«Один божевільний палестинець біг по дорозі і бив людей ножем»: Віктор Мглинець ‒ про виступи та життя в Ізраїлі на початку 90-х

Аватар Олександр Петров Олександр Петров
25920
0 голосів
«Один божевільний палестинець біг по дорозі і бив людей ножем»: Віктор Мглинець ‒ про виступи та життя в Ізраїлі на початку 90-х
Віктор Мглинець. Колаж: СЕ
Ізраїль – в вогні. Терористичний напад ХАМАС призвів до сотень жертв. Віктор Мглинець в ексклюзивному інтерв'ю sport-express.ua розповів про свої чотири сезони в ізраїльському чемпіонаті.

Ось уже п’яту добу головною світовою темою залишається різка ескалація палестино-ізраїльського конфлікту, після несподіваної атаки бойовиків ХАМАС на Ізраїль із сектору Гази. Сайт sport-express.ua зв'язався з Віктором Мглинцем, який свого часу пограв у Ізраїлі, розпитавши його про те, як жилося в країні та якими у ті часи були відносини між Ізраїлем та Палестиною.

Відомий завдяки виступам у чернівецькій Буковині, запорізькому Металурзі та одеському Чорноморці Віктор Мглинець, який три роки виступав у Ізраїлі, розповів про життя в Ізраїлі на початку 90-х років минулого століття.

«Підійшов вболівальник і каже: «Ти хочеш грати в Ізраїлі?». Я відповів: «Звичайно, хочу»

– З розпадом СРСР багато футболістів подалися грати за кордон. Розкажіть, як відбувався ваш перехід в один із ізраїльських клубів? 

– Ця історія унікальна. Справа в тому, що на початку 90-х у футболістів не було своїх агентів. Якось до мене підійшов звичайний шанувальник футболу і каже: «Ти хочеш грати в Ізраїлі?». Я відповів йому, що, звичайно, хочу. Це було навесні 1991 року. Я виступав за Буковину, яка грала у Першій союзній лізі. На цьому наша розмова закінчилася. Я навіть забув про це. 

Був уже грудень місяць, сезон закінчився, і я бігав – підтримував форму. Якось іду до залу, бачу ‒ цей вболівальник виходить з машини і біжить до мене. Думаю, зараз скаже, що нічого не вийшло, все таке. А він каже: «Куди ти пропав, там люди з Ізраїлю приїхали, чекають тебе. Їм потрібен форвард, який багато забиває». 

‒ І хто ж по вас приїхав?

‒ Президент одного з ізраїльських клубів – Маккабі (Рамат-Ган), яка грала в їхній Першій лізі. Приїхав він з дружиною, подруга якої була з Чернівців. Не знаю яким чином, але вони знайшли записи ігор Буковини, переглянули їх і вибрали мене. Потім вони зробили мені документи, купили квиток і я полетів в Ізраїль. 

Віктор Мглинець (справа). Фото надано героєм матеріалу

– Буковина вас легко відпустила?

– Тоді в нас не було якихось обов’язків перед клубом, індивідуальних контрактів. Переді мною Валерій Королянчук взагалі від’їхав під час чемпіонату. Не знаю, чи отримувала Буковина за ці переходи якісь гроші. Можливо передали за нас комплекти форми, м’ячі тощо. Такі були домовленості – бартерні.

– А де в Ізраїлі ви жили? Які були умови?

– Коли приїхав, поселили мене у гарному готелі. Вартість – 100 доларів на добу.

«Тренер сказав: «Якщо Мглинця не залишать у команді, то я також піду»

– З вами відразу підписали контракт?

– Справа в тому, що клубам Першої ліги Ізраїлю дозволялося мати одного іноземця. Президент клубу Маккабі (Рамат-Ган) вибрав мене, але у них був ще болгарин. Головний тренер Маккабі був в захоплені від нього, а президенту він не подобався. Я не знав їхню внутрішню кухню, і коли прийшов на тренування, думав – переодягнуся і почну працювати з командою. Але президент, поспілкувавшись з тренером, підійшов до мене і сказав: «Все, поїхали». 

Потім дізнався про що вони між собою говорили. Виявляється, що тренер подивився на мене, навіть не перевдягнутого і сказав, що цей футболіст йому не потрібен. Президент образився на тренера, однак гроші на утримання цієї команди давав не тільки він один, тому потрібно було спільне рішення. 

– І як вирішилася ваша справа?

– Президент мені відразу сказав, що не відпустить мене назад в Україну, зробить все, щоб я грав у Ізраїлі. Сказав, що він доведе всім, що зробив правильний вибір. Він повіз мене в іншу команду, яка також була з Рамат-Гана та грала в тій самій лізі, що й Маккабі. Потім я їздив ще в одну команду, провів двохсторонню гру – гол забив, гольовий пас віддав. Підходить тренер, і через перекладача каже: «Я б тебе обов’язково взяв у свою команду, якби в мене не був інший іноземець – аргентинець». Після цього мене возили ще кудись, але потім повернули у Маккабі, який перейменувався на Хакоах (Рамат-Ган). 

Віктор Мглинець (справа). Фото надано героєм матеріалу

Там все тяглося дуже довго. Вони ніяк не могли вирішити, підходжу я їм, чи ні. Команда йшла на передостанньому місці, а я лише тренувався, багато забивав, тому що команда в них була слабка. Тим часом вони вирішували – брати мене, чи ні. За місяць вже чотири тренери змінилися, і ось останній на тренуванні дає нам завдання грати в один дотик. Ми пограли десять хвилин, і він каже керівникам: «Якщо цього футболіста не залишите у команді, то я також піду». Після цього вони таки вирішили підписати зі мною контракт. Підписав я його за 20 хвилин до закриття вікна – 31 грудня. 

– У вас там доволі непогано все складалося, ви багато забивали.

– Перед командою стояло завдання зберегти прописку у лізі. Першу гру ми виграли – мене збили, і ми реалізували пенальті. Потроху в мене стало все виходити, вболівальники добре прийняли. Клубний стадіон був без однієї трибуни за воротами – тисяч на сім глядачів. 

«Не подумав, що команда слабка, і підмахнув контракт строком 3+3»

– А рівень футболу вашої команди на початку 90-х, у порівнянні з українською Першою лігою, яким був?

– На той час рівень у них був нижчий ніж у нас. 

– На який термін ви підписали контракт?

– Я дуже зрадів, що потрапив у закордонний клуб, тому підмахнув 3+3. Не подумав тоді, що команда слабка. Кілька разів клуби Вищої ізраїльської ліги хотіли мене придбати, але керівництво мого клубу їм відмовляло. Я навіть про це не знав. Свого агента у мене не було, тому все доводилося вирішувати самому. Там я відпрацював три роки ‒ і все. 

– Які вам гроші платили в Ізраїлі – 300-500 доларів?

– Це було набагато більше. У кожного був свій індивідуальний контракт. Скажемо так: отримував в десять раз більше, ніж в Україні. Це не враховуючи якихось бонусів за забиті голи, тощо. Плюс клуб знімав мені квартиру – платив за все, крім їжі і телефону. 

Довідка sport-express.ua

Віктор Мглинець за чотири сезони в складі Хакоах/Маккабі (Рамат-Ган) провів 77 матчів, відзначився 29 голами. Вище досягнення команди – третє місце в ізраїльській Першій лізі.

«Один вболівальник сказав, що не може дивитися, як я ходжу пішки, і дав мені машину»

– Машину вам виділив клуб?

– Ні. Мені італійську машину – «Фіат Уно» – один вболівальник просто взяв і дав. 

– Як так?

– Сказав: «Я не можу дивитися на те, як ти ходить пішки». А команда слабенька була. Це згодом вона більш-менш зміцніла. У Вищій лізі пограла – це коли американці взяли її під своє крило.

– В Ізраїлі ви швидко освоїли їхню мову?

– Так, адже у мене, крім сім’ї, нікого там не було, щоб розмовляти українською чи російською. На івриті я розмовляв досить вільно, навіть сьогодні можу це робити. Попервах у мене там була перекладачка, потім я від неї відмовився. Життя змусило швидко вивчити іврит, тому що треба було спілкуватися і на вулиці, і з партнерами по команді. В мене характер такий, що я не можу мовчати: іноді є речі, які мені не подобаються, та й на полі партнерам треба було щось підказувати.

Віктор Мглинець. Фото надано героєм матеріалу

– З вами і Ізраїлі була уся сім’я?

– Так. Дружина і двоє дітей. На той час доньці було вісім років, а сину – півроку.

– Донька ходила у тамошню школу?

– Звичайно. Навіть вважалася кращою ученицею. Писала лівою і правою рукою. В Ізраїлі зовсім інші відношення до школи. Там своя програма виховування дітей – вільне відвідування. Тому діти відчувають себе вільно – роблять, що хочуть. 

– Які стосунки в Ізраїлю з Палестиною були на початку 90-х?

– Напружені. Пригадую, мені Королянчук тоді розповідав, як один божевільний палестинець біг по дорозі і бив людей ножем – наліво і направо. Поки один водій автобуса, у якого був пістолет, взяв і застрелив його. Але одну жінку він таки зарізав. Ось такі випадки, на жаль, у них постійно трапляються. Особливо ближче до сектору Газа. 

– Палестинці вільно заїжджають в Ізраїль?

– Так. Там вільне переміщення. Живуть вони в секторі Газа, а працювати їдуть сюди – в Ізраїль. Досвідчений поліцейський зупиняє тільки підозрілі машини – перевіряє їх. 

«Не дай Боже, щоб хтось на вулиці підняв залишений кимось предмет»

– Про заходи безпеки в Ізраїлі всі люди знають?

– Якщо десь хто помітив чужі покинуті речі, наприклад, в аеропорту ‒ не дай Боже цей предмет підняти: іграшку, ручку. Тероризм там дуже розвинений. Багато було таких випадків, коли ти йдеш і бачиш, що вулицю перекрили – щось знайшли. Під’їжджає спеціальний робот і стріляє у іграшку чи рюкзак. Одного разу було, що покинута сумка вибухнула. Бувало багато і фальшивих викликів. 

– Ізраїльська поліція реагує оперативно?

– Якщо хтось побачив покинутий предмет, відразу дзвонить. Все відбувається дуже швидко: шість секунд – і все оточили. Всіх людей звідти виводять, як не сумно, для них це норма життя. 

– Ви далеко від сектору Газа жили?

– Так. Я жив у Рамат-Гані. Це фактично Тель-Авів – центр країни. 

Віктор Мглинець. Фото надано героєм матеріалу

– А повітряні тривоги ви застали?

– Ні, тоді такого не було. Коли ми їздили на ігри у міста, які розташовані близько до Палестини, наприклад, Хадера, то поліція нас супроводжувала. Не можу сказати, що було дуже страшно, але незначні хвилювання все ж таки були. 

– У вас в Ізраїлі не залишилося знайомих? Ви нікому не телефонували – що і як?

– Ні. 30 років вже пройшло, як я там грав. Тоді у мене там було дуже багато гарних друзів, на жаль, я втратив з ними зв'язок. 

– Через останні події в Ізраїлі відмінили всі змагання. Що буде з футболом?

– Коли йде бомбардування міст, коли випустили по країні п’ять тисяч ракет, то не до футболу. У нас в 2022 році також зупинили чемпіонат. Зараз повсюди граємо без вболівальників.

– Найближчим часом Зорі грати з Маккабі (Тель-Авів) у Лізі Конференцій. На вашу думку, чи відбудеться цей матч?

– Думаю, його відмінять. Перенесуть на пізніший термін – або в інше місце. А далі – по ситуації.