені надійшов дзвінок від його батька, який дав згоду на перехід сина в Динамо. Його сім’я тоді збиралася у відпустку, а я їм сказав: «Будь ласка, їдьте, Ваш син 100% буде грати в Динамо, враховуючи ті здібності, які він має».

Ілля Забарний. Колаж: СЕ

Проте Ілля під моїм керівництвом провів лише тестування та одне-два тренування, оскільки я вже мав випускати команду 2002 року народження.

Після мене Забарний потрапив у руки Сергія Журавльова з яким він займався рік чи два, а ще на Троєщині його тренував Юрій Теплицький, який зараз працює у КДЮСШ Чемпіон (Дарниця).

– Забарний дуже швидко став гравцем основи Динамо. 

– Я сам був здивований, як так швидко. Він тільки закінчив академію й відразу потрапив до основи. Отже, я його недаремно маленьким запросив до Динамо. 

– Зараз Ілля гравець Борнмута. Чи підходить йому чемпіонат Англії? 

– Потрібно, щоб він постійно грав у стартовому складі. У нього від природи є фізика, швидкість, мислення – це в нього не відняти. Проте мені здається, що Іллі треба попрацювати над характером. Що я маю на увазі під характером? Потрібно бути жорсткішим, сміливішим.

Думаю, якщо цього сезону він матиме стабільну ігрову практику, то неодмінно прогресуватиме та отримає запрошення від дуже хорошого англійського клубу.

– Разом з Ванатом Ви працювали довше. 

– Так. Він приїхав до мене на набір, а я відразу помітив, що він швидкий, активний, має непоступливий характер, ще й лівоногий. Подумав тоді: «Ого, оце в нас хороший нападник буде». Його батькам я відразу сказав, щоб він переходив у Динамо і грав. Терміни вже підтискали, оскільки чемпіонат незабаром мав починатися. А батьки сказали, що вони не місцеві, взагалі з Кам’янця-Подільського. Я відповів: «Або ви приїжджаєте на матчі (у п’ятницю тренування, а в суботу гра), або винаймайте квартиру». Спочатку вони їздили, а вже потім орендували житло. 

– Продовжуючи тему характеру Владислава. Його достатньо критикували за нібито надмірну агресію, наприклад, у грі з Румунією на молодіжному Євро-2023, коли він заробив червону картку на останніх хвилинах. Проте який хороший нападник може бути «паїнькою»? 

– Моя думка така, що всі футбольні зірки мають характер. Взяти того ж Стоїчкова, Роналду, Мессі – всі особистості з характером. Без такого десь навіть «колючого» характеру в футболі нема що робити. Згадайте, як грав Ібрагімович: когось зачепить, когось ударить… З такими гравцями треба вміти працювати. 

Владислав Ванат. Колаж: СЕ

– У нинішньому сезоні Ванат вже має непогану статистику: три голи та два асисти у п’яти матчах. Чи може він стати найкращим бомбардиром УПЛ? 

– Я вам більше скажу. Якби його минулого сезону ставили в основному складі на кожну гру, то він одноосібно став би кращим бомбардиром Динамо – це точно, і ймовірно навіть найкращим в УПЛ. Статистика в нього солідна. Згадайте, що в чемпіонаті U-21 він побив рекорд Олександра Алієва (який тримався 14 років), забивши 26 голів за сезон.

Якщо йому дадуть шанс грати у стартовому складі збірної України, то він і там буде одним з найкращих. Його треба направляти, знаходити підхід до нього. Владислав дуже емоційний, запальний і завжди хоче забивати. Ці його якості потрібно розвивати, підтримувати його, а не карати чи критикувати, як було після цієї червоної з Румунією. 

– А ось колишній тренер Динамо Йожеф Сабо сказав, що Ванат ‒ слабенький футболіст, і якби в команді був нормальний нападник, то Владислав сидів би на лавці для запасних. 

– Все-таки Сабо має великий досвід, у нього своє бачення. Можливо, потрібно це казати у контексті того, що рівень українського футболу сильно впав, через це пішли легіонери і саме тому грають наші хлопці. Так дайте нарешті нашим хлопцям грати! 

«Якщо Ванат був найкращим бомбардиром в історії чемпіонату дублерів, то як він може бути слабеньким футболістом? Виходить якесь протиріччя. Ось ця надмірна критика дуже сильно б’є по молодих гравцях. Йому потрібно давати грати і тоді на нього звернуть увагу, як у свій час звернули на Миколенка, Забарного».

«Мороз запитав: «Палич, а ти чому від мене Богданова ховав?»

– Поговоримо про Ваших чемпіонів Європи. У вас їх четверо – це Дмитро Корікішко, Кирило Петров, Сергій Люлька та Сергій Шевчук

– Вони дійсно виділялися серед гравців 1990 року народження. 

Коркішко багато забивав в ДЮФЛ, на дитячих турнірах, у мініфутболі. По U19 він був головною зіркою, але в нього досить складний характер. Він міг конфліктувати, вдарити, сперечатися, сам запальний…Можливо, це йому завадило заграти. Хоч у футбол без характеру нема чого грати, але в нього цього характеру було занадто багато. Мені довелося його в 17 років брати на тиждень у другу команду на перевиховання, оскільки поводився він погано.

Петров виділявся лідерськими якостями, завжди був капітаном команди. У нього дуже хороший дальній удар. Кирило міг грати опорного півзахисника і центрального захисника. До нього приглядалися в першій команді Динамо, але тоді було дуже багато легіонерів.

Раніше молодим було тяжко прорватися до головної команди, коли там є такі легіонери. Їм дорога до основи була закрита. Ти повинен бути зіркою, наприклад, як Коноплянка у Дніпрі, щоб заслужити шанс грати в першій команді. Зараз така сама зірка – це Мудрик. Дійсно впадає в очі, що в нього є швидкість, розум, але трохи не вистачає ігрової практики та впевненості.

Люлька грав на обох флангах захисту та міг вийти навіть у півзахисті. Він сам зі звичної сім’ї, його сім’я з села Червона Мотовилівка, що біля Фастову. Батьки в нього дуже прості люди, а він змалечку був скромний, працьовитий. 

Шевчук був дуже швидким, теж достатньо багато забивав. Дуже скромний хлопець, працьовитий, зірку він точно не ловив. Можливо, не вистачало стабільності, забитих голів, щоб проявити себе. Він досить довго грав у Прибалтиці, а нещодавно повернувся до Києва та грає на першість області.

– Андрій Богданов теж 1990-го року народження і теж Ваш вихованець.

– Він скромний хлопець, розсудливий. Має чудовий, сильний удар з обох ніг. Юрій Мороз, який працював у штабі Калитвинцева на Чемпіонаті Європи 2009, мене потім запитував: «Палич, а ти чому від мене Богданова ховав?». Я йому відповів: «Та нікого я не ховав. Не знаю, чому ти вирішив його не брати в команду».

– Знаючи особисто Богданова, Вас не здивувало його рішення на початку війни встати до лав ЗСУ?

– Мене це здивувало. Ти ж футболіст, то грай собі. Не міг зрозуміти, навіщо він туди пішов. Андрій у армії не служив, не мав жодного досвіду… Ну, для чого йти? Але ж є такі люди, які відчувають, хочуть допомогти країні, справжні патріоти, які, попри все, йдуть на фронт воювати. Мабуть, Андрій з таких. 

Богданов зачитує присягу. Фото: Скріншот

– У тему про патріотизм. У вашого вихованця Кирила Дришлюка, який став чемпіоном світу, загинув батько внаслідок збиття літака над Слов'янськом у 2014 році.

– Я дуже добре знав Павла, його батька. Я з ними й на риболовлю їздив неодноразово. Дідусь Кирила колись грав у футбол, він на ньому розуміється. Ми з ним підтримуємо контакт. Він мене навіть з Днем Незалежності привітав, а коли Кирило став чемпіоном світу, то я його поздоровляв.

Дришлюк в дитинстві був середнім гравцем, непоганим. Але потім він витягнувся і довів, що гідний грати у збірній Петракова та став чемпіоном світу.

– Як тоді підтримували Кирила в команді? Він же ще перебував у структурі Динамо.

– На той момент він вже був у іншого тренера. Я навіть й не пригадаю. Розумієте, коли я працював з дітьми до 10 років, то мене ніхто не чіпав. А пізніше всіх тренерів змінювали, тасували кожен рік (з 11 до 17 років).

 «Сан Санич Шпаков, який Шевченка виховав, сказав мені: «Залишся, будь ласка, на маленьких дітей, не йди в академію далі. У тебе виходить і діток підбирати, і з батьками комунікувати». Я подумав та погодився, а він мені подякував».

«У мене займався онук кримінального авторитета «Діда Хасана». Бувало, що мені погрожували»

– А як вам пояснювали ці тренерські перестановки в академії? 

– Здається, це Анатолій Миколайович Крощенко, Євгеній Петрович Котельников та Олег Петрович Базилевич поїхали у футбольну школу Аякса та побачили, як там працюють. В Нідерландах тоді було заведено змінювати кожен рік тренерів і вони почали вводити цю систему в Києві. 

Тренерів, які у свій час не грали в Динамо, перестали пускати працювати в академії клубу. Прийшов Іщенко, взяв Венглинського, Беженара, Яшкіна. Практично усі, хто тренерами раніше не були, але мали динамівське минуле, отримували шанс працювати в академії. 

Якщо тренер знає свою роботу, розбирається у футболі, то я вважаю, що йому мають дати шанс набрати групу, йти з нею до кінця й випускати. Як раніше було, коли Кащей набрав – випустив, Шпаков набрав 75-й рік – випустив, Крощенко набрав – випустив.

Олександр Іщенко. Фото: ФК Динамо

– Існує достатньо критики в адрес директора академії Олександра Іщенка. Кажуть, що саме він несе відповідальність за те, що дітей змалечку привчають грати в бий-біжи, а не розвивають їх футбольний інтелект. Можете погодитися з цією думкою? 

– Я не буду судити директора, не маю права цього робити. Я працював з Іщенком понад 10 років і він жодного разу не образив мене, голос не підвищував, прислухався до моїх думок. Він завжди виділяв мене і у свій час довірив тренувати окрему групу, де були діти дуже впливових людей.

– Можемо назвати їх імена? 

– Це діти Григорія Суркіса, Сергія Льовочкіна, Юрія Бойка, Дмитра Фірташа, Леоніда Ашкеназі, Петра та Олександра Слободяна, Едуарда Ставицького.

Григорій Суркіс, Сергій Льовочкін та Юрій Бойко – депутати від партії «Опозиційна платформа — за життя» (нині забороненої в України);

Дмитро Фірташ – олігарх, який перебуває під санкціями РНБО, колишній спонсор сімферопольської Таврії;

Леонід Ашкеназі – колишній віцепрезидент Динамо та співвласник каналу «1+1».

– А як взагалі працювати з дітьми таких впливових людей?

– Цікаве питання:) Одного разу до мене зателефонував журналіст, який хотів взяти інтерв’ю про Славу Суркіса. Я запитав у нього, чи узгодив він це з директором академії, а він відповів, що так. Проте я переговорив з директором та сказав, що не буду давати свій коментар, оскільки це дуже небезпечно. Раптом я скажу одне, вони напишуть інше й потім Григорій Михайлович матиме до мене питання.

Взагалі в мене дуже багато дітей тренувалося різного віку та різного «рангу». У свій час в мене займався навіть онук «Діда Хасана» (Аслан Рашидович Усоян, впливовий грузинсько-російський кримінальний авторитет – прим. «СЕ») Омар Фароян. Я не ставив його на серйозні матчі та казав: «Омаріку, якщо буде рахунок 3:0 – я тебе випускаю, але якщо важка гра і 1:0, то пробач». Він не ображався. Коли все ж був розгромний рахунок чи товариський поєдинок, то я його ставив, а хлопці грали на нього, він пробивав пенальті та був задоволений. 

Якось «Дід Хасан» приїжджав на базу на Нивках та казав мені, що я йому замість тата, я відповідав: «Розумію, але буду ставити його лише тоді, коли дозволятиме результат», він з розумінням ставився та говорив, що мені вирішувати. Я намагався з усіх ситуацій виходити дипломатично, адже були нюанси, коли доводилося розбиратися директору, мені погрожували…

Бойко і Льовочкін. Фото: Google

– А хто прогрожував?

– Не буду казати. Обіцяли прибрати з роботи. Мама одна питає: «Чому мій син не в основному складі?», а я відповідаю «Бо він не сильніший за тих, хто вже грає», вона обурилася почала запитувати, хто це взагалі вирішує сильніший він, чи не сильніший. Я їй відразу сказав, що вирішую тут я, а вона: «Добре, тоді буду домовлятися в іншому місці». 

Потім мені телефонують з приймальні й починаються розбірки. Я завжди працював за спортивним принципом, комерцією не займався. Мабуть, тому й пропрацював 28 років у клубі. 

– Ви працювали з дітьми, які мали дуже різних за впливом та статком батьків. Прості хлопці частіше досягають успіху?

– Дітям, у яких заможні батьки, дуже тяжко пробитися у футбол. У них все є, їм нічого не потрібно доводити. Батьки все вирішують: хочеш відпочити – відпочивай, хочеш новий iPhone – тримай. Психологічно їм дуже тяжко перебудуватися.

Ті, хто з простих сімей, мають мотивацію. Я їм казав: «Хлопці, ви виростите, а у вас нічого немає. Ви ж хочете батьків забезпечити, дружину свою, машину собі купити – так беріть і доводьте на футбольному полі. Працюйте вдома, якщо треба, то я допоможу». Ось такі діти зазвичай наполегливо працюють і дійсно чогось досягають. 

«Григорій Михайлович запитав: «Чи може мій Славік дорости до рівня гри за Динамо?», а я відповів: «Може, але до рівня другої-третьої команди»

– Якщо раніше Ви не хотіли розмовляти про В’ячеслава Суркіса, то, може, висловитесь зараз? Нині він вже основний воротар Динамо U19, тренувався з першою командою. Екстренер академії Ворскли Олександр Єжаков порівнював його з Андрієм Пятовим. 

– Якби Єжаков бачив, яким був Слава до 10 років... Він був простою дитиною, яка виховується у колі одних багатіїв: діти Бойка, Льовочкіна – вони разом дружили та спілкувалися. Вони приходили на тренування, хтось балувався. Я запитував батьків, чи можу я до них дисциплінарні заходи застосувати, мені відповідали, щоб я до них ставився як і до інших дітей. Я розумів, що не можу поводитися з ними, так само як з дітьми з простих сімей, оскільки вони могли б поскаржитися і мене просто не пробачили б. 

В’ячеслав Суркіс. Фото: ФК Динамо

Якось Григорій Михайлович запитав у мене: «Чи може мій Славік дорости до рівня гри за Динамо?», а для мене це було таке непросте питання, але я відповів: «Може, але до рівня другої-третьої команди». Я почув від нього: «Зрозумів», а вже з понеділка у Славіка з’явився персональний тренер воротарів – Всеволод Романенко – він з ним постійно на всі ігри та турніри їздив, не відпускав від себе. Він вчив його, як діяти при пенальті, куди пас віддати, і Славік так за рік змінився, що я аж не впізнав. Був такий наче несерйозний хлопчина, а тут став дійсно працювати, змужнів. Він зі мною завжди вітається на Нивках, його охоронці мене знають. 

– Що відомо про дітей з тієї заможної групи? Де вони зараз?

– Льовочкін наче як не заграв, а ось Бойко та Суркіс стали воротарями. Коля у порівнянні з іншими завжди хотів грати та був дуже серйозним. Коля Бойко зараз грає у молодіжній команді Діназа з Вишгорода. Здається, батько допомагав його команді, фінансував.

«Ймовірне призначення Кравця директором ДЮФШ Динамо – це нонсенс»

– Була інформація, що наступним директором дитячої школи Динамо стане Артем Кравець.

– Для мене це нонсенс. Мені товариш, який працює у відділі ліцензування УАФ, сказав про це…Моєю реакцією було: «Кравець? Який? Той, що 89-го року народження? Йо-майо…». Він же ніколи не працював директором, навіть тренером, у нього нема жодного досвіду. Так, він вихованець нашої школи, але ж… Я знаю, чому він став директором. 

– Чому ж?

– Не буду казати.

Артем Кравець. Фото: ФК Динамо

– Тобто не за професійні якості?:)

– Думаю, що так. Директором має бути та людина, яка знає, що таке дитячий футбол, починаючи змалечку. Він мусить мати тренерський досвід роботи з дітьми, повинен бути хорошим керівником, психологом, мати авторитет. У свій час Анатолій Миколайович Шепель взяв мене до себе та сказав: «Я тобі даю шанс працювати, адже ти в Динамо не грав. Стелю бачиш? Бачиш. Вище не стрибнеш, а нижче я тобі впасти не дозволю. У тебе завжди має бути хороша гра та результат».

– А як взагалі відбувається підвищення кваліфікації в ДЮФШ Динамо? Вам пропонували пройти додаткові курси чи відправляли на стажування в європейські клуби?

– Нам обіцяли неодноразово, що ми будемо їздити на стажування. Точно їздив Олексій Дроценко та ще пару чоловік. Але дуже мало, якщо брати загальну кількість.

Коли в 90-х до Динамо повернувся Лобановський, то він зібрав всіх тренерів – Кащей, Шпаков, Сан Санич Лисенко, Семенов і Шепель (на той час директор школи). Валерій Васильович з нами розмовляв і казав, що буде допомога школі, навчання для тренерів і так далі. Потім ця бесіда закінчилася і я не пам’ятаю, щоб за його тренерства когось кудись відправляли. Він просто займався першою командою та жодного відношення до нас не мав.

«У нас були класні турніри в Європі, де ми грали проти найкращих команд. Приїжджали колективи з усього світу, навіть з Нью-Йорка, і ми були з ними на рівних, іноді навіть краще. Саме тому наших діток дуже добре знають у Європі». 

«Батьки Коноплянки відмовилися йти в Динамо, говорячи, що поїдуть у московський Спартак. Потім дізнався, що він грав за команду, на рік молодшу»

– Яка головна проблема в сучасних ДЮФШ?

– Зараз дуже багато клубів з’явилося в Києві. Якщо раніше до Динамо на відбір приходило по 50-100 чоловік – колись до Кащея на набір прийшло навіть 120 дітей – то зараз стоять п’ять тренерів і приходять два-три, максимум п’ять хлопчиків різного віку. Всі діти пішли по комерційним клубам: платять зарплату тренерам, за оренду полів, за м’ячі, а у нашій школі задача талановитих дітей побачити, запросити та виховувати, щоб вони стали якісними гравцями.

Саме такою роботою я займався. Жодні внески, гроші – цього не було, оскільки я розумію, що за гроші у футбол не грають.

– Взагалі в першій команді Динамо мало корінних киян. Зараз це лише Олександр Сирота й Олександр Андрієвський, раніше ще був Ілля Забарний.

– Так, дуже мало київських. Пригадую лише Рому Зозулю, Дениса Бойка. Все ж наші селекціонери шукали таланти по всій Україні. Свого часу не захотіли йти до мене Євген Коноплянка, Артур Карноза, але той самий Сергій Шевчук прийшов. 

Коноплянка проти Ярмоленка. Фото: ФК Динамо

– Розкажіть детальніше про історію з Коноплянкою.

– Він був у Юрія Кевлича в кіровоградському Олімпіку. Ми тоді їздили на турнір в Олександрію командою 1990-го року народження, де й помітили Коноплянку. Він грав проти Петрова, а я ставив на нього одного по троє гравців, казав: «Уважно, цей може втекти та забити». Дуже хороший гравець вже тоді був: швидкість, удар, бачення поля…

Я його й запросив до Динамо, але батьки не захотіли йти. Вони сказали, що збираються у Москву, чи то в Спартак, чи ще кудись… Проте потім, коли пройшов час і він опинився у заявці Дніпра, то я побачив, що він насправді не 90-го року народження (Євген народився у 1989 році – прим. «СЕ»). Тоді я й зрозумів, чому насправді його батьки відмовилися. 

«Коли Григорій Михайлович пішов з Динамо, то стало помітно, що клуб, як по сходинках, котиться вниз»

– А чи були у Вас конфлікти з Ігорем чи Григорієм Суркісами за часи вашої роботи?

– У мене не було і не могло бути жодних конфліктів, бо я тренер, а вони власники клубу. Я їм вдячний за те, що я мав змогу стільки років працювати у такому клубі. Я досяг успіху з дітьми, непогано заробляв, поїздив за кордон, кожного року отримував нове екіпірування. Я завжди намагався працювати натхненно та професійно. Були такі періоди, коли я прямо біг на тренування, а були моменти, коли з’явилися деякі люди, які доколупувалися до дрібниць – йдеш на нараду, а в тебе тиск підіймається.

Я спілкувався з Григорієм Михайловичем, а з Ігорем Михайловичем переважно просто вітався, хоча він мене знає. До речі, й онук Лобановського в мене проходив університетську практику, планував бути тренером. Загалом з керівниками були ділові відносини, але був один випадок…

Брати Суркіси на благодійному матчі. Фото: ФК Динамо

‒ Звідси – детальніше.

‒ На Новий рік (за часів президентства Григорія Михайловича) у нас була традиція збиратися тренерами Динамо в кафе. У нас тоді був фуршет, а я стояв біля самого краю, з протилежної сторони сидів перший віцепрезидент Сівков. І так вийшло, що Григорій Михайлович зайшов зі сторони кабінетів, а не через службовий вхід й став прямо біля мене. Привітався і каже: «Ну, починаймо. Наливайте». Так ми й стояли, пили вино, бажали один одному здоров’я, і тут Сівков його почав кликати до себе, а Григорій Михайлович каже: «Дякую, але я тут побуду»:) На мене всі дивляться і кажуть: «Серьога, ти що, там родич вже?»:)

 Я його дуже поважаю, Григорій Михайлович дійсно у свій час підняв футбол на дуже високий рівень. За його президенства були й півфінал Ліги чемпіонів, успіхи в чемпіонаті України, а коли він пішов, то стало помітно, що клуб поступово, як по сходинках, котиться вниз. Це проявлялося і в ставленні, і в результатах, і в грі.

– А чи розумієте Ви вболівальників та ультрас Динамо, які вже багато років протестують проти чинного керівництва клубу та вимагають Суркісів продати клуб?

– Ультрас мені не подобаються: вони кричать, хуліганять. Вболівальники мають розбиратися у футболі. Ось старе покоління приходило на матчі, намагалося дізнатися, хто як грає, що за тактика сьогодні. 

«Григорій та Ігор Михайлович роблять свою справу, а критикувати їх – будь ласка. Можна про щось домовитися, знайти компроміс, але ж ультрас хуліганять».

Ультрас проти братів Суркісів. Фото із соцмереж

– Але багато хто представників ультрас Динамо зараз воюють.

– Розумієте, серед них є дійсно фанати клубу, які підтримують та люблять цей клуб (у мене в самого є родич з тієї групи). Але загалом там дуже радикальні люди, якими важко керувати. 

«Костюк у першій команді Динамо може проявити себе точно не гірше, ніж Луческу»

– Перерву тему з молоддю заради ветеранів. Динамо цього сезону має серйозні проблеми в захисті, а сам Мірча Луческу заявляв, що команді потрібен досвідчений центральний захисник. Можливо киянам слід взяти приклад з Шахтаря, який повернув Дмитра Чигринського, та спробувати повернути в гру Євгена Хачеріді?:) 

– Не здивуюся, якщо когось і повернуть. Керівники Динамо підтримують всіх ексдинамівців та допомагають їм з подальшим працевлаштуванням в клубі. Якщо Хачеріді матиме бажання, то його дійсно можуть повернути. Головне ‒ хай доводить, що він ще може грати за Динамо. 

До речі, син Хачеріді займався у мене, коли я працював з 2015 роком народження. Даніель грав на позиції захисника. Він теж такий, як батько, високий. І ще виросте, гени все ж дають про себе знати:) Думаю, якщо хлопець продовжить займатися, то може стати хорошим футболістом.

Ігор Костюк. Фото: ФК Динамо

– Луческу, швидше за все, покине Динамо після завершення сезону 2023/24. Якщо обирати з наступників поміж Олександром Шовковським та Ігорем Костюком, то кому Ви б надали перевагу?

– Думаю, Костюк. Я його поважаю, підтримую з ним відносини. Він ‒ комунікабельна людина, розвиває таланти, дає їм шанси та знає свою роботу. У нього вистачає досвіду, щоб очолити цю команду. 

Гадаю, що він може проявити себе точно не гірше, ніж Луческу та деякі інші, які в Динамо отримували дуже великі гроші, але зазнали фіаско.

Костюк може повести молодь за собою. Думаю, що під його керівництвом у Динамо могла б з’явитися справжня зірочка.

«Я радів кожен раз, коли дитина погоджувалась піти до школи Динамо»

– Зараз в Динамо грає два сини ексфутболістів киян – Олексій Гусєв та Роман Саленко. Що можете сказати про них?

– Саленко у мене був у другому складі. Я постійно сварився з його батьком Олегом, бо він втручався у мою роботу. Стояв там біля воріт та намагався підказувати, керувати. Сам Рома мене здивував. Він був у мене в другому складі, а потім його відправили тренуватися з Діназом. Через якийсь час я дивлюся, а він витягнувся, набрав вагу, м’язів підкачав. 

Син Олега Гусєва теж починав з другого складу, але потім потихеньку додавав і вже заграв у першій команді, викликається у збірну. Дуже розумний та технічний хлопець, але трохи м’який. Якщо він грає захисника, то йому потрібно стати трохи жорсткішим. Олексій чимось схожий за манерою гри на батька. 

Гусєв та Саленко молодші. Колаж: СЕ

– Ви досить добре знаєте ще зовсім юних динамівців. Можете перелічити гравців, хто в майбутньому може серйозно «вистрілити»?

– Зараз так тяжко сказати, багато хороших хлопців поїхало до Європи: Андрій Лисицький ‒ у Фіорентину, Ігор Костенко ‒ у Бенфіку. До речі, Костенко став чемпіоном Португалії, його дуже високо оцінюють та кажуть, що це повинен бути топворотар у майбутньому. 

Також був такий маленький цікавий хлопчик 2008-го року народження Кирило Рибак: швидкий, завжди рятував команду, але зараз він грає в львівському Русі.

З 2007 року народження був дуже хороший воротар Олександр Петренко, але агенти зманили його в Німеччину у леверкузенський Баєр. Сам він розповідав, що їде додому лікуватися, а насправді опинився там. Дуже високий хлопець, холоднокровний, впевнений.

Величко зі своїми вихованцями. Фото: Google

У 2009 році є цікавий хлопець Назар Гурін. Мені дуже подобається, як він опорного півзахисника грає.

Серед геть малих (2011 рік) є такі хлопці, як Гліб Бантиш, Марк Пироженко. Їх гра мені дуже імпонувала, а Гліб це взагалі… У такому віці роздавав такі передачі… Діти забивають, радіють, а він через це отримує задоволення і не ображається взагалі. Вони зараз, здається, у Хоффенхаймі. Взагалі у мене в цій команді було шість лівшів! Колись Кащей Ігор Йосипович казав: «Я тобі за одного лівшу дам трьох правшів».

З 2005 року був непоганий воротар Юрій Авраменко, я його взяв в Динамо. Пам’ятаю, як ходив за ним, за його мамою, переконував їх. Дуже зрадів, коли вони погодилися. 

Я радів кожен раз, коли дитина погоджувалась піти до школи Динамо.

X