«Я грівся у променях слави Усика та Ломаченка»: відверте інтерв’ю Олександра Гвоздика

Нещодавно на нашому сайті Sport-Express.ua виходили ексклюзивні інтерв’ю Олександра Гвоздика (21-2, 17 КО) про спортивні плани та головні теми в українському та світовому боксі. Сьогодні ж перед вами велика розмова із зіркою безпосередньо про його дивовижну кар’єру та головні події у житті.

Як стартувала кар’єра Гвоздика? «Записався у секцію й нічого не сказав батькам, вони почали розривати на шматки: «Будеш дебілом! Відіб’ють увесь мозок!»

– Олександре, як розпочався ваш спортивний шлях?

– Мій батько трохи займався боксом, але мене це взагалі не цікавило. У 10 років я подивився стрічку «Кікбоксер», головну роль у якому зіграв Жан-Клод Ван Дам, й тоді мене привабили східні види єдиноборств. Їхній тренувальний підхід, коли вони пальцями робили дірки у деревах, здався крутим.

В один день друг, який записався у секцію кікбоксингу, запросив мене із собою. Чітко пам’ятаю, було це 23 вересня 1997 року. Я поїхав на стадіон «Металіст», записався у секцію й заплатив десять гривень за місяць.

Вдома я про це взагалі нічого не сказав. Коли вони дізналися, то трапився величезний скандал. Батька не було, а мати, бабуся й дідусь почали розривати мене на шматки: «Ти що?! Будеш дебілом! Відіб’ють увесь мозок!». На друге тренування мене просто не пустили. Я вдома зробив істерику. Були сльози, соплі...

Олександр Гвоздик. Фото: Getty Images

– У кікбоксингу в підсумку розчарувалися?

– Я думав, що буде як у кіно. Пройшов декілька перших тренувань, де давали базу, а потім настав час бойової практики, у якій не брав участь, але мав можливість постежити.

Побачив, що усе взагалі не так, як я собі уявляв. Відверто кажучи, мені не дуже сподобалося. Очікував побачити щось типу Брюса Лі та Джекі Чана, а це був начебто бокс, але трохи додали роботу ногами.

Мій перший тренер Володченко Олександр Анатолійович мав боксерську базу. Ми мали по три тренування на тиждень: два з них – бокс й на одному додавали ноги. Він завжди казав: «Тренуйте руки, вивчайте боксерську техніку, а ноги увімкнуться й проблем не буде».

– Як вирішили, що будете займатися боксом?

– Через пару місяців, коли подивився бойову практику у боксі. Мені сподобалося набагато більше.

При цьому, аби набиратися досвіду, я десь до 2007 року паралельно з боксом проводив бої по кіку, наприклад, серед ВНЗ на рівні області та України. Я ж в «інфізі» навчався, тому за успішні виступи робили гарні знижки.

– Хто були вашими кумирами у боксі в дитинстві?

– Тоді ми мали відеомагнітофон, що вважалось привілеєм. Я пам’ятаю, в тата була касета з найкращими нокаутами Майка Тайсона. Я дивився й мені дуже подобалося.

Також раз на тиждень була передача «Валентин Щербачов представляє», де постійно показували бої братів Кличків. Вони також дуже мотивували мене, хоча й лише починали свій шлях у Німеччині.

– Хто більш крутий: праймовий Тайсон чи брати Клички?

– Ну, це провокативне питання. Знаєте, якби вони побоксували, то ми б дізналися, хто краще.

Звичайно, якщо говорити про внесок у світовий бокс, то це Тайсон. Його знають усі й в усьому світі. Кличків, мабуть, не так. Не хочу принизити їхні досягнення, але Тайсон – є Тайсон. Візитна картка боксу.

Брати Клички. Фото: Facebook

Чи був хуліганом у дитинстві? «Хлопця, начебто, повезли до лікарні, де діагностували перелом носа та струс мозку»

– Чи були ви хуліганом у школі?

– Ну, так. Це було. Мав бажання якось самоствердитися та домінувати, скажімо так. Особисто я не відчував потреби когось ображати чи ще щось, але іноді це траплялося. Зараз мої діти навчаються у США й тут взагалі такого немає, а у мої шкільні роки це було престижно. Коли ти, начебто, сильний та серйозний.

– До скандальних історій потрапляли?

– У дев’ятому класі я займався вже роки чотири й міг вдарити, хоча сам був маленьким, десь 48 кілограмів. Тоді стався випадок, через який майже перестав битися до 11 класу, хоча раніше це відбувалося ледве кожен тиждень.

Одного разу я прийшов на фізкультуру й побачив нового хлопця з паралельного класу, з яким в нас спільно проходили уроки. Помітив, що він почав дивитися на мене з викликом. Можливо, йому сказали, що я можу побитися. Підійшов до нього: «Що таке?». Після школи домовилися зустрітися.

Чомусь ця новина обійшла усіх, й коли ми вийшли, мені здається, зібралося людей 50, а може й 100. Звичайно, цей мейнівент помітив хтось з вчителів й одразу зателефонували у тоді ще міліцію.

– Як бій пройшов?

– Мені завжди було важче з хлопцями, які лізли боротися, а цей чомусь спробував зі мною боксувати. Я йому декілька разів зарядив з правої прямо у носа й, здається, зламав його, адже дуже сильно побігла кров. У цей момент приїхала міліція, усі глядачі розбіглися, а ми залишилися стояти.

Йому варто віддати належне, адже на усі питання він відповів: «Я впав та вдарився об дерево». Ми потисли руки й усе проговорили, але виявилося, що його батько також працював десь у міліції, й вони вирішили цю ситуацію просто так не відпускати.

Почалися погрози поставити на облік... Хлопця, начебто, повезли до лікарні, де діагностували перелом носа та струс мозку. Його батько знав, як це робити, й влаштував цей кіпіш та лайно. Аби закрити питання, довелося навіть віддати мій комп’ютер.

– Чи часто у Харкові билися район на район?

– Одного разу, років у 12, я чітко пам’ятаю, що пішов битися район на район. Навпроти стала банда людей у 30, й наші старші хлопці, через яких розпочався конфлікт, одразу всралися й стали ласкавими й лагідними. Стало зрозуміло, що протистояння не буде.

У підсумку бився один я з їхнім хлопцем. Набив йому непогану ґулю, потім ми зчепилися, завалилися на землю й в одну мить вирішив здатися, адже зрозумів, що шансів в мене немає.

– У боях за участі ультрас Металіста колись участь брали?

– Одного разу я потрапив на їхнє тренування. Знайомі, які займалися у нас в залі, сказали: «Погнали, усі будуть в шоці!». Це ще й після Олімпіади відбулося.

Там усе проходило культурно – 15 на 15 у рукавицях, шоломах та капах. Весело. Звичайно, це сильно відрізняється від того, що відбувається у рингу. Вміння бити допомагає, але якщо ти думаєш, що будеш там рокстар – взагалі ні.

– У якому віці алкоголь вперше спробували?

– Років у дев’ять. Можливо, то був гарний досвід, аби зрозуміти, що алкоголь – це не моє. Зараз взагалі не вживаю. Максимум десь у компанії випити келих. Можна перерахувати на пальцях скільки разів у житті я це робив. Не через якісь проблеми або страх нашкодити своєму здоров’ю. Мені просто не подобається цей стан.

Я бачив п’яних людей, й що вони не дуже себе контролюють та мають проблеми з координацією. Стало дуже цікаво.

Олександр Гвоздик. Фото: Instagram

Я гуляв з на два-три роки старшими хлопцями, і якось ми святкували день народження мого друга. Перебували у середині приватного будинку, а батьки святкували на дворі. Ну, й на слабо, усі ж круті, випив спочатку келих вина, а потім чарку горілки. В мене закрутилося в очах, потім, звичайно, усе це з мене вийшло, і я пішов спати.

Як оцінює свою бронзу на Олімпіаді-2012? «Мені здається, що я був кращим у півфіналі»

– Ким ви встигли попрацювати до того, як бокс почав приносити гроші?

– У 2007 році я працював охоронцем у харківських нічних клубах Болеро та Пафос. Тоді моя вже дружина завагітніла першим сином.

До цього мав лише шабашки: десь постояти подивитися за порядком, пробити білети на футбольні матчі Металіста, але це багато грошей не приносило. Оскільки відчув відповідальність, вирішив бокс поки залишити. В батьків не було можливості оплачувати усі мої потреби.

– То Україна ледве не втратила перспективного боксера?

– Ну, спочатку я думав, що працюватиму в клубі. Однак через декілька місяців звик до режиму й вдень відновив тренування у залі.

– Чи не відчували ви себе у тіні Олександра Усика та Василя Ломаченка в збірній України 2012 року?

– Не вважав, що в тіні. Мені здавалося, я гріюся у променях їхньої слави й також це якось капіталізую.

Зараз у світі українського боксу в мене є зірковий статус, але якщо казати відверто, то в цьому існує частина заслуги Василя та Сашка. Не думаю, що особисто про мене ходило б так багато розмов, якби я був просто самостійною одиницею. Однак у нашому житті трапилися Олімпіада та WSB, де ми були командою. Мені здається, що це вплинуло на мене лише позитивно.

– У півфіналі Олімпіади ви рішенням суддів поступилися Адільбеку Ніязимбетову, набравши з ним однакову кількість очок, й були змушені задовольнитися бронзою. Наскільки справедливим вважаєте такий підсумок?

– Ну, результат – є результат. Що тут сказати? Так сталося. Однак я вважаю, що принаймні не програв бій. Це не лише моя думка. Не можу сказати, що якось там неймовірно домінував. Мені здається, що я був кращим у поєдинку.

– Чи був період виступів у складі Українських отаманів у рамках WSB найщасливішим у вашому житті?

– Я поки вмирати не збираюся. Це було круто, але мені подобається усе моє життя. У будь-які періоди є прикольні моменти та труднощі.

Взагалі у форматі WSB команда ставала більш дружньою, адже від результату партнера залежав твій успіх. Мені здається, ніхто та ніколи так щиро не вболівав одне за одного. Так, на Олімпіаду ми також їхали командою, але це все ж індивідуальна першість. Коли в тебе є медаль, а у твого колеги – немає, то це одразу тебе підвищує.

Чи відчуває провину за важкі травми, яких завдав Стівенсону? «Він із задоволенням зробив би зі мною те саме»

– На старті професійної кар’єри, як відомо, між промоутерським компаніями K2 Promotions та Top Rank ви зробили вибір на користь останньої. Чому?

– Ми спілкувалися з Олександром Красюком, але у Top Rank запропонували кращі умови. Самі цифри на початку були приблизно однаковими, але розуміємо, що у США професійний бокс розвинений набагато краще.

Плюс тоді з Top Rank вже підписав контракт й Ломаченко, який встиг провести один бій. Тобто це не був для мене кіт у мішку та щось невідоме. Ми поспілкувалися, і я про усе розпитав. Потім приїхав у США, поговорив з Бобом Арумом й вони дали контракт.

– Ваш колишній тренер Тедді Атлас – геній чи просто хороший актор?

– Ну, мені здається, що друге. Однак, якщо гарний актор, то з Оскаром – це 100%.

Можливо, це просто мій досвід. Дуже багато якоїсь магії, скажімо так, та психологічних трюків. У певну мить це спрацювало, а потім, коли я вже звик, воно припинило діяти.

Олександр Усик та Адоніс Стівенсон. Фото: Premier Boxing Champions

– Перемога нокаутом в 11-му раунді над Адонісом Стівенсоном у бою за титул WBC в грудні 2018 року стала вершиною вашої кар'єри, але мала важкі наслідки для здоров’я суперника. Чи часто ви згадуєте той вечір, і чи було у вас почуття провини?

– До речі, це саме та ситуація, коли магія Атласа спрацювала.

Відверто кажучи, відчуття провини не мав взагалі ніякого. Вза-га-лі! Ну, чому воно в мене має бути? Він те саме намагався зробити зі мною і зробив би із задоволенням. Я не хотів його травмувати, а боксував за регламентом, не використовуючи жодних заборонених ударів.

В нього були якісь проблеми. Я що, про це знав? А якби в нього виразка відкрилася у шлунку під час бою через те, що він вагу ганяв. Це також була б моя провина? Я загадую цей поєдинок лише як щось світле та гарне у своїй кар’єрі.

Через що програв Бетербієву? «Атлас почав розповідати, як Алі у 12 років вставав, випивав 15 жовтків й кудись біг...»

– Наступною піковою точкою вашої кар’єри у жовтні 2019 року став програний технічним нокаутом у десятому раунді об’єднавчий бій за титули WBC та IBF проти Артура Бетербієва. Яким ви бачите переломний ключовий того протистояння?

– Мені здається, що неналежною була наша підготовка. Якось ми зробили ставку взагалі не на те. Необхідна фізична підготовка була відсутня. Я це почав помічати вже по ходу кемпу, й в нас з Тедді траплялися непорозуміння.

Ми мали боксувати проти великого напівважковаговика, який в аматорах взагалі бився у крузерах, а спарингпартнерів обрали з другої середньої категорії. Як я мав його стримувати? Тактичний план був прикольний, і я усе робив правильно. Однак ще у кемпі сказав, що не зможу виконувати його усі 12 раундів, адже не маю фізичних кондицій.

– Атлас вас не почув?

– Він почав розповідати, як Мухаммад Алі у 12 років вставав, випивав 15 жовтків й кудись біг... Якісь легендарній історії, що точно не відповідають дійсності. Вони могли б спрацювати, якби я у це повірив. Як ефект плацебо.

Не намагаюся скинути усю провину та Тедді. Взагалі ні. Я програв та не зміг. Проте мені здається, що можна було б зробити краще.

Тедді Атлас. Фото: Instagram

– Чи вплинула негативно ця поразка та подальший хід вашої кар’єри?

– Звичайно. Тупо через те, що ти втрачаєш позиції та у графі поразок замість нуля з’являється один. Це впливає на твої успіхи та гонорар.

З усім тим це досвід, який відкриває очі на боксерські реалії. Ти розумієш, що даний вид спорту є жорстким. Як фізично, так і з погляду бізнесу.

Як прийшло рішення піти зі спорту у 2020-му? «Гонорар за бій-повернення запропонували у 15 разів менший, аніж за Бетербієва»

– Після матчу з Бетербієвим ви оголосили про завершення професійної спортивної кар’єри та перехід у бізнес. Чому ухвалили таке рішення?

– Так збіглося. В мене тоді за рік було три чемпіонських поєдинки, і я заробив непогані гроші. А тут програв й гонорар за бій-повернення запропонували у 15 разів менший, аніж за Бетербієва.

Я все одно прийняв це й почав готуватися до камбеку на квітень або травень 2020 року. Вже у січні був у Нью-Йорку й ми з Тедді працювали над помилками у кемпі. І хоча він така людина, в якої є своя думка та неправильна, ми поспілкувалися й, здається, він почув мої претензії.

– То що пішло не так?

– Почалася корона. Скасовували івенти й усе закривалося. Зараз це здається як неймовірне шоу, що ми вчора дивилися у кіно. Усі сиділи вдома, ніхто нічого не робив, ходили у масках, локдауни... Почали ще й нагнітати, мовляв, у Нью-Йорку рефрижераторами вивозять трупи... Ну, ви пам’ятаєте, як це було. На сьогодні навіть смішно, а тоді здавалося чимось незрозумілим.

Тоді ніхто не знав, коли це завершиться й чи завершиться взагалі. Усі готувалися до апокаліпсиса. Я не істерив з усіма, але мої івенти також один за одним почали скасовувати. Увесь Лас-Вегас перебував під замком.

– Це для вас і стало тригером?

– Мені тоді було вже 34 роки, і я працював з букмекером, як амбасадор. Ти просто робиш декілька постів у місяць й отримуєш за це гроші. Нормальний варіант додаткового доходу.

Одного разу вони мені зателефонували та спитали: «А чи не хочеш ти стати нашим партнером? Нумо відкриємося у США». Я на погодився та вирішив подивитися, що буде.

Почав вдаватися у тему й спочатку усе круто вдавалося. Якоїсь миті зрозумів, що мені просто не вистачає часу, щоб поєднувати цю діяльність та тренування. Плюс, аби продовжувати роботу з букмекером, я не мав права залишатися чинним спортсменом. Вирішив оголосити про відхід зі боксу. При цьому залишав собі можливість повернутися, тому постійно тренувався.

– То чим завершилася історія?

– У США це зробити не вийшло – дуже дорого та складно. Вирішили розгорнути діяльність в Україні. Я отримав офіційну ліцензію, мені здається, одну з перших, бо тоді лише розпочали це контролювати. До цього усі працювали на «сірих» сайтах. Однак почалася війна, і на цьому усе завершилося.

Що стало останньою краплею у відносинах з Атласом? «Мені це лайно не сподобалося»

– Повернулися ви у бокс, як також відомо, потрапивши у табір легендарного Сауля Альвареса.

– Коли почалася повномасштабна війна, то в мене не було думки, що я одразу повернуся у бокс.

Десь у березні 2022 року мені зателефонували та запропонували допомогти йому зі спарингом. Я відповів, що не у формі. Все ж Альварес – це топрівень. Тоді він сам взяв слухавку та сказав: «Приходь. Ми ж будемо не перемагати одне одного, а вчитися». Добре, вирішив потренуватися для себе. Та ще й гроші платять. Круто! Чому ні?

– Як Атлас на це відреагував?

– Офіційно я ж з ним не прощався. Просто сказав йому, що завершую кар’єру. Тоді він спитав: «Ти хочеш позбутися мене таким чином, а потім повернутися?». Я дав зрозуміти, що просто планую займатися чимось іншим.

Поки в мене була пауза, в Тедді справи пішли у гору. Йому запропонували контракт, як коментатору, з’явився спонсор... Я зателефонував та повідомив, що отримав запрошення від Альвареса та збираюся з ним попрацювати.

Я відчув, він не сказав відверто, що в нього немає часу чи щось таке. Натомість почав говорити: «Алексе, ти не можеш туди йти! Викинь це з голови! Він на стероїдах та скалічить тебе!». Тобто гнув лінію, мовляв, хвилюється за мене й дбає. Мені це лайно не сподобалося, але я не сварився з ним й просто відповів: «Ок». Це була наша остання розмова взагалі.

– Ви так і не сказали йому напряму, що йдете?

– Просто я знаю, яка він людина. Тедді не спілкується з жодним боксером, з яким працював. Він непоганий, і наш період співпраці був по-своєму крутим. Однак ти з ним або найкращий друг, син та родич, або ніяк.

Написав йому: «Тедді, я знаю на усі 100%, що ти проігноруєш це повідомлення. Проте я втомився задовольняти чиїсь потреби, а не свої. Тому я все одно піду на спаринги. Знаю, як ти це сприймеш, тому вважаю, що це, мабуть, наша остання розмова». Він прочитав й, звичайно, не відповів.

– Що ви для себе взяли з досвіду роботи у таборі Альвареса?

– Він, безумовно, топ. Вражало його вміння захищатися та достатньо жорсткий удар панчера. Тим паче 175 фунтів – це не зовсім його вага. Вони ставилися до мене дуже круто та з повагою.

Його тренеру та менеджеру Едді Рейносо сподобалося, як я працював у спарингах, й він сказав: «В тебе ще багато пороху. Може подумаєш над тим, аби повернутися?».

Бенавідес – Гвоздик. Фото: Instagram

Які висновки зробив після бою з Бенавідесом? «Якщо ви знаєте як омолодитися, то порадьте»

– У червні минулого року ви дали конкурентний бій Девіду Бенавідесу, програвши лише за очками одноголосним рішенням суддів. При цьому склалося враження, що більшість фанатів дивилися на цей матч, як на протистояння нової епохи та тієї, що йде. А які особисто ви для себе зробили висновки після поєдинку?

– Висновок зробив, які й завжди: «Собаки гавкають, а караван продовжує йти». У боксі є золоте правило, що кожен робить стільки, скільки йому дозволяє суперник.

Якщо комусь здається, що Бенавідес не дуже атлетичний та дрібний хлопець, то, повірте, мені не так легко було проти нього у рингу, бо він дуже швидкий. Тут в мене немає до себе претензій з підготовки.

Кажуть, що я вже старий? Ну, ок. Я ж не можу омолодитися завтра. Якщо ви знаєте як, то порадьте. Насправді почуваюся дуже добре й з кожним наступним боєм усе більш комфортно. Відчуваю, що досі можу, є бойовою одиницею та ще заберу своє.

– Не любите слухати чужі думки з приводу себе?

– Якби я когось слухав, то ніколи б не був ні у США, і в боксі. Завжди роблю те, що вважаю потрібним для себе. Мене не дуже бентежить, хто там і що каже.

– Чи ціле ваше майно у Харкові?

– В мене у Харкові є квартира, де ми жили з дружиною, й старий приватний будинок, що дістався від бабусі. І в одну ніч прилетіло у нашу багатоповерхівку, моя квартира не постраждала, й у будинок навпроти бабусиної хати, що зараз знімають люди, – знесло дах, вилетіли ворота у гаражі, рами... Тобто сам будинок цілий, але нормально постраждав. Від міської ради фанерою заколотили вікна.

– Ви давно проживаєте у США. Ваші діти вже більше американці, аніж українці?

– Так, 100%. Один син взагалі тут народився, донці було вісім місяців, коли ми переїхали, а дорослому – п’ять років, зараз йому 17. Плюс ми проживаємо у такому консервативному американському районі, де дуже мало іммігрантів. Вони зі мною розмовляють лише англійською.

– Вони вже себе повністю зі США асоціюють?

– Ну, в старшого якісь спогади про Україну є. Інші, мабуть, можуть лише уявляти. Для них це щось екзотичне.

Бліц

– Чи погодилися б на реванш з Бетербієвим, якби вам запропонували?

– Так, 100%.

– Чи мали ви колись конкретну пропозицію провести бій з Дмитром Біволом?

– Ні, ніколи. Ми могли зустрітися лише у фіналі Універсіади 2013 року, але він знявся через травму.

– Хто сильніший: Бівол чи Бетербієв?

– Ну, за підсумками останнього поєдинку, мені здається, Бівол усе довів. Вважаю, що він виграв й перший бій (у жовтні 2024 року Бівол поступився Бетербієву за очками рішенням більшості суддів, а в лютому 2025-го взяв реванш аналогічним чином. Обидва поєдинки проходили за звання абсолюта напівважкої категорії, – прим. SE).

– Чи маєте ви зараз шанси проти цієї двійки?

– Шанси є завжди й в кожного.

– Заради яких прізвищ ви готові вийти у ринг хоч завтра?

– Ну, це ті самі Бетербієв та Бівол. Із задоволенням вийшов би на реванш з Бенавідесом.

– Якби не бокс, то ким би стали?

– Ой, це важко. Не знаю. Кимось став би. Мені здається, що я народився боксером.

– Чи товаришуєте ви з кимось із зірок шоубізнесу?

– Багатьох знаю. З перших на думку спадає ведучий Сергій Бриль – у нормальних відносинах. Через Тедді познайомився з американським актором Холтом МакКаллані. Він не прямо супервідомий, але знімається у багатьох великих стрічках, частіше у другорядних ролях.

***

Читайте по темі

• «Намагається бути кращим не тільки на рингу»: Хацкевич — про падел-дуелі з Усиком та рівень Шевченка і Реброва.
• «Джошуа переміг би Пола, тренуючись навіть у гаражі»: українець Миронець, що готував британця, розібрав бій.
• «Це мене пробрало»: найкраща спортсменка року Людмила Лузан – про Олімпійські ігри 2028 року та підтримку мера.