«Порізавши ногу шипівками, згадав Усейна Болта»: бронзовий призер Європейських ігор у потрійному стрибку Шепелєв
У 2023 році легкоатлет Владислав Шепелєв увірвався на міжнародну арену, вигравши Командний чемпіонат Європи (серед команд першої ліги), а також — «бронзу» Європейських ігор у Польщі. Для України нагорода Шепелєва стала першою за останні десять років у секторі чоловічого потрійного стрибка.
Останнім з українців підіймався на подіум Шериф Ель-Шериф, який у 2013 році прийняв громадянство Туреччини. У 2012 році він став срібним призером чемпіонату Європи з результатом 17,28 м.
Також 22-річний український стрибун у статусі лідера європейського сезону підходив до молодіжної континентальної першості, де, на жаль, не зміг нав’язати боротьбу у секторі через травму.
В ексклюзивному інтерв‘ю сайту sport-express.ua Владислав Шепелєв розповів про:
- Підготовку до олімпійського сезону;
- Чому обрав саме потрійний стрибок;
- Роль менеджера у спортивній кар‘єрі;
- Улюблених атлетів.
«Цей рівень уже пройдено, тепер за шістнадцять метрів потрібно стрибати постійно»
— Ти останні п‘ять років незмінно починаєш рік з Різдвяних стартів у Києві. Цього разу тобі це вдалося найкраще з результатом 16,16 м, ти майже повторив особистий рекорд в приміщенні (16,18 м). Що скажеш про свій початок сезону?
— Насправді початок непоганий, але завжди є амбіції: хочеться більшого. Розраховував нормально його почати, стрибнути за шістнадцять метрів, а далі вже як піде.
— Тобто, ти вже не хочеш опускати планку нижче шістнадцяти метрів?
— Ні, звичайно! Цей рівень уже пройдено, тепер за шістнадцять метрів потрібно стрибати постійно, бо це найнижчий рівень професійного потрійного в Європі.
— Через травму ти не змагався з липня 2023-го, тобто майже сім місяців. Що ти робив у цей час?
— Дуже багато відпочивав, бо під кінець минулого сезону я настільки втомився, що навіть на чемпіонат світу не дуже хотілося. Звичайно, якби відібрався, то поїхав (сміється, – прим. О.Д.). Тому треба було відпочити довше, адже у цьому сезоні взагалі будуть усі старти, які тільки можливо. Також лікував травму та готувався до зимового сезону.
— Як проходило твоє відновлення? Збірна якось допомагала?
— Одразу після чемпіонату Європи мені написала дуже добра людина – Іван Карюк. Він колишній легкоатлет, а зараз займається реабілітацією військових. Я давно не зустрічав настільки щирої та хорошої людини. Він мені безплатно допоміг, сказав: «Мені нічого не треба, але як будеш мати можливість, то закинь на ЗСУ». Тому дуже його рекомендую!
— Скільки часу пішло на відновлення?
— На жаль, я хотів встигнути виступити на головному старті – літньому чемпіонаті України у Луцьку, але не вийшло. Однак через тиждень уже зміг стрибати потрійним. Тому дуже сумно, тиждень туди-сюди і я міг би змагатися.
— Коли почалася твоя безпосередня підготовка до сезону?
— До зимового сезону я почав готуватися у вересні на зборі в Тисовці. Плавно набирав форму, а до важких тренувань приступив уже в листопаді в Мукачево.
«Спринт в Україні не дуже перспективний»
— Як ти потрапив до свого тренера?
— Я сам з Луганська. У Чорноморськ ми з батьками переїхали у 2014-му, коли почалася війна. Мене привів до тренера мій однокласник. Якось потренувався сподобалось і залишився, це моє. Тоді мені було десь 13 чи 14 років.
— Ти одразу почав стрибати?
— Ні, два роки ми просто тренувалися. Я дуже люблю бігати, навіть коли прийшов на секцію, то був одним із найшвидших. Однак спринт в Україні не дуже перспективний, бо треба робити різні вправи, залучати спеціалістів. У нас не дуже багато умов для цього, тому ця дисципліна відпала. Подобалися стрибки у довжину, але стрибаючи багато травмуюся. Якось тренер запропонував спробувати потрійний. Ми спробували на дерев‘яному покритті. Там починалися мої перші стрибки.
— А що тобі більше подобається потрійний чи довжина?
— Потрійний. Без шансів!
Владислав Шепелєв. Фото: НОК України
«Ніколи не можна максимально радіти своїм досягненням, завжди треба прагнути більше»
— У 2023-му ти став чемпіоном України в приміщенні та виграв Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики, що забезпечив тобі й бронзу Європейських ігор. Однак через травму пропустив молодіжну континентальну першість, де мав усі шанси виграти «золото». Часто думаєш про те, що все могло б скластися ще краще?
— Зовсім не думаю про це. Я знаю, що спорт це не лише радість, треба вміти сумувати. Засмутився, що це був останній молодіжний чемпіонат, до якого я підходив у зрілому віці. Два роки тому я змагався в Естонії на цьому ж чемпіонаті. Тому це мав би бути мій другий шанс реалізуватися, але через травму не вдалося це зробити. В моменті, коли це відбувалося, то було важко і сумно. Але попереду багато змагань і далі буде тільки ліпше.
— Як загалом оціниш тогорічний сезон, чи можна сказати, що це був найуспішніший твій рік?
— Минулий сезон – це два з десяти. Якби не провал на чемпіонаті Європи, то було б, напевно, дев‘ять з десяти. А так допустив помилку, яка наприкінці сезону зіпсувала всі гарні відчуття, але євро-медаль це євро-медаль. Вона витягнула весь настрій. Чому не десять з десяти? Бо ніколи не можна максимально радіти своїм досягненням, завжди треба прагнути більше. А чому двійка? Сезон був непоганим, але помилки на тренуваннях завадили досягнути те, чого ми планували.
— З чим пов‘язані ці помилки?
— Думаю, що багато хто бачив фільм «Я – Болт», де Усейн казав, що коли його починає перти, то він шиповками ранить собі ногу. Так само сталося й у мене. До того ж минулого року я змінив Adidas на Nike. Взуття німецького бренду було важче, як колодки на ногах, а нове – легке, як пушинка, відчуваються зовсім по-іншому. Я ще не звик до них, тому порізав собі ногу.
— То ти повернувся до старого взуття?
— Ні, як би я не любив Adidas, але в шиповках для потрійного Nike – топ. Але зараз хочу спробувати Puma. Я чомусь думаю, що вони будуть ще кращими.
«Я можу говорити на публіку і це буде почуто»
— Як змінилося твоє життя після міжнародного подіуму. Фанатів або ж хейтерів побільшало?
— Фанатів точно побільшало. Хейтери як були, так і залишилися. Прикольно, що з‘явилося більше можливостей, які треба використовувати. Також більше людей почали чути моє слово. Я можу говорити на публіку і це буде почуто.
Якщо чесно, то задовбався відповідати на повідомлення. Я взагалі не дуже люблю розмовляти телефоном чи переписуватися, я соціофоб у цьому плані. Коли тобі пишу одна людина, друга і під кінець дня у тебе десятки повідомлень. У мене лише трошки популярності з‘явилося після Ігор. Я взагалі не розумію, як там Анна Рижикова чи Юля Левченко живуть. У них, напевно, мільйон повідомлень.
— Можеш більш детально розповісти про нові можливості?
— У мене почали з‘являтися міні-спонсори або бартер. Я роблю пост чи сторіс, а виробник залишає мені свою продукцію. Почав давати більше інтерв'ю, в тому числі й закордонним ЗМІ, де я мав змогу розповідати про те, що відбувається в Україні. Також мені пишуть люди з інших країн, запитуючи про ситуацію в Україні. Тому дуже добре, що я маю змогу розповідати, що триває кровопролитна війна, де вбивають наших людей. На жаль, Європа не дуже хоче в це вірити.
— Для того, щоб потрапити на головні старти (Олімпійські ігри та чемпіонат світу у приміщенні) треба стрибати за 17 метрів. В Україні так не стрибали вже досить давно. Чого не вистачає нашим стрибунам?
— Не знаю, але я дуже здивувався, коли дізнався, що моя нагорода з Європейських ігор - це перша літня медаль чоловічого потрійного з 2012 року. Тому треба робити свою хвилю.
«Щоб бути успішним спортсменом в Україні — потрібно знати англійську та розвиватися у медіасфері»
— А взагалі, за якими ще спортсменами ти слідкуєш? Хто тобі найбільше подобається зі стрибунів?
— Раніше мені дуже подобався Вілл Клей – надзвичайний стрибун, але зараз у нього спад. Він перейшов у медіасферу. Тому зараз ні за ким не слідкую. Треба робити свій двіж. А з українських атлетів мені подобається Віка Ткачук. Вона прикольно веде свій блог. Також Анна Рижикова, я пам‘ятаю, коли два роки тому всім легкоатлетам розповідали про те, як розвиватися в медіасфері – Аня тоді дуже уважно слухала. З того часу у неї значно збільшилася кількість підписників. Вона реально молодець. Тож спортсменам потрібно розвиватися у медіасфері. Я думаю, якщо над цим працювати, то можна виходити на якісь міні контракти з брендами.
— У тебе також не мала кількість підписників в Instagram. Як багато уваги ти приділяєш соцмережам?
— У мене близько двох тисяч фоловерів. Особливо ніяк над цим не працюю, просто намагаюся робити контент. Зазвичай це щось цікаве з тренувань. Я бачу, що спортивний контент дуже заходить. На мою думку, щоб бути успішним спортсменом в Україні потрібно знати англійську та розвиватися у медіасфері. Адже спортивне життя – дуже коротке, і коли ти виступаєш на якихось змаганнях або даєш інтерв‘ю, то люди тебе запам‘ятовують і починають стежити в соцмережах. А вже від якості контенту і від кількості підписників залежить який контракт тобі запропонують.
— Чи співпрацюєш ти з якимись брендами?
— Я почав працювати з менеджером, який пообіцяв мені прислати шиповки Puma, бо якщо мені й підписувати контракт, то лише з Puma, адже всі топові стрибуни виступають в цьому бренді. Я ніколи не використовував шиповки даної фірми, тому попросив, щоб мені їх прислали спробувати. Якщо вони підійдуть, то хотілося б співпрацювати з Puma.
— Яку роль відіграє менеджер?
— У кар‘єрі українського легкоатлета – головну. Тому що зарплата в збірній невелика. Навіть якщо ти топовий спортсмен, то тобі вистачить лише на оренду квартири та харчування. Але, якщо ти хочеш заробляти на майбутнє, то потрібен менеджер. Він шукає різні контракти та комерційні старти. За один комерційний турнір можна заробити стільки, скільки за рік у збірній.
«Зрозумів, що професійний спорт – саме те, що мені треба»
— Якщо я не помиляюся, то ще минулого року ти поєднував спорт з роботою в барі. Зараз ти ще працюєш?
— Я від цього відмовився. Зрозумів, що професійний спорт – саме те, що мені треба. На той час у мене були труднощі у фінансовому плані, тому я думав або йти працювати, або залишатися у спорті. Я три місяці пропрацював, а потім приїхав у Київ та переміг, при цьому майже не тренуючись. Тоді зрозумів, що спорт – це все-таки моє.
Насправді в Україні дуже слабкий потрійний. Якщо порівнювати з 2014 роком, то те, що ми зараз демонструємо - це нічого. Треба тренуватися більше, стрибати далі та виходити на рівень, коли фінал чемпіонату України закривали стрибком за шістнадцять метрів.
— Твоя серія перемог вже налічує вже вісім стартів. Як ти сприймаєш невдачі?
— Максимально агресивно, бо я ненавиджу програвати. У 2022 році під час чемпіонату України в Луцьку пішов дощ і я став другим, то викинув медаль. Її забрав мій тренер. Максимально не люблю поразки.
З одного боку, до невдач треба нормально відноситися, бо вони є завжди й у всіх. Але з іншого боку, це стимулює не програвати. Тобто я роблю на тренуваннях максимально все, щоб вийти на сектор і перемогти. Коли ти пережив негативні емоції, то більше не хочеш відчути їх знову.
— Які в тебе цілі на 2024 рік?
— Хочу, щоб закінчилася війна. А щодо легкої атлетики, то Олімпійські ігри є однією з моїх цілей. У спорті немає нічого нереального, якщо ти дійсно цього хочеш. Тому потрібно завжди вірити в себе, адже це найбільша сила.
Довідка sport-express.ua
- Владислав Шепелєв - 22-річний стрибун потрійним, майстер спорту України.
- Бронзовий призер ІІІ Європейських ігор та переможець Командного чемпіонату Європи.
- Чемпіон України з легкої атлетики 2021 року та чемпіон України з легкої атлетики в приміщенні 2023 року.
- За підсумками 2023 року очолив європейський топ лист серед атлетів до 23 років.
- Особистий рекорд у потрійному стрибку - 16,67 метра.
- Кваліфікаційний норматив для участі в Олімпійських іграх 2024 року у чоловічому потрійному стрибку складає - 17,22 м.