«Я не знав, що виходжу із Металістом на договірний матч»: велике інтерв’ю легенди Карпат Дениса Кожанова

Аватар Дмитро Вєнков Дмитро Вєнков
3054
2 голоси
«Я не знав, що виходжу із Металістом на договірний матч»: велике інтерв’ю легенди Карпат Дениса Кожанова
Денис Кожанов, фото: ФК Карпати Львів
Колишній футболіст Шахтаря та національної збірної України Денис Кожанов, який сьогодні виступає за Карпати-2, у великому інтерв’ю сайту sport-express.ua поділився спогадами про власну кар’єру.

Ексвінгер Шахтаря, Карпат, Маріуполя, Севастополя, Дачії, Вереса, Волині, Миная та збірної України Денис Кожанов в ексклюзивному інтерв’ю сайту sport-express.ua розповів про найбільш яскраві сторінки зі своєї футбольної кар’єри.

Протягом розмови, зокрема, герой розповів про наступне:

  • Коли планує повісити бутси на цвях та чим планує займатися далі?
  • Що думає про звільнення свого колишнього тренера в Шахтарі Мірчі Луческу з посади коуча Динамо?
  • Яким жахливим вчинком «відзначився» Дуглас Коста на його очах під час одного з матчів?
  • Чи знав 15 років тому, що гра Металіст – Карпати (4:0) має договірний характер?
  • Як переживав події в Криму у 2014 році, бувши гравцем ФК Севастополь?
  • Що думає про договірний матч Маріуполь – Гірник-Спорт (3:1), у якому вийшов зі стартових хвилин?
  • Як арбітр «вбив» Волинь у матчі з Карпатами за право грати в УПЛ;
  • На чиєму боці були гравці Минаю у відомому конфлікті між Артемом Мілевським та Василем Кобіним?
  • Що відповів головний тренер збірної України Юрій Калитвинцев на питання журналістів про його зайву вагу?

«Взимку я, напевне, остаточно закінчу ігрову кар’єру»

– Денисе, цей сезон ви розпочали у складі першої команди Карпат, однак по ходу кампанії були переведені до Карпат-2, де, наскільки відомо, тепер допомагаєте команді не лише як футболіст, а й як тренер.

– Так, мене вже можна назвати більше помічником головного тренера Романа Гнатіва у Карпатах-2. Інколи, коли є необхідність, я можу вийти на поле.

– Така зміна вашої ролі по ходу сезону була запланованою чи стала несподіванкою?

– Напевно, я не очікував такого розвитку подій. Проте, вважаю, добре, що з’явився такий варіант. Мені запропонували, дали час подумати, і я вирішив погодитися. Розумію, що вік бере своє, і необхідно перебудовуватися. Ігрова кар’єра, на жаль, завершується. Думаю, це хороше рішення для мене.

До зими я ще пограю, а потім, напевне, остаточно закінчу ігрову кар’єру та буду вже повноцінним асистентом у Карпатах-2.

– Ви вже навчаєтеся на тренерську ліцензію?

– Так. На диплом категорії А пройшов першу сесію.

Денис Кожанов, фото: ФК Карпати Львів

– В цьому сезоні Карпати очолив легендарний Мирон Маркевич. Йому у свої немолоді роки ще вистачає енергії працювати головним тренером у настільки амбіційному клубі?

– Як ви бачите, команда є лідером у Першій лізі. Я дивлюся на Мирона Богдановича та бачу, що йому це дуже цікаво. Він живе грою та бажанням вивести команду в УПЛ. Маркевич тренує та мотивує хлопців.

– В минулому сезоні Карпати також були одним з фаворитів Першої ліги та мали, здається, усі умови для підвищення у класі. Як вважаєте, чого зрештою не вистачило?

– Думаю, в першому етапі ми недобрали очок, на які розраховували. Потім, після поділу на групи, нам було важче психологічно. На нас дуже сильно тиснула відповідальність за результат.

– Цього разу Карпати вже не підведуть вболівальників?

– Я впевнений, що ми вийдемо в УПЛ.

«За Фон Стея та Ван Леувена фарбували бутси маркерами, балончиками та фарбами у чорний колір»

– Зараз пропоную поспілкуватися про старт вашої кар’єри. Перші кроки ви робили у рідному місті Гірник Донецької області. Як це було?

– Розпочав я грати у футбол в сім чи вісім років. Тренувався на Центральному стадіоні. Місто Гірник дуже маленьке, тому, в принципі, це було єдине місце для занять футболом.

– Потім, як відомо, ви продовжили футбольний шлях у місті Маріуполь.

– Так. Я грав за Гірник, і нас покликали на якийсь дитячий турнір. Там мене помітили тренери маріупольської ДЮСШ-3 та запросили до себе. Був ще маленьким, тому батьки не дуже хотіли мене відпускати, я їх переконав. Рік відіграв за ДЮСШ, а потім ще рік у місцевому Металурзі.

– Як у 2005 році ви потрапили до Шахтаря?

– Мене помітив на якомусь обласному турнірі тодішній старший тренер Шахтар-3 Ігор Васильович Дибченко, запросив до команди. Я підписав контракт. Потім перейшов до Шахтар-2, а потім до дубля.

– Що вам запам’яталося з досвіду роботи під керівництвом нідерландських директорів академії того часу Хенка фон Стея та Патріка ван Леувена?

– Коли вони прийшли, то одразу почали вимагати, аби усі грали в чорних бутсах. Це для нас трішки дивно було. Чорні бутси треба було ще підібрати. Нам була важлива зручність, а їм – колір. Тому хлопці ‒ хто маркерами красив, хто балончиками, хто фарбами.

Також запам’яталося, що вони робили акцент на пасову гру. Раніше у нас все якось було заточене на фізичну підготовку. Нідерландці більше звертали увагу на технічні якості.

Патрік ван Леувен, фото: ФК Шахтар Донецьк

«Коста після заміни кинув футболку Шахтаря у сміттєвий бак»

– Ви активно залучалися до тренувань із першою командою та відіграли один матч за основу Шахтаря. Хто в тій зірковій команді на вас справив найбільше враження?

– За футбольними якостями мені ну дуже-дуже імпонував Франселіну Матузалем. Сильний гравець без слабких сторін, який твої дії прораховував на два-три кроки вперед. Неймовірно важко в нього було відібрати м’яч, техніка на найвищому рівні.

– Наскільки Матузалем та інші топові бразильці були дисциплінованими футболістами?

– Із дисципліною в бразильців були проблеми. Іноді Мірча Луческу зарубувався із ними. Коли їх у команді було один-два, то був більш-менш порядок. А коли їх стало більше, то… Однак вони робили результат, тому на все закривалися очі.

– Який найбільш кричущий приклад недисциплінованості когось з бразильців відбувся на ваших очах?

– Пам’ятаю, коли я вже був у Маріуполі, ми грали товариську гру з Шахтарем. Дугласа Косту замінили, і його це настільки роздратувало, що він зняв футболку та у сміттєвий бак її кинув. Це величезна неповага до клубу, емблеми та кольори якого він захищав. Добре, що це не бачили вболівальники. Я не знаю, щоб вони зробили.

– Як ви себе почували в конкуренції із такими майстрами?

– Коли вперше повернувся до Шахтаря з оренди в Карпатах, Вілліан зрозумів, що я претендуватиму на його позицію. Так він як почав носитися на тренуванні, що я й поряд не стояв.

– Луческу, під керівництвом якого ви працювали в Шахтарі, нещодавно покинув пост головного тренера Динамо та взагалі український футбол. Наскільки, на ваш погляд, це було виправдане рішення?

– На мій погляд, це треба було робити раніше. Вважаю Луческу заслуженим тренером, який мав піти на мажорній ноті. В ідеалі, якби він виграв ще якийсь трофей. Мабуть, Містер трохи затягнув це.

– Прихід Луческу в Динамо взагалі виправдав себе?

– Думаю, так. Він довів, що може працювати з українськими футболістами, хоча багато хто заявляв зворотне. Команда виграла чемпіонат та Кубок України із ним у перший сезон.

Мірча Луческу, фото: ФК Динамо Київ

– За всі роки в Шахтарі ви перетиналися із президентом Рінатом Ахметовим?

– Так. Одного разу, коли я тренувався з першою командою напередодні гри проти Динамо в Кубку чи Суперкубку, Ахметов приїхав підтримати футболістів.

– Перекинулися парою словами?

– Я підійшов, ми привіталися. Він сказав: «Денисе, не переживай, все буде добре». В такому плані. Ахметов дуже добре та порядно ставиться до футболістів.

«Я не знав, що виходжу із Металістом на договірний матч»

– Взимку 2008 року ви відправилися у свою першу оренду із Шахтаря до Карпат. Як відбувся цей перехід?

– Тоді Валерій Яремченко, який прийняв Карпати, запропонував мені та Ігорю Ощіпку цей варіант. Ми, звичайно, погодилися. Він поспілкувався із тренерами дубля, і все це вирішилося. Зустрілися вже в аеропорту.

– У тому сезоні ви стали учасником договірного матчу Металіст – Карпати (4:0), що відбувся в рамках 26-го туру УПЛ. Як ви опинилися втягнуті в цю історію?

– Я виходив на поле, не знаючи, що цей матч договірний. Дізнався про це лише через роки.

– Тобто ви не були присутнім на зібранні футболістів перед тією грою, про що розповідав тодішній захисник Карпат Сергій Лащенков президенту Петру Димінському на славнозвісних плівках?

– Звичайно, ні.

– У тій грі ви провели ви провели на полі 57 хвилин та були замінені за рахунку 0:3. Відчули, що на полі відбувається щось не те?

– Не знаю, я просто вийшов на поле й грав. Було важко із Металістом. Був ще молодим та навіть не міг подумати, що відбувається таке.

– Яремченко дійсно після гри не зрозумів, що відбувся «злив» матчу?

– Не знаю. Він, як завжди, зробив аналіз, вказав на помилки. Якихось розмов про здачу гри не було.

– Після того, як Димінський дізнався про здачу, із командою в нього була якась зустріч?

– Ні. Він лише старших викликав до себе. З усією командою не зустрічався із цього проводу.

– Коли за рік ця історія почала підійматися нагору, ви переживали за своє майбутнє?

– А чого мені переживати? Я в собі впевнений. Було неприємно просто, що приїздили якісь люди, проводили допити.

– Чим особисто для вас завершилася ця історія?

– Заплатив штраф, як і всі інші, хто брав учать у матчі. Розмір його вже не пам’ятаю.

«Протягом гри із Галатасараєм я дві години був у шоковому стані»

– Після завершення того сезону ви ще два роки захищали кольори Карпат на правах оренди. Настільки сподобалося у Львові?

– У мене були варіанти, але я дуже хотів залишитися в Карпатах. Тут я зробив собі ім’я. Тим більше, у Львові були вболівальники, яких я поважав.

– Великий поштовх команді дав прихід нового головного тренера Олега Кононова. Як у вас із ним склалися відносини?

– Дуже добре. Хороша людина та тренер. Він спочатку дуже багато вимагав від мене, і це дало свої плоди.

Олег Кононов, фото: Getty Images

– Коли в сезоні 2010/11 в останньому кваліфікаційному раунді Ліги Європи потрапили на Галатасарай, ви вірили, що зможете пройти цю команду?

– Ми вірили. Тоді в команді був бойовий дух та класна атмосфера, це нам і допомогло.

– Після того, як ви відпустили рахунок 2:0 в гостях, чи не впав моральний дух команди?

– Можливо, в гостях ми зарано повірили у власну перемогу. Хоча, за рахунку 2:0 мали можливості забити навіть третій м’яч.

– Що ви відчували, коли Карпати у домашній грі змогли зробити рахунок 1:1 у компенсований час та забезпечили собі вихід в групу?

– Взагалі усі ці дві години я знаходився у шоковому стані. Важко навіть щось пригадати із тієї гри. Лише коли повернувся додому, то зрозумів, що трапилося.

– Що вам запам’яталося зі стартової домашньої гри проти дортмундської Боруссії (3:4) у першому турі Ліги Європи?

– Гра була, звичайно, божевільною. Наскільки пам’ятаю, цей матч визнали найкращим у першому турі. Звичайно, ніхто нам нічого поганого не сказав після гри. Матч сподобався усім, навіть попри те, що ми програли. По сьогодні вболівальники згадують ту зустріч.

– Для команди та поразка стала трагедією?

– Звичайно, усі дуже засмутилися. Потім прийшло розуміння, якій команді ми програли. Тепер це приємні спогади на усе життя.

«За кар’єру я жодного разу не бігав тест Купера, навіть у Павлова в Маріуполі»

– Чи вірно я розумію, що після тих 2,5 роки у Карпатах ви підписали вже контракт із першою командою Шахтаря?

– Так, на п’ять років.

– Це було ваше усвідомлене бажання?

– Бажання було, але я не мав і особливого вибору (сміється, – прим. Д.В.). На той момент у мене була чинна угода із дублем Шахтаря на 3,5 роки. Просто мені запропонували оновити контракт на покращених умовах.

– Ви оцінювали тоді свої шанси грати в першій команді «гірників»?

– Дуже хотів виступати в основі, але розумів, що на той час у лінії атаки грали лише бразильці. Було дуже важко. Залишатися та сидіти на заміні – також не варіант. Найкращим рішенням було йти в оренду та грати.

– Ви могли тоді залишитися в першій команді?

– Звичайно, я мав можливість залишитися та спробувати довести, що гідний грати за Шахтар. Однак якби я не грав рік-два, то міг би взагалі десь пропасти.

– Була надія на те, що ще повернетеся та заграєте за Шахтар?

– Надію та амбіції я мав. Тим більше, потім мене почали викликати до національної збірної.

– Наступна ваша оренда була вже до ФК Маріуполь. Самі обрали цей варіант?

– Більше на цьому наполіг Яремченко, який тоді очолював команду. Я хотів залишитися у Карпатах, але мав контракт із Шахтарем, тому усе вирішилося таким чином.

– Під час вашого першого приходу до Маріуполя ви також попрацювали під керівництвом Миколи Павлова. Говорять, це дуже суворий тренер в плані дисципліни.

– Так, у Миколи Петровича дисципліна була на першому місці. Запам’яталися також його дуже важкі збори. Також можу назвати його сильним мотиватором. Павлов знав і розумів, як потрібно працювати з молоддю. Його поважали та побоювалися, у хорошому сенсі.

Микола Павлов, фото: AP/Armando Franca

– Тест Купера в нього бігали?

– Слава Богу, я пройшов із ним лише літні збори, а тест Купера він давав на зимових (сміється, – прим. Д.В.). Якось мені взагалі так пощастило, що за свою кар’єру я жодного разу не бігав тест Купера.

«Навесні 2014 року по Криму їздили танки, а на дахах сиділи снайпери»

– Після 1,5 року у Маріуполі ви відправилися в оренду до Севастополя. Вочевидь, запросити вас туди було ініціативою Кононова, який тоді прийняв команду.

– Так. У мене тоді був варіант – або повернутися до Карпат, або перейти у Севастополь. Ми з агентом були у Львові й вели перемовини із Карпатами. Все йшло до того, що я підпишу вже повноцінний контракт із цим клубом. Начебто Шахтар був готовий відпустити.

І тут мені телефонує Кононов: «Ну, що ти? Білет взяв?». Я: «У якому сенсі?». А він відповідає: «Ти завтра вже повинен бути на зборах». Поспілкувався з агентом та зрозумів, що їду в оренду до Севастополя. Можливо, краще мені було повернутися до Карпат тоді. Хоча львівський клуб і перестав демонструвати колишній рівень.

– Ви із Севастополем виграли Першу лігу та вийшли до УПЛ. Однак буквально на старті нового сезону Кононов раптово покинув клуб. Що тоді сталося?

– Це не секрет, Кононова давно хотів Краснодар. Президент Сергій Галицький спілкувався із ним, коли він ще був у Карпатах. Напевне, його вже переконали на той момент.

Варто сказати, що у Севастополі усе будувалося на Кононові. Керівництво повністю довіряло йому, і він керував процесами. Він же перед цим був спортивним директором клубу, а потім, після відходу Сергія Пучкова з посади головного тренера, посів його посаду.

– Ви застали кримські події 2014 року. Як клуб та команда переживали їх?

– Про футбол там уже ніхто не думав. Особисто я міркував, як вивезти сім’ю. Команда їхала на гостьовий матч проти Дніпра, і я заодно вивіз рідних. Сам ще повернувся.

Денис Кожанов, фото: ФК Севастополь

Надивився різного. Люди з автоматами, танки роз’їжджають… На виїзді з Криму блокпости зробили. На дахах снайпери. Було тривожно, бо раніше таке бачив лише у фільмах. Який тут футбол?

– Керівництво клубу вас збирало, щось говорило?

– Та нічого вже не казали. Усі розуміли, що цієї команди не буде. Ситуація дійшла до того, що нам пів року гроші не платили. 

Я на останню домашню гру із Говерлою навіть не поїхав. Ми перед цим провели матч в Луцьку із Волинню, і я залишився вдома. Говорили, що Говерла в Крим через ці події не приїде, і матчу не буде. Так воно в підсумку й сталося. Севастополю присудили технічну перемогу.

Мені з клубу дзвонили: «Ми тебе оштрафуємо». Відповів: «Робіть, що хочете, ви мені вже пів року гроші не платите, про що далі можна розмовляти?».

«Протягом договірного матчу Маріуполь – Гірник-Спорт не помітив нічого підозрілого»

– Після Севастополя вирішили повернутися до варіанту із Карпатами?

– Так, знову цей варіант, знову Карпати та знову моє бажання. У мене ще був контракт із Шахтарем, але я приїхав до Києва і ми все вирішили. Розірвав угоду із «гірниками» та підписав повноцінний контракт із Карпатами. Домовилися легко.

– Під час вашого другого приходу в Карпати ви попрацювали під керівництвом Ігора Йовічевича. Яким тоді був майбутній наставник Шахтаря?

– Він був молодим тренером-початківцем. Дуже добра та цікава людина. Хороший період був із ним.

– Кажуть, його «сплавили» з клубу люди, які були поряд із керівництвом.

– Не знаю усіх нюансів, як воно там було.

– Ви очікували, що Йовічевич зможе досягти настільки вдалих результатів у Шахтарі?

– Очікував. А чому ні? Коли він прийняв Дніпро-1, команда добре грала та дала результат. Шахтар також виступав грав при ньому та став чемпіоном.

– Як вважаєте, чи справедливим було рішення відправити його у відставку після минулого сезону?

– Не знаю, чому так вийшло. Напевне, справа була не в результатах, а в якихось підводних течіях.

Ігор Йовічевич, фото: ФК Шахтар Донецьк

– У 2016 році стався ваш перший та єдиний трансфер в кар’єрі до закордонного клубу, коли ви перейшли до Дачії. Як ви там опинилися?

– Це було спонтанне та, мабуть, найбільш безглузде моє рішення. Тоді в команді був Максим Фещук, і через нього цей варіант і склався.

– Чому лише через два тижні ви вирішили покинули цю команду?

– Я їхав туди, аби пограти у єврокубках. В підсумку ми зіграли дві гри проти Кяпазу (0:0, 0:1), і все.

– Як ви примудрилися не пройти цю команду?

– Ну, ось так примудрилися… 

– Без єврокубків взагалі не було бажання продовжувати грати за Дачію?

– Чемпіонат Молдови був мені не дуже цікавим. Плюс я отримав пропозицію від тодішнього головного тренера Маріуполя Олександра Севідова повернутися до команди. Я поспілкувався з агентом та прийняв рішення покинути Дачію.

– У Маріуполі ви стали учасником ще одного договірного матчу: Іллічівець – Гірник-Спорт (3:1), що відбувся у 19-му турі Першої ліги сезону 2016/17. Зі сторони господарів у підсумку були звинувачені сам Севідов та Олег Міщенко. Особисто ви за 90 хвилин перебування на полі помітили щось підозріле?

– Ми грали та перемогли у цьому матчі. Що та як там було, я не знаю. 

– Річ у тім, що на цю гру був помічений аномальний рух ставок на перемогу Гірника-Спорт у першому таймі, та на перемогу Маріуполя в другому. Так воно, зрештою, і сталося (0:1, 3:1). Ви відчули, що супротив суперника в другому таймі знизився?

– Ми на той момент боролися за чемпіонство, і в кожній грі віддавали усі сили для перемоги. Все інше я потім прочитав у пресі. Часто бувало, що команди виходили проти нас, віддавалися перші хвилин 20, а потім усе. Не можу сказати, що я щось помітив у тій грі підозріле. Я взагалі її не дуже добре вже пам’ятаю.

– Чи помітили ви щось незвичне у поведінці Севідова та Міщенка до, під час або після гри?

– Не можу нічого такого сказати. Під час підготовки до матчу футболіст сконцентрований на собі. я ніколи не звертаю ні на кого увагу. Можливо, лише коли щось говорить головний тренер. 

– Менеджмент якось збирав команду після тієї гри, коли почалися підозри?

– Нічого такого не було, начебто.

«Арбітра матчу Волинь – Карпати (1:3) я запам’ятав назавжди»

– Через пів року після виходу в УПЛ ви покинули Маріуполь. Писали, що ви прийняли таке рішення через «сімейні обставини». Можете зараз розкрити, в чому саме була причина?

– Я хотів додому, бо жив у Маріуполі, а сім’я – у Львові. Вирішили, що краще мені повертатися.

– Потім ви приєдналися до Вереса. Хто вас туди запросив?

– Це була ініціатива тодішнього головного тренера Юрія Вірта. Я також хотів. Однак, коли я вже прийшов до команди, Вірт покинув Верес. Можливо, через це трохи в мене не склалося в Рівному.

Юрій Вірт, фото: НК Верес

– Верес по ходу сезону потрапив у верхню шістку, однак там не виграв жодного матчу. Чому команда збавила оберти?

– Можливо, не вгадали із новим головним тренером. Команду очолив білорус Юрій Свірков. Він команду в глуху яму загнав. Не те що тренуватися, у футбол грати не хотілося. Під час деяких вправ я дивився на партнерів та розумів, що вони вже чекають якнайшвидшого завершення заняття, аби поїхати додому.

Потім нас тренував Андрій Демченко. З ним команда хоча б трішки почала оживати.

– Як ви потрапили у свій наступник клуб – Волинь?

– Мене запросив Андрій Богданович Тлумак, який готувався прийняти команду. Ми зустрілися на каву, усе обговорили, і я погодився. 

Ми із Тлумаком були добре знайомі не лише як колишні гравці Карпат, а і як тренер та футболіст. Бо коли я грав у Львові, мене на деякий час відправляли в дубль, де я виступав під його керівництвом. Виходило дуже добре. Мені й із інших команд дзвонили, але я усім відмовив, бо вже пообіцяв перейти до Волині.

– Два сезони Волинь була максимально близькою до УПЛ, однак в останній момент чогось не вистачало. У першій кампанії ви поступилися у стикових іграх Карпатам (0:0, 1:3), а в другій в останньому турі програли Минаю, коли була потрібна перемога. Чого вам не вистачило, аби зробити вирішальний крок?

– Завадило те, що в перший сезон з нас зняли шість очок за минулі борги клубу. Якби не це, то вже тоді ми б вийшли до УПЛ.

Що стосується стикових матчів із Карпатами, то у першій гостьовій грі усе було нормально, а другу я навіть не хочу коментувати. Стільки років вже говорять про суддівство, а що змінюється? В країні війна, а вони таке витворяють.

– Із якими рішенням арбітра (матч обслуговував Максим Козиряцький, – прим. Д.В.) ви не були згодні?

– Вилучення – добре, все може бути. Але ми продовжували грати та мали моменти. Потім «лівий» пенальті, «лівий» штрафний – все. Гра закінчилася. І це все за рахунку 1:1! Нас цей результат не влаштовував, однак суддя бачив, що ми грали добре і могли вилізти з цієї ситуації. Я цього арбітра на все життя запам’ятав.

«Якби я був на місці Мілевського, то навіть не знаю, чи погодився б виходити на заміну на три хвилини»

– Минай, який у 2020 році вийшов в УПЛ, вирішив вас із собою забрати з Волині?

– Ну, можна і так сказати (сміється, – прим. Д.В.). Міша Кополовець подзвонив, каже: «Давай до нас». Хоча до мене інтерес проявляв і Рух, який також вийшов до Прем’єр-ліги. Однак я вже пообіцяв Минаю, тому відмовився.

– Минай у перший же сезон не зміг втриматися в еліті. Чого не вистачило?

– Мабуть, досвіду багатьом футболістам. Василь Васильович Кобін тоді також робив перші кроки у тренерській кар’єрі.

– Чи чиїй стороні була команда у тій легендарній історії між Кобіним та Артемом Мілевським, коли останній відмовився виходити на заміну на останні хвилини?

– Я, чесно кажучи, не можу сказати, хто неправий у цій ситуації. Кобін був у минулому заслуженим футболістом, на той момент головним тренером. Мілевський також людина з ім’ям. Кожен з них висловив власну думку і, мабуть, по-своєму правильну. 

Артем Мілевський, фото: ФК Минай

Випускати людину, яка багато пограла в Україні та за збірну, на три хвилини? Не знаю, чи правильне це рішення. Але Кобін був, повторюся, головним тренером. Можливо, він вчинив емоційно.

– Як би діяли ви, аби опинилися на місці Мілевського тоді?

– Не знаю навіть (сміється, – прим. Д.В.). Можливо, так само, а, можливо, й ні. У будь-якому випадку, я вважаю, що не потрібно подібні моменти виносити у публічну площину. Варто між собою сісти та обговорити усі нюанси, які не подобаються. А так хтось піддався емоціям та поніс усе це в пресу. Журналісти, само собою, роздули історію.

– Ближче до звершення сезону в команді з’явився Севідов. Як він потрапив в клуб?

– Навіть не знаю. Я прочитав в інтернеті якесь інтерв’ю, а на наступний день він приїхав.

– Наскільки відомо, він фактично тренував команду, а Микола Цимбал виконував лише номінальну функцію.

– Так, все вірно.

– Як команда поставилася до приходу цього спеціаліста, враховуючи його попередній шлейф?

– Усі продовжували професійно виконувати свої обов’язки.

– Ви не потрапили до заявки Миная на домашній матч проти Шахтаря (0:4) у 25-му турі УПЛ, коли команда не хотіла виходити на гру через аномальні рухи ставок. Можливо, ви тоді хоча б були поряд із колективом та застали усі перипетії?

– Ні, мене там не було. Я поїхав якраз лікуватися до Львова, бо був травмований.

– Керівництво збирало команду після гри, аби розібратися із ситуацією?

– Не знаю. Я поки лікувався, вже завершився сезон, і почалася відпустка. Усі поїхали по домах. Тому як там воно було, не в курсі.

– Зараз не шкодуєте, що після того сезону покинули Минай та перейшли до друголігових Карпат, бо закарпатці через зняття Олімпіка залишилися в УПЛ?

– Ні, не шкодую. Сезон у Минаї став для мене хорошим досвідом. Я добре знаю керівництво, і завжди побажаю успіхів клубу. Однак в нас різні шляхи.

«Калитвинцев сказав: «Ми з Кожановим їхали в ліфті, я попросив: «Підійми футболку». Дивлюся, та це ж атлет!».

– Наостанок хотілося б поговорити про досвід ваших виступів у національній збірній України, де ви провели чотири гри. Ви виступали під керівництвом найбільш успішного тренера в історії синьо-жовтих Олега Блохіна. Як склалися відносини?

– Дуже добре. Олег Володимирович – цікавий тренер. Кожен різне про нього говорить, але мені подобалося із ним працювати.

– Він когось визнавав у команді, крім Андрія Шевченка?

– Блохін з усіма нормально спілкувався, міг пожартувати. Звичайно, Андрій Миколайович мав найбільший авторитет.

Андрій Шевченко, фото: Getty Images

Шевченко був великим професіоналом та поводився відповідно до свого статусу на полі та у побуті. На нього усі рівнялися. 

– Той же Шевченко, Андрій Воронін, Анатолій Тимощук – це була особлива каста в команді?

– На той момент це були особистості. Шевченко – «Золотий м’яч», Воронін – Ліверпуль, Тимощук – Баварія. Хоча гравці з Динамо, Шахтаря та інших команд, які викликалися до збірної, також грали на пристойному рівні.

– Ще до повернення Блохіна в збірну, за часів Юрія Калитвинцева, були чутки, що нібито вас хотіли ледве не вигнати з команди за зайву вагу. Що там тоді трапилося?

– Була трохи інша ситуація. Мене Калитвинцев викликав до збірної, і журналісти поставили йому питання: «У Кожанова зайва вага?». А він відповів: «Ми зараз удвох їхали в ліфті, я сказав йому: «Підійми футболку». Дивлюся, та це ж атлет!».