Срібний олімпійський призер Парвіз Насібов: «Мрія про золото Ігор-2028 — це те, заради чого я щоранку просинаюся»

Світлина цього безстрашного українця з медаллю Ігор-2024 і тримісячним сином на руках облетіла весь світ і зворушила вболівальників з усіх континентів. Після Олімпіади Насібов мав час переосмислити свій медальний виступ і визначитися з наступними медалями. Ми поспілкувався з дворазовим срібним олімпійським призером із греко-римської боротьби й задали йому головні запитання. 

Чи прагне Парвіз із третьої спроби все ж здобути олімпійське золото у Лос-Анджелесі-2028? Про це та багато іншого борець щиро розповів нашому кореспонденту Михайлу Шафіру. Парвіз Паша-огли Насібов також розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua про таке:

• Навіщо його родина свого часу перебралася з Азербайджану до України;
• Чи стала несподіванкою поява на Іграх у Парижі дружини із грудною дитиною;
• Про свою дружину, також у минулому зірку боротьби;
• Чи збирається виховати із сина чемпіона;
• Чому перед важливими змаганнями йому доводиться зганяти аж по 10-11 кг;
• Про тренування у Миколаєві, Маріуполі, Запоріжжі і Києві;
• Хто допомагає йому зі спортивним харчуванням;
• Про дві поразки від іранців в фіналах Олімпіад;
• Чи ходить олімпійський призер до залу просто поспаригувати із друзями;
• Про ставлення до російських і білоруських борців, які чомусь допускаються до міжнародних змагань;
• Які емоції відчував після здобуття першої і другої медалей Олімпіад;
• Чи сподобалася Парвізу їжа у олімпійському селищі Парижу;
• Якому виду спорту віддає перевагу у якості розваги і відпочинку. 

«В фіналі Олімпіади вів у рахунку. Але за хвилину до завершення допустив вирішальну помилку»

— Парвізе, Ви були срібним призером двох поспіль Олімпіад – у Токіо (Японія) і Парижі (Франція). Чого бракувало, щоб стати чемпіоном?

— Під перших Олімпійських ігор мені був 21 рік. Я туди потрапив якимось дивом. У Токіо сріблом був задоволений та нічим не засмучений. На жаль, перед фіналом раніше, ніж треба, радів своїй медалі. І це зіграло зі мною злий жарт. Не дивно, що в фіналі поступився спортсмену з Ірану. 

А ось у Париж торік я їхав в якості лідера, як сам себе оцінював. Тим більше, що намагаюся бути максималістом. А вище срібла лише золото! Тому у Франції прагнув посісти лише найвище місце. В сутичці проти іранця (вже іншого!) я вів у рахунку. Але за хвилину до завершення часу поєдинку допустив вирішальну помилку. Як відомо, Великий спорт помилок не прощає. І я, на жаль, відчув це на собі. 

Тому, зрозуміло, підсумки другої Олімпіади виявилися дуже печальними для мене. Навіть боляче про це згадувати. До того ж Ігри у Парижі відбувалися у важкий час для нашої країни. І дуже важливо було здобути саме золото. 

Водночас все ж я доказав свою силу, рівень. Адже після першої олімпійської нагороди я чув від декого, що це нібито сталося випадково. 

— Іранці взагалі є одними із лідерів в світовій греко-римській боротьбі?

— Вірно. Як показує практика, Іран — один із лідерів у нашому виді спорту. 

Також лідирують Азербайджан, Вірменія і Грузія. Останнім часом почали підтягуватися різні європейські країни. У борців з країни-терориста також є потенціал. Взагалі конкуренція у греко-римській боротьбі на європейському і світовому рівнях дуже висока. 

— Малюка взяли на Олімпіаду для кращої мотивації? 

— Це було спонтанне рішення моєї дружини, за що я їй дуже вдячний. Олена про це мене навіть не попередила, зробила сюрприз. Я переживав, що для тримісячного сина переліт може виявитися важким. Але все пройшло добре. 

Було дуже приємно, що родина приїхала мене провідати. Тому був замотивований ще більше. Що може краще, коли на тебе дивиться твоя дитина?! На Олімпійських іграх сину Алі було три місяці, а днями виповнилося вже вісім. 

— До олімпійського селища родину не допускали? 

— Рідним жити там було не можна. Але на екскурсію моя родина все ж приходила. 

— Що там особливо запам’яталося? Дехто казав, що їжа була несмачною. 

— На Олімпіадах все подобається. Для мене це більше, ніж просто змагання. Це велике свято спорту для всього світу. 

Щодо їжі, то страви в олімпійському селищі мені прийшлися до душі. Проблема в іншому. Я виступаю у ваговій категорії до 69,5 кг. І мені перед змаганнями доводиться ганяти вагу на 10-11 кг. 

На Іграх у Парижі я отримав яскраві емоції, і не лише від самих змагань. Адже під час моєї попередньої Олімпіади діяли обмеження в зв’язку із пандемією коронавірусної хвороби. Тому неможливо було насолодитися унікальною атмосферою, яку створюють глядачі на переповнених трибунах. 

🔥ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Срібний призер Олімпіади Парвіз Насібов: «За медалями стежить моя мама». Щире інтерв’ю про Париж і відновлення після травми

Насібов після "срібла" на Іграх в Парижі. Фото: Facebook Парвіза

«Доводиться постійно відмовляти собі у їжі. Це триває місяць перед змаганнями»

— Ви зганяєте по 10-11 кг перед якими саме змаганнями?

— Майже перед кожними. Після моєї категорії йдуть категорії до 72 і до 77 кг. Але перша із них — неолімпійська. Щодо ваги 77 кг, то я поки не пробував у ній свої сили. Але надалі буду думати, в якій саме категорії надалі буду боротися. 

Хоча зараз, наприклад, на турнірі я виступатиму у більш прийнятній для мене вазі до 72 кг. 

— Наскільки складно зігнати вагу? Дотримуєтеся якоїсь дієти?

— Дуже важко худнути. Потрібна сувора дієта. Доводиться постійно відмовляти собі у їжі. Цей період в середньому триває місяць перед змаганнями. 

Проблема ще й у тому, що на зважуванні ти маєш показати аналогічну вагу і у день стартів. Тобто особливо багато у цей відрізок не поїси. 

— Що ж саме під час дієти їсте?

— Моя дружина – фактично мій дієтолог. У здоровому харчуванні та дієтах розбираються й мої батьки. Всі вони завжди включені в тренувальний процес. 

Намагаюся їсти найкорисніше – рибу, морепродукти, ікру тощо. Тобто те, що мені розписують. 

— Коштів на це вистачає? Чи є допомога на якісне спортивне харчування від держави чи спонсорів? 

— У період підготовки до важливих стартів витрачаю власні кошти. Намагаюся вкладатися повністю. Адже розумію, що це моя кар’єра, яка недовговічна. 

Слава Богу, у мені також є меценати і друзі, які завжди підтримають. Завдяки цим людям я маю можливість успішно розвивати свою кар’єру. 

Парвіз Насібов (у червоному) на змаганнях. Фото: Facebook Парвіза

«Думаю, що в Парижі-2028 буду на самому піку своєї спортивної кар'єри»

— Тепер Ви будете боротися в наступному олімпійському циклі. Маєте перед собою на меті все ж виграти золото Ігор?

— Це і моя мрія дитинства, і ціль дорослої людини. Це те, що мною рухає. Це те, заради чого я просинаюся щоранку! Я відчув "смак срібла", а тепер хочу відчути й "смак золота". 

— Зараз Вам 26 років. На наступній Олімпіаді буде 30. Це ще не забагато для елітних борців греко-римського стилю?

— Думаю, що в Парижі-2028 перебуватиму на самому піку своєї спортивної кар'єри. А ось через одну Олімпіаду вже буде складно, зважаючи на вік. Поки у мене є мета, а далі, як Бог вирішить. 

— Ви представляєте Запоріжжя, а зараз мешкаєте у Києві. Звідти виїхали на початку широкомасштабної війни?

— Так. Бо у мене постійно навчально-тренувальні збори, і тому в столиці перебувати зручно. Також я, як спортсмен, проходжу службу у ЗСУ. А моя військова частина знаходиться саме у Києві. Іноді все ж приїжджаю до Запоріжжя. 

— Там залишилися Ваші батьки чи родичі?

— Основна причина, чому я буваю у Запоріжжі, це мої тренери, а також друзі. А моя родина і батьки разом зі мною, у Києві. 

— Який у людей настрій в Запоріжжі? Все ж там постійні обстріли. 

— Зрозуміло, мої тренери та друзі там живуть і постійно ризикують. Адже Запоріжжя — прифронтове місто. Розумію, що після масованих обстрілів можу й не додзвонитися до близької людини. Адже в Запоріжжі, я думаю, немає таких потужних систем ПВО, як у столиці України. 

Я би із великим задоволенням жив би у Запоріжжі, якби не мав родини. А так несу відповідальність за свою дружину, дитину, батьків. Саме тому я зараз у Києві. 

Парвіз Насібов. Фото: Facebook Парвіза

«В Азербайджані жили доволі бідно, тому перебралися в Україну»

— Будь ласка, розкажіть про родину. Дружина – також спортсменка? 

— Моя дружина Олена Насібова (в дівоцтві Кремзер) – українка. Вона є чемпіонкою Європи і світу з жіночої боротьби. Зараз Олена вже завершила спортивну кар’єру і займається вихованням нашої дитини. 

— Хочете, щоб син також став борцем?

— В глибині душі хочеться, щоб Алі став спортсменом. Але в першу чергу я прагну виховати хорошу, порядну людину. А спорт у житті сина в будь-якому разі знайде своє місце. 

Адже у нас вся родина спортивна. Зокрема, до боротьби мають відношення і мої батьки, і молодший брат. Тому, гадаю, ми з часом побачимо на п’єдесталі пошани й Алі Насібова. Щоправда, не знаю, у якому виді спорту. 

— Ви народилися в Азербайджані. Чому в дитинстві залишили цю країну і переїхали в Україну?

— Мої батьки – азербайджанці. Виїхали ми не через війну в країні; я її не застав. Але ми там жили в аулі (селі), і доволі бідно. Від такого життя і перебралися в Україну. Батько прийняв рішення, що пора змінити життя у кращий бік. 

20 років тому переїхали до Миколаєва. Там фактично і розпочалася моя спортивна кар’єра. 

— У рідному селі в Азербайджані Ви почали займатися вільною боротьбою. Чому в Україні перейшли на греко-римську?

— В селі, де я мешкав в дитинстві, була лише одна спортивна секція – вільної боротьби. Тобто в мене не було й особливого вибору. Мої брати ходили туди, і я з ними. 

А в Миколаєві я записався до залу греко-римської боротьби, не розуміючи тоді особливої різниці. Потрапив до «золотих рук» мого тренера Миколи Солєєва. 

Пізніше в Запоріжжі займався в іншого поважного наставника – Євгена Чорткова. Їм обом зараз по 85 років. Для мене вони не просто тренери, а як другі батьки, бо дали мені «квиток у доросле життя», Великий спорт. 

Також я в юнацтві займався у Донецькій обласній спортшколі-інтернаті. Зокрема, у ї філії в Маріуполі. Залишив це місто через небезпеку в зв’язку з військовими діями ще до повномасштабного вторгнення. 

— Підтримуєте із тренерами-ветеранами зв’язок зараз? 

— Я з ними постійно на зв’язку і буду вдячний наставникам до кінця життя. Зараз один із них мешкає у Миколаєві, інший – у Запоріжжі. 

Я з ними не так часто бачусь. Бо наразі займаюся у Володимира Шацьких – головного тренера збірної України. Вся моя підготовка проходить під його керівництвом. 

👉Прочитати всі інші інтерв’ю Михайла Шафіра можна в його авторському профайлі👈

«З’явилося нове хобі — виховання своєї дитини. Це велика відповідальність»

— Вам є з ким тренуватися у Києві? Є рівні спаринг-партнери у вашій вазі? 

— Головне, що мною опікується сильний тренер Володимир Шацьких. А спаринг-партнери завжди знайдуться. Нерідко збираємося із друзями, тренуємося. Головне, щоб було бажання.

Під час зборів, зрозуміло, займаюся у складі збірної України. 

— Які регіони України найбільш успішно розвивають греко-римську боротьбу? 

— Як спортсмен-ВПО, маю право представляти дві області. Окрім Запорізької, ще й паралельно Рівненську. До речі, саме цей регіон торік посів перше загальнокомандне місце. У Рівному мене добре підтримують і усіляко сприяють. Ще один лідер у греко-римській боротьбі – Полтавщина. Вона посіла друге місце в Україні за підсумками 2024 року. Також серед лідерів – Запоріжжя. 

— Як відомо, росіян і білорусів на останній Олімпіаді не було. Але на чемпіонатах Європи і світу вони виступають. Інцидентів на борцівському килимі в сутичках проти росіян у вас не було? 

— На останньому чемпіонаті Європи у мене була сутичка із борцем із Білорусі. Це була велика відповідальність. Розумів, що поєдинок треба було обов’язково вигравати, щоб це не коштувало. І це вдалося. 

Для мене було принциповим не потиснути руку, не привітати на килимі, не проявити жодної поваги до білоруса. Покарань за це у нашому виді спорту немає. 

— Як проводите вільний час?

— У мене його не так багато. Люблю проводити час зі своєю родиною. Щоб зібратися або у батьків, або в моїй квартирі. 

Останнім часом з’явилося нове хобі — виховання дитини. Це велика відповідальність. 

— Чим Ви ще займаєтеся, окрім спорту? Які маєте хобі чи захоплення?

— Люблю пограти в футбол. Взагалі відпочивати активно. Хочеться таким чином переключитися із боротьби на щось інше. 

Парвіз Насібов. Фото: Facebook Насібова

Довідка сайту Sport-express.ua

• Парвіз Паша-огли Насібов народився 18 серпня 1998 року у Муганли (Азербайджан).
• Наразі мешкає і тренується у Києві.
• Срібний призер Олімпійських ігор 2020 та Олімпійських ігор 2024 років з греко-римської боротьби.
• Представляє міста Запоріжжя і Рівне.
• Вагова категорія до 67 кг.
• До шести років жив у рідному селі, де й почав займатися боротьбою.
• У 2005 році разом з родиною переїхав до Миколаєва.
• Вихованець Донецької обласної школи-інтернату спортивного профілю і випускник Запорізького обласного спортивного ліцею. Займався у Запорізькій обласній школі вищої спортивної майстерності
• Багаторазовий призер чемпіонатів Європи і світу серед кадетів.
• Дворазовий бронзовий призер чемпіонатів Європи серед чоловіків (2023 і 2024 роки).
• Лауреатів орденів «За заслуги» II і III ступенів.
• Одружений, має сина.