Михайло Романчук і Марина Бех-Романчук – про життя поза спортом: «Ми звикли досягати результатів і не тільки у спорті»
2024 рік став непростим і для Марини Бех-Романчук і для Михайла Романчука. Марина чимало часу та сил поклала на боротьбу з травмами і навіть із цим змогла посісти третє місце на Діамантовій Лізі у Монако. Михайло виграв чемпіонат Європи у Белграді на дистанції 800 метрів і на тому ж турнірі став срібним призером. Однак Олімпійські ігри у подружжя залишили скоріше негативні емоції…
В інтерв’ю сайту Sport-express.ua найспортивніша сімейна пара України розповіла про:
- Атмосферу Парижу та Олімпіаду
- Власний темперамент та психологію
- Секрети сімейного побуту
- Амбіції поза спортом
- Особистий бренд та його монетизацію
- Ким бачать себе з кіноперсонажів
«Харчування формує систему, яка впливає на тіло зсередини»
Ми зустрілися із Михайлом Романчуком та Мариною Бех-Романчук у Києві, неподалік кіностудії імені Довженка. Місцевість сама підштовхнула до першого запитання…
– Якби вам запропонували знятися в кіно, якого персонажа ви хотіли б зіграти?
Марина Бех-Романчук: Я знаю, що нам би підійшло. Містер і Місіс Сміт. Тільки якщо вони займалися своїми кілерськими справами, то ми так займалися спортом. А потім зненацька почалося нормальне життя.
– Ви обидва водії. Мішо, коли Марина за кермом, ви нервуєте? Підказуєте їй щось?
Михайло Романчук: Абсолютно спокійно почуваюся.
Михайло Романчук. Фото: Google
– Не закидаєте ніяких підказок?
– Ні, скоріше навпаки, Марина мені підказує. Я вже неодноразово їй кажу: «Ще одна підказка, і я тебе висаджу з машини» (сміється – прим. Д.В.).
Марина: А я йому кажу, що навпаки, вийдеш ти і поїду я (сміється – прим. Д.В.).
– Хто у вашій сім’ї відповідає за гастрономію? Хто готує їжу вдома?
Михайло: Мама.
Марина: Так, він не жартує.
Михайло: Марина, насправді, теж любить готувати свої фірмові страви. Але все, що стосується мангалу, то це зона відповідальності мене й батька.
Марина: Я більше по сніданках. Ну або чогось такого, на кшталт курочки теріякі. Але якщо говорити про традиційні страви, вареники або борщ, то готує мама. Хоча, вареники та пельмені ми з мамою ліпимо й готуємо разом. Я фактично не їм супи та все інше. Борщ їм, але лише якщо готує мама.
– А наскільки вам треба зважати на раціон, враховуючи ваш вид діяльності?
Михайло: У відпустці ми на це не зважаємо (сміється – прим. Д.В.). Але взагалі-то, звичайно, потрібно дотримуватися здорового харчування, щоб воно все було під контролем.
Марина: Дуже сильно. Поменше жирного, смаженого, солоного. Щоб був графік харчування, а не аби щось закинув в себе. Це важливо, тому що день до дня складається, формується система. А система впливає на тіло зсередини. А те, що є зсередини, то є і ззовні.
– А з вашим графіком життя вам вдається повноцінно харчуватися три рази на день?
Михайло: Звісно. Навіть більше, ніж три рази на день.
Марина: Звичайно, ще ж є перекуси…
Михайло: Зазвичай я приймаю їжу десь п’ять разів на день. Це у мене обов’язково має бути сніданок, потім якийсь перекус або обід, дивлячись, як складаються тренування. Потім обов’язковий перекус, далі – сон. Згодом вечірнє тренування, після якого вечеря. Ну і після вечері також може бути перед сном невеличкий перекус.
«Міг плисти фінал на Олімпіаді, але ціна була б зависокою»
– Я бачив ваш брифінг у VoliaSpace і мою увагу привернула психологія. Один чоловік намагався поставити якесь дивне запитання, явно провокуючи вас на якийсь хайп. Міша завівся, але Марина одним реченням загасила емоції і аргументовано. В житті такі ситуації виникають? Хто відповідає за дипломатичний напрямок сім’ї?
Михайло: Цього чоловіка звати Рома, Україна-Америка. Точніше, тільки Америка…
Марина: Якщо десь щось потрібно сказати, сформувати якийсь текст або лист, то в основному, це я. Міша може щось надрукувати, вношу якісь корективи, щось десь можу змінити. В разі виникнення екстрених ситуацій, то теж врегульовую я. Хоча, насправді, по життю все рівно навпаки. Міша спокійний, він дійсно вода. А я – вогонь.
Марина Бех-Романчук. Фото: Google
Михайло: Я просто не люблю таких людей, які одразу починають виводити з себе. Добре, що Марина тоді була, бо я б наговорив йому зайвого.
Марина: Я навпаки вважаю, що якщо людина на тебе кидається, то гідною відповіддю буде спокійна реакція і аргументована думка. Інакше ніяк, бо якщо ти будеш втягуватися в цей конфлікт, то людина отримає те, що хоче: енергію, якої їй не вистачає, або досягла конфліктної ситуації, якої вона прагнула. Люди різні бувають і кожен харчується чимось своїм.
– Як ви пережили невдачу у Парижі? Ольга Саладуха в інтерв’ю нам розповідала про ситуацію Марини. Михайло невчасно застудився, ясно, що це не ваша провина, і все ж, певно цю невдачу ви пережили непросто, правда?
Михайло: Застуда виявилася не застудою, а ковідом. Тіло ломить, температура під 39 три ночі поспіль. Лікарі просто сказали: «Ти можеш плисти, але якою ціною?». І який результат буде…
Марина: Питання стояло навіть не в результаті, а в тому, яка це буде ціна. Це не проплисти 50-100 метрів, це велике навантаження на серце. Для чого? Щоб був аби який результат? І потім проблем зі здоров’ям на все життя? Це не варіант.
А у мене все доволі прозоро… Ми постійно десь черпали якусь надію, що десь якось викрутимося з цієї ситуації, що якось все складеться інакше… Але на жаль, це склалося не в нашу користь. Так, час був дуже важкий. Ми приїхали додому і перший місяць було морально тяжко…
Михайло: До речі, ось ця конференція у VoliaSpace, про яку ви згадали, мала бути наступного дня, 5-го числа. Але перенеслася на день раніше. У мене мав бути фінал 4 серпня, а у Марини – 3-го. Я захворів, відповідно, не поплив. Зателефонував Юрі Свиридову, він організовував це все, і я йому сказав: «Я розумію, що ми обіцяли прийти і взяти участь у цьому заході, ми готові. Але чи можна перенести на один день раніше?». Юра сказав, що без питань.
Тому, 4 серпня вранці ми взяли участь у конференції у VoliaSpace і одразу ж звідти поїхали додому.
Марина: Я вийшла з сектора після фіналу. Зазвичай, коли на змаганнях невдача, ти виходиш, засмучений, плачеш… А я після сезону і всіх цих травм була така виснажена, що всі ці сльози, істерики, паніки залишила ще до Олімпіади. Я вийшла з сектору з однією думкою: «Фух, це все закінчилося. Нарешті!». Цей період стресу було подолано і нарешті я можу видихнути і відчути себе людиною.
Коли я вийшла з сектору, мене одразу зустріли Міша з батьками. Я одразу сказала їм, що хочу додому.
Михайло: І тоді ж ми домовилися про перенесення нашого виступу у VoliaSpace. Фактично, ввечері третього числа, в районі 21:00 я зателефонував Юрі і узгодив це питання. До речі, дуже багато атлетів відмовлялися від цього заходу. Даша Білодід, Олексій Середа…
Марина: Багато хто не хотів зіштовхнутися з хейтом. Ми ж пообіцяли і давайте будемо відверті: всіма любимий не будеш.
Михайло: Але ми гарно провели час, нас тепло зустріли люди, всі нас підтримували. Міжнародні ЗМІ також знають, яка у нас була ситуація, тому в цілому, все було добре.
– Чи пробували ви колись заради розваги помінятися видами спорту? Наскільки Марина добре плаває? І наскільки Михайло добре стрибає в довжину?
Михайло: Стрибати я точно не буду, бо складуся в три (сміється – прим. Д.В.). Я стрибав через бар’єри. Потім від цього відходив дуже довго, боліло в грудях, десь дихання перебило, та і все.
Марина: А я плаваю, як «топорик».
Михайло: Десь так само, як і я стрибаю.
Марина: Я просто не люблю басейн, мені не подобається плавати. Це «тошно», нудно, нецікаво, картинка не міняється. Це не про мене. Посидіти десь на пляжі, зануривши ноги у воду, це одно. А от плавати в басейні на дистанцію – вже зовсім інша історія.
– П’ять років тому інтерв’ю з Михайлом надихнуло мене піти в басейн і все ж навчитися плавати. Це довга історія, позитивні зрушення було здійснено, але потім настала зима і мої взаємини з плаванням завершилися…
Михайло: Приїжджайте до Хмельницького, в мою Академію, яка відкриється незабаром. Навчимо. І зимою, і влітку, де завгодно.
– У вас не буде вікових обмежень?
Михайло: Ні, абсолютно. Ми будемо робити все, щоб популяризувати плавання і зробити його дійсно масштабним. Тому що професійне плавання – це одне, але ж дуже багато дітей ходять на річки, на озера, їздять кудись з батьками. І потрібно, щоб всі вони вміли плавати і були більш впевненими на воді.
«У Парижі знехтували протиковідними заходами – це мало наслідки»
– Чому я згадав те інтерв’ю п’ятирічної давнини, тому що тоді, Міша, ви сказали мені, що вболіваєте за Шахтар. Марино, наскільки ви активна чи пасивна футбольна вболівальниця?
Михайло: Максимально пасивна вболівальниця.
Марина: Так, я навіть боковим зором не дивлюся.
Михайло: Навіть вчора (інтерв’ю відбулося наступного дня після матчу Арсенал – Шахтар у Лізі чемпіонів – прим. Д.В.), я лежу, дивлюся матч, десь 60 хвилина… І Марина каже: «Все, давай, лягай спати».
Марина: Я просто забрала у нього телефон, поставила на зарядку і все. У мене взагалі були об’єктивні підстави так зробити. Перед цим була ніч у потязі, ми не спали. Ти ще о 20:00 казав, що хочеш спати, а о 23:30 дивишся футбол.
Марина Бех-Романчук. Фото: Google
– Наскільки Міша емоційний вболівальник?
Марина: Я б так не сказала. Він дуже спокійний.
Михайло: Просто є речі, які від тебе ніяк не залежать. І у мене такий характер, що я не бачу сенсу витрачати сили, емоції на те, на що вплинути не можу.
Марина: Кажи, як є. Якщо щось йде не так, принаймні, так було у спортивній кар’єрі, Міша казав: «Нічого, якось вирішиться». Розвертався і лягав спати.
Михайло: До 25 років це гарно працювало. До Олімпіади в Токіо, принаймні. Зараз, на жаль, воно так не працює. А так би хотілося…
– Повертаючись до Парижу. Як вам тамтешній антураж? Які враження лишилися від побутових умов? Бо багато спортсменів мені розповідали, що, наприклад, в Ріо-де-Жанейро в плані побуту був морок…
Марина: Так, в Ріо було дуже весело, штукатурка падала людям на голови. У нашому будинку прямо шмат штукатурки висів зверху.
– Ремонт в стилі «хай тек».
Марина: Десь так. А в Парижі було дуже класно, селище було файно організовано. Загалом, класні враження від самої організації. Не можу сказати, що було щось, що сильно кидалося в очі.
Михайло: Але в Токіо селище мені сподобалося більше.
– Чому? Воно було більш технологічним?
Михайло: Воно в цілому було більшим, масштабнішим. Бо в Парижі якось все занадто компактно. У Токіо і простору між будинками було більше.
Марина: Так, я пам’ятаю, що там треба було більше ходити по селищу від одного пункту до іншого. Але треба зважити, що тоді був карантинний період, люди намагалися тримати соціальну дистанцію.
– До речі, у Парижі якісь міри протиковідної безпеки було застосовано?
Михайло: Якраз через те, що люди махнули рукою на ковід, дуже багато спортсменів захворіли. Хто в легшій формі, хто в тяжчій формі, як я.
«Йти на вибори, щоб просто стати депутатом – нецікаво»
– Філософське питання: у чому людське щастя? В моральному чи в матеріальному? Чи це симбіоз цих двох стихій?
Марина: Симбіоз. У нашому сучасному світі це тільки симбіоз цих понять.
Михайло: Знову ж таки, у спортивному світі ми маємо ім’я, яке дозволяє нам бути більш-менш фінансово забезпеченими. Якщо забрати цю фінансову складову, буде важче.
– І важкий матеріальний стан, безумовно, впливає на моральний…
Марина: Ну дивіться, якщо ти не досягаєш свого або не робиш те, що хочеш і фінансово це не оплачується так, як хотілося б, то ти відчуваєш себе в прямому сенсі невдахою. Я не зміг, не досягнув, у мене не вийшло. Це все одно амбіції.
Михайло: А є люди, які працюють кальянниками і кажуть, що вони всього досягли. І ще продають курс про «успішний успіх».
Марина: Все залежить від людини. Наша думка яка: ми люди спорту, які звикли, що все має бути на високому рівні, ти маєш досягати результатів. І це стосується не тільки спортивного життя.
Михайло: Знову ж таки: а що таке фінансова складова? Для нас це те, щоб ми могли собі спокійно піти в магазин, обрати те, що ми хочемо. Або дозволити реалізувати якусь свою мрію. Просто для одних фінансова складова – це мільярди. А для когось – мати якусь фінансову подушку на чорний день і спокійно собі проживати. Не треба мати ніяких мільярдів. Просто би… мільйончик під подушку (сміється – прим. Д.В.).
– Ви достатньо активні люди в соціальних мережах. Ви монетизуєте свою популярність там? У Кріштіану Роналду 70% доходу – це рекламні контракти.
Марина: У нас, на жаль, так не скажеш, що ми заробляємо 70% наших грошей від соцмереж. Якщо говорити про рекламні контракти, то так, це приносить гроші. Якщо ж безпосередньо про інтеграції в соцмережі, то у мене це відсотків 25-30 від мого доходу. Але це знову ж таки пов’язано із тим, що спортсмени в Україні не є настільки відомими, як би того хотілося. Тобто, для того, аби мати якісь комерційні співпраці, тобі треба мати свій особистий бренд, в якійсь мірі, ставати блогером. Тоді воно працює.
На даному етапі, єдиною спортсменкою в Україні, хто має хороші рекламні інтеграції завдяки своєму імені, це Ярослава Магучіх. Особливо після Олімпійських ігор та світового рекорду. Вона задіяна у багатьох проєктах, бо вона має ім’я.
Михайло: Раніше в соціальних мережах в маркетинговому плані бренди дуже нечасто хотіли співпрацювати зі спортсменами. Зараз це потихеньку змінюється. Але на все потрібен час. Я думаю, що наше наступне покоління буде іншим, більш професійно ставитися до цього напрямку.
Михайло Романчук. Фото: Google
– Якщо вам запропонують балотуватися на місцевих виборах, ви підете на вибори?
Марина: Якщо ми говоримо про якісь спортивні структури, то так. Якщо просто на рахунок депутатства – це нецікаво. Бо хочеться розвивати свою сферу діяльності. Якщо і говорити про якісь посади, то це виключно у сфері спорту. Зараз ми бачимо тотальний занепад і хочеться це змінити на краще і бути на тому місці, де ти будеш корисним для того, що ти любиш, у чому ти виріс. А не так, що будеш собі депутатом, та й будеш.
Михайло: Хочеться працювати із людьми, які мають схоже бачення у розвитку спорту в Україні. А просто бути депутатом, це нам не цікаво.
– Найвеселіша річ, яку вам в соцмережах писали у дірект або в коментарях?
Михайло: Мене завжди веселять, коли Марині пишуть якісь мужики, які питають, хто я такий.
Марина: А мені більше подобається, коли пишуть, що Міша – щасливий чоловік.
– А що найбільше засмучує?
Марина: Що мені не подобається в соцмережах, що є настільки неадекватні люди, які в інстаграмі починають тобі телефонувати відеодзвінком. Людина думає, що у тебе своїх справ немає, що ти піднімеш слухавку і скажеш: «Агов, привіт». Я завжди задаюсь запитанням: чим людина керується, коли так вчиняє?
Михайло: Є дуже нав’язливі люди. От ти хочеш по-людськи з ними, відповідаєш на повідомлення, а вони вважають, що ви уже братани. Тому я не люблю нав’язливих людей. До речі, є й такі, які все життя не спілкуються з тобою, а потім випливають і такі, як ніби все добре, пишуть: «Мішаня, давай, порви на Олімпіаді усіх». А я думаю: «Так ми ж з тобою не спілкувалися 10 років, а тепер:«Мішаня,порви їх». Це теж дивно виглядає.