Призерка Європи з біатлону Христина Дмитренко: «Дідівщини» в збірній України немає. Але є один «моральний авторитет»

25-річна біатлоністкаіз Чернігова Христина Дмитренко торік стала бронзовою призеркою чемпіонатуЄвропи серед жінок, завдяки чому фактично отримала статус однієї із лідерок національної команди. І в цьому році вонапродовжила демонструвати стабільно високі результати на найвищому міжнародному рівні. 

Це радує, адже раніше Христина Дмитренко першою з українців стала переможницею зимових Юнацьких Олімпійських ігор. І цим красномовно засвідчила свій неабиякий потенціал.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua Христина Дмитренко підбила підсумки сезону, окреслила подальші плани та згадала про зіркових колег по збірній України. Зокрема, вона повідомила про таке: 

• За яких обставин взяла у руки бойову зброю у перші дні повномасштабного вторгнення;
• Як ставиться до олімпійських чемпіонок Олени Підгрушної та нинішньої колеги по збірній України Юлії Джими;
• Чи ходить стріляти до тиру;
• Про коханого, який на три роки молодший;
• Про біатлонну базу в рідному Чернігові, яку пошкодили рашисти; 
• За кого вболіває зі світових зірок біатлону; 
• Чим займається у вільний від спорту час; 
• Чи відчула себе знаменитою після виграшу Юнацької Олімпіади у 2016 році.
• Чим ділиться із нею лідер чоловічої збірної України Дмитро Підручний.

Христина Дмитренко. Фото з архіву біатлоністки

«На початку вторгнення прибула до найближчої військової частини. Чергувала на КПП, охороняла об’єкти»

– Христино, на початку повномасштабного вторгнення Вам довелося взяти в руки зброю. Вже не спортивну, а бойову. За яких обставин це сталося?

– Перед війною я разом із іншими членами команди виступала за спортивний клуб «Динамо» Нацгвардії. На початку вторгнення нам наказали їхати до найближчої військової частини (за місцем проживання або там, де ми знаходилися). На той момент ми, біатлоністи, тренувалися в Сянках (Львівська область), а поїхали до Тернополя. В бойових діях участі не брали.

– Ви досі перебуваєте в цій військовій частині?

– Служу в Нацгвардії досі. Приблизно місяць після початку повномасштабного вторгнення разом з іншим біатлоністом Дмитром Підручним ми знаходилися у військовій частині Тернополя. Несли службу – охороняли об’єкти, чергували на КПП. 

Через це на початку спортивних зборів я майже тиждень пропустила. Відтоді і по сьогодні тренуюся в збірній. Але надаю інформацію про своє місцезнаходження. Також кажу, де я надалі буду перебувати. А Міністерство молоді та спорту та Федерація біатлону України допомагають мені отримати тимчасове звільнення від військової служби.

– Хтось із Ваших колег-біатлоністів пішов воювати? Володієте такою інформацією?

– Юрій Ситник в перший же день вторгнення поїхав до Києва воювати. І дотепер перебуває в Силах Оборони України. Юрій Ситник – колишній спортсмен. На момент вторгнення він працював сервісменом нашої збірної команди. 

– Де Ви зараз тренуєтеся?

– Тренуюся в складі збірної команди Україні. Наші тренувальні збори відбуваються як в нашій країні, так іза кордоном. 

А ось в Чернігові тренувань у мене зараз немає, адже ворог там розбомбив біатлонну базу. Тому переважно займаюся в Сянках (Львівська область).

– Будь-ласка, нагадайте, коли була пошкоджена ця база?

– Це сталося на початку війни, у перші місяці. Там зараз все ж тренуються діти. Для них облаштували модульні будиночки. Сама ж траса спочатку була пошкоджена, але її реставрували.

Раніше в Чернігові проводили літній чемпіонат України, на якийприїздили всі провідні спортсмени зі збірних команд «А» і «Б». Багато було вболівальників; ці змагання всім подобалися. Зараз можливості проведення їх немає. 

Христина Дмитренко. Фото з архіву біатлоністки

«На жаль, певна конкуренція між чоловіками і жінками в збірній є»

– З легендою українського жіночого біатлону, олімпійською чемпіонкою Оленою Підгрушною підтримуєте контакт?

– Олена Підгрушна – знаменита спортсменка, за плечима якої славетна кар’єра. За нею було дуже цікаво спостерігати під час стартів. Для нас Олена є великим стимулом і прикладом того, як Україна у біатлоні може боротися за високі позиції в світі. 

Ми були спільно з Оленою в команді один чи два рази. Вона багато корисного підказувала молодим спортсменам.

– Зараз продовжуєте отримувати від неї підказки і поради?

– Олена іноді пише, вітає із гарними результатами. Але я її вже давно не бачила. Думаю, якщо б Олена Підгрушна була одним із тренерів збірної, вона могла б ділитися своїм багаторічним досвідом.

– З Вами в команді України виступає й інша олімпійська чемпіонка – Юлія Джима.Чи є бажання у нинішньої збірної повторити те її досягнення?

– Вона не каже про це. Юлія більш орієнтована на свій результат, бо ще продовжується її успішна спортивна кар’єра. Ми, спортсмени, хотіли б також мати аналогічні результати. Дивимося на Юлію, як на приклад.

– Можна сказати, що Юлія Джима є лідеркою жіночої команди?

– Так, звичайно. Вона є лідеркою та моральним авторитетом в команді. Хоча у нас немає «дідовщини» в збірній. 

Юлія Джима – дуже цілеспрямована, вона постійно бореться за перемогу. Багато років протрималася на високому рівні й зараз допомагає нам здобувати очки Кубка націй, в естафетах. А також особисто показує гарні і достойні результати.

– Ви служили в одній військовій частині і буваєте на зборах разом із Дмитром Підручним, ще однією зіркою українського біатлону. Як оцінюєте його перспективи в спорті?

– Ми іноді пересікаємося. Разом проводили цей і попередній сезони. Дмитро – дуже сильний спортсмен, капітан чоловічої збірної України. Він також час від часу з нами ділиться своїм досвідом.

– В українському біатлоні між чоловіками і жінками є якась спортивна конкуренція? Можливо, по-дружньому один одного підколюєте?

– На жаль, певна конкуренція між чоловіками і жінками в українському біатлоні є. Але особисто я не відчуваю, що це якось впливає на стосунки міжспортсменами. 

– Чому, «на жаль»? Що маєте на увазі?

– Ми ж одна команда. І маємо бути дружніми!

Христина Дмитренко серед призерок гонки. Фото з архіву біатлоністки

«Мене всі почали вітати. Але остання учасниця зсунула на четверту позицію»

– Коли і за яких обставин Ви почали займатися біатлоном? Чому обрали саме цей вид спорту?

– Коли почала займатися, вже точно не пам’ятаю. Десь в 11-12 років. До цього захоплювалася жіночим футболом, відвідувала шкільний гурток. 

Тренер з футболу познайомила мене зі старшою сестрою з наставником з біатлону, бо побачила в нас потенціал. Таким чином ми перейшли на цей вид спорту.

– Ваша сестра Валерія досі займається біатлоном?

– Так. Вона є кандидатом до збірної України, виступала на етапах світових Кубків. Валерії зараз 27 років.

– Ви були переможницею Юнацької Олімпіади-2016 у Ліллегаммері (Норвегія). Саме після цього зрозуміли, що пов’яжетесвоє життя з біатлоном? 

– Ні, це було значно раніше. Я пропустила в спорті два роки, а потім цілеспрямовано почала займатися біатлоном. Мені це дуже подобалося, я просто цим «горіла». І на Юнацькі олімпійські ігри мене вже готували «під медаль».

– Це тому, що Ви до цього вже були чемпіонкою України і показували вагомі результати на міжнародних стартах?

– У своїй віковій категорії на той час я виступала добре. Юнацькі Олімпійські ігри – це були мої другі чи треті міжнародні старти. Але я протягом року перед ними виконала серйозну підготовку. Бо тренери ставили задачі саме на ці змагання. І я сама розраховувала на гарний результат, зокрема, медаль.

– Зимові види спорту в Україні взагалі не дуже розвинені. Тому Ваше золото на Юнацькій Олімпіаді стало, напевно, сенсацією?

– Це була перша золота медаль для України на всіх зимових Юнацьких Олімпіадах! Тому я дуже раділа перемозі. 

В попередній гонці в Норвегії, спринтерській, посіла четверте місце. На фініші мене вже всі почали вітати з бронзою. Втім, остання учасниця, яка фінішувала, на жаль, посунула мене на четверту позицію. 

А далі була гонка переслідування, чотири вогневі рубежі. На той час стрільба не була моєю сильною стороною. І я не сильно на неї розраховувала. Але все ж змогла поборотися, непогано відстрілялася і отримала в підсумку золото.

– Як цей результат оцінили в Україні? Відчули велику увагу до себе? 

– Звичайно, відчула. Коли прилетіли додому, багато людей в аеропорту нас зустрічали. Після цього були пресконференції; я давала багато інтерв’ю. На різних урочистих заходах у Києві і рідному Чернігові мене нагороджували і давали відзнаки.

Христина Дмитренко. Фото з архіву біатлоністки

«Хочеться запам’ятатися вболівальникам і прихильникам біатлону»

– Розкажіть про своїх тренерів.

– Моїм першим наставником була Світлана Ворчак. До Юнацьких Олімпійських ігор готував її чоловік Олександр Ворчак. Зараз я перебуваю в збірній України «А» і тренуюся там під керівництвом Миколи Зоца.

– За яких обставин Вам вдалося вийти на високий дорослий міжнародний рівень і закріпитися в збірній України? 

– Я пройшла дуже тернистий шлях до своїх нинішніх результатів. Після Юнацької Олімпіади ще рік «побігала» нормально, а потім «впала» в яму. В ній перебувала близько двох років.

Тоді я сказала сама собі: якщо в наступному сезоні не покажу відповідний високий результат, не матиму прогресу, то закінчу зі спортом! Це був 2020 рік, коли вирувала пандемія коронавірусу. 

Але потрошки я «знаходила себе» і спромоглася реабілітуватися за попередні невдачі. Дуже рада, що тоді не покинула спорт і знайшла в собі сили продовжувати!

– Ви вже другий рік перебуваєте в складі жіночої збірної України. Які можна виділитинайкращі досягнення? Зокрема, за останній сезон?

Христина Дмитренко з нагородою від товариства Динамо. Фото з архіву біатлоністки

– Торік я стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи. На чемпіонаті світу входила в топ-10 в індивідуальній гонці, в спринті була 12-ю. А в естафеті ми були п’ятими. 

Цього року в індивідуальній гонці на світовому чемпіонаті мені вдалося посісти 11-е місце. Сезон в мене вийшов ще кращим, ніж попередній. Були якісь провали, але спостерігається в цілому позитивна динаміка. 

А разом із тим – і мотивація на наступний сезон. Зокрема, що показувати ще кращі результати. Хочеться реабілітуватися за деякі провали на міжнародних стартах.

– Сезон завершився. Чим будете займатися у період без офіційних стартів?

– Місяць-півтора ми будемо вдома, після чого в середині травня почнуться командні збори. У період відпочинку збираюся відновлюватися і проводити вільний час із родиною. Потім буду старатися покращувати свою фізичну форму, аби на перші збори приїхати готовою до них. 

– Ви казали, що в юності для вас стрільба не була «коронкою». А ось на деяких останніх стартах в стрільбі Ви набирали максимальну кількість очок … 

– Не можу сказати, що я зараз повністю впевнена у своїй стрільбі, але в мене виходить. Взагалі завдяки ній я й «витягнула» останній сезон.

– Можливо, у вільний від біатлону час ходите ще в тир, там дотреновуєтеся?

– Ні 😊. 

– Яку маєте мету в спорті? Чого хочете досягти? 

– Раніше я, напевно, сказала б про медаль Олімпійських ігор. Але зараз перебуваю в такому віці, що дивлюся більш реалістично. 

Тепер мені хочеться запам’ятатися вболівальникам і прихильникам біатлону та щоб моє ім’я знали у світі. І також хочу показувати ще більш конкурентні результати на міжнародному рівні.

Христина Дмитренко разом з партнерками по збірній. Фото з архіву біатлоністки

«Інколи відчуваю психологічний тиск. Але переїжджати із Чернігова не збираюся»

– Рівняєтеся на якихось зірок біатлону? Хтось є зразком для наслідування?

– Мені подобається жіноча команда Франції. Дуже сильний колектив, який останнім часом показує відмінні результати. Тішуся ними. Вражає і тренерський штаб французької збірної, і її сервісмени. Тому у французьких біатлоністок є всі можливості, щоб показувати результат.

– А індивідуально?

– Одного біатлоніста, який мені особливо подобається, немає. Є спортсмени, які імпонують в плані техніки. Наприклад, фінка Суві Мінккінен. Вона лише в цьому сезоні почала показувати топ-результати. До цього в неї такого не було. Спортсменці вже 30 років, але в такому віці вона змогла добитися суттєвого покращення на міжнародній арені.

– Ви зараз мешкаєте в Чернігові? Не турбує, що місто близько кордону із ворогом? 

– Інколи відчуваю психологічний тиск. Не дуже втішні новини даються взнаки. Але переїжджати із Чернігова поки не збираюся.

– У вас є коханий? Якщо так, то розкажіть про нього.

– Я не одружена, дітей не маю. Маю коханого, Владислава Чихаря. Він також біатлоніст.

– Які Владислав має досягнення в спорті?

– Він – майстер спорту України. Владислав – молодший за мене, йому 22 роки. Тому маєдосягнення поки що лише на юніорському рівні. Зокрема, Влад був бронзовим призером юніорського Кубку світу і чемпіоном в естафеті.

Христина Дмитренко та її хлопець Владислав. Фото з архіву біатлоністки

– Маєте якесь хобі? Чимось ще займаєтеся, окрім біатлону?

– Зараз моє хобі – вивчення англійської мови (з репетитором). Я стараюся у вільний час не думати про біатлон, а відволікатися від нього. Пробувала практикувати йогу, люблю робити розтяжку.

Довідка сайту Sport-express.ua

• Христина Романівна Дмитренко народилася 31 травня 1999 року в Чернігові.
• Член національної збірної команди України з біатлону. 
• Чемпіонка в гонці переслідуванні на ІІ зимових юнацьких Олімпійських іграх у Ліллегаммері.
• У травні 2016 року, під час проведення 37-го семінару ЄОК, було прийнято рішення про нагородження Христини Дмитренко премією Європейських Олімпійських Комітетів імені Пьотра Нуровського. 
• Бронзова призерка чемпіонату Європи-2024 у спринті.