Анонс матчу за третє місце Україна – Франція ЧС-2024 із футзалу та вогняні мемуари Лисенчука: «Виграють – їх вітатиме Зеленський»
1384 Днями легендарний український тренер Геннадій Лисенчук дав дуже амбітний прогноз нашому сайту на поєдинок півфіналу чемпіонату світу з футзалу Україна – Бразилія (2:3). Фахівець був недалеким від істини, тож тепер ми поговорили про те, те чого очікувати в матчі за бронзу. Але приділили окрему увагу шляху українського футзалу то свого місця у світу. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту Sport-express.ua експерт розповів про:
- свої враження від гри з Бразилією та дав прогноз на матч проти Франції;
- те, як зароджувався український футзал;
- у яких умовах національна команда здобувала свої перемоги 90-х;
- звідки в Україні з’явились перші топові футзалісти;
- які фінансові умови були 30 років тому;
- яким гравцем був керманич нинішньої збірної України Олександр Косенко.
Чемпіонат світу з футзалу, півфінал
Україна – Франція
🌇Ташкент (Узбекистан). 🏟️ Стадіон «Humo Арена»
📆 6 жовтня, неділя. ⏰15.30
📺Пряма відеотрансляція: Megogo, Суспільне
«Команді Косенка необхідно вимотати суперника. Треба тримати високий темп гри»
– Геннадію, Анатолійовичу, ви були налаштовані на перемогу в півфінальному матчі. Яке зараз ваше враження від гри нашої збірної?
– Матч був цікавим. Все ж бразильці багаторазові чемпіони світу. Але ми могли перемогти і після перегляду їхнього мату в чвертьфіналі зустрічі я говорив, що нічого страшного в них немає. Виграти могли, якби не сталось ось цього шостого порушення правил у другому таймі (після п’яти командних фолів за тайм у футзалі кожен наступний тягне за собою вільний удар з 10 метрів – прим. О.Щ.).
Наших хлопців немає у чому звинуватити. Вони грали добре, старались. Але іноді десь і щастя вирішує, тому тепер найважливіше – здолати Францію у матчі за третє місце. Так, погано, що через травму втратили Петра Шотурму, однак мають перемогти.
Петро Шотурма, фото: АФУ
– До речі, що ви скажете про майбутнього суперника?
– Вони важко йшли по турніру, десь програвали, але у потрібний момент перемагали. Вважаю, що нам було б важче грати з Аргентиною. І не тому, що ми програли їм 1:7 на груповому етапі, хоча й це впливає, а швидше тому, що аргентинці легкі та швидкі на ногах. Вони грають у тому ж стилі, що й ми, а от французи навпаки. Вони високі та потужні, але поступаються нашим гравцям за всіма технічними елементами. Я думаю, що тренерський штаб дасть хлопцям потрібні настанови і вони впораються.
Додам, що у нас є ще одна перевага – додатковий день на відпочинок.
В кінці турніру, коли вже віддано багато нервів та фізичних сил, цей третій день є просто знахідкою. Команді Олександра Косенка необхідно вимотати суперника. Можливо, робити зміни четвірок не раз на три-чотири хвилини, а раз на дві. Треба тримати високий темп гри. Єдине, якщо в грі з французами знову набереться п'ять фолів за тайм, то про це не потрібно забувати.
– А кого з футболістів зі стану суперника ви б могли виділити?
– В них є кілька людей, які нижчі зростом, худіші та швидші за інших. В першу чергу, Абдессамад Мохаммед. Також Сід Бельхадж, Гіріо, Менендес, Туре. Ось вони несуть небезпеку у діях з м'ячем. І саме їм треба приділити увагу.
«В Італії говорили: «Вашому автобусу уже кілька десятиліть. Він нам усе місто закоптить»
– Ви стояли біля витоків українського футзалу. Як усе починалось?
– Потрібно починати з того, що в 1993 році засновувалась Федерація міні-футболу України і мене вибрали її очільником. Згодом я підібрав штаб, з яким ми й вирішили – потрібно розпочинати свій національний чемпіонат та створювати національну збірну.
Але в першу чергу вирішили провести Кубок України, який влаштовували тоді в столичному Палаці спорту. Я запросив футбольних функціонерів, однак на перший день матчів бажання йти у людей не спостерігалось.
Згодом люди дізнались, що проходять цікаві матчі й уже другого дня майже увесь склад ФФУ сидів на трибуні. Змагання виграла команда кафедри футболу НУФВСУ, якою я тоді завідував. І майже одразу після цього ми почали національний чемпіонат. У той час я контактував з Міжнародною федерацією університетського спорту. Сказав, що ми створили збірну й хочемо брати участь у студентському ЧС.
У відповідь отримали запрошення на цей турнір, який мав проходити за рік на Кіпрі. Аби підготуватись, ми створювали різні збірні: першу, другу, студентські.
– А чому так багато?
– Треба було передивитись велику кількість спортсменів. Багато хто приходив з великого футболу, адже дитячих шкіл з міні-футболу ще не було.
Важливо було аби футзалісти набирались досвіду. Тому з тих пір ми грали чемпіонат України, а в перерві знаходили спонсорів та літали на турніри у Європу та Азію. Так і розвивались.
– Уже в 1996-му ваша збірна доходила до півфіналу ЧС. Але це ж був час тотального безгрошів’я в Україні. Як тоді організовувався побут команди?
– Пам’ятаю, що треба було пройти кваліфікацію на Мундіаль. Вона проходила в різних країнах і стосувалась не лише ЧС, а й першого ЧЄ. Він проходив на початку 1996-го в Іспанії й називався пробним чемпіонатом Європи.
Збірна України з футзалу у 1996 році, фото: АФУ
Кваліфікація проходила в Італії. Ми оформили документи й готові були виїздити на змагання, але от вирушати не було чим. Проблему вирішили так: кількома роками раніше я працював головним тренером у ФК Суднобудівник (Миколаїв). Один із керівників був моїм другом. І він виділив автобус.
Форму отримали по дорозі, в одній з фірм у Європі. За неї домовився колишній викладач з моєї кафедри Андрій Головаш. Він у той час уже жив в Європі, тож допоміг. Сказав людям, що це збірна України, яка їде на відбіркові матчі. Для реклами нам видали повний комплект форми.
Щось подібне було і в Італії. Коли ми приїхали, то представники місцевої федерації футболу сказали, що наш автобус справив на них страшне враження. Говорили: «Та йому уже кілька десятиліть. Він нам усе місто закоптить». Видали інший, аби ми їздили нормально, як і інші команди. От із таких дрібниць починалось.
«В 2001 році не було VAR, а міжнародній федерації збірна Іспанії була дорожчою»
– Але, попри це, команда грала добре…
– Так. Ми розвивались і вже тоді посіли другу сходинку, слідом за Італійцями. Це допомогло пройти на зимовий ЧЄ, де в матчі за п’яте місце здолали Нідерланди (3:2). В ті часи здобули дуже багатий досвід.
– Яким вам запам’ятався дебютний ЧС?
– Пригадую, що уже в Іспанії (на ЧС-1996) 16 команд ділилось на чотири групи, а після першого групового етапу грало наступний. В наступний раунд проходило по дві команди з групи. У підсумку вони формували півфінальну четвірку.
Коли проходив другий груповий етап, нам протистояли бразильці (2:2). В попередньому матчі проти Нідерландів (4:4) мене несправедливо вилучили. Ми протестували, але це не допомогло. Тож командою керував мій син (Сергій Лисенчук), який тоді був керівником делегації та тренером.
Він був на місці тренера, а я розташувався на протилежній трибуні. Зробили так, бо розробили комплекс жестів для спілкування. В підсумку, він та команда впорались і ми змогли пройти в півфінал (окрім цього матчу під час другого групового етапу збірна України здолала Уругвай – 5:3). На жаль, далі поступились Іспанії (1:4) та Росії (2:3).
Потім кілька років зустрічали фанати й казали, що в ті дні в жоден пивний зал потрапити було неможливо. Всі хотіли побачити вирішальні матчі. Потім почали відкриватись секції саме з міні-футболу й дуже багато дітей почало потрапляти у спорт саме після них.
– На континентальній першості вершина збірної України – «срібло». Могло бути на Євро-2001 з міні-футболу краще?
– В 2001 році не було VAR. Тоді у фіналі ми грали з Іспанією (1:2) й після основного часу мали із ними паритет. В овертаймі м’яч вийшов на кутовий і воротар нашої збірної почав розставляти захист. Але гравець Іспанії вирішив не подавати м’яч за правилами. Він просто перекотив його в поле та пхнув у до наших воріт. Вони забили, гол зарахували. Напевно, міжнародній федерації іспанська команда була дорожчою. Тоді гра проходила із правилом «золотого голу», тож і можливості відігратись у нас не було.
«В Одесі була команда Локомотив, куди тренер Валерій Водян запросив гравців Чорноморця»
– До речі, а як вдавалось запрошувати спортсменів з великого футболу у міні-футбол?
– Уже у той час в Одесі була хороша команда Локомотив, куди тренер Валерій Іванович Водян запросив з Чорноморця Сергія Коридзе, Олега Безуглого та Георгія Мельникова, які грали в дублі. Він говорив, що у футзалі вони можуть розкритись. Як у воду дивився. Вони таки доросли до заслужених майстрів спорту, яких отримали після здобутого в Італії срібла ЧЄ-2001.
Геннадій Лисенчук, фото: УАФ
За певний час, хоч і не завжди, футболісти потрапляли до нас уже з ДЮСШ. Ще одним прикладом переходу з футболу в футзал може бути Юрій Миргородський з яким у 1982 році я закінчував кар’єру. Тоді ми грали за дубль дніпрян, а коли я став тренером збірної з міні-футболу – запросив його у свою збірну.
– А які тоді в українських футзалістів були фінансові умови?
– Це були скромні, маленькі зарплати. Про преміальні не говорили, хоча й знаходили можливість для цього. Залучали когось зі спонсорів і ті перед матчем оголошували, що сьогодні буде додаткова фінансова винагорода. Річ у тім, що були хлопці, які не потрапляли в основний склад команд великого футболу.
Я впевнений, що сьогодні з цим легше. Але мотивація повинна виходити саме від бажання показати себе і я впевнений, що вона є. Ажіотаж вже піднятий, усі бачать, як у час повномасштабної війни успішно грає збірна України.
Не сумніваюся, якщо ми успішно зіграємо, винагорода буде гідною: після цього футболістів вітатиме президент України, а президент АФУ Сергій Владико знайде можливість і для хорошого нагородження, і для премій.
«Журналіст запитав: «За що ви покарали Косенка?»
– Окремою темою є особистість нинішнього головного тренера збірної України Олександра Косенка, який у 1996-му разом із вами був 1/2 ЧС. Яким він був футзалістом?
– Легкий, вибуховий, міг зіграти на будь-якій позиції. Потрібно налагодити гру ззаду – робить. Вийти вперед – так. Мав прекрасні пас і удар.
– А чим пан Олександр запам’ятався в людському плані?
– Він дуже хороша людина і дисциплінований гравець. Пам’ятаю, що, бувало, зробиш йому якесь зауваження, а він: «Геннадію Анатолійовичу, я зрозумів. Більше такого не повториться». Згадую як під час ЧС-2004 грали із Аргентиною (0:0 у другому груповому раунді) і він в кінці матчу влучив у поперечку. Якби попав, можливо, б тоді теж потрапили у фінал
Яскравим спогадом про Олександра є епізод з приземленням в аеропорті після здобуття срібних медалей Євро-2001. На летовищі нас зустрічала велика кількість журналістів. Один з ваших колег підходить і запитує, за що я покарав Косенка. Я відповідаю, що не карав його ні за що. Тоді журналіст запитує: «А чому ж він несе сітку з м’ячами?». Довелось пояснювати, що так заведено – хто черговий, той і носить сьогодні. І це показово. Косенко був провідним гравцем. Міг би сказати: «Та є ж останній запасний. Хай несе». Але ні, це не в його стилі.