Анонс матчу за третє місце Україна – Франція ЧС-2024 із футзалу та вогняні мемуари Лисенчука: «Виграють – їх вітатиме Зеленський»

Аватар Олександр Щербатих Олександр Щербатих
6470
6 голосів
Анонс матчу за третє місце Україна – Франція ЧС-2024 із футзалу та вогняні мемуари Лисенчука: «Виграють – їх вітатиме Зеленський»
Збірна України і Геннадій Лисенчук, колаж: Sport-express.ua
Один із найуспішніших тренерів в історії збірної України з футзалу Геннадій Лисенчук дав ексклюзивне інтерв’ю сайту Sport-express.ua, у якому дав прогноз на гру проти Франції, згадав успіхи своєї команди на рубежі тисячоліть та розповів ще багато цікавого.

Днями легендарний український тренер Геннадій Лисенчук дав дуже амбітний прогноз нашому сайту на поєдинок півфіналу чемпіонату світу з футзалу Україна – Бразилія (2:3). Фахівець був недалеким від істини, тож тепер ми поговорили про те, те чого очікувати в матчі за бронзу. Але приділили окрему увагу шляху українського футзалу то свого місця у світу. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту Sport-express.ua експерт розповів про:

  • свої враження від гри з Бразилією та дав прогноз на матч проти Франції;
  • те, як зароджувався український футзал;
  • у яких умовах національна команда здобувала свої перемоги 90-х;
  • звідки в Україні з’явились перші топові футзалісти;
  • які фінансові умови були 30 років тому;
  • яким гравцем був керманич нинішньої збірної України Олександр Косенко. 

Чемпіонат світу з футзалу, півфінал

Україна – Франція

🌇Ташкент (Узбекистан). 🏟️ Стадіон «Humo Арена»

📆 6 жовтня, неділя. ⏰15.30

📺Пряма відеотрансляція: Megogo, Суспільне

«Команді Косенка необхідно вимотати суперника. Треба тримати високий темп гри»

– Геннадію, Анатолійовичу, ви були налаштовані на перемогу в півфінальному матчі. Яке зараз ваше враження від гри нашої збірної?

– Матч був цікавим. Все ж бразильці багаторазові чемпіони світу. Але ми могли перемогти і після перегляду їхнього мату в чвертьфіналі зустрічі я говорив, що нічого страшного в них немає. Виграти могли, якби не сталось ось цього шостого порушення правил у другому таймі (після п’яти командних фолів за тайм у футзалі кожен наступний тягне за собою вільний удар з 10 метрів – прим. О.Щ.).

Наших хлопців немає у чому звинуватити. Вони грали добре, старались. Але іноді десь і щастя вирішує, тому тепер найважливіше – здолати Францію у матчі за третє місце. Так, погано, що через травму втратили Петра Шотурму, однак мають перемогти.

Петро Шотурма, фото: АФУ

– До речі, що ви скажете про майбутнього суперника?

– Вони важко йшли по турніру, десь програвали, але у потрібний момент перемагали. Вважаю, що нам було б важче грати з Аргентиною. І не тому, що ми програли їм 1:7 на груповому етапі, хоча й це впливає, а швидше тому, що аргентинці легкі та швидкі на ногах. Вони грають у тому ж стилі, що й ми, а от французи навпаки. Вони високі та потужні, але поступаються нашим гравцям за всіма технічними елементами. Я думаю, що тренерський штаб дасть хлопцям потрібні настанови і вони впораються.

Додам, що у нас є ще одна перевага – додатковий день на відпочинок. 

В кінці турніру, коли вже віддано багато нервів та фізичних сил, цей третій день є просто знахідкою. Команді Олександра Косенка необхідно вимотати суперника. Можливо, робити зміни четвірок не раз на три-чотири хвилини, а раз на дві. Треба тримати високий темп гри. Єдине, якщо в грі з французами знову набереться п'ять фолів за тайм, то про це не потрібно забувати.

– А кого з футболістів зі стану суперника ви б могли виділити?

– В них є кілька людей, які нижчі зростом, худіші та швидші за інших. В першу чергу, Абдессамад Мохаммед. Також Сід Бельхадж, Гіріо, Менендес, Туре. Ось вони несуть небезпеку у діях з м'ячем. І саме їм треба приділити увагу.

«В Італії говорили: «Вашому автобусу уже кілька десятиліть. Він нам усе місто закоптить»

– Ви стояли біля витоків українського футзалу. Як усе починалось?

– Потрібно починати з того, що в 1993 році засновувалась Федерація міні-футболу України і мене вибрали її очільником. Згодом я підібрав штаб, з яким ми й вирішили – потрібно розпочинати свій національний чемпіонат та створювати національну збірну. 

Але в першу чергу вирішили провести Кубок України, який влаштовували тоді в столичному Палаці спорту. Я запросив футбольних функціонерів, однак на перший день матчів бажання йти у людей не спостерігалось. 

Згодом люди дізнались, що проходять цікаві матчі й уже другого дня майже увесь склад ФФУ сидів на трибуні. Змагання виграла команда кафедри футболу НУФВСУ, якою я тоді завідував. І майже одразу після цього ми почали національний чемпіонат. У той час я контактував з Міжнародною федерацією університетського спорту. Сказав, що ми створили збірну й хочемо брати участь у студентському ЧС.

У відповідь отримали запрошення на цей турнір, який мав проходити за рік на Кіпрі. Аби підготуватись, ми створювали різні збірні: першу, другу, студентські.

– А чому так багато?

– Треба було передивитись велику кількість спортсменів. Багато хто приходив з великого футболу, адже дитячих шкіл з міні-футболу ще не було.

Важливо було аби футзалісти набирались досвіду. Тому з тих пір ми грали чемпіонат України, а в перерві знаходили спонсорів та літали на турніри у Європу та Азію. Так і розвивались.

– Уже в 1996-му ваша збірна доходила до півфіналу ЧС. Але це ж був час тотального безгрошів’я в Україні. Як тоді організовувався побут команди?

– Пам’ятаю, що треба було пройти кваліфікацію на Мундіаль. Вона проходила в різних країнах і стосувалась не лише ЧС, а й першого ЧЄ. Він проходив на початку 1996-го в Іспанії й називався пробним чемпіонатом Європи.

Збірна України з футзалу у 1996 році, фото: АФУ

Кваліфікація проходила в Італії. Ми оформили документи й готові були виїздити на змагання, але от вирушати не було чим. Проблему вирішили так: кількома роками раніше я працював головним тренером у ФК Суднобудівник (Миколаїв). Один із керівників був моїм другом. І він виділив автобус.

Форму отримали по дорозі, в одній з фірм у Європі. За неї домовився колишній викладач з моєї кафедри Андрій Головаш. Він у той час уже жив в Європі, тож допоміг. Сказав людям, що це збірна України, яка їде на відбіркові матчі. Для реклами нам видали повний комплект форми.

Щось подібне було і в Італії. Коли ми приїхали, то представники місцевої федерації футболу сказали, що наш автобус справив на них страшне враження. Говорили: «Та йому уже кілька десятиліть. Він нам усе місто закоптить». Видали інший, аби ми їздили нормально, як і інші команди. От із таких дрібниць починалось. 

«В 2001 році не було VAR, а міжнародній федерації збірна Іспанії була дорожчою»

– Але, попри це, команда грала добре…

– Так. Ми розвивались і вже тоді посіли другу сходинку, слідом за Італійцями. Це допомогло пройти на зимовий ЧЄ, де в матчі за п’яте місце здолали Нідерланди (3:2). В ті часи здобули дуже багатий досвід.

– Яким вам запам’ятався дебютний ЧС?

– Пригадую, що уже в Іспанії (на ЧС-1996) 16 команд ділилось на чотири групи, а після першого групового етапу грало наступний. В наступний раунд проходило по дві команди з групи. У підсумку вони формували півфінальну четвірку.

Коли проходив другий груповий етап, нам протистояли бразильці (2:2). В попередньому матчі проти Нідерландів (4:4) мене несправедливо вилучили. Ми протестували, але це не допомогло. Тож командою керував мій син (Сергій Лисенчук), який тоді був керівником делегації та тренером. 

Він був на місці тренера, а я розташувався на протилежній трибуні. Зробили так, бо розробили комплекс жестів для спілкування. В підсумку, він та команда впорались і ми змогли пройти в півфінал (окрім цього матчу під час другого групового етапу збірна України здолала Уругвай – 5:3). На жаль, далі поступились Іспанії (1:4) та Росії (2:3). 

Потім кілька років зустрічали фанати й казали, що в ті дні в жоден пивний зал потрапити було неможливо. Всі хотіли побачити вирішальні матчі. Потім почали відкриватись секції саме з міні-футболу й дуже багато дітей почало потрапляти у спорт саме після них.

– На континентальній першості вершина збірної України – «срібло». Могло бути на Євро-2001 з міні-футболу краще?

– В 2001 році не було VAR. Тоді у фіналі ми грали з Іспанією (1:2) й після основного часу мали із ними паритет. В овертаймі м’яч вийшов на кутовий і воротар нашої збірної почав розставляти захист. Але гравець Іспанії вирішив не подавати м’яч за правилами. Він просто перекотив його в поле та пхнув у до наших воріт. Вони забили, гол зарахували. Напевно, міжнародній федерації іспанська команда була дорожчою. Тоді гра проходила із правилом «золотого голу», тож і можливості відігратись у нас не було.

«В Одесі була команда Локомотив, куди тренер Валерій Водян запросив гравців Чорноморця»

– До речі, а як вдавалось запрошувати спортсменів з великого футболу у міні-футбол?

– Уже у той час в Одесі була хороша команда Локомотив, куди тренер Валерій Іванович Водян запросив з Чорноморця Сергія Коридзе, Олега Безуглого та Георгія Мельникова, які грали в дублі. Він говорив, що у футзалі вони можуть розкритись. Як у воду дивився. Вони таки доросли до заслужених майстрів спорту, яких отримали після здобутого в Італії срібла ЧЄ-2001. 

Геннадій Лисенчук, фото: УАФ

За певний час, хоч і не завжди, футболісти потрапляли до нас уже з ДЮСШ. Ще одним прикладом переходу з футболу в футзал може бути Юрій Миргородський з яким у 1982 році я закінчував кар’єру. Тоді ми грали за дубль дніпрян, а коли я став тренером збірної з міні-футболу – запросив його у свою збірну. 

– А які тоді в українських футзалістів були фінансові умови?

– Це були скромні, маленькі зарплати. Про преміальні не говорили, хоча й знаходили можливість для цього. Залучали когось зі спонсорів і ті перед матчем оголошували, що сьогодні буде додаткова фінансова винагорода. Річ у тім, що були хлопці, які не потрапляли в основний склад команд великого футболу.

Я впевнений, що сьогодні з цим легше. Але мотивація повинна виходити саме від бажання показати себе і я впевнений, що вона є. Ажіотаж вже піднятий, усі бачать, як у час повномасштабної війни успішно грає збірна України. 

Не сумніваюся, якщо ми успішно зіграємо, винагорода буде гідною: після цього футболістів вітатиме президент України, а президент АФУ Сергій Владико знайде можливість і для хорошого нагородження, і для премій.

«Журналіст запитав: «За що ви покарали Косенка?»

– Окремою темою є особистість нинішнього головного тренера збірної України Олександра Косенка, який у 1996-му разом із вами був 1/2 ЧС. Яким він був футзалістом? 

– Легкий, вибуховий, міг зіграти на будь-якій позиції. Потрібно налагодити гру ззаду – робить. Вийти вперед – так. Мав прекрасні пас і удар.

– А чим пан Олександр запам’ятався в людському плані?

– Він дуже хороша людина і дисциплінований гравець. Пам’ятаю, що, бувало, зробиш йому якесь зауваження, а він: «Геннадію Анатолійовичу, я зрозумів. Більше такого не повториться». Згадую як під час ЧС-2004 грали із Аргентиною (0:0 у другому груповому раунді) і він в кінці матчу влучив у поперечку. Якби попав, можливо, б тоді теж потрапили у фінал

Яскравим спогадом про Олександра є епізод з приземленням в аеропорті після здобуття срібних медалей Євро-2001. На летовищі нас зустрічала велика кількість журналістів. Один з ваших колег підходить і запитує, за що я покарав Косенка. Я відповідаю, що не карав його ні за що. Тоді журналіст запитує: «А чому ж він несе сітку з м’ячами?». Довелось пояснювати, що так заведено – хто черговий, той і носить сьогодні. І це показово. Косенко був провідним гравцем. Міг би сказати: «Та є ж останній запасний. Хай несе». Але ні, це не в його стилі.