«Медаль Олімпіади дійсно починає облізати»: Ірина Геращенко – про сезон, ОІ-2024, медалі та секрети краси

Ірина Геращенко – українська легкоатлетка, яка виступає у стрибках у висоту. Цьогоріч Ірина виграла бронзову медаль на Олімпійських Іграх у Парижі, а після цього стала третьою вже на етапі Діамантової Ліги. Хоча початок сезону 29-річна легкоатлетка пропустила через травму.

В інтерв’ю сайту Sport-express.ua, яке відбулося на Sport&Business Club у Києві, Ірина Геращенко розповіла про свої враження від сезону, відновлення від травми, Олімпійські Ігри та секрети власної краси.

«Почуваю себе максимально щасливою»

– Іра, для вас цей сезон вийшов дуже насиченим. Ви так довго йшли до медалей на Олімпіаді та Діамантовій Лізі і ось зараз, нарешті, прорвало. Як ви почуваєтеся на цьому фоні?

– Почуваю себе максимально щасливою, адже я дійсно реалізувала те, на що я була здатна. Можливо, я десь і могла показати кращі результати, але ми не фантазуємо, ми реалісти і працюємо в тому напрямку, в якому нам треба працювати. Я напрацювала на бронзові медалі і неймовірно щаслива з цього приводу. 

– В Токіо ви стрибнули на 198 сантиметрів і це був ваш особистий рекорд…

– Ні, у мене особистий рекорд – 200 сантиметрів. Цього сезону я вже стрибала на 195 см. А в Токіо тоді це був рекорд сезону. До цього я 199 сантиметрів стрибала у 2019 році. А в 2020 році я була без особистого.

Ірина Геращенко, фото: Getty Images

– Але в чому парадокс: у Токіо ви стрибнули на 198 і стали четвертою. А в Парижі для бронзи вистачило і 195…

– У мене так вийшло, що 195 сантиметрів – це висота, яку я брала і в Римі, і цього вистачило для бронзової медалі і в Парижі, просто там я виграла медаль за кількістю спроб. Насправді, я не можу сказати, що результати були занадто високими, але це такі змагання, які є найстресовішими для спортсмена. І от хто навчиться адаптуватися та контролювати цей момент, той буде з медаллю. 

Я дуже щаслива, що мені це вдалося зробити саме на відповідальних стартах. І від себе я робила все можливе, щоб гідно представити свою країну. 

Спочатку мені на чемпіонаті України потрібно було пройти відбір, адже у нас досить висока конкуренція, багато дівчат, хто може високо стрибати і змагатися на міжнародній арені. Тому я все робила для цього спочатку на всеукраїнському рівні, а потім вже на міжнародному. Етап за етапом, я ніколи не забігала наперед, але знала, у якому процесі я буду працювати і робила це. 

«Вдячна Ірині Пустовойт за те, що вона прийняла мене як доньку»

– Я читав вашу фразу, яку ви сказали в інтерв’ю Суспільному, що на початку року, коли у вас була травма, ви стояли за парканом, плакали та дивилися за змаганнями.

– Так, ви знаєте, я взагалі не дуже люблю бігати. Найбільша дистанція, яку я станом на сьогодні пробігла, це п’ять кілометрів. Але коли мені сказали: «Тобі не можна бігати і стрибати», я хотіла хоча б підтюпцем пробігтися, щоб згадати ці відчуття. І відчути себе спортсменом, а не просто людиною, яка займається фізкультурою і прокачує маленькі м’язи, зв’язки і т.д. 

Але! Ось цією маленькою кропіткою роботою я дійсно укріпила себе до того, щоб зайти у підготовчий сезон і виконувати силову роботу. У мене травма сталася на зборі у Португалії, я була навантажена. Потім я чотири місяці повноцінно не тренувалася, можливо, трохи менше. І ось коли ми приїхали на збір, ми зробили ті самі вправи і у мене сила не впала. Усі три місяці я просто прокачувала маленькі м'язи. І це дозволило мені пересвідчитися, що я йду правильним шляхом. Не лягла на дивані лежати, а щось робила, рухалася. 

Я ходила в басейн, хоча взагалі не люблю плавати. Я як-небудь плаваю, хоча не отримую від цього задоволення. Я ходила на групові заняття, на пілатес. Займалася чимось, щоб укріпити себе, щоб привести себе в хорошу форму до змагального сезону. Я дуже щаслива, що моя тренерка, Ірина Пустовойт, мене у цьому підтримувала. Вона мене вела через цей шлях, також вперше зіштовхнувшись із такою травмою. Вела, фактично, наосліп, взявши мене за руку.

Ірина Геращенко, фото: Reuters

– А ви з нею все життя разом, правда?

– Так, все життя. Я дуже їй вдячна за те, що вона мені присвятила своє життя. Бо її дуже часто не буває вдома, її чоловік постійно сам вдома з котом (так само, як і мій вдома з котом та собакою). І за це їй та її родині я дуже вдячна. Вони мене прийняли як доньку, як і Юлю Левченко. Ми одна велика спортивна родина.

«Медаль ОІ-2024 дійсно починає облізати»

– Багато спортсменів у Парижі жалілися на їжу, зокрема, Сімона Байлз. Як вона вам?

– Висотниці багато їжі взагалі не потрібно. У мене було дуже багато смачного, чого я навіть не скуштувала, бо не можна було це робити до змагань. А після змагань вже не було часу. Тому мені вистачало всього. Завжди було повно і салатів, і м’яса, і складних вуглеводів. Особисто я не чула, щоб хтось жалівся на харчування на Олімпійських Іграх. 

– Чи правда, що олімпійські нагороди цьогоріч не дуже якісні і з часом починають облізати? 

– Вони дійсно починають облізати, але це через те, що мідь починає оцинковуватися. Словом, там ідуть хімічні процеси, які мені складно описати, хоча по хімії у мене було 10-11. Але я нічого не пам’ятаю з того часу (сміється, – прим. Д.В.). 

– Назвіть п’ять секретів вашої краси?

– Віра в те, що ти красива. Друге, це доглядові моменти, про які знає кожна дівчина. Треба продовжувати це робити, навіть коли дуже ліньки і хочеться спати. Потрібно брати себе в руки і зробити все для своєї краси на наступний день. 

Потім, турбота коханого. Бо вона окриляє і додає блиску очам. Займатися улюбленою справою. І завжди позитивно мислити.