«Взяв би у збірну Усика»: Плотницький — про Олімпіаду, повернення росіян і новий контракт із Перуджею

Олег Плотницький повернувся до збірної України після оголошення про завершення кар’єри, виграв із Перуджею Лігу чемпіонів та чемпіонат Італії, а тепер мріє пробитися із синьо-жовтими на Олімпіаду-2028. 

В ексклюзивному інтерв’ю Sport-Express.ua волейболіст розповів про розмови з Раулем Лосано, стосунки з Федерацією, амбіції збірної, можливість зіграти проти росіян після їхнього повернення на міжнародну арену, а також пояснив, чому навіть після найуспішнішого сезону не шукає нової мотивації.

«Відносини з Федерацією, відчуваю, покращилися»

— Олег, на початку 2025 року ти заявив про завершення кар’єри у збірній після тривалих непорозумінь із Федерацією волейболу, але згодом повернувся. Що стало переломним моментом у розмовах із Раулем Лосано? Чи змінився підхід керівництва Федерації до тебе? Чи ти повернувся передусім заради команди та тренера?

— Почну, напевно, з кінця. Відносини з Федерацією, відчуваю, покращилися. Ми тримаємо контакт, але переважно це формальні речі. Наприклад, коли мені щось потрібно, я зв’язуюся з ними. Щодо повернення — ми дійшли такої ідеї з тренерами, потім поговорили з Раулем, знайшли нормальний контакт. Плюс, ми підтримували зв'язок протягом певного часу. Коли він очолив збірну, мене в ній не було, але ми іноді спілкувалися. Тому плюс-мінус контакт був завжди. Згодом просто зустрілися ще двічі, поговорили. Нічого надзвичайного з мого боку не було. Зійшлися на тому, що я дограю сезон і ми побачимо, як усе складеться. Я дав згоду, приїхав — і все було добре.

— Яку роль, на твою думку, відіграє Рауль Лосано в результатах збірної? Наскільки багато залежить саме від тренера, а наскільки — від самих гравців?

— Думаю, загалом не можна применшувати внесок тренера в наші результати. Але не варто забувати, що хлопці багато працюють, готуються, виконують вимоги наставника, втілюють його бачення та ідеї. Ми намагаємося реалізовувати їх максимально.

Бувають гарні матчі, трапляються й провальні, але загалом таке буває дуже рідко. Коли ми починаємо грати по-своєму, не так, як треба, тоді виникають проблеми. А так, вважаю, Рауль чудово розбирає ігри та грамотно вибудовує тренувальний процес.

Ми вийшли до Фіналу восьми, і знову чогось не вистачило в матчі проти Польщі. Але вже вкотре ми граємо на чемпіонаті Європи чи світовій першості — і у чвертьфіналі завжди програємо з рахунком 1:3. У більшості випадків суперники, напевно, об'єктивно сильніші, але подекуди ми самі їм допомагали або були не до кінця готовими. Віримо, що вдасться переламати цю ситуацію, пройти далі й виграти чвертьфінал хоча б один раз. Тоді, здається, далі піде легше. Як команда ми гратимемо значно надійніше.

Рауль Лосано, фото: Volleyball World

— Хто з молодих українських волейболістів у майбутньому може стати топ-зіркою?

— У нас є троє таких хлопців: Олександр Бойко, Максим Тонконог та Андрій Челеняк. Плюс, думаю, викликають не всіх, бо тренери не мають можливості запросити більше гравців на збори, щоб вони обкатувалися разом із нами. Але добре, що вже є ці троє. Вони чудово проявили себе на тренуваннях. І це дуже важливо: навіть якщо зараз у них небагато ігрового часу, наступного року їм буде легше. 

Вони вже розумітимуть специфіку тренувань, знатимуть старших хлопців, що значно полегшить адаптацію. Усе ж сподіваюся, що наступного року залучать більше молоді, адже є ще гравці першого темпу та зв’язуючі, яких можна було б перевірити. Але це знову ж таки залежить від фінансових можливостей Федерації.

— Торік команда пережила багато турбулентності зі складом. Як цей гіркий досвід і навколоволейбольні скандали вплинули на атмосферу в роздягальні зараз, коли ви досягли історичного піку?

— Погано ніяк не вплинули. Я б сказав, що в позитивному плані стало більше історій, жартів та підколів. На роздягальні це негативно не позначилося. Так, можливо, загалом на волейбол це вплинуло. Але з іншого боку, керівництво почало рухатися, і самі організаційні моменти трохи покращилися. Тому це не так і погано.

Негативно ситуація відбилася хіба що на волейболістах і моїй репутації. Проте врешті-решт те, що ми просили, плюс-мінус зараз маємо. Усі моменти щодо відновлення та розкладу стали кращими, ми розуміємо графік. Загалом ти хоча б знаєш, як розписане твоє літо, і можеш щось планувати. Великої відпустки у нас немає — цього року було лише кілька днів, але багато часу йде на дорогу. Хлопці поверталися в Україну, потім звідти треба було довго їхати назад. Але все одно стало краще, бо ми ще до початку турнірів знали, скільки матимемо вихідних і до якого числа. Тому в плані подальшого розвитку, організаційних моментів і просто руху навколо збірної все стало трохи краще.

«Я ще не такий старий, щоб десь шукати мотивацію»

— Травень 2026-го став фантастичним: перемога в Лізі чемпіонів, друге чемпіонство Італії та новий контракт із Перуджею до 2028 року. Після такого сезону де знаходити мотивацію на наступні два роки?

— Я вже готовий. Вона нікуди й не зникала. Усе починається з голови. Можна подумати: «Все, ми вже виграли те і се, на кожному рівні все здобули». Але я завжди кажу, що можна пройтися по колу ще раз і виграти знову. Зайвим не буде. Насправді це все одно нові емоції, підтвердження того, що ти правильно працюєш і обрав правильний напрямок. Ще рано думати про втрату стимулу. Я ще не такий старий, щоб десь шукати мотивацію (сміється). Можливо, років через п’ять-сім доведеться. А зараз навіть не те щоб не втомлюєшся — певна втома, звісно, є, але, як я вже сказав, усе йде з голови.

Приїхати до збірної — взагалі без питань. Я говорив з Раулем, що мені треба два-три дні просто зібратися з думками, і я поїду. Плюс керівництво клубу попросило залишитися ще на пару днів для святкування трофеїв. А так я мав їхати одразу. Потрібно було лише перебрати речі, підготуватися і привести квартиру до ладу. Бо я розумію, що цього літа в мене фактично не буде. От і все. Жодної проблеми в цьому немає.

— A зараз ти один із ключових гравців найкращого клубу Європи. Чи були пропозиції від інших грандів перед підписанням нового контракту? І що стало вирішальним фактором залишитися в Перуджі?

— Так, пропозиції були, зокрема й з інших країн. Але у мене є така риса: під час перемовин я вмію терпіти й не робити висновків чи підписувати контракти на гарячу голову. Були гарні варіанти, можливо, навіть фінансово вигідніші. Проте я чудово розумію, де перебуваю зараз.

Маю чітку позицію: спочатку чекаю відповіді від свого поточного клубу — чи хочуть вони продовжувати співпрацю. І лише після цього розмовляю з іншими. Усі про це знають. Коли хтось телефонує, я відповідаю: «Є такі варіанти. Чекаю, що скаже Перуджа, а далі ви можете робити пропозицію, але відповідь дам тільки тоді, коли розумітиму рішення моєї команди».

А чому вирішив залишитися? Клуб бореться за всі основні титули та чемпіонство в усіх турнірах. Плюс у нас зібрані, мабуть, найкращі гравці світу. Ти сильно прогресуєш навіть у тренувальному процесі. Та й я вже звик. Діти ходять у садочок, трохи обжилися. Страшно переїжджати з родиною, бо навіть не уявляю, скільки часу знадобиться та яку фуру доведеться наймати, щоб усе це організувати (сміється).

Олег Плотницький. Фото: Перуджа

— Не одну, напевно?

— Думаю, точно не одну.

— Хто з партнерів по Перуджі був найбільше вражений результатами збірної України у цьогорічній Лізі націй? Що казали про нашу команду в італійській роздягальні?

— Не сказав би, що хтось був шокований нашим виходом у фінал. Вони більше здивувалися, що це далося нам настільки важко. Не розраховували, що буде такий складний шлях. А після перемоги казали, що шанси у нас, безумовно, є.

— А які взагалі настрої щодо нашого виступу?

— Особливого здивування немає. Ми вже двічі грали на чемпіонаті Європи та доходили до чвертьфіналу, на чемпіонаті світу — так само. Тому це, мабуть, поки наша стеля. Але треба крізь неї пробитися й піднятися вище. Тоді, переконаний, усе піде значно краще.

«Олімпіада — це надважке завдання. І мета, і мрія водночас»

— Кваліфікація на Олімпіаду-2028 у Лос-Анджелесі — це вже не просто надважка мрія, а цілком конкретна мета цього покоління?

— Це надважке завдання. І мета, і мрія водночас. Ще років п'ять-шість тому це здавалося чимось нереальним, а зараз — це чітка ціль. Досягти її буде складно, адже попереду чемпіонат Європи, наступного року — чемпіонат світу та дві Ліги націй. Щоб залишатися в боротьбі, у всіх цих турнірах потрібно бути щонайменше в топ-8, а краще — підніматися ще вище. Варіанти та можливості є. Намагатимемося використати свій шанс на максимум.

— Ви виграли абсолютно всі можливі клубні трофеї. Якщо доведеться обирати між ще однією перемогою в Лізі чемпіонів та виходом збірної України на Олімпіаду — що обереш без роздумів?

— Складне питання. Якщо зважати на те, що з Перуджею зараз об'єктивно більше шансів знову здобути Лігу чемпіонів, то це здається простішим шляхом. Тому, звісно, я обрав би вихід на Олімпіаду зі збірною України. На Іграх я ще ніколи не був, тому дуже хочеться потрапити туди вперше.

«Міжнародна федерація як стадо пішла за МОК»

— Міжнародна федерація офіційно дозволила росіянам повернутися в міжнародний волейбол із 2027 року, заявивши при цьому, що нібито продовжує підтримувати Україну. Якою була твоя перша реакція?

— Сказати, що це стало несподіванкою, я не можу. Усі розуміють: гроші у них рано чи пізно закінчуються, і вони починають шукати виходи. На жаль, це сталося дуже швидко. Але чому їх допускають саме зараз — незрозуміло.

Вони мали б добре подумати, перш ніж таке робити. Візьмемо суто спортивну складову: є команди, які роками працювали, щоб пробитися, умовно, в топ-10. І через це рішення вони опускаються нижче. Або ті, хто був третім, стають четвертими. До того ж, навіщо повертати їх зараз? Наступний чемпіонат світу буде в Польщі — туди вони все одно не поїдуть. Щоб вони просто грали в Лізі націй? Не бачу в цьому жодної логіки.

Міжнародна федерація побачила, що Міжнародний олімпійський комітет дав зелене світло, і як стадо пішла за ними: «О, можна повертати». Але ж нічого не змінилося! На Україну так само летять дрони, ракети, бомби, і, на жаль, гине багато людей. А у спорті ухвалюють такі рішення.

Втім, думаю, ця історія ще не закінчена. Будь-яку постанову можна як ухвалити, так і скасувати. Багато чого залежатиме від того, як Україна проведе роботу з іншими федераціями, особливо з провідними країнами з топ-10. Можливо, це рішення ще вдасться змінити.

— У європейських лігах, на жаль, досі є російські гравці. Якщо, наприклад, наступного сезону Ліги чемпіонів або на рівні збірних у 2027 році доведеться вийти на один майданчик із представниками РФ, яким буде твій алгоритм дій?

— Не думаю, що доведеться з ними грати. Не вважаю, що там сидять повні дурні. Це вже діагноз треба ставити, причому заочно, але тоді він отримає офіційне підтвердження. Гадаю, вони самі не хочуть, щоб усе це перетворилося на якісь незрозумілі дії на майданчику. Тому, впевнений, цього не станеться.

Якщо вони два роки можуть розводити нас зі Словенією, щоб ми не зустрічалися в Лізі націй (хоча ми завжди їздимо на одні й ті самі тури, знаходимося поруч, але ще жодного разу не грали), то й тут, думаю, зможуть щось придумати. До того ж вони, мабуть, відчули тиск із боку інших федерацій і розуміють, що росіяни все одно не їдуть на чемпіонат світу. Як я вже казав, мені здається, що ця ситуація ще не завершена. Їх допустили, оголосили про це, вони почали там щось тренуватися — незрозуміло для чого. Але є варіанти, що це рішення ще зміниться.

Олег Плотницький. Фото: CEV

Бліц

— Айс за рахунку 24:24 у вирішальному сеті чи ефектний блок, який наглухо закриває лідера суперників?

— Айс.

— Найсильніший волейболіст світу прямо зараз, якщо не називати гравців Перуджі?

— А можна взяти підказку із залу?

— Та звичайно.

— Нехай буде Вільфредо Леон.

— Італійська піца чи справжній український борщ після виснажливого турніру?

— Борщ.

— Хто зараз відповідає за музику і є головним діджеєм у роздягальні збірної України?

— Немає такої вакансії. Усе під настрій.

— Суперздібність на майданчику: стрибати на 20 сантиметрів вище чи бити по м’ячу на 20 км/год сильніше?

— А можна просто додати 20 до інтелекту?

— Звичайно, можна все.

— Тоді краще додати до інтелекту.

— Найбезглуздіша або найкумедніша чутка, яку ти читав про себе в італійській чи українській пресі?

— Що я заробив дуже багато грошей у збірній.

— Вже порахували, зрозуміло.

— А я все ніяк не можу їх роздати, бо вони не закінчуються. Я б і хотів, але ніяк не закінчаться (сміється).

— Це, я так розумію, в українській пресі писали?

— Так. Але я б не назвав це пресою…

— Якби ти міг змінити одне правило у волейболі, що б це було?

— Ого. А що, можна щось змінити? Та, напевно, залишив би все як є.

— Якби про шлях цієї збірної України знімали серіал на Netflix, який голлівудський актор мав би зіграти Олега Плотницького?

— Ого, куди ж ви так глибоко? (сміється). Нехай буде... Кого я бачив останнім? Нехай буде Джейсон Стетхем.

— О, все, дзвонимо Стетхему, кажемо, що треба зніматися.

— Він, щоправда, лисий. Але я можу навіть поголитися заради цього (сміється).

Джейсон Стейтем. Фото: скрін з фільму «Перевізник»

— Якби довелося провести один матч на позиції іншого гравця збірної, кого б обрав?

— Тренера.

— Це вже така собі заявка на майбутні амбіції?

— Ну, вони є, так.

— Хто з партнерів міг би стати найкращим стендапером після завершення кар’єри?

— Олександр Щуров.

— Якби можна було на один матч запросити до збірної будь-якого українського спортсмена з іншого виду спорту, кого б узяв?

— Взяв би Усика. Сашко вивіз би все дуже добре. Всі б порозбігалися. Я трохи з ним знайомий, хоч і мало, але він би сто відсотків допоміг.

— Хто з партнерів по Перуджі найкраще вписався б у збірну України, якби раптом отримав український паспорт?

— Себастьян Соле.

— Назви одну річ, яку Олег Плотницький ніколи не зробив би навіть за мільйон євро?

— У всього є своя ціна, але за жодні гроші світу я б не залишив своїх дітей.

— Якби дали можливість повернутися в один матч твоєї кар’єри і переграти його, що б це був за поєдинок і що б ти змінив?

— Ого. Ну, це, мабуть, треба обирати з тих, що програли, так? Чвертьфінал чемпіонату світу проти Словенії. Що б я змінив? Напевно, додав би команді трохи більше впевненості та релаксу, щоб більше терпіли. Бо напруга дається взнаки під час гри. Друге — знову ж таки, Словенія, чемпіонат Європи 2023 року. Те саме. Хотілося б просто передати команді більше віри у власні сили. А третє скажу на позитиві: хотів би ще раз зіграти фінал Ліги чемпіонів. Нічого б не змінював, просто переграв би його ще раз.