«Тренер жартує, що я – третій номер збірної Узбекистану», – найкращий дзюдоїст України 2023 року Дільшот Халматов
У вітчизняному дзюдо зійшла яскрава зірка Халматова. Дільшот зібрав звання найкращого в Україні в своєму виді спорту за підсумками минулого року – цей титул Федерація дзюдо України присвоїла Дільшоту за успіхи на найпрестижніших міжнародних турнірах. Зокрема, за виграш Grand Prix, дві медалі на турнірах Grand Slam і срібло чемпіонату Європи. А також здобув титул найкращого спортсмена серед усіх видів за підсумками листопада місяця 2023 року.
Звісно, ми поговорили із титулованим спортсменом про його успіхи, але не лише про це. В ексклюзивному інтерв’ю сайту sport-express.ua Дільшот Халматов розповів:
- як через ковід пропустив початок сезону;
- про свої плани і олімпійські перспективи;
- чому не дуже любить виступати в Узбекистані;
- про батька-узбека і брата-особистого тренера;
- про маму-футболістку, яку навіть запрошували до збірної України.
«Маю хороші шанси потрапити на Олімпіаду. Приблизно 80%».
– Дільшоте, Вас визнали не лише найкращим дзюдоїстом 2023 року, але й найкращим спортсменом листопада в Україні (за визначенням НОК). Як оцінюєте це?
– Вважаю, що це круто. Приємно, коли тебе відзначає Національний олімпійський комітет України. Тепер прагнутиму знову стати спортсменом місяця в країні. Для цього буду наполегливо тренуватися і боротися за медалі на змаганнях найвищого міжнародного рівня.
– І до яких турнірів наразі готуєтеся?
– Я пропустив тренувальний збір в складі збірної України з дзюдо у Австрії, тому що захворів на ковід. Також у мене були заплановані змагання у Парижі (Франція) і Португалії. Але, на жаль, на них я не зміг виступити, бо через перенесену хворобу перебував не у найкращій спортивній формі. Мені треба набирати оберти! Для цього дуже важливим був для мене Grand Slam, що пройшов із 16 по 18 лютого у Баку (Азербайджан).
– Ковід пройшов у неважкій формі?
– У мене було запалення легенів, як ускладнення. Але зараз відчуваю себе нормально.
– Олімпійської путівки у Вас ще немає, але шанси її отримати значні, вірно?
– Олімпійські відбір із дзюдо відбуватиметься до останнього змагання світового рівня. Воно відбудеться за місяць до Олімпійських ігор. На сьогодні у мене є хороші шанси потрапити на Олімпіаду. Приблизно 80%. Але остаточно про це говорити зарано.
– За рахунок чого маєте такі шанси?
– У мене наразі високий поточний рейтинг. Адже в кількох важливих міжнародних змаганнях 2023 року я брав високі та навіть максимальні очки. Наприклад, торік виграв Grand Prix, став другим на Grand Slam і на чемпіонаті Європи.
Щоб потрапити на Олімпійські ігри, до уваги беруться шість основних міжнародних турнірів. Серед них обираються чотири, де кандидат на ліцензію показав найкращі результати. Тому те, що я пропустив пару змагань, не так важливо.
«Коли на змаганнях за мене вболівають родичі, сильно нервую»
– Ви народилися у Києві, але маєте східне прізвище. Хтось із батьків – родом із іншої країни?
– Моя мати – українка, як і вся її родина. А батько родом з Узбекистану. У 20 років він переїхав до столиці України, де зустрівся з моєю мамою. Вони одружилися. Я народився і постійно проживаю у Києві до сьогодні.
– До речі, оцініть рівень розвитку дзюдо в Узбекистані.
– В цій країні дзюдо перебуває на лідируючих світових позиціях. Узбекистанські дзюдоїсти регулярно здобувають медалі на чемпіонатах світу, Олімпійських іграх. Серед них виділю олімпійського призера і світового чемпіона Рішода Собірова. Він не раз змагався проти легендарного українського борця Георгія Зантарая і перемагав його.
– Вам не надходили пропозиції виступати за Узбекистан? Можливо, у юнацькі роки?
– Ні. Але мій тренер іноді жартує, що я третій номер збірної Узбекистану. Втім, це лише прикол.
– Ваші батьки мають відношення до спорту?
– Мій батько Шухрат займався вільною боротьбою. Мама Вікторія грала у футбол на серйозному рівні. Її навіть запрошували до складу збірної України. Але мама не стала надалі розвивати свою спортивну кар'єру.
Ще у мене є старший брат, його також звати Шухрат. Він має власний клуб дзюдо у Києві, це близько п'яти залів. Шухрат – також тренер із дзюдо і мій особистий наставник. Брату зараз 30 років, він старший за мене на п’ять років.
– Розкажіть про особливості тренування під керівництвом старшого брата. Не виникають в зв’язку із цим певні психологічні проблеми?
– Я можу з ним іноді сперечатися. Кажу, що таке не треба робити. Але ми з братом давно знайшли спільну мову. Спільно виконуємо всю необхідну роботу. Бо маємо одну мету – прагнемо здобувати медалі чемпіонатів Європу і світу, Олімпійських ігор.
– Брат Шухрат має досягнення у спорті?
– На жаль, він далеко не дійшов через тодішнє скрутне фінансове становище. Тому у свій час був вимушений залишити особисті заняття спортом і зайнятися іншим.
– Нагадайте про свого першого тренера і хто ще Вас наразі тренує?
– Першим моїм тренером був В'ячеслав Михайлович Бріман (Київ). Він також був першим наставником Георгія Зантарая.
Зараз я тренуюся у збірній України. Окрім брата, там мною опікується наставник національної команди Віталій Дуброва. Він мій особистий тренер також. Тобто наразі маю двох особистих наставників. Допомагають на змаганнях й інші тренери збірної України – Олександр Косінов і Кеджау Ньябалі, який був учасником Олімпійських ігор.
«Самбо майже не займався, хоча і здобув світове срібло»
– Зі скількох років Ви займаєтеся спортом?
– Із п'яти. Тобто у цій сфері я вже 20 років! Але у мене була тривала перерва у тренуваннях. У 18 років я серйозно пошкодив плече, тому цілих два роки відновлювався. Але все ж зміг повернутися у великий спорт і знову показую високі результати.
– В юнацтві також на килимі майже всіх перемагали?
– Я був переможцем чемпіонату України серед юнаків до 17 років. Потім поїхав на дебютний для себе Кубок Європи у Загребі (Хорватія). Там травмувався і пропустив весь кадетський вік.
Після цього почав змагатися у юніорському спорті. Двічі виграв чемпіонат України і став чемпіоном Європи серед спортсменів до 21 року. Це було у 2018 році. Отже, я мав серйозне досягнення і в юнацькому і в юніорському віці.
– На чемпіонатах світу із дзюдо, на відміну від європейських першостей, Ви ще нагород не отримували. Чому?
– Я неодноразово виступав на чемпіонатах світу. Дебютував там у 2020 році у Будапешті (Угорщині). На жаль, поступився у першій же сутичці. Був ще молодим і недосвідченим для такого рівня змагань, тому так і трапилося.
На наступний чемпіонат світу, який пройшов на батьківщині батька у Ташкенті (Узбекистан), я поїхав після перенесеного ковіду. Тобто був у не найкращій формі і також програв.
На наступному чемпіонаті світу-2022 у Катарі я не зміг виступити, бо там боролися нейтральні атлети (росіяни). Через це наша Федерація заборонила українцям брати участь.
– В Ташкенті на чемпіонаті за Вас вболівали родичі батька?
– Так, звісно, всі вони приходили підтримати мене. В Ташкенті змагання найвищого міжнародного рівня проходили не раз. До цього я там виступав на турнірі серії Grand Slam.
Але поки що у Ташкенті мені не сильно фартить. Я не дуже люблю, коли приходять на змагання родичі. Тоді сильно нервую. Бо прагну на їхніх очах не зганьбитися і здобути медаль.
– У 2016 році на Кіпрі Ви були срібним призером чемпіонату світу серед студентів. Але із іншого виду спорту, самбо. Зараз ним практично не займайтеся, бо всі зусилля витрачаєте на дзюдо, вірно?
– Я зовсім не займаюся самбо. Тоді я посів перше місце на чемпіонаті України з самбо і здобув путівку на чемпіонат світу серед студентів. Позмагався там і все.
Ніколи в житті серйозно самбо не займався, лише дзюдо. Але ці єдиноборства – схожі. Якщо буде дуже потрібно, я можу боротися і у самбо, як це було раніше.
«На чемпіонаті України – до 70 спортсменів в категорії»
– Якою є вартість занять у дзюдо? Чи є безкоштовні клуби або тільки приватні?
– У приватному спортклубі за місяць занять із дзюдо доводиться платити 600-700 грн. Якщо ж тренуватися у ДЮСШ, то це безкоштовно. Людина може обирати, де їй комфортніше.
– Дзюдо культивують майже всі регіони України, вірно? Адже це один із найпопулярніших видів єдиноборств, олімпійський вид спорту.
– В Україні це дуже популярний вид спорту. Приміром, на чемпіонаті країни серед кадетів в одній ваговій категорії може бути до 70 дзюдоїстів! А серед дорослих можуть виступати по 30-40 борців в одній вазі.
– Розкажіть, будь ласка, про своє особисте життя. Ви одружені?
– Поки що ні, але маю дівчину. Вона – не спортсменка. Дар'я раніше захоплювалася гірськолижним спортом, але це було недовго.
Ми незабаром збираємося одружитися. Зараз Дар’я тимчасово мешкає у Німеччині, вчить німецьку мову. Виїхала до цієї країни, коли почалася широкомасштабна війна із росією.
– Ви можете бачитися з нею?
– На жаль, майже ні. Я можу виїздити за кордон лише на змагання чи на тренувальний збір. Водночас інколи Дар'я приїжджає до мене, в Київ.
– Які маєте хобі? Чим захоплюєтеся, окрім спорту?
– Дуже люблю їздити на конях, грати у настільний теніс. Подобається робити шашлики, проводити час із родиною. У мого брата є маленькі діти, мої племінники. До вподоби із ними гратися та проводити вільний час.
Довідка
- Дільшот Халматов народився сьомого березня 1998 року у Києві.
- Майстер спорту міжнародного класу України з боротьби дзюдо, майстер спорту з самбо.
- У 2017 році увійшов до складу національної збірної України з дзюдо і вперше прийняв участь у Чемпіонаті Європи.
- Багаторазовий Чемпіон України з дзюдо та самбо.
- Чемпіон Європи з дзюдо 2018 року і срібний призер Європи 2023 року.
- Срібний призер чемпіонату світу з самбо серед студентів, бронзовий призер Європи з самбо (2016 рік).
- Тренується під керівництвом старшого брата Шухрата Халматова і головного тренера збірної України з дзюдо Віталія Дуброви.
Фото надано Дільшотом Халматовим.