«Емоції в мене були чумачечі!»: перший тренер Харлан – про дитинство фехтувальниці та «бронзу» на Олімпіаді 2024
753 Ольга Харлан у неймовірному матчі за «бронзу» на Олімпійських іграх здолала кореянку Себін Чої. Наша фехтувальниця поступалася по ходу матчу 5:11, але створила камбек і відсвяткувала перемогу – 15:14. Ця нагорода стала для Харлан п’ятою в кар’єрі на Олімпіадах і вона зрівнялась за кількістю медалей із Яною Клочковою.
Ольга почала займатися фехтуванням в рідному Миколаєві, де тренувалася під чітким надзором тренерів – Артема Скорохода, Юрія Марченка і Анатолія Шлікара.
Редактор сайту Sport-express.ua Андрій Піскун поговорив з Анатолієм ШЛІКАРЕМ про становлення Харлан та його враження від виступу Ольги на Олімпіаді в Парижі.
«Оля любить гратися на нервах уболівальників. За рахунку 5:11 я почав трохи підсаджуватися»
– Анатолію Миколайовичу, які емоції у вас були після того, як Ольга Харлан принесла Україні першу медаль на Олімпіаді 2024?
– Емоції в мене були чумачечі! Оля любить гратися на нервах уболівальників. За рахунку 5:11 я почав трохи підсаджуватися. В думки почалась закрадатися зневіра у перемогу, але, слава Богу, все закінчилося добре. Накал був дуже високим.
Можу сказати, що це точно не остання Олімпіада для Олі. Дивлячись за її виступами і не скажеш, що вона вже 17 років фехтує на високому рівні і показує видатні результати. Вона завжди хоча перемагати. Є шаблісти і старші за Олю, але 17 років вони не фехтували на такому рівні – були середнячками і потихеньку підіймалися вверх.
– Завдяки чому Харлан вдалося перевернути хід «бронзового» матчу з Чой Себін?
– Характер і жага до перемоги. Це в неї було з пелюшок. Оля такою народилися і все життя тільки вдосконалюється. Саме так люди стають легендами у спорті.
– Чого Харлан не вистачило у півфіналі проти Сари Бальцер?
– Бальцер – це найнезручніший суперник для Олі у світі. Ще чотири роки тому вона із себе нічого не представляла на високому рівні, а Оля була вже зірочкою. Проте француженка згодом сильно підтягнула свій рівень. Востаннє Харлан її перемагала роки три тому, а потім було п’ять поспіль поразок. Я сподівався, що цього разу Оля зламає неприємну серію, все таки на Олімпійських іграх є місце несподіванкам, але не вийшло.
– Якби Харлан вийшла у фінал, то їй би було легше із Манон Брюне?
– Легше б не було, але я вважаю, що відсотків на 80 Оля б виграла у Брюне.
– Що очікуєте від командного виступу українських шпажистів на Олімпіаді?
– Командний виступ – це лотерея. Багато буде залежати від того, хто з якої ноги встав, як то кажуть. Наші спортсмени можуть фехтувати супершикарно, а буває дивишся – дівчат наче підмінили. Перший наш суперник – Італія, з ними буде запекла боротьба. Я вірю, що наша команда достойно виступить, але не хочу давати прогнози.
– Хто головний фаворит у командних змаганнях?
– Франція! Це дуже потужна команда. Решта команд не гірше і не краще України – з ними можна боротися і вигравати.
– А що нам може допомогти проти Франції, якщо ми пересічемося з цією командою?
– Я не буду лукавити – тільки везіння! Майстерність у французів набагато краща.
«Якось ми з її батьками сиділи за столом на кухні і я кажу: «Поки Оля мала, віддавайте її на фехтування. Там безкоштовні заняття»
– Давайте тепер поговоримо про дитинство Харлан. Вікіпедія пише, що ви її хрещений.
– Це правда. Вперше я її побачив ще зовсім маленькою – до одного рочку. Я вчився разом з її батьком в Педагогічному інституті в Миколаєві, ми були друзями, товаришували сім’ями. Вони запросили мене бути хрещеним у Олі, я погодився.
– Розкажіть детальніше про батьків Олі?
– Її батько займався вітрильним спортом, потім працював тренером у Миколаївській ДЮСШ. Щоправда, у 90-ті тренерам було складно працювати, бо платили зовсім копійки. Він спробував себе у бізнесі, але не вийшло. Коротше, по-різному бувало у ті складні часи.
Мама виховувала двох діточок – Олю і її старшу на шість років сестру Таню. Свого часу вона пішла на роботу в комсомольську організацію, щоб заробити на квартиру, яку у підсумку отримала.
– Сестра Олі не пробувала себе у фехтуванні?
– Ні. Таня, коли була маленька, займалася гімнастикою, а потім – карате. Коли Оля прийшла на фехтування, то Тані вже було 15 років.
– Як батьки виховували Олю – суворо чи більш демократично?
– Балуваною Оля точно не була. Вона із сім’ї середнього рівня достатку. В той час грошей не було, щоб балувати. Всі жили від зарплати до зарплати.
– Як Оля потрапила у фехтування? Вікіпедія пише, що з 9 років вже почала займатися.
– Спочатку Оля займалася бальними танцями, в неї дуже добре виходило. Це був кінець 90-х років – непростий час. У її батьків тоді не було фінансової можливості вивозити Олю на змагання і купляти костюми для виступів. Все було платно!
Якось ми сиділи з її батьками за столом на кухні і я кажу: «Поки Оля мала, віддавайте її на фехтування. Там безкоштовні заняття». Оля з дитинства була потужна і збита. Вона прийшла на тренування, так і закрутилося.
З Олею працювали Артем Скороход, Юрій Марченко і я. У нас був такий собі бригадний метод.
– Олі сподобалося на фехтуванні після танців?
– Думаю, що сподобалося. Вигравати всім подобається. Оля відразу виділялася у групі і почала перемагати з самого початку.
«Висловлювання «Головне – не перемога, а участь» – це не про Олю»
– Який у Харлан був характер у дитинстві?
– Досить бойовитий. Оля ніколи нічого не дарувала суперникам у плані фехтування. Деякі звикли розслаблятися і валяти дурника, якщо ведуть з великим рахунком, але тільки не Оля. Вона вигризала кожен удар. Не дарма тренер збірної якось назвав її «вовченям». Так воно і є. Харлан з дитинства була спритною і потужною.
Багатьом дітям не подобається пересування у фехтувальній стойці, бо це монотонно і нудно. Тільки відвернешся – вони вже на прямих ногах, а треба зберігати правильну дистанцію для удару! Доводилося гаркнути: «Сіли нижче!». З Олею таких проблем не було, вона відразу почала працювати у правильній стойці, правильно фехтувала і пересувалась.
Зіркової хвороби в неї також ніколи не було. Навіть після медалей на Іграх Оля ніколи не поводилась високомірно.
– Міцний характер Харлан показала, коли не потиснула руку росіянці Смірновій на чемпіонаті світу.
– А як можна було тиснути руку росіянці? Оля – молодець! Вона завжди була дуже патріотичною людиною і не могла вчинити інакше.
– Як Оля реагувала на критику у дитинстві?
– По-різному. Все залежало від настрою. Але вона ніколи не огризалася і не кривилася. Оля була стриманою.
– Як Харлан проводила свій вільний час?
– Оля дуже любила читати. Також вона була товариською дівчиною і мала багато друзів. Пізніше, коли Оля училася в Училищі, в неї з’явився хлопець. Я вже не пам’ятаю, чим він займався, але також був спортсменом.
– Коли ви зрозуміли, що Харлан – це майбутня зірка спорту?
– Коли Оля в 14 років стала другою на юніорському чемпіонаті Європи, то вже було видно, що фехтування стане її професією. А от, що вона стане справжньою зіркою, я, напевно, зрозумів на її перших Олімпійських іграх, коли вона у 17 років витягнула матч з китаянками.
– Як ви думаєте, скільки років Харлан ще буде виступати на високому рівні і взагалі, до якого віку можна виступати у фехтуванні?
– До 40 років точно можна. Все індивідуально – це залежить від бажання спортсмена, фізичних кондицій і психології.
– Тобто ще на двох Олімпіадах ми побачимо виступи Харлан?
– Оля не з тих людей, які будуть просто виступати на Олімпіаді. Якщо вона прийме участь в Іграх, то буде боротися тільки за нагороди. Висловлювання «Головне – не перемога, а участь» – це не про Олю.
– Коли востаннє ви бачилися з Харлан?
– Це було на чемпіонаті України в Києві на початку квітня. Оля приїхала із-за кордону, бо там тренується, а я судив особисті змагання. Поговорити нам так і не вдалося. Думав, на командному турнірі поговоримо, але Оля там не виступала і поїхала. Також нещодавно вона приїжджала у Миколаїв, але я був у Києві, тож зустрітися не вдалося. Її батьки так і живуть в Миколаєві, а Оля зараз мешкає в Італії.
– Будинок батьків не постраждав під час обстрілів окупантів?
– Слава Богу – ні. Все ціле.
«Фехтування – досить помірний у фінансовому плані спорт для дітей. Щоб стати професійним тенісистом, треба ого-го скільки вкинути грошей»
– Цікаво, скільки коштує займатись фехтуванням. Якщо я, умовно, приведу свою дитину на секцію, то за що доведеться платити?
– Знаєте, хоч в 90-х і було тяжко, але тоді обласний спорткомітет виділяв гроші на виїзди за кордон, щоб обкатати дітей. А зараз майже все за рахунок батьків.
Розкажу за Миколаїв, бо я працюю тут. У перший місяць, якщо ви привели дитину на фехтування, то вам ніхто не скаже, що потрібно щось купувати на тисячу доларів. Спочатку на дитину подивляться, бо багато йдуть, не потренувавшись навіть місяць.
Якщо дитина затримується, то згодом їй потрібно купити власну рукавичку. Вона коштує 400-600 гривень. Через ще якийсь час потрібну купити шаблю, але це не обов’язково. Проте більшість батьків самі купляють, якщо бачать, що дитина «загорілася» фехтуванням. Ціна шаблі – до двох тисяч гривень. Далі – маска, вона коштує в районі 1600 гривень. Зважаючи на сьогоднішні ціни, фехтування – досить помірний у фінансовому плані спорт для дітей.
– Коротше, не так, як в тенісі.
– (сміється, – прим. А.П.). Хоч фехтування і називають «аристократичним видом спорту», але до тенісу у плані фінансових витрат дуже далеко. Тенісом бідні люди займатися не зможуть. Там за все треба платити, у тому числі за корт, щоб тренуватися. Щоб стати професійним тенісистом, треба ого-го скільки вкинути грошей.
– Чи є зараз у вас вихованці, які у майбутньому можуть стати зірками фехтування, бачите нових Харлан?
– Такі, як Харлан, народжуються раз в покоління. Тому, щоб нікого не образити, я не буду когось виділяти.