«Коли доходило до переходу в Дніпро-1, Русол казав – «ні»: вогняне інтерв’ю Блізніченка про Коломойського, бабло та футбол

«Талановитий не менше, ніж Євген Коноплянка», – такі тезиси лунали серед вболівальників Дніпра стосовно Андрія Блізніченка. Саме на позиції Коноплянки Андрій провів більшість своєї кар’єри, тому про отримання шансу за часів Хуанде Рамоса та Мирона Маркевича не було і мови. Незважаючи на це, кар’єра Блізніченка за межами Дніпра була не менш захоплюючою: Туреччина, Молдова, а нині повернення в Україну – Інгулець, Верес, Звягель, і нарешті – запорізькій Металург, в якому колись Андрій закінчував дитячу футбольному школу. 

Від Дніпра епохи розквіту до нижньої половини таблиці Першої ліги України в 30 років, чому так? Історія Андрія Блізніченка – це історія травм, конфліктів та невдалих збігів обставин. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua Андрій дав вогню про свою кар’єру:

• Чи комфортно грати в муніципальному клубі поруч з фронтом?
• Чому молодий і перспективний Андрій, замість успіхів на футбольному полі, цілий рік бігав по колу на тренуваннях в запорізькому Металурзі?
• Чи були у нього шанси заграти в Рамоса в Дніпрі та як нашкодила Блізніченку жадібність Коломойського?
• Який клуб, крім Дніпра, заборгував Блізніченку гроші та скільки винен?
• Чому Блізніченко не перейшов в Дніпро-1, хоча всі в клубі, крім однієї людини, були не проти?
• Металург – четвертий клуб Андрія за два роки. Що стало причиною прощання з кожним з них?

«Зараз уся країна страждає через війну»

‒ Наскільки комфортно грати у Металурзі, зважаючи на безпосередню близькість Запоріжжя до лінії фронту?

‒ Насправді, не можу виділити нічого такого особливого. Так, місто прифронтове, сюди іноді прилітає, але зараз уся країна страждає через війну. 

Взагалі мені тут комфортно грати, єдине що, хотілося б – боротися за вищі місця, бо зараз Металург посідає сходинку в нижній частині турнірної таблиці Першої ліги. В іншому все подобається.

‒ Наскільки повітряні тривоги впливають на тренувальний процес? Як часто доводиться переривати тренування?

‒ Тривоги ж є у всіх містах: десь рідше, десь частіше, але лунають усюди. Ми тренуємося за містом, тут нам їх менше чутно.

Андрій Блізніченко, фото: МФК Металург

‒ Металург – муніципальний клуб, яких в України нараховують не так і багато. Яка специфіка таких футбольних клубів, наприклад в управлінні, у фінансуванні?

‒ Особливої різниці з погляду гравця ніяких немає: зарплати виплачують вчасно, преміальні після матчів також дають, нічого екстраординарного.

‒ Чи сильно різниться рівень заробітних плат в муніципальних клубах і приватних?

‒ Не знаю, скільки отримують хлопці, я не вважаю доречним такі питання з ними обговорювати, бо це доволі індивідуально. Якщо порівнювати мої зарплати у Вересі та Звягелі з зарплатою в Металурзі, то тут вона трошки нижче, але жити можна.

«Весь папір А4 мого контракту був у штрафах»

‒ Ви починали свою кар’єру в Металурзі. Можете згадати когось із чинних, відомих гравців, з ким перетиналися у запорізькій молодіжці?

‒ Я майже там і не грав. Коли я дитячу футбольну школу, то у нас із керівництвом виникли непорозуміння через запропонований контракт, потім почалась судова тяганина, через що я був змушений просто рік бігати по колу. Я з’їздив з першою командою лише на одні збори, а потім був відсторонений. З тих, кого можу згадати: Віталій Вернидуб, Андрій Нестеров. Не пам’ятаю особливо, з ким там був на зборах, я провів буквально кілька тренувань з Григорчуком. А так там було багато іноземців різних, бразильців. У дитячій школі грав разом з Іллею Соболем, з Олегом Данченком, з Денисом Барвінко (помер 10.09.2021 р., – прим І.Л.) та ще багато-багато з ким менш відомим. 

‒ Повертаючись до теми конфлікту з Металургом, можете розповісти трохи детальніше про цей інцидент, через що виникло непорозуміння?

‒ Якщо говорити стосовно зарплати та тривалості контракту, то я нічого такого не вимагав. Джерелом конфлікту став пункт зі штрафами, там було розписано дуже багато, серед чого передбачалися покарання у випадку, якщо тебе побачили на вулиці після 22:00 або в кафе. Весь папір А4 контракту був у штрафах. 

Мене це не влаштовувало, я сказав, що одразу підпишу угоду, якщо ви виключите ці пункти. Вони цього робити не захотіли, тому відсторонили мене від тренувань і я рік бігав по колу навіть без м’яча, через що потім з ними судився десь півтора року.

«Стеценко поставив перед фактом, що мені купили квитки і я лечу на операцію»

‒ Наступним етапом у Вашій кар’єрі був ФК Дніпро. Можете розказати, як виник цей варіант взагалі?

‒ На момент, коли мені подзвонив Михайленко, мені залишалося кілька місяців контракту з Металургом. Дмитро Станіславович мені запропонував такий варіант продовження кар’єри. Сказав, що і керівництво у цьому зацікавлено і з Хуанде Рамосом буде змога попрацювати. Я подивився базу, мені все сподобалося тож підписав контракт. 

Дмитро Михайленко, фото: ФК Дніпро

В той самий час мене викликали у юнацьку збірну. Проте через судову тяганину Юрію Морозу, який на той момент був головним тренером, навіть довелося приїздити та відпрошувати мене у Металурга. В тій юнацькій збірній я провів лише один матч, у якому зламав ногу. Було прийнято рішення накласти гіпс, у якому я провів близько місяця-півтора, але це не допомогло. 

Тоді мене Андрій Вікторович Стеценко поставив перед фактом, що вони мені купили вже квитки і я лечу на операцію. За 4 тижні я відновився і долучився до тренувального процесу із командою.

‒ На той момент, крім Дніпра, інших варіантів і не було?

‒ Були ще якісь варіанти, але це відбувалося доволі давно, тому можна навіть і не згадувати. Симпатія певна існувала зі сторони Динамо, а так більше нічого особливого.

‒ Ви потрапили у Дніпро за часів Рамоса. Чи є щось, що ви відмітили для себе у дублі, щось незвичне може у системі тренувань?

‒ Не можу сказати, що я багато часу провів у дублі, та й особливого такого, напевно, нічого не було. Єдине, що тренер дублю Дмитро Михайленко багато брав від Рамоса, маю на увазі структури тренувань, вправи, можна сказати, що ми тренувалися як перша команда. Взагалі Дмитро Станіславович хороший тренер, нічого поганого про нього сказати не можу, хоч у нас іноді й були непорозуміння, але це, здебільшого, моя провина.

‒ Наскільки при Рамосі було реально молодому футболісту потрапити в основну команду?

‒ Практично нереально. Можливо, якщо тільки на твоїй позиції було декілька травмованих гравців, але і то дуже сумнівно. Я, як і більшість хлопців, їздив на збори разом із першою командою. Добре себе показував, багато забивав. Коли ми вже поверталися, мені Русол казав, що мною задоволені та на мене розраховують. Казав, що якщо не в першому, то в другому-третьому матчі я буду грати, але я навіть до заявки не потрапляв.

«Скільки Коломойському не пропонуй, йому все мало»

‒ За часів пізнього Дніпра у вас був варіант із переходом в Легію. Можете поділитися подробицями, чому тоді трансфер зірвався?

‒ Вони мені кожен день телефонували, було видно, що мене дуже хочіли бачити у команді. Ми тоді вже навіть починали обирати мені квартиру і машину там, у Варшаві. Представники польської сторони надсилали фото та відео різних варіантів нерухомості. 

Спочатку вони запропонували за мене 600 тисяч, Коломойський сказав, що мало. Наступним кроком було 800 тисяч, тоді відповідь була така: досі мало, але ще трошки додати – й домовимося. Тоді було запропоновано 1 мільйон, але і цього виявилося мало, вони мені сказали: «Вибач, ми тебе дуже хочемо, але що ми не пропонуємо, цій людині усе мало. Прогресу не буде». 

Ігор Коломойський, фото: УНІАН

На додачу до мільйона Дніпру ще пропонували відсотки від подальших продажів, але Ігор Валерійович сказав, що цього недостатньо, тому я й залишився.

‒ Чи були якісь інші зацікавлені в вашому запрошенні клуби, крім Легії?

‒ Чесно кажучи, навіть і не згадаю. Мені здається, що вже після цього був момент, коли я їздив на перегляд в Карпати, де провів два тижні. Тоді керівництва Дніпра та Карпат не домовилися напевно, бо мене Ігор Дедишин покликав до себе, запропонував підписати контракт. Сказав: ми його покладемо у сейф, а ти поки в оренді у нас пограєш. Я одразу після розмови зателефонував Стеценку, він сказав, щоб я збирав речі й повертався.

‒ Коли Дніпро розпадався, чи були у Вас якісь конфлікти через заборгованості або якісь домовленості?

‒ Ні, нічого такого не було. Коли після дзвінка Селезньова з’явився варіант в Туреччині, я поспілкувався з Русолом. Він відразу сказав, що якщо я планую кудись піти, то усі заборгованості буде анульовано, тобто я не отримаю нічого. Я погодився, бо хотів туди поїхати, отримувати ігрову практику, це новий досвід.

‒ Якщо я не помиляюсь, то за Вас тоді ще заплатили 300 тисяч євро?

‒ Так, все вірно, ще 200 або 300 тисяч вони на мені заробили.

‒ Варіант продовжити у Карабюкспорі запропонував Євген Селезньов?

‒ Так, Євген подзвонив, запропонував такий варіант, я погодився. Після чого мені ще подзвонив Ігор Тудор, який очолював турецьку команду як головний тренер на той час. Ми з ним також поспілкувалися. Потім Євген мене познайомив з агентом – Іваном Піроженком, який мене консультував стосовно переходу, документів.

«Карабюкспор винен мені зарплату за 9 місяців»

‒ Після пониження у класі, ви покинули турецький клуб. Наскільки мені відомо, то у Вас досі є нерозв'язані питання по заборгованостях?

‒ Так, питання є і досить великі. Наразі мій агент спілкується з юристами, ще є можливість через ФІФА відсудити якісь гроші. Ми надіслали усі відповідні папери, але поки що відповіді не отримали.

‒ Йдеться про великі борги?

‒ Вони мені винні зарплату за 9 місяців.

Андрій Блізніченко, фото: ФК Карабюкспор

‒ Наступним вашим клубом був молдавський Шериф. Хто запропонував цей трансфер, як цей варіант з’явився? І чи були якісь інші можливості?

‒ Після Туреччині мені багато хто дзвонив, може, 30-40 різних агентів. Усі пропонували спочатку підписати договір, а потім запевняли, що знайдуть мені команду, мене це не дуже влаштовувало, я не хотів потім сидіти й чекати. В один момент подзвонив Микита Швець, сказав що є така пропозиція. 

Я в цілому знав, що таке Шериф, але попросив його дати мені 5 хвилин, передивився базу та команду, мене усе влаштовувало. Єдине, що я попросив ще Младена Бартуловича зателефонувати Горану Саблічу, який тренував команду і перепитати, чи реальна ця пропозиція, чи є зацікавленість. Усе підтвердилося, тож я підписав контракт і поїхав.

‒ Чи бували у Вас протягом кар’єри варіанти повернення до Дніпра, але вже до Дніпра-1? Можливо, Вас запрошував Русол?

‒ Як я зрозумів, Андрій Русол має на мене якусь образу. Але я не розумію за що, попри те, що, коли ми розходились, то потиснули один одному руки й усе було нормально. Мене агенти декілька разів пропонували в Дніпро-1, я і з тренерами спілкувався, усі були не проти, але як тільки це доходило до Андрія Анатолійовича, то він казав «ні».

«Поворознюк сказав, що або я отримую в 5-6 разів нижчу зарплату, або збираю речі та їду»

‒ За останні декілька років, ви змінили 4 клубні прописки – доволі багато. На Вашу думку, що є причиною цього?

‒ Чесно кажучи, навіть не знаю, це більше питання до клубів. В Інгульці я отримав травму, не до кінця її залікував, бо у клубі просили пришвидшитися, через що стався рецидив. Після цього президент Поворознюк подзвонив агенту та сказав, що або я буду отримувати зарплату у 5-6 разів нижчу, або збираю речі та їду. Я досидів десь місяць до відпустки й пішов.

‒ Далі був Верес. Чому пішли з рівненського клубу? 

‒ Сталося щось незрозуміле. Якось мені подзвонив тренер Олег Шандрук і сказав, що більше на мене не розраховує, я навіть з ним розмовляти не став. Одразу зателефонував президенту, він підтвердив, але сказав, що хотів би, аби я залишився. Але що я – буду просто сидіти на лавочці, отримувати гроші, дивитися футбол? Мені не 16 років, я сидіти вже не можу. Мене запрошували й на збори з Вересом, але я не хотів гаяти час, тому розірвав контракт, враховуючи, що не потрібен тренеру. 

‒ ПФК Звягель?

‒ Потім я повернувся до рідного міста, до команди, в якій робив перші кроки у футболі. Коли мене запрошував президент до Звягеля, він запевнив, що за декілька днів команду має очолити Юрій Миколайович Вірт, тож я не міг відмовитися. Я не знаю усіх подробиць, але, напевно, закінчилося фінансування, тому вже після перших зборів нам повідомили, що клубу більше не існує, і розірвали контракти. 

Андрій Блізніченко і президент Звягеля, фото: ПФК Звягель

‒ І нарешті Металург.

‒ До початку сезону залишалося 7 днів, я зв’язався зі своїм дитячим тренером, Володимиром Петровичем Шаповаловим, він сказав: «Так, Андрій, приїжджай!». Ось таким чином я опинився в Запоріжжі. 

Тому оці декілька років – це просто невдалий збіг обставин в різних командах.

***

⚡ До речі, наші колеги з «УФ» також записували велике інтерв’ю з Андрієм Блізніченком. Вийшло не менш гаряче, зацінити можна за цим посиланням.