Що таке спортивне орієнтування? Пояснює збірниця України Олена Бабич, яка готується до чемпіонату та Кубка світу
На жаль, в Україні мало хто знає про цей вид спорту, навіть попри те, що у 2007 році Київ приймав чемпіонат світу зі спортивного орієнтування, а наші спортсмени постійно представляють Україну на Всесвітніх іграх. Однією з учасниць останніх Ігор у Бірмінгемі є й Олена Бабич, яка в ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua розповіла про своє захоплення та особливості цього виду спорту, а також про те, як це бути спортивним орієнтувальником в Україні.
До речі! У момент запису інтерв’ю Олена перебувала на зборі в Португалії. За її словами, це популярне місце, адже більшість орієнтувальників віддають перевагу тренуватися саме там у холодну пору року. А ще за цей час Олена встигла відібратися до складу збірної України на чемпіонат світу, який з 12 до 16 липня пройде в Шотландії, а також на етапи Кубка світу в Італії та Швейцарії.
«Орієнтувальники мають бути розумними»
Олена Бабич – про спортивне орієнтування та його особливості
– Як взагалі проходить підготовка орієнтувальника до змагань?
– Орієнтування поділяється на бігове і лижне. Відповідно, змагання з останнього проводять взимку, але я за ними не слідкую. Своєю чергою, літній сезон налічує п'ять основних міжнародних стартів, включаючи етапи Кубка світу і чемпіонати світу та Європи. Крім цього, у Швеції та Фінляндії, звідки родом орієнтування, є естафетні гонки, які збирають багато учасників. Загалом увесь сезон триває близько шести місяців, але влітку він найбільш насичений.
Зазвичай у міжсезоння я приділяю час швидкісним тренуванням, щоб пробігти три кілометри за десять хвилин і тридцять секунд, які є обов’язковим нормативом для збірної команди України. А навесні вже практикую роботу з картою та виїжджаю на збори.
– Яка різниця між орієнтуванням в лісі та місті?
– Взагалі орієнтування зародилося в лісі. Коли у 2007 році Київ приймав чемпіонат світу, то кваліфікаційні забіги спринтерської дистанції проводилися в Голосіївському парку, а фінал – у ботанічному саду. Тоді це ще було мало схоже на місто.
Далі у мене була тривала перерва у змаганнях з орієнтування, і коли я повернулася, то багато спринтів почали проводити в місті. Загалом зараз виділяють лісове орієнтування, яке називають просто орієнтування, і спринтерське, або міське. Навіть було трохи дивно і незвично, коли спринтерські змагання у Чехії проводилися в околицях фортеці, де було багато сходів і схилів, а міські пейзажі – майже відсутні.
– Тобто чемпіонат світу включає як міське, так і лісове орієнтування. Чи все таки це два окремих турніри?
– Раніше це був один чемпіонат, програма якого була дуже довга, бо були кваліфікаційні й фінальні забіги на всі дистанції: довгу, середню і спринт. Зазвичай, спортсмени біжать усі дистанції, але це було фізично важко, бо часу на відновлення не вистачало. З 2019 року орієнтування розділили на лісове і спринтерське. Тоді ж пройшов лісовий чемпіонат світу та спринтерський чемпіонат Європи. У 2020 році мало б бути навпаки, але через пандемію змагання перенесли на 2021 рік, і щоб не було великої перерви у спринтерів, ліс і місто знову об’єднали в один чемпіонат. Лише у 2022 році відбувся перший чемпіонат світу з міського орієнтування.
Олена Бабич, фото: Instagram
– Можеш розповісти детальніше у чому особливості лісового і міського орієнтування. І чи спортсмени їх поєднують?
– Я б сказала, що топові орієнтувальники вміють гарно робити і ліс, і місто. Але є ті, які спеціалізуються на чомусь одному, наприклад, бельгійський орієнтувальник Янніс Міхельс, який має набагато кращі результати у спринті.
Мені теж більше подобаються спринти. Вони краще вдаються, бо легше порозумітися з картою та й орієнтування в місті є відносно простішим, але, звичайно ж, має свої нюанси. Бувають складні карти та місцевості, де потрібно знайти шлях і швидко його реалізувати, при цьому не припуститися грубих помилок.
В основному, я бігала спринти, а ліс – лише на чемпіонатах України, бо там сильно не перебираєш дистанціями, що є, те й біжиш. Я не бігала ліс за збірну України, але минулого року, спринти мене не мотивували, і я поставила собі за ціль відібратися й взяти участь у чемпіонаті світу на лісових дистанціях. З чим я цілком впоралася, тому тепер мені подобається і ліс, і місто, але, якщо говорити про амбіції зайняти високі позиції, то для мене це однозначно спринт.
– Спринт в орієнтуванні це скільки?
– Однією зі специфік орієнтування є те, що відстані міряються не кілометрами, а очікуваним часом переможця, тому спринти зазвичай тривають близько 12 хвилин. А довга вже займає півтори години.
Наразі спринт проводять в місті, інколи його проводять у парку, але там має бути гарна пробіжність і видимість, щоб можна було стати в кросівках і шортах та побігти. Адже у ліс з колючками ти просто так уже не зайдеш.
– За скільки хвилин до старту можна ознайомитися з картою?
– Лише після стартового пострілу. За пару хвилин до старту ми беремо «легенди» – це безпосередній опис того, де саме знаходиться контрольний пункт, наприклад, з південного боку від каменю. Заздалегідь ти маєш прочитати легенду, вона не дає повного уявлення про дистанцію, але якісь деталі з цього можна витягнути.
– Якими фізичними та моральними якостями має володіти орієнтувальник?
– Кажуть, що орієнтувальники мають бути розумними, оскільки ти постійно приймаєш рішення і повинен робити це швидко, особливо на спринті. Фізичні якості залежать від того, що саме ти бігаєш: наприклад, якщо довгу дистанцію, то звичайно потрібна витривалість. Для спринту ж необхідна вибухова швидкість, щоб уміти бігти швидко. Також важливо, адаптовуватися під різний рельєф та бути готовим «пробиратися» крізь хащі.
Ще є багато нюансів з технічного боку: правильно взаємодіяти з компасом, мати контакт з картою, а також читати і розуміти рельєф. Останнє мені важко дається, але це все індивідуально.
«Перед чемпіонатом світу не вірила, що зможу потрапити у команду, але я таки відібралася до збірної»
Олена Бабич – про великі міжнародні змагання, а також проблеми з фінансуванням
– У тебе на сторінці в Instagram написано, що твоя головна сила – це мріяти. Розкажи, як працює ця сила?
– Я не знаю, але коли я чогось дуже сильно хочу, то вірю що щось станеться і все складеться так, як мені треба. Якщо ти не боїшся і пробуєш, то щось із цього обов‘язково вийде.
Наприклад, я мріяла про медаль спринтерського чемпіонату. Медалі немає, але шлях був дуже цікавий. У мене з’явилася купа нових друзів, а ще я навчилася водити автомобіль, щоб їздити на збори. І мені це подобається! Ба більше, перед минулим чемпіонатом світу у Швейцарії я теж не вірила, що зможу потрапити у команду, оскільки там і логістично, і фінансово не виходило, але я дуже хотіла і таки відібралася до збірної.
Олена Бабич, фото: Instagram
– До речі, а як ти оцінюєш виступ на минулорічному чемпіонаті світу?
– Почнемо спочатку: у перший день була кваліфікація середньої дистанції, яка взагалі мені не подобається, бо там треба бути більш технічним, ніж швидким. Також там була місцевість, яка на зборах давалася мені дуже важко. Але я зробила лише одну помилку першому контрольному пункті (кп), тому подолала кваліфікацію і потрапила до фіналу, чому дуже здивувалася. Тому для середньої дистанції задача була виконана.
Потім був старт на довгій дистанції. Вона мені подобається, бо це витривалість і хочу вірити, що коли всі втомлюються я ще можу бігти і думати при цьому. Але там теж у мене були помилки, і все ж таки хотілося виступити краще. До того ж, траса зовсім не була схожа на ту, що ми бігали на тестових змаганнях. Я готувалася до іншого, але кого то хвилює.
– А розкажи про Всесвітні ігри. Їх якось можна порівняти з чемпіонатами світу чи Європи?
– Я думаю, що ні, бо там інші критерії відбору, учасників менше і потрапити туди важче. Для деяких країн, наприклад України, Всесвітні ігри – дуже важливі, оскільки від цього залежить фінансування, а для деяких – ні.
По-друге, орієнтування – це ж одна з дисциплін Всесвітніх ігор, тому ми прив’язані до локації, де все відбувається. Наприклад, останні Ігри проходили у США, де орієнтування не дуже розвинено. Відповідно там були простіші карти і дистанції, ніж зазвичай на чемпіонатах світу та Європи, де організатори шукають щось цікаве.
Ну і це геть інша атмосфера, бо величезні змагання та велика кількість учасників з усіх видів спорту. Ще мені сподобалося, що всі орієнтувальники трималися разом, ходили вболівати і дивитися якісь види спорту. До того ж, це єдиний старт, який нам оплачують. Навіть дали добові й форму, щоб ходити у селищі, але виступали ми все одно у своїй.
Олена Бабич, фото: Instagram
– Чому відсутнє фінансування, тому що неолімпійський вид спорту?
– Власне, і через це також. За рахунок того, що вид спорту входить до програми Всесвітніх ігор і ми здобуваємо ліцензії, то для Україні орієнтування поки що залишається пріоритетним видом спорту і отримує незначне фінансування, але його мало.
На збори і на інші змагання ми, в основному, їздимо за свої кошти, тобто коли в легкій атлетиці тобі все оплачують, ще й дають форму, то в орієнтуванні з цим немає нічого спільного.
«У школі була дівчина, в якої орієнтування добре виходило, тому мене разом з нею, щоб їй було не сумно, відправили у секцію»
Олена Бабич – про початок та продовження кар‘єри орієнтувальниці
– А як ти почала займатися орієнтуванням?
– Я б сказала, що випадково. На шкільних уроках фізкультури всі знали, що я швидко бігаю. Якось у нас були шкільні змагання з орієнтування і там була естафета. Так вийшло, що якась дівчина захворіла, але треба було обов’язково виступи, тому вирішили взяти мене.
Я мало що пам’ятаю з тих перших стартів, але у школі була дівчина, в якої орієнтування добре виходило, тому мене разом з цією дівчиною, щоб їй було не сумно, відправили у секцію. Ось так у сьомому класі почалося моє життя в орієнтування.
– Також ти говорила, що якийсь час не займалася орієнтуванням?
– В орієнтуванні є вікові групи: юнаки та юніори, а потім з 21-річного віку ти переходиш в еліту. Ну, я й вирішила, що для еліти не готова, бо, щоб гарно бігати, потрібно багато їздити на збори. Адже тобі потрібно постійно міняти карти, тому що ти до них звикаєш. А збори – це дорого, тому вирішила що з орієнтуванням – досить, і почала бігати марафони.
Близько чотирьох років я бігала, а потім побачила новину про студентський чемпіонат світу з орієнтування. Ба більше, обіцяли, що його добре профінансують. Я вирішила взяти участь, бо мені сподобалася концепція, що змагання проходитимуть в Угорщині, де був мій юнацький чемпіонат Європи. Я думала зробити таке коло: в Угорщині почала, в Угорщині й закінчу.
Коли готувалася і вже відзмагалася на чемпіонаті світу, то всі почали казати, що це лише початок і потрібно продовжувати. На той момент у мене вже була робота, а не стипендія, тому мала можливість їздити на збори і змагання. Так і продовжую йти до своєї мрії.
Олена Бабич, фото: Instagram
– Ким ти працюєш, якщо не секрет?
– Зараз я працюю в логістиці, але не з перевезеннями, а з управлінням товарних запасів, щоб розуміти, скільки товару потрібно замовляти. У моїй трудовій книзі написано, що я менеджер, але мені хочеться вірити, що я дата-аналітик. Моя спеціальність – це економічна кібернетика і я вважаю, що працюю за фахом, адже ця сфера доволі широка і вона мені подобається.
– Тобі легко поєднувати роботу з орієнтуванням?
– Я б не сказала, що це важко, оскільки це питання пріоритету. До цього року основною моєю ціллю був спорт. Мені хотілося себе реалізувати саме та, але останні два роки були дуже важкі і я не отримувала того результату, якого хотіла. Я ходила й виконувала свою роботу, але як професіонал у цій галузі – не розвивалася. Цього року я змістила пріоритет саме на роботу, навіть відвідую навчальні курси. Спортом звісно продовжую займатися. Можливо, більш активно ввімкнуся наступного року, бо там є дуже цікавий старт – чемпіонат Європи у Бельгії. Мені дуже подобається бігати орієнтування у цій країні.