«Думав, що росіяни нас розстріляють»: футболіст-блогер Дирда про порятунок від трьох куль, Армат і Селезньова

26 лютого 2022 року назавжди розділило життя Єгора Дирди на «до» і «після». Поїздка автобусом на Харківщині перетворилася на пастку: російські військові впритул розстріляли цивільних. Три кульові поранення в ногу та прогнози лікарів, які сумнівалися, що хлопець взагалі зможе нормально ходити.

Але Єгор не просто став на ноги. Сьогодні він веде футбольний блог і грає за медіафутбольний клуб Армат пліч-о-пліч із легендарним Євгеном Селезньовим.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-Express.ua Єгор без прикрас згадав той самий обстріл, а також розповів про внутрішню кухню Медіаліги: як Селезньов виховує гравців Армат, на що здатні колишні зірки УПЛ та скільки насправді платять в українському медіафутболі.

«Я тримав у руках телефон — і в одну мить він став весь у крові»

— Єгоре, у тебе був надзвичайно важкий шлях: від лікарняного ліжка до перемоги в Кубку Медіаліги з Арматом. Що ти відчув у той момент, коли вперше після такого важкого поранення вдарив по м’ячу в офіційному матчі? 

— Ці відчуття навіть описати важко. Коли я лежав у лікарні, то постійно мріяв про те, щоб знову зіграти. Лікарі казали, що я взагалі не зможу бігати, а дехто навіть сумнівався, чи буду я ходити. Після операції була загроза ампутації, бо задню поверхню стегна пробило наскрізь. Перший місяць у лікарні став найважчим психологічно: здавалося, що про футбол можна забути назавжди. Я мріяв хоча б просто вільно пересуватися. Тому, коли надійшла пропозиція від Армату і я нарешті вийшов на поле — це було справжнє щастя.

— Давай згадаємо той страшний день — 26 лютого 2022 року, коли ти отримав поранення. 

— Я разом з мамою якраз їхав на автобусі із Харкова в Ізюм. Там батько мав забрати нас в Барвінкове, де була вся родина, щоб уже звідти виїжджати разом.

Ми проїхали Ізюм, траса була майже порожня, хоча навколо вже бачили багато розбитої техніки. Автобус був забитий вщент — люди стояли навіть у проходах, бо це був ледь не єдиний спосіб виїхати. Я сидів у навушниках, слухав музику. Раптом почалася паніка, крики. Я тримав у руках телефон — і в одну мить він став весь у крові. Намагався набрати батька, щоб попередити, аби він не їхав назустріч, але сенсор залагав через кров.

Потім відчув удар. Ліву ногу одразу відняло, почався сильний біль. Стрілянина тривала секунд 20–30. Потім люк відкрився, паніка, багато загиблих навколо. Найдивніше, що за хвилину підійшли російські військові, почали вибивати вікна та діставати людей.

Єгор Дирда. Колаж: Sport-Express.ua на основі фото, які надав Єгор Дирда

— Що вони казали? Чому взагалі відкрили вогонь по цивільному автобусу? 

— Зараз є різні версії. Кажуть, водій автобусу не зупинився на вимогу й намагався проїхати далі. Його вбили одразу — у голові було шість чи сім кульових поранень. Там стояла ціла колона росіян, вони засіли в кущах обабіч дороги. Коли почали стріляти, у них самих виникла плутанина. Командир потім підійшов і вдарив свого солдата: «Чого ви почали вогонь без наказу?».

Там були в основному буряти чи якути, зовсім молоді хлопці. Вони взагалі не розуміли, де знаходяться. Думали, що вони в Білорусі. Я їм кажу: «Яка Білорусь? Ви в Україні!». У них навіть зв’язку не було.

— Ти не боявся, що після виходу з автобуса вас просто розстріляють на місці? 

— Страх був ще в автобусі, коли після стрілянини розірвалася граната і настала тиша. Моя перша думка була: «Зараз нас точно розстріляють». У мами теж було поранення руки, вона перенесла потім чотири операції. Оскільки я сам іти не міг, росіяни втрьох витягли мене на асфальт і кинули там. Ми самі викликали швидку і, дякувати Богу, медики не побоялися, приїхали і забрали поранених.

— Багато людей тоді загинуло? 

— Здається, восьмеро загиблих і 16 поранених. Одному хлопцю куля влучила прямо в голову. Йому було всього 19 років. Ми їхали разом у другій кареті швидкої, він ще дихав, але помер дорогою до лікарні. Його мати кричала так, що це неможливо забути.

«Прогнозували, що я два-три роки ходитиму з тростиною»

— Що тобі сказали лікарі щодо твоїх перспектив у спорті? 

— Казали, що ситуація важка. У мене порушена чутливість лівої ноги через пошкодження нервів. Якщо права нога працює нормально, то в лівій відчуття м’яча набагато гірше. Перший рік я дуже мучився, приймав препарати для відновлення нервових закінчень. Через це були проблеми зі сном.

Спочатку прогнозували, що я два-три роки ходитиму з тростиною. Але пізніше хірург сказав, що рана загоїлася добре. Найбільша проблема була саме в неврології. Казали, що відновлення займе мінімум п’ять років, і цей процес дуже повільний.

— Хто став твоїм головним мотиватором, щоб не здатися? 

— Батько. Він підтримував мене з першого дня. Постійно повторював: «Ти будеш бігати, у тебе все вийде». Вже через рік я потроху почав виходити на поле в Барвінковому. Просто пробував бігати, бо дуже хотілося відчути гру. Тато все життя мене так веде.

— А де ти займався футболом до цієї трагедії? 

— Починав у ДЮСШ Барвінкове, потім були харківські Алмаз та Перша столиця. Перед самим повномасштабним вторгненням я був на перегляді в Металісті. Тренувався з ними лише місяць, тренер хотів заявляти мене на чемпіонат України, але не встиг — почалася війна.

— Як ти потрапив до команди Армат? 

— У грудні 2023 року, коли я частково відновився після поранення, ми гуляли з другом, він теж блогер. Йому написав президент Армата і запросив у команду. Через тиждень написали й мені. Ми поспілкувалися, президент сказав: «Я знаю твою історію, хочу, щоб ти повернувся у футбол, і Армат тобі в цьому допоможе». З того часу я з командою.

Єгор Дирда. Фото: Instagram

«Для Селезньова не існує другого чи третього місця — тільки перше»

— Твій партнер по команді — легендарний Євген Селезньов. Який він у роздягальні? 

— Чесно кажучи, я порівнюю команду до приходу Селезньова і після — це небо і земля. Раніше ми могли програти й сказати: «Нічого страшного». Але у Жеки характер переможця. Для нього не існує другого чи третього місця — тільки перше. Він може так «напхати», що мало не здасться.

Пам’ятаю матч, коли ми після першого тайму горіли 0:3. У перерві був такий «захід» Селезньова у роздягальню, що ми вийшли й виграли 4:3. Він дуже сильна особистість і водночас хороша людина. Коли дізнався про мою історію, одразу запропонував допомогу. Іншому нашому гравцю, у якого вилетіло коліно, Жека сам знайшов лікаря із Шахтаря і допоміг з реабілітацією.

— Якась кумедна історія із Селезньовим траплялася? 

— Був випадок: після однієї невдалої гри він назвав одного з гравців «сосискою» через погану форму. А наступного дня запросив нас усіх до себе додому, де ми разом смажили й їли сосиски. Це було дуже душевно.

— Який зараз рівень Медіаліги, якщо порівнювати з професійними клубами? 

— Думаю, плюс-мінус однаковий з командами Другої ліги. Клуби Медіаліги зараз запрошують багато футболістів з чемпіонату області та професійних ліг, що мені не дуже подобається, бо вони часто грають просто за гроші й не розуміють суті медіафутболу, а нас садять у запас. Але рівень вони безперечно піднімають. В Арматі грали Микола Іщенко і Данило Кириченко. Це хороша школа.

«У деяких командах Медіаліги гравцям можуть платити й по 3000 доларів на місяць»

— До речі, про гроші. Які зарплати в медіафутболі? 

— У кожній команді по-різному. В Арматі цього сезону були тільки преміальні за перемоги. Якщо ти знімаєш відео, то маєш дохід і як блогер. Але в деяких командах гравцям можуть платити й по 3000 доларів на місяць. Найбагатшими вважаються Профан та Ігніс. Думаю, Мілевський та Алієв отримують десь три тисячі доларів. Інші команди Медіаліги можуть платити гравцям по дві тисячі гривень.

— З Мілевським чи Алієвим на полі перетиналися? 

— З Мілевським грав багато разів. Чудовий нападник, проти нього мені, як захиснику, грати не просто. Артем як був профі в плані «малювання» фолів, так і залишився (сміється). Тільки доторкнешся — він уже падає, а судді ставлять штрафні. Селезньов, до речі, також тисне на суддів авторитетом.

Артем Мілевський і Олександр Алієв. Фото: Instagram

— Хто тебе найбільше вразив рівнем гри в Медіалізі? 

— Кирило Дучев, який грав за Краматорськ у Першій лізі. Ну і звісно, Селезньов. На тренуваннях він дивує: у Жеки може бути пів моменту за гру, але м’яч до нього ніби прилипає, і це завжди гол. Майстерність нікуди не зникла.

З блогерів топ-рівень у Артема Сохацького з Рух Медіа Тім — у нього більше мільйона підписників в Тік-Ток і грає він дуже пристойно.

Але найбільше проблем у захисті мені доставляв Єгор Галкін із Профана. Він є вихованцем Динамо. Такий маленький і дуже швидкий. Йому дуже важко протистояти, тільки ставиш корпус – він «пірнає». Розумно грає. 

— А були розчарування? Хтось, хто раніше був зіркою, а в Медіалізі «не тягне»? 

— Можливо, колишній нападник Ворскли Артур Загорулько, який грав за Профан. Проти нього було не так важко грати, як я очікував. Якщо порівнювати його з тим же Селезньовим, то в реалізації у Артура великі проблеми.

«Хочу зняти серіал про те, як я підписую контракт із професійною командою і тиждень тренуюся з ними. Вже є домовленість з Кудрівкою»

— Ти зараз і гравець, і блогер. Що тобі ближче? 

— Важко сказати. Напевно, зараз більше блогер. Футбольний матч — це півтори години, а створення відео займає цілі дні: придумати ідею, відзняти, змонтувати. Я все монтую сам, бо хочу відчувати кожен кадр.

— У тебе зараз 105 тисяч підписників у TikTok. Яка наступна ціль? 

— Хочу 200 тисяч до кінця року. Взагалі мрію попрацювати з якимсь клубом УПЛ у плані контенту, зробити круту колаборацію.

— Є вже якісь варіанти? 

— Так, є ідея зняти серіал про те, як я підписую контракт із професійною командою і тиждень тренуюся з ними. Це було б круто показати зсередини цей процес. Взимку я хотів підписати контракт з Ворсклою, але на команду наклали трансферний бан, тому нічого не вийшло. Можливо, влітку реалізуємо ідею з Кудрівкою, попередня домовленість вже є. 

— Це як робив Дмитро Поворознюк із Вересом?

— Типу того, але він викладав відео на YouTube, а я хочу в TikTok та Instagram.

@egordyrda_99

Топ-3 найскладніших захисників в карʼєрі Євгена Селезньова⚽️

♬ оригинальный звук - Егор

— Ти записував відео для свого блогу з багатьма відомими футболістами, зокрема з Морозюком, Ческаковим, Селезньовим. А було, що хтось із зірок відмовляв тобі у зйомках? 

— Зазвичай усі погоджуються. Тільки Самсон Годвін одного разу відмовив. Просто був не в гуморі, сказав: «На відео зараз не хочу». Але ми з ним спокійно поспілкувалися без камер.

— Яка твоя найбільша мрія? 

— Глобальна — щоб закінчилася війна. А професійна — виграти перше місце з Арматом у Медіалізі та вийти на стабільні мільйонні перегляди в блозі, а для цього треба робити цікавий контент, тож буду старатися.