«Владислав не має жодних політичних амбіцій»: батько Гераскевича – про хейт, благодійність і шолом пам’яті

26 травня в Олімпійському домі відбувся захід «З пам’яттю у серцях українців», присвячений спортсменам і представникам спортивної спільноти, чиї життя забрала війна росії проти України. Керівництво НОК України вручило пам’ятні відзнаки родинам п’ятьох загиблих героїв спорту: важкоатлетки Аліни Перегудової, стронгмена та офіцера Івана Кононенка, легкоатлета Романа Поліщука, легкоатлетки та операторки дронів Катерини Троян, а також дзюдоїстки Вікторії Івашко. Усі вони входять до числа 22 спортсменів, чиї обличчя зображені на Шоломі пам’яті українського скелетоніста Владислава Гераскевича.

Серед почесних гостей заходу був президент Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону Михайло Гераскевич – батько і наставник Владислава. Спецкор Sport-express.ua поспілкувався з людиною, яка фактично з нуля створила українську програму розвитку скелетону. В ексклюзивному інтерв’ю Гераскевич-старший розповів про підтримку родин загиблих спортсменів, хейт навколо сина, його благодійні ініціативи та майбутнє українського скелетону. 

«Почали втілювати проєкти, спрямовані на увічнення пам’яті загиблих спортсменів і тренерів»

– Що для вас означає бути частиною церемонії вручення пам’ятних знаків родинам загиблих українських спортсменів?   

– Родини загиблих спортсменів і тренерів пережили страшне горе – втрату найдорожчих людей під час війни. Для нас бути поруч з ними, підтримати, поділитися теплом і увагою – це найменше, що ми можемо зробити. Але водночас це надзвичайно важливо. Ми намагаємося допомагати цим родинам усім, чим можемо. Саме тому розпочали втілювати в життя проєкти, спрямовані на їхню підтримку. 

– Чи є вже конкретні результати цієї роботи?      

– Так. На шоломі пам’яті Владислава зображений трековий велогонщик Андрій Куценко, який загинув на війні з росією (це багаторазовий чемпіон України з велотреку, рекордсмен України в гіті на 1 км і в командному спринті, а також учасник чемпіонатів Європи та світу у складі збірної України, – прим. О.П.). Ми зв’язалися з його родиною, але вони відмовилися від будь-якої фінансової допомоги й попросили підтримати спортивну школу, де Андрій займався велоспортом. Ми звернулися до тренерів цієї школи, які попросили придбати вісім спеціальних шосейних велосипедів. Ми придбали велосипеди необхідної конфігурації відповідно до їхніх потреб. Крім того, як аматори долучилися до гонки чемпіонату України, яка проходила в Жовкві на Львівщині та була присвячена пам’яті Андрія. 

Також ми отримали документи від Департаменту спорту та Голосіївської районної адміністрації Києва для будівництва спортивного майданчика на честь спортсмена, актора та військовослужбовця Івана Кононенка – людини, яку ми добре знали й яка була нашим другом (Іван багато років працював у кіноіндустрії, глядачі могли бачити його в таких проєктах, як Слуга народу, Перші ластівки, Скажене весілля, Кріпосна, Київ вдень та вночі, Реальна містика та інших, а також був добре відомий у спортивному середовищі, входив до команди легендарного Василя Вірастюка, був призером і переможцем десятків змагань, зокрема Ukraine Open 2006 Olimp Strongman, – прим. О.П.). Ми хочемо допомогти кожній родині, якось увічнити пам’ять про найдорожчих людей, яких вони втратили. 

Загиблі українські спортсмени. Фото: Олександр Петров

– Йдеться насамперед про спортсменів і тренерів, чиї обличчя зображені на шоломі вашого сина. Скільки їх?      

– На шоломі зображені 22 людини – це спортсмени та тренери, які загинули на фронті або стали жертвами атак російської федерації від початку повномасштабного вторгнення. Ми робимо і будемо робити все можливе, щоб насамперед підтримати ці родини, а згодом – усі родини полеглих спортсменів. На жаль, ми не маємо контактів родин усіх цих 22 людей. Ми зверталися до окремих державних установ та журналістів із проханням допомогти нам знайти ці контакти. Знаю, що деякі родини з-поміж цих 22, на жаль, взагалі перестали існувати.

«Жодної копійки Владислав не отримував на особисті банківські картки»

– Звідки надходять кошти на допомогу родинам загиблих спортсменів?      

– Ми не витрачаємо жодної копійки бюджетних коштів. У цій ініціативі нас підтримали окремі українські бізнеси, надаючи матеріальну допомогу. Владислав жодної копійки цих коштів не отримував на особисті банківські картки. Усі кошти як надходили раніше, так і надходять на рахунок його волонтерського благодійного фонду (благодійний фонд Гераскевича – підтримка молоді, ветеранів та громад, постраждалих від війни, – прим. О.П.). Вони витрачаються виключно на реалізацію благодійних проєктів. 

– Чим сьогодні живе ваш син? І де зараз перебуває його шолом?     

– Зараз Владислав перебуває за кордоном і активно займається спортивною адвокацією. Наразі він в Ірландії, де має низку важливих зустрічей, передусім у Міністерстві спорту та з іншими організаціями. Також він співпрацює з місцевими волонтерськими фондами, щоб залучити додаткову підтримку для України та сприяти реалізації благодійних проєктів. Шолом пам’яті перебуває разом із ним. 

Владислав Гераскевич. Фото: Instagram

– Наскільки складно йому психологічно справлятися з тією увагою та відповідальністю, яку він узяв на себе?

– Йому психологічно непросто, адже він перебуває під значним тиском у соцмережах – як з боку російських бот-мереж, так і, на жаль, з боку окремих українських користувачів та так званих медведчуківців. Також на нього чинять тиск окремі депутати Верховної Ради, яких пов’язують із проросійськими політичними позиціями. Я не буду називати імен цих депутатів, але, думаю, ви самі розумієте, про кого йдеться. Ці політичні фігури, на жаль, мають вплив на окремих людей у військовій формі, які також долучаються до критики. Це виглядає дивно, адже ми маємо одного ворога – росію. Водночас фокус уваги переноситься на Владислава, ніби саме він є ворогом. Хоча він говорить абсолютно нормальні й адекватні речі, і всі його дії спрямовані на захист інтересів України. 

«У планах Владислава – участь у наступних Олімпійських іграх»

– Дехто закидає йому, що своїми діями він нібито намагається будувати собі політичну кар’єру в Україні. Наскільки це відповідає дійсності?     

– Владислав не має жодних політичних амбіцій чи намірів обіймати державні посади. Він планує зосередитися на благодійній діяльності, зокрема на підтримці освіти та науки. Насамперед ідеться про допомогу фізико-математичному ліцею, який він закінчив, де вже реалізується масштабний проєкт, пов’язаний з енергозабезпеченням. 

Окремим напрямком також є підтримка української науки, адже Владислав закінчив фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «фізика металів». Він прагне покращити умови навчання для студентів природничих спеціальностей у різних вишах України та вже проводить зустрічі із закордонними фондами, які підтримують наукові ініціативи. 

– Які у Владислава подальші плани у спорті?     

– Він продовжує тренуватися та підтримує форму. У нинішньому сезоні планує провести лише його частину, оскільки гуманітарні проєкти забирають у нього багато часу. Водночас у планах Владислава – участь у наступних Олімпійських іграх. 

Михайло Гераскевич. Фото: Олександр Петров

– Ви поєднуєте одразу кілька ролей – батька, тренера та керівника федерації. Наскільки складно знаходити між ними баланс?     

– Важко, тому що окрім Владислава у нас є ще юні спортсмени, які також мають великі перспективи. Їм потрібно приділяти увагу, підтримувати їх і створювати умови для розвитку. До того ж скелетон – дуже дорогий вид спорту, тому постійно доводиться шукати можливості для його розвитку. У нас є принцип: батьки не мають витрачати власні гроші на підготовку дітей. Тому роботи справді багато, і поєднувати все це непросто.  

«До початку війни Владислав був єдиним скелетоністом, а сьогодні їх уже дев’ять»

– Наскільки складно розвивати зимові види спорту в умовах війни?     

– Війна не зупинила нас – ми продовжуємо розвивати скелетон в Україні. Якщо до початку війни Владислав був єдиним скелетоністом, то сьогодні у нас уже дев’ять спортсменів. 

– Хто ці спортсмени? Розкажіть про них детальніше?     

– Ярослав Лавренюк у віці 18 років здобув золоті нагороди чемпіонату світу одразу у двох вікових категоріях U-20 та U-23. Ще один представник команди – 17-річний Владислав Клименко. Він посів шосте місце на чемпіонаті світу U-23, підтвердивши свій високий потенціал. Леонід Ткачук уже зараз розглядається як один із кандидатів на медалі юнацьких Олімпійських ігор. Максим Чурилович також входить до числа перспективних спортсменів, на якого покладають серйозні надії. У команді є брат і сестра – Антон та Євгенія Ковальчуки з Чернігова. Їхня історія особлива: під час бойових дій їхній будинок був зруйнований прямим влучанням снаряда, але родина дивом залишилася живою, перебуваючи в укритті. Коли ми залучили їх до спорту, перші місяці вони майже не посміхалися. 

Зараз на зборах і змаганнях це вже відкриті, позитивні люди, які добре адаптувалися. Євгенія показує конкурентний рівень на міжнародній арені і здатна боротися за медалі на юніорських стартах, а її брат також прогресує і показує стабільні результати. Окремо варто відзначити 13-річного Павла Ткаченка з Чернігова. Попри вік, він уже проїхав повну дистанцію з верхнього старту на одному з найскладніших треків Європи – у латвійській Сігулді. Павло вже виступав не як спортсмен, а як тест-пілот навіть на Кубках світу і показував високий рівень. У майбутньому ми пов’язуємо з ним дуже серйозні надії.

«Щоб дитина-новачок вийшла на лід, потрібно щонайменше десять тисяч євро»

– Ви говорили, що скелетон – дуже дорогий вид спорту. Скільки коштів потрібно для підготовки одного спортсмена?     

– Я не назву точну цифру. Скажу лише, що якщо до нас приходить дитина-новачок, то для того, щоб вона вийшла на лід, потрібно щонайменше 10 тисяч євро. Дитина має зробити приблизно 20-30 спусків, щоб ми могли зрозуміти, чи здатна вона продовжувати. І тут уже вирішальне – не лише тренування, а здатність людини контролювати свій страх. Це багато в чому вроджена якість. Цього року суттєво зросли ціни на тренувальні спуски. Наприклад, маємо пропозицію від Ліллехаммера в Норвегії – 49 євро за один спуск. А для повноцінного тренувального процесу спортсмен повинен виконувати п’ять-шість таких спусків щодня. 

Крім того, кожен спортсмен має мати кілька комплектів ковзанів під різні погодні умови та конфігурації треку. Сьогодні вартість одного такого комплекту може сягати півтори тисячі євро. Навіть найпростіші тренувальні санчата коштують 6 тисяч євро. Далі все залежить від рівня спортсмена. Чим вищий клас, тим дорожче обладнання. Відомі випадки, коли у деяких іноземних спортсменів із топ-10 вартість санчат сягала 100 тисяч євро. 

Михайло Гераскевич (по центру). Фото: Олександр Петров

– Скажіть, чи є у вас проблеми із залученням дітей до скелетону?     

– Коли ми залучаємо дітей, виникає один важливий момент. Сезон у скелетоні триває саме під час навчального року, тому багато батьків не хочуть відпускати дітей, адже для них освіта і знання залишаються пріоритетом. Тому нам доводиться шукати компроміс із батьками. Протягом сезону ми обов’язково виділяємо час для навчання. Тренер Дмитро Ткаченко має педагогічну освіту, тому також контролює цей процес, щоб діти повноцінно здобували освіту. 

Ми домовляємося зі школами про онлайн-завдання та контроль їхнього виконання. Крім того, допомагаємо знаходити викладачів для індивідуальних онлайн-занять. Ми налаштовуємо дітей на те, що навчання має йти поруч зі спортом. Такі питання ми намагаємося вирішувати, і щороку нам вдається поповнювати команду скелетоністів. 

– Які плани у вас попереду?     

– Попереду на нас чекають юнацькі Олімпійські ігри (п’яті зимові юнацькі Олімпійські ігри, відбудуться з 15 по 29 січня 2028 року в Італії, – прим. О.П.). Ми розраховуємо на широке представництво. В ідеалі хотіли б, щоб Україну представляли вісім спортсменів: чотири скелетоністи та чотири представники бобслею. Ми хочемо відроджувати бобслей. Це непросто і значно дорожче, ніж скелетон, але якщо нічого не робити, то, як кажуть, під лежачий камінь вода не тече.