Роксана Малиновська – про травму й відновлення Руслана: «Олівія злякалась, у мене голова запаморочилася. Чекали його дзвінка»

Руслан Малиновський тріумфально повернувся в стартовий склад Дженоа, після тяжкої травми видавши дві гольові передачі в матчі з Лечче. Для нас це чудовий привід детальніше розповісти про те, чим живе один із найкращих українських легіонерів – про його родину, дітей і музу. Тільки вони знають, що пережили, поки Руслан повернувся в гру…

…Дружини та дівчата футболістів завжди приковують до себе увагу. Ними захоплються та ідеалізують, їм заздрять та критикують. Ексклюзивно для читачів сайту Sport-Express.ua я поспілкувалася з Роксаною Малиновською — кримчанкою, власницею ательє по пошиву одягу в Італії та дружиною атакувального півзахисника італійського клубу Дженоа та збірної України Руслана Малиновського. 

У рубриці «Пас від Крістіни» я попрохала Роксану привідкрити завісу їхнього родинного життя, дізнатися, чим підкорив Руслан серце красуні, яким були життя та футбол в Севастополі, та як жилося в різних містах Європи, де грав Малиновський.

В ексклюзивному інтерв’ю для сайту Sport-Express.ua Роксана Малиновська розповіла про таке:

• Поповнення в родині Малиновських – кого чекають
• Які страви Руслан Малиновський готує вдома
• Чого не вистачає із періоду життя в Україні
• Як співає Руслан Малиновський
• Ставлення італійок до українського сервісу
• Які подарунки робить чоловік
• Чи правда, що Конте хотів запросити Малиновського в Тоттенхем
• Чи був конфлікт із Гасперіні
• Чому довелося покинути французький Марсель
• Про критику Олександра Петракова
• Відносини Руслана Малиновського з Сергієм Ребровим та Андрієм Шевченком
• Чи правда, що у Руслана Малиновського є пропозиція з Америки
• Допомогу українцям
• Свій пост в соціальних мережах від 24 лютого 2022 року

«Cподіваємось, що наш хлопчик так само гратиме у футбол»

– По-перше вітаю з очікуванням сина. Минулого тижня ви робили гендер-паті. Хотіли з Русланом хлопчика, чи це було не так важливо?

– Дякую за привітання. Я була впевнена, що це буде хлопчик, але на відео сказала, що буде дівчинка, тільки тому, що вже Руслан обрав хлопчика. І якщо буде дівчинка, щоб вона не образилася в майбутньому😊 Але, звичайно, материнське серце таке, що я відчувала, що це буде саме хлопчик. 

З самого початку вагітність була інша на всі 100 відсотків, ніж перша. Але, звичайно, ми хотіли, щоб була парочка — дівчинка та хлопчик. І для Руслана це важливо, бо сподіваємось, що хлопчик так само гратиме у футбол. Ми хвилювалися, але я якось відчувала, навіть одягнулась у блакитний колір.

– Як ваша старша донечка Олівія сприйняла новину, що зовсім скоро в неї буде братик?

– Саме у той момент вона злякалася, бо було дуже гучно. Але потім відійшла, сказала, що не злякалася, а просто засмутилася, бо вона чекала на подружку для себе. Зараз вона вже звиклася з цією думкою, що буде братик, і чекає його з нетерпінням.

– Яка ваша з Русланом історія кохання — чи мала ти якісь зв’язки з футболом раніше? 

– Севастополь — місто не таке велике, тому футбол був завжди подією. Дуже багато людей хотіло потрапити на стадіон, але, так як він був невеликий, десь на 5000 глядачів, то просто фізично він не міг вмістити всі бажаючих. Я не дуже багато слідкувала за футболом, це більше робив мій батько, і ми жили близько до стадіону. 

Мені здається, що це було в кінці сезону 2012/13, коли ФК Севастополь вийшов до Прем’єр Ліги. Хлопці святкували перемогу з командою, і я з подружкою була в тому ресторані. 

Пізніше Руслан мені казав, що ще тоді звернув на мене увагу, але боявся підійти, бо соромився: я йому здалася дуже недоступною й королевою. 

Моя подруга спілкувалася з хлопцем, який на той момент грав у цій же команді. Він запросив її на гру, але в нього був тільки один квиток. Бо тоді гравцям давали тільки по одному квитку. Але запропонував заїхати до його товариша та забрати квиток для мене. Коли ми приїхали, то він був шокований, що завітала саме я! Руслан запросив нас з подругою до себе, зробив чай, ми трохи поспілкувалися. Мене здивувало те, що в нього все дуже охайно та чисто. Потім ми вже почали спілкуватися у соціальних мережах, і так вже якось закрутилося. Це була доля, бо першого разу ми не зустрілися, але все одно нас звело разом.

– Дуже часто про дівчат та дружин футболістів ширяться не дуже приємні стереотипні думки. 

– Це така людська сутність — всіх під одне гребти. Кожна людина має право на свою думку. 

– Чи не ображалась ти колись якісь коментарі?

– Зараз вже менше, але раніше часто читала всілякі коментарі про те, що все наколото, зроблено-перероблено. 

– А якісь підстави для таких думок були?

– Я ніколи нічого не робила в житті, бо дуже цього боюся. Можливо, коли мені буде 50 років, то тоді я почну щось вже робити з собою. Але, я думаю, коли людина бачить, що дівчина гарна, розумна, то такого просто не може бути — і шукає якийсь «підступ».

– З ким із дружин футболістів спілкуєшся, можливо, товаришуєте сім’ями?

– Руслан багато спілкується з хлопцями зі збірної, я, напевно, більше знаю дівчат свого віку, бо зараз у збірній дуже багато молодих гравців. Вперше я нарешті побачила всіх дівчат, коли ми їздили на Євро, тоді вже познайомилася. А так, більше спілкуюся з дружинами гравців тут у команді. 

Досі спілкуюся з дівчатами з Бергамо, з Аталанти, хто ще там лишився. Дуже добре знаю Таню Макаренко, бо були у Бельгії разом, Аню Безус, Марго Степаненко. Теж вперше побачила її на Євро, але зараз спілкуємося. Тому потрошку товаришуємо з усіма😊.

Родина Малиновських. Фото: Інстаграм

«Я дуже люблю сидіти серед вболівальників, а не в якійсь ложі»

– Як добре ти розбираєшся в футболі, технічних моментах?

– Думаю, що за стільки років у мене вже є якийсь досвід😊 Коли дивимося футбол, то я розумію, що відбувається на полі. Взагалі я дуже люблю футбол. Коли грає Руслан, то я більш емоційна. 

– А що дивиться родина Малиновських?

– Дивимося ігри Аталанти, Генку, Шахтаря, Динамо і, звичайно, збірної.

– Як приймаються в вашій родині складні рішення щодо майбутнього, перспективи?

– Ми завжди радимось, спілкуємось, приймаємо ці рішення разом. Я вважаю, що на даний момент все, що ми зробили, було правильним. 

– Як сприймаєш походи на футбол? Чи не важко буває сидіти поряд з емоційними вболівальниками?

– Я дуже люблю сидіти серед вболівальників, а не в якійсь ложі. В нас завжди гарні місця по центру стадіону серед вболівальників. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, я завжди це робила: і в Бельгії, і в Італії. Я взагалі дуже комунікаційна. Якщо я не розумію якийсь момент, і біля мене людина сидить і пояснює мені, то мені так навіть краще. Тут в Генуї взагалі немає такого, щоб були якісь спеціальні місця. В Генку в нас буле більш відокремлене місце, але тут мені більше подобається.

– У тебе є свій бізнес в Бергамо — ательє по пошиття одягу Mali Atelier. Як італійки сприймають можливість носити одяг від українки?

– У нас контингент більш дорослий. І думаю, зараз ті сеньйори, що приходять, вони, можливо, і не знають, що власниця українка, бо вони звикли приходити до ательє, яке працює якісно та швидко. Наша швачка Марта — українка, але вона настільки давно живе в Італії та настільки чисто, без акценту, розмовляє італійською, що вони не здогадаються, що вона іноземка, якщо тільки вона не скаже про це. 

Про українців завжди гарно відгукуються, бо знають, що наші люди працюють сумлінно, якісно та мають смак. Бо в Італії, як, я думаю, ти вже помітила, не все дуже швидко, ретельно. А ми все робимо якісно — і вони це поважають.

«Більш за все в Італії нам бракує родини, не можемо нормально всіх відвідати»

– Розкажи про життя в Італії. Можливо, вам чогось не вистачає з періоду життя в Україні?

– Італія, а саме місто Бергамо, стало для мене дуже рідним, бо тут народилася наша донечка Олівія, і саме тут у нас склалася родина. Саме тут почалося більш доросле життя, можна сказати. 

Вже в 2013 році ми поїхали з Севастополя, бо Руслан перейшов до Зорі, і я по факту додому більш і не поверталася. А вже після 2014 року в мене вже не було можливості поїхати додому. Тому саме в Україні в мене вже не було такого міста, куди я б могла поїхати та почуватися вдома. Так, мені дуже подобається Одеса, Київ, Житомир, але вони мені не встигли стати настільки рідними. 

Після того, як я втратила свій дім у Криму, то Бергамо стало для мене такою заміною рідного місця. 

Мені завжди бракує всього нашого: ми готуємо українську їжу, спілкуємося з українцями, адже тут велика наша діаспора. Моя родина зараз тут, в Італії, допомагає нам з дитиною, з ательє. Я не знаю, що б робила нині без підтримки батьків. Сподіваємося, що війна закінчиться, бо вони дуже хочуть повернутися до Одеси. І Русланові батьки сумують, бо вони не приїжджають дуже часто, складно добиратися. У Руслана також в Україні брат з дружиною та двома дітьми. 

Більш за все бракує родини, що ми не можемо нормально відвідати їх, а вони нас. З Кримом я вже попрощалася, бо не була вдома дуже багато років. Дуже сподіваюся, що все зміниться, і я ще зможу Олівії показати мій дім, який там залишився, місця, де я виросла.

– Ти сказала, що ви часто готуєте українські страви. Хто у вас готує? Можливо, Руслан іноді балує?

– За українські страви відповідаю я. Руслан якось готував борщ, але під моїм наглядом😊. Він у нас більше по інтернаціональній кухні — італійська, стейки, риба, салати.

– Що полюбляєте в італійській кухні?

– Для нас вона вже стала такою повсякденною. Олівія в садочку завжди їсть все італійське. Діти полюбляють пасту, піцу. Мені дуже подобається, як вони роблять соуси. Бо вони не такі важкі, без вершків. Я дуже люблю пасту з морепродуктами. Тут в Генуї виготовляють знамените песто, його можна купити в спеціальних магазинчиках, і не треба готувати самій. Ми його дуже любимо. 

Тут дуже смачні всі ці фокачі, круасани, страви з тіста, але ми розуміємо, що дуже багато цього їсти не можна😊. Взагалі ми намагаємося їсти вдома, щоб контролювати, що саме ми їмо.

– Як ставишся до італійського сніданку — кава з круасаном чи ближче наші українські?

– Напевно, наші, бо коли педіатр запитує, що Олівія їсть, то це зазвичай вівсянка, омлети, яєчня. І вона завжди каже: «Так-так, як звикли ви». В них діти на сніданок їдять печиво, молоко, бріош. Але, я думаю, що все залежить від того, о котрій годині ти снідаєш. Бо, якщо ти прокидаєшся дуже рано, то ти не хочеш їсти щось важке, і набагато легше з’їсти круасан, бо вже о 12:30 вони йдуть обідати. Це в Україні ми снідаємо о 9-й, потім обід о 2-й чи 3-й.

Руслан та Роксана Малиновські, фото: Google

«В нашій родині Руслан відповідає за футбол, а я за побут»

– Хто за що відповідає у вашій сім’ї?

– Руслан – за футбол, а я – за побут😊. Все, що стосується побутових, домашніх справ, то це я. Але Руслан дуже добре організовує всі поїздки, подорожі. Я в цьому не дуже тямлю. Він може одного разу проїхати по дорозі й уже наступного спокійно їхати без навігатора. Якщо я іду кудись з Русланом, то можу повністю розслабитися. А в інших питаннях я намагаюся його не відволікати, бо він і так багато думає, в нього багато інформації від тренера – теорії, практики, він дуже сконцентрований на цьому.

– Скільки, на твою думку, потрібно грошей для комфортного життя в Італії?

– Я можу сказати, що зараз в Україні ціни не набагато відрізняються. Оренда житла, наприклад, в Генуї вища, ніж в Бергамо. Хоча тут гарну квартиру знайти складно, бо все надзвичайно старе, і дуже багато коштує обслуговування дому, бо все дуже дряхле, і якщо щось зламається – то все. 

В Бергамо було набагато легше знайти житло. Тут, в Генуї, ми орендували квартиру рік, а потім зрозуміли, що оренда дуже дорога, і в ній немає сенсу, тому ми купили своє житло. Ми думаємо, якщо все складається добре і Руслан продовжить тут грати, то ми залишимося тут жити, нам дуже подобається. В разі чого завжди можна здавати в оренду чи продати.

– Коли я бачила Руслана в збірній, то він завжди був дуже веселий, слухав музику. Він завжди такий, і який він в житті?

– Він дуже любить музику. Співає. В нього ж батьки творчі, тому йому передалося це вміння, в нього дуже гарний голос та слух. Ми з донькою захоплюємося його співом. Олівія звикла до того, що всі в нашій сім’ї співають та танцюють. 

Коли у Руслана вихідний, то він завжди вмикає свою колонку, він любить електронну музику. Коли йде на тренування, то музика — невід’ємна частина. В команді не всі розділяють його смак, нещодавно вони робили опитування, хто слухає найгіршу музику, і всі хлопці проголосували за Руслана😊. Бо зазвичай італійці таку музику не полюбляють.

«Руслан – практична людина, ми навіть подарунки один одному обираємо разом»

– Який найбільш романтичний вчинок робив Руслан? Можливо, співав серенаду?

– Ти знаєш, ні, нічого такого, він більш практична людина. Ми навіть подарунки один одному обираємо разом. Я дуже люблю квіти, але не люблю ці мільйони троянд, вони потім в’януть. Я навіть можу піти сама купити квіти та поставити їх в квартирі, щоб вони прикрашали будинок. 

У нас є лист, де написано, що ми хочемо відвідати, куди поїхати, якщо є якісь вихідні. Рік тому на мій день народження я сказала, що хочу бути біля моря. Він знайшов гарний готель у містечку Кассі у Франції, воно мені дуже нагадує Крим. Руслан запросив мою подругу з чоловіком, батьків — і ми всі разом відсвяткували в такій гарній атмосфері. Для мене зараз більш важливо отримувати ці емоції від гарних місць, проведеного часу разом, а не від дорогих речей. В мене всього дуже багато, і я навіть це не вдягаю, я люблю більш комфортний одяг, бо мені подобається природа, море.

– У нас з тобою один майстер по волоссю в Італії. Це було принципово — знайти українку?

– Я навіть не знаю, як я знайшла Таню, але вона точно найкраща в нашому місті. Але перед якимось святом я робила нарощування волосся в неї, бо перед цим мені зіпсував волосся італійський майстер. На щастя, Таня не тільки фарбує, але й нарощує. Колір я роблю в Мілані, також у українки. 

Я дуже рада, що наші дівчата знайшли тут своє місце, бо італійки дуже поважають наших за професіоналізм. Що стосується волосся, то я до італійців не ходжу, бо вони не знають, що з ним робити, вони звикли до свого більш жорсткого волосся.

– Можливо бували якісь курйозні ситуації з сервісом в Італії?

– Ой, я пам’ятаю, завжди були якісь ситуації з кур’єрами в Бергамо, бо тут в Генуї вони приходять якось чітко. Можливо, в нас тут зона така. В Бергамо були ситуації, коли вони дзвонили, я виходила, а їх не було, а потім компанія писала, що нікого не було вдома чи вас не знайшли.

Руслан Малиновський. Фото: ФК Дженоа

«Нам неймовірно пощастило, бо всюди нас дуже чекали»

– Розкажи, де найбільше сподобалось жити з тих міст, де грав Руслан?

– Нам дуже пощастило, бо всі міста гарні, і у всіх містах нас дуже добре зустрічали. Люди дуже чекали на ці переходи, починаючи з Генку. Там взагалі в мене було найяскравіше футбольне життя, бо ще не було Олівії, я могла вільно подорожувати, відвідувати всі виїзні матчі. 

В Генку була дуже класна організація: літак із фанами, екскурсії по місту, нас всюди возили, і вечеря була з вболівальниками та керівництвом клубу. Ми навіть зараз спілкуємось з президентом Генку та його дружиною. 

В Бергамо дуже гарний стадіон: не надто великий, але завжди повний, неповторна атмосфера. Саме там Руслан досяг дуже хороших результатів як з командою, так і для себе особисто, бо саме 2021 рік був для нього особливо успішним і результативним. 

Марсель — неймовірно чудове місто, це наша така перша команда-гранд. Навіть відчуваєш себе інакше, коли ти на такому стадіоні. Дуже відчувається пресинг від фанатів. Думаю, що для Руслана це теж було випробуванням, бо важко грати, коли є такі вимоги саме від фанатів. Але час, який ми там провели, був чудовим, ми відвідали багато неймовірних місць, Прованс. 

А тут, в Генуї, ми ніби, як вдома: таке відчуття, що ми тут жили все життя. Тут дуже прості та привітні люди, і на Руслана тут дуже чекали в команді. Тренер Джилардіно дуже добре з Русланом спілкувався.

«Олівія злякалась, коли побачила, що Руслана виносять на каталках»

– Руслан нещодавно повернувся на поле після страшної травми. Як ти сприйняла ці моторошні кадри з підвернутою ногою? 

– Цей період став для нас дуже важким. Влітку я багато часу провела в Бергамо з бабусею після важкої операції, а вони були тут – в Генуї. Я коли вже приїхала до Генуї, то через деякий час дізналася, що вагітна. Коли я повідомила цю новину Руслану, то буквально через 2-3 дні була гра з Венецією. 

Ми з Олівією дивилися гру по телевізору, я пам’ятаю, як в мене запаморочилося в голові, я лягла на диван, Олівія злякалась. Дочка побачила, що Руслана виносять на каталках, вона вже все розуміє. Я навіть зателефонувала нашому другу і сказала, що залишаю двері відкритими про всяк випадок. Він приїхав та побув з нами, ми почекали, поки вийде на зв’язок Руслан чи лікар команди. 

Перший, хто мені відповів — був лікар, він сказав, що це вивих і йому вправили ногу в кареті швидкої. Його відразу відвезли до лікарні, вже вранці зробили операцію. Через деякий час Руслан написав, що він був більш шокованим, ніж відчував біль у той момент. 

– Як ви все це переживали? Коли було найважче?

– Морально було тяжко в перший місяць, коли в нього був гіпс. Руслан просто нічого не міг робити, а це ще й були перші місяці моєї вагітності. Справжнє випробування! 

– Як Руслан працював над відновленням і досяг повернення на поле?

– Коли вже зняли гіпс, він почав робити процедури з фізіотерапевтом, то йому стало краще, в першу чергу, морально. Тому що футбол для нього — це все, і завжди є ризики після таких травм. Зараз вже все добре, і сподіваємось, що він буде йти в тому ж ритмі.

Травма Руслана Малиновського. Фото: ФК Дженоа

«Генк запропонував ще подовжити оренду з правом викупу, навіть в той час, коли він був травмований»

– Розкажи, будь-ласка, про періоди Руслана в різних клубах. Правда, що під час виступів в Генку у нього була пропозиція від Шахтаря повернутися?

– Його контракт ще належав Шахтарю. Там було більше питання, чи відпускати його до Генку, чи ні. Коли ми приїхали, то в нього був лише контракт оренди на півроку. Потім сталася травма, і ми не знали, чого чекати, але Генк запропонував ще подовжити оренду з правом викупу, навіть в той час, коли Руслан був травмований. Для нас вони зробили максимум від себе. 

За той короткий час, що Руслан був у Генку, вони встигли помітити, наскільки це важливий футболіст, він це довів своїм відношенням, тренувальним процесом. Для мене це було так показово, що вони травмованого гравця ще й хотіли викупити! І Шахтар погодився на таку опцію. Слава Богу, що після травми він вийшов і став грати ще краще, ніж до цього. 

Генк потім виграв з цього, бо його продали дуже вигідно в Аталанту, хоча там були й інші пропозиції. 

– Звідки саме?

– З Англії, і ці клуби давали більше. Але в Генку знали, що ми більше хотіли в Аталанту, яка грала в Лізі Чемпіонів. Руслан хотів грати саме в такій команді. Хоча, напевно, для всіх футболістів мрія – грати саме в Англії. Але зараз я впевнена, що він ні про що не жалкує, бо йому дуже пасує Італія і по стилю, і по тактиці.

– Чи правда, що Конте хотів запросити Руслана в Тоттенхем?

– Після Аталанти були якісь такі розмови, але я не пам’ятаю, щоб було щось чітке. Можливо, було спілкування на рівні агентів, але, щоб щось дійшло до чіткої пропозиції, то ні. 

А от Марсель був дуже конкретним, надійшла чітка позиція, умови. 

«У Гасперіні дуже чітке бачення футболу: якщо він тебе бачить, то ти граєш, якщо ні, то ні»

– Чому Руслану довелося покинути Аталанту? Чи був конфлікт з Гасперіні?

– Ні, звичайно. Можливо, здається, що Руслан імпульсивний, але ні – він дуже чемна людина. З тренерами у нього не було ніяких конфліктів. Він завжди слухає, працює. Я впевнена, що хлопці, які з ним грають, знають це. 

У Гасперіні дуже чітке бачення футболу, і якщо він бачить тебе, то ти граєш, якщо ні, то ні. Але він завжди все говорить дуже відверто. І коли змінилося керівництво в клубі, вони почали купувати молодих футболістів, то тренер сказав прямо Руслану: «Я тебе дуже поважаю, як футболіста та людину, ти талановитий, але ти будеш менше грати, і якщо будуть якісь пропозиції, то я тебе відпущу». 

З Русланом не було такого, як із деякими іншими гравцями, які хотіли йти, але їх не відпускали. Коли знайшовся клуб, пропозиція, яка влаштовувала Аталанту, то всі попрацювали над цим, і Вадим Шаблій, і Сергій Серебреников — наші агенти, які мають з керівництвом Аталанти теж дуже гарні стосунки. Коли все всіх задовольнило, то стався цей трансфер. Навіть зараз, коли я приїжджаю до Бергамо і можу десь на вулиці побачитися з Гасперіні, то ми привітаємося, поспілкуємося, він завжди передає вітання Русланові.

Руслан Малиновський та Джан П'єро Гасперіні. Фото: ФК Аталанта

«Ми хотіли поїхати в Марсель, але потім зраділи, що Генуя зробила гарну пропозицію Руслану й ми повертаємося в Італію»

– Ти казала, що в Марселі було трохи тяжко. Чи не шкодує Руслан про той період?

– Ні-ні. По-перше, в Аталанті не були готові йому запропонувати інший контракт. Клуб вже рухався в іншому напрямку і хотів зробити цей трансфер. Я бачила, що в останні місяці він вже дуже мало грав, і думала, що це виклик для Руслана, що треба щось змінювати та йти далі. Було дуже цікаво спробувати інший чемпіонат, країну, спробувати свої сили. 

Марсель запропонував дуже гарний контракт для нього. Я не можу сказати, що Руслан чи ми жалкуємо. Цей клуб — гранд, він більший за Аталанту, в них багато можливостей, на той момент там був гарний тренер, що на нього чекав (Ігор Тудор, – прим. сайту Sport-Express.ua). Потім змінився тренер, майже вся команда, не знаю, в чому була причина. 

Так сталося, що Руслан отримав пропозицію від Генуї. Ми, чесно кажучи, зраділи, бо в Італії нам все знайоме. З одного боку, ми хотіли поїхати, але потім зраділи, що повертаємося. Після Марселю Генуя зробила гарну пропозицію та контракт для Руслана. Те, що він пішов свого часу з Аталанти, підвищило його цінність.

– Як Руслан сприймав публічну критику від тодішнього головного тренера збірної України Олександра Петракова?

– Я думаю, що тренер в тій ситуації не дуже добре зрозумів Руслана. Там була така ситуація, що він відпросився в нього поїхати: попросив відпустити його, якщо тренер на нього не розраховує в тій грі. Звичайно, що він би сам ніколи не поїхав. Якось це потрапило в пресу і виклалось в не дуже доброму світлі. Але Руслан написав, що в жодному разі не хотів образити тренера чи збірну. Там було непорозуміння. Потім вони з тренером поговорили та все вирішили.

«Коли Руслан був травмований, то багато спілкувався з Ребровим і Шевченком. Вони його підбадьорювали»

– Зараз Руслан задоволений співпрацею з президентом УАФ Андрієм Шевченком та головним тренером збірної України Сергієм Ребровим?

– Так, звичайно. Він вже знав Реброва, як тренера, до цього, і для нього він не був такою новою персоною. В них одразу склалися добрі стосунки. Але зараз у збірній така велика конкуренція, багато молодих гравців, тому тренеру також важко робити вибір. Але Сергій Станіславович знає, що Руслан завжди готовий вийти, неважливо на скільки хвилин. 

Руслан – досвідчений гравець та чекає свого часу. Він знає, що, коли він у гарній фізичній формі, то завжди може вийти на поле і тренер може на нього розраховувати. Поки зараз Руслан був травмований, то вони багато спілкувалися і з Шевченком, і з Ребровим. Вони його підбадьорювали, казали, що чекають на повернення. Я дуже сподіваюсь, що Руслан скоро зможе повернутися у збірну.

– Зараз почали ширитися чутки, що Русланом зацікавився американський клуб Нью-Йорк Сіті, чи правда це?

– Ні, це все неправда. Ми навіть з нашим агентом розмовляли на цю тему і не знаємо, звідки береться ця інформація. Можливо, через декілька років ми і задумаємось над тим, щоб кудись переїхати, якщо буде пропозиція. Але зараз точно ні.

Руслан Малиновський. Фото: УАФ

«Ось про що насправді був той пост від 24 лютого»

– Як пережили страшний день 24.02.2022? 

– Я прокинулася о 5-й ранку, а там купа повідомлень від рідних про те, що росія почала повномасштабну війну. Це було дійсно дуже страшно! Я почала гуглити українські новини, щоб подивитися якусь інформацію. Подзвонила батькам, вони були в Одесі й сказали, що чули вибухи. Там ще була моя сестра з маленькою дитиною, я сказала батьку, щоб він їх відвіз до кордону.

Я не відпускала телефон 24/7 і дуже боялася отримати якісь страшні повідомлення від близьких. Ми з перших днів зайнялися гуманітарною допомогою і це трохи відволікало. Потім вже українці, які приїжджали до Бергамо, йшли до ательє, бо знали, що тут можуть отримати інформацію, що робити далі. Було багато людей, які просто приїхали ні з чим, ми допомагали, як могли. 

Ми шили українські прапори та віддавали італійцям, які приходили нас підтримати, щоб вони їх поширювали. 

А потім вони почали залишати кошти, і ми їх передавали тим біженцям, що до нас зверталися. 

– Що скажеш про критику за той пост в інстаграм?

– Той свій пост, що я тоді зробила, – він не був про дружбу з росіянами. Я зробила репост, а хтось скріншот — і це все розлетілося, але не було видно, про що саме там написано. А от сама фотографія була недоречною, бо на фото це виглядало ніби про дружбу. 

Але ні, це був пост якогось хлопця про те, що в росії про українців багато пропаганди, про те, що ми самі винні, і про те, що їх налаштовують проти нас. Цей хлопець писав, що українці не такі, і не треба слухати російську пропаганду. В мене було багато підписників з Криму, і я хотіла, щоб вони також це побачили і не слухали цю пропаганду. Ось про що був той пост! 

Я зробила репост, і звичайно, перше, що бачили люди — фото, і вони подумали, що я про дружбу з росіянами. А коли я хотіла пояснити, то вже було пізно, бо цей скріншот розлетівся.

– У вас з Русланом є благодійний фонд. Розкажіть про цей проект?

– Так, ми його відкрили з часом. Нам це зробити запропонували наші друзі італійці, тому що вони дуже хотіли допомагати матеріально, але фіскально, без офіційних рахунків, це було неможливо. Всі мають великі компанії, вони мали змогу це робити, але для цього потрібні були офіційні рахунки. 

Це були два спонсори Аталанти та ще декілька людей, з якими ми спілкувалися. Тоді я ще не дуже добре розумілася на всіх цих справах, але вони взяли на себе всю цю бюрократію, також допомагали все це поширювати. Потім ми вже зробили захід, на якому зібрали велику суму грошей, які ми передали на лікарню в Одесі, для діточок, які психологічно відновлювалися. 

Коли Руслан пішов з Аталанти, то у Франції ми познайомилися з Наталією, яка була президенткою української асоціації саме з Одеси. А Одеса та Марсель — міста побратими, як і Генуя. Ми тоді вже разом робили благодійні заходи. Зараз в Генуї є українська асоціація, і Руслан із задоволенням приймає участь у різних заходах, зустрічається з дітьми, тут дуже багато наших дітей лікується в педіатричній лікарні імені Джанніни Ґазліні. Намагаємося робити все, що можемо, щоб якось покращити їхній стан. 

Напевно, зараз на Великдень теж щось організуємо.