Олександр «Фоззі» Сидоренко: «Піти в коментатори? Залишив цю ідею на пенсію з однієї причини»

Український співак, письменник, футбольний вболівальник, вокаліст гурту «Танок на майдані Конго» Олександр Сидоренко, відомий як Фоззі, після нещодавнього туру Америкою ексклюзивно відповів на питання для сайту Sport-Express.ua:

• Чому ніколи не робить ставки на спорт;
• Чи планує йти в коментатори;
• Що не запитав у Реброва на подкасті «Пряма Червона»;
• Хто з українських футболістів подобається;
• Що для нього збірна України;
• За кого вболіває в Англії.

«Я ніколи в житті не ставив на спорт і не збираюся!»

– Я читала ваше оповідання про хлопця Пістона у збірці «Письменники про футбол», але, чесно кажучи, всіх ваших книг не читала. Розкажіть, у яких ваших книгах футбольна тема найбільше відображена? Які суто футбольні історії ви там розповідаєте?

– Ой, я навіть зараз все не згадаю. Воно якось з’являється. В книзі «Червоні хащі» є футбольна тема, розповідь про дідусів з будинку пристарілих, які вирішують принципово дожити до Чемпіонату світу 2006 року. Можливо, в інших оповіданнях також щось можна знайти на цю тему😊 Треба читати😊

– З оповідання виходить, що ваш герой — азартний гравець. А Ви ставите зараз на спорт, чи це залишилося в минулому?

– Я ніколи в житті не ставив на спорт і не збираюся. Коли ми познайомилися з Фаготом, то ми обидва вчилися на круп’є казино в 1992 році. Я розумію, як це все працює, тому ні-ні. Зараз все футбольне і не тільки пов’язане на спонсорстві зі сторони казино, навіть у нашому подкасті «Пряма Червона». Але я особисто ніколи не грав та не збираюся.

Олександр «Фоззі» Сидоренко, фото: Facebook

– Ви описуєте спортивну спецшколу-інтернат. Чи справді там навчалися? І як це, з дитинства виховуватись спортсменом, а потім піти до іншої області?

– Ні, я вчився в звичайній ДЮСШ. Деякі діти жили в інтернаті і просто приходили до нас. Було ще СДЮСШОР – школа Олімпійського резерву, вони відрізнялись тим, що в них було більше тренувань, це був, як спецклас, вони грали за тогочасним експериментом з тими, хто на рік старше.

Повертаючись до Вашого питання про те, як піти в іншу область, то можу сказати: як футбол, так і музика — це командний вид спорту. Є спільне. 

– Ви достатньо непогано проводите аналіз ігор, може, в коментатори?

– Я собі лишив цю ідею на пенсію, бо мені не дуже подобається слухати коментаторів. Якщо є опція слухати стадіон, то я слухаю стадіон. Купа інформації, яка часто звучить серед коментаторів, мені не потрібна. Зараз я не всі матчі збірної дивлюся, бо я гіперемоційно вболіваю, а мені зараз і так вистачає стресу.

«Пряма червона» – це спроба реінкарнації «Третього тайму» часів Василькова та Леоненка»

– Після гри з Албанією на своїй інстаграм-сторінці Ви написали, що забули запитати Сергія Реброва про один момент. Який саме? Як саме би звучало Ваше питання?

– Пам’ятаю це відео, яке завірусилось в інтернеті, де Сергій Ребров відвернувся під час однієї з передач, я хотів його запитати про це на подкасті, але провтикав. Я розумію, що він відвернувся, тому що вважав цей пас ризикованим, і в його концепції це все ж таки контроль м’яча, треба було котити кудись в центр, назад, зберігати, а тут бац — і така кавалерійська атака. Лобановський був би задоволений. А в ситуації з Сергієм Ребровим, то це було недотримання його інструкцій, яке спрацювало.

– Легко було запросити Сергія Станіславовича на інтерв’ю? 

– Він у нас був вже вдруге, тому не знаю, можливо, довіряв.

– Розкажіть трохи про проект «Пряма червона»? Бо наскільки я знаю, спочатку він був суто футбольним.

– Це була спроба реінкарнації нашого телевізійного шоу «Третій тайм», яке ми колись вели з Миколою Васильковим та Віктором Леоненком. У нас були післяматчеві студії. Це була ідея Vbet, але я дивувався, тому для мене тема футбольних шоу без демонстрації саме моментів — це якось важко виглядає. Але вони повірили, і, як бачите, зараз все в подкасти пішло.

Леоненко, Фоззі і Васильков, фото: з відкритих джерел

– Ви багаторічний фан Динамо, напевно, відвідали та дивилися багато матчів. Якій матч закарбувався у пам’яті найбільше?

– Я з дитинства вболівав за Динамо та Металіст, це наша харківська фішка. Можливо, найбільше запам’ятався матч зі Спартаком в кубку ще Радянського Союзу 1985 року (напевно, той, де 3:3 і поразка динамівців по пенальті, – прим. К.П.). Проте класика у нас багата. Це і матчі Динамо із Барселоною в 90-х, та багато ще було цікавих ігор. Просто зараз команда втратила той статус.

– Що можете сказати про стан справ у сьогоднішньому Динамо?

– Якщо чесно, то взагалі дивно, що під час війни у нас якось ще присутній футбол в інфопросторі. Дивно, що взагалі футбол існує, але слава Богу. А те, що рівень впав, то це факт.

«Мені подобається Судаков, в нього гарний прогрес»

– Хто з українських гравців вам зараз імпонує? Чий стиль гри?

– Для того, щоб відповісти на Ваше питання, мені треба дивитися набагато більше футболу. А в цілому, мені подобається Судаков, в нього гарний прогрес. Також Трубін, Забарний.

– Тобто, в цілому ви згодні з результатами референдуму «УФ». Якщо повернутися до збірної України. Уявімо, що Ви тренер, що б Ви змінили першим?

– Я не можу себе уявити тренером, це ж серйозно, цим треба займатися, володіти інформацією, навичками, знаннями. Різниця між тренером клубу та збірної в тому, що тренер клубу має підбирати гравців під схему, а тренер збірної має підбирати схему під гравців.

– Хто для Вас найкращий гравець України всіх часів?

– Мені важко відповісти... дуже подобалися Заваров, Протасов. Загалом за стилем гри мені подобалось «Динамо» 80-х років. Мені здається, що зараз би Протасов грав у «Барселоні» замість Левандовські.

– А в світі?

– Мені дуже подобається те, що з себе зробив Роналду. Те, як він вдосконалював свою гру та як він додав. Це дійсно велика праця людини. З тих, кого я бачив, то мабуть номер один — це Марадона.

«Що буде далі? Якщо хтось Вам скаже, що знає, то він намагається Вам щось продати!»

– За який клуб вболіваєте за межами України?

– В Англії я завжди вболіваю, якщо є хтось з наших. Я навіть собі привозив форму Челсі з Лондона, коли там грав Шевченко. Подобається Боруссія (Дортмунд). За Лестер я страшно вболівав, якраз порвав тоді два коліна, я лежав тоді, не ходив.

– Я нещодавно передивилася Ваш виступ з Каховки, де гурт ТНМК співав пісню «Віва, Україно!», яка присвячена нашій збірній, а вся Херсонщина, здавалося, підспівувала. Ви завжди активно підтримували команду. Що для Вас збірна України?

– Збірна України — це головне! У нас двічі були матчі, після яких я не зміг слова сказати, бо зірвав голос. Це було після матчу Україна – росія – 3:2, а другий — це коли грав наш ФК Маестро (футбольна команда зірок шоу-бізнесу, – прим. К.П.), я так кричав на арбітра, що зірвав голос.

Олександр «Фоззі» Сидоренко, фото: Instagram

– Минулого року ТНМК випустив пісню «Разом сильніші» в підтримку збірної перед Євро-2024. Це було якось узгоджено з УАФ чи спочатку була пісня, а потім її прозвали умовним гімном?

– Це було замовлення, тому звичайно, що все узгоджено.

– 27 лютого у вас відбудеться концерт у Жовтневому палаці на честь 21 річниці з моменту виходу культового альбому «Пожежі міста Вавилон». Які передчуття? Чи не важко планувати концерти в період повномасштабної війни?

– Звичайно, що важко. Ми щойно повернулися з туру Америкою, дограли ще три вертепи в Україні та повернули наших військових з гурту. Тому що частина наших музикантів служить в ЗСУ. Зараз буде перерва, і потім треба буде пробувати знову їх долучити до концерту. 

– Яким буде Фоззі через 10 років? Колись думали про це?

– Зараз не дуже розумно будувати плани. Так, як я хочу, не буде, тому немає сенсу витрачати зараз на ці роздуми ресурс. На даний момент є конкретні завдання — ми збираємо гроші для армії, я займаюся тактичною медициною, маю забезпечувати фонд грошима. Це такі тактичні завдання, я розумію, що буду робити протягом найближчого місяця-двох. Що буде далі?

Якщо хтось Вам скаже, що знає, то він намагається Вам щось продати!