Анчелотті очолив збірну Бразилії: він поверне їй титул чемпіона світу — 5 аргументів коментатора Круторогова

Карло Анчелотті провалює сезон з Реалом за всіма напрямками, але без роботи не залишиться. Ба більше – він уже підписав контракт зі збірною Бразилії, до роботи з якою приєднається одразу по завершенню сезону іспанської Ла Ліги та 6 червня проведе перший матч на новій посаді, коли «селесао» зустрінуться зі збірною Еквадору в кваліфікації до ЧС-2026.

Коментатор Кирило Круторогов в статті на сайті Sport-Express.ua аргументує, чому у бразильців є усі шанси нарешті здобути омріяний трофей з сеньйором Анчелотті. 

Шалений виклик: Карло – перший європейський тренер збірної Бразилії в історії та перший іноземець за сто років

Без перебільшення, для бразильців трофей чемпіонату світу на генетичному рівні – священна реліквія, це більше, ніж просто перемога у футболі. Але їхній останній переможний Мундіаль стався у 2002 році, після чого за п’ять турнірів вони не дісталися навіть до фіналу, хоча щоразу вважаються ледве не головним фаворитом на титул.

У Бразилії вважають, що у футболі їм немає рівних ані на полі, ані, відповідно, в тренерстві. Тому крім Рамона Платеро, уругвайця, який став найпершим ентренадором команди в історії і провів на цій посаді чотири матчі за два місяці 1925 року, збірну Бразилії очолювали виключно бразильські тренери. Цього разу заради трофею вони пішли на шалене історичне виключення – запросили тренера-іноземця. 

Карло Анчелотті – перший легіонер з іншого континенту на тренерському містку збірної Бразилії, що видається тотальним компромісом та шаленим викликом для них самих. Разом з тим, італієць за свою поважну кар’єру ніколи не працював з національними командами, тому і для нього це рішення – точно щось більше, ніж вихід з зони комфорту або можливість підзаробити.

Карло Анчелотті, фото: Imago

У бразильців очевидний регрес в результатах великих турнірів, але Неймар все ще готовий допомогти у виправленні ситуації

Бразилія відкотилася на п’яте місце рейтингу FIFA. Це не дивно, враховуючи, що за результатами чемпіонатів світу після трофею 2002 вони перетворилися на середняка Мундіалів. Судіть самі, чотири чвертьфінали – 2006, 2010, 2018, 2022 – для їхньої парадигми це ніщо. А четверте місце на домашньому ЧС-2014, коли вони спершу зазнали неймовірної ганьби та вилетіли у півфіналі від Німеччини 1:7, а потім програли матч за третє місце Нідерландам (0:3) – ще гірше. 

На Копа Америка – важливому континентальному турнірі, але все ж таки другорядному для бразильців, вони також втратили позиції. Якщо за п’ять турнірів з 1997 по 2007 «селесао» здобули чотири трофеї, двічі зупинилися в чвертьфіналі і одного разу не вийшли з групи, то з 2011 по 2024-й за шість турнірів лише раз тріумфували та ще раз дісталися фіналу. Показово, чи не так?! 

Можна годинами перераховувати прізвища бразильських суперзірок, які з 2002 виступали за збірну, але так і не стали переможцями Мундіалю. Але умовні ветерани з категорії за 30 – Неймар, Маркіньос, Каземіро, Аліссон, Едерсон, Даніло все ще грають, причому виступають за збірну з початку 2010-х і все ще офіційно не завершили кар’єру у футболці «селесао».  

Анчелотті для бразильців – визнаний переможець та авторитет, чого не було в більшості його попередників

Роман збірної Бразилії та Карло Анчелотті приречений на успіх. Ось п’ять чітких причин, чому італійський алленаторе має бути успішним у національній команді Бразилії:

• По-перше, якщо у 2001 він очолював Мілан у статусі невдахи, який не здобув трофеїв з пристойними командами, то через 24 роки він – один з найтитулованіших тренерів світу. Здобуті за цей час титули дорівнюють статусності та авторитету в очах розбещених та ментально специфічних бразильців, яким потрібна одночасно жорстка рука, що є в Карло, та абсолютний лідер, який не просто рівня їм, а той, хто вже все усім довів. Очевидно, що Карло точно такий. Це він може дивитися на гравців збірної зі своєю піднятою в дугу бровою, що означатиме: «Хлопче, ти хто взагалі такий? Зберися!», а не вони, як це було з більшістю тренерів збірної Бразилії, відвертих ноунеймів щонайменше для широкого загалу. А гравці «селесао» все ж таки в більшості грають в Європі та з часом починають визнавати тамтешніх авторитетів замість внутрішніх. 
• По-друге, у Анчелотті шалений досвід перемог не лише на дистанції, себто в чемпіонатах, а й в Лізі чемпіонів, Суперкубку УЄФА, Клубному ЧС, а це той самий рівень турнірної стратегії та напруги, що й на чемпіонаті світу. 
• По-третє, за дона Карло розігралися і досягнули нинішнього рівня головні зірки сьогоднішньої збірної Вінісіус Жуніор та Родріго. Без перебільшення, він для них наче татусь. А значить, вони битимуться за тата Карла та передадуть відповідне налаштування іншим. Немає сумнівів, що й в інших нинішніх гравців Реалу Едера Мілітао та Ендріке величезні шанси поїхати на Мундіаль. Але в Анчелотті сяяли й інші бразильці – Каземіро, Марсело, в решті решт Кака та Кафу. Він точно знає підхід до них. 
• Четвертий аргумент – людина калібру Анчелотті приймає такий виклик точно не заради грошей, своє ім’я на кон він ставитиме лише з метою здобути результат. Тобто його особисті амбіції виграти трофей збігаються з амбіціями бразильської команди та всієї нації. 
• П’ятий аргумент простий – у Бразилії шалений вибір дійсно класних футболістів всередині країни, в Європі та по всьому світу. Важливо провести правильний менеджмент та обрати необхідних. 

Цілком імовірно, що Анчелотті допомагатимуть здобути трофей хлопці з українським слідом

Очевидно, що шансу отримати виклик до збірної Бразилії прямо з Української Прем’єр-Ліги станом на зараз немає ні в кого. Але щонайменше один гравець видається тим, хто в теорії міг би стати майбутнім переможцем ЧС-2026. 

Мова про Кевіна, у випадку, якщо він до цього часу встигне перейти в топ-клуб на зразок Наполі та швидко адаптується. Потенціал для цього в нього дійсно є. 

Кевін, фото: ФК Шахтар Донецьк

В теорії на це може розраховувати Давід Нерес – правий вінгер, який приєднався до Шахтаря і мав розривати УПЛ, якби не повномасштабна війна, через яку він так і не провів жодного офіційного матчу за «гірників». А зараз грає в Наполі і періодами дуже непогано. Тим більше до збірної вже викликався і вісім матчів провів. Щоправда, з жовтня 2023-го на паузі. Але все для нього залежатиме від виступу на клубному рівні. 

А от Додо з Фіорентини, який відіграв 97 матчів за Шахтар, з яких 62 в нашій Прем’єр-Лізі, цілком реально претендуватиме на місце в збірній. Він точно перебуває серед кандидатів та вже викликався відносно нещодавно. 

Якщо з Анчелотті не буде щонайменше фіналу, то це точно прокляття

Бразильці – доволі релігійна нація. І, звісно, останні невдачі у футболі вони пояснюють прокляттям ззовні. Хоча існує насправді чимало об’єктивних причин більшості з них, від кадрових призначень за гроші та виклику гравців заради їхнього продажу, до банального призначення слабких тренерів та поганого менеджменту. 

Анчелотті в цій посаді точно непідвладний нікому. Його особиста мета – здобути трофей чемпіонату світу. І для цього він має абсолютно все.