«Лосано дозволив випити по келиху пива»: Тупчій – про історичні перемоги України та повернення Плотницького

Три перемоги поспіль над грандами — Бразилією, Італією та Канадою. Історичний прорив до топ-10 світового рейтингу та поточне друге місце в Лізі націй. Збірна України з волейболу творить історію просто на наших очах. Проте за красивою телекартинкою ховаються тотальне емоційне виснаження, крижані ванни замість сну та жорсткий графік без права на видих.

В ексклюзивному інтерв’ю для Sport-express.ua найрезультативніший гравець матчу з Канадою Василь Тупчій розповів про справжні залаштунки цього успіху. Про тишу в роздягальні, терапевтичний келих пива від Рауля Лосано, фактор Олега Плотницького та матч, який витягнув із команди всі жили.

«На вулиці спекотно, усі втомлені — келих холодного пива дуже гарно зайшов»

— Василю, три перемоги поспіль, причому над справжніми гігантами — Бразилією, Італією, а тепер і Канадою. Ти зізнався, що останній матч витягнули суто на морально-вольових якостях. Розкажи, що взагалі відбувалося в роздягальні після гри? Хто ще міг стояти на ногах?

— Зізнаюся, було дуже важко. У роздягальні вже не залишилося ні сил, ні емоцій. Просто сиділи мовчки. Зібрали речі й пішли в готель. Грати три дні поспіль, особливо такі матчі, як із Бразилією та Італією, де ти втомлюєшся не так фізично, як емоційно, — вкрай виснажливо. У таких поєдинках залишаєш дуже багато емоцій, тому після них складно відновитися. У нас було менше доби до зустрічі з канадійцями, і грати в такому графіку — це серйозне випробування.

— Що сказав Рауль Лосано команді після перемоги?

— Дозволив випити по одному келиху пива. Привітав із перемогою і сказав: «Хлопці, можете випити по одному келиху пива».

— Він контролював, щоб саме по одному?

— Ну так. Два — це вже забагато, а по одному можна завжди. На вулиці спекотно, усі втомлені, і один келих холодного пива дуже гарно зайшов.

«Тренер доніс до команди: зробили помилку, забули — і фокус на наступному епізоді»

— Рауль Лосано змінив не лише гру команди, а й її психологію. У чому його найбільша сила як тренера?

— Це дуже досвідчений фахівець, який багато років працював із топзбірними та клубами в Польщі. Він справді сильний тренер і психолог. Постійно нам говорить не зациклюватися на помилках. Трапилася помилка — одразу забули про неї й фокусуємося на наступному розіграші. Він повторює це постійно: і на тайм-аутах, і на тренуваннях. Це його основні слова. Лосано доніс до нашої збірної, що не потрібно після однієї невдачі ще п’ять хвилин обговорювати її між собою. Зробили, забули — і фокус на наступному епізоді.

Рауль Лосано, фото: Volleyball World

— Це дуже класний принцип, навіть загалом для життя.

— Так, звісно. Це варто використовувати й у житті. Не потрібно перейматися тим, що вже сталося. Адже минуле змінити неможливо. Через це не варто переживати чи хвилюватися. Потрібно йти далі. Тому й використовуємо цей принцип у повсякденні, не тільки у спорті.

«Стільки емоцій віддаєш, що буває стан, ніби з тебе душу витягнули»

— Ти став найрезультативнішим гравцем у матчі з Канадою — 20 очок. Відчуваєш, що саме зараз вийшов на свій абсолютний пік форми? Чи ще працює шалений адреналін Ліги націй?

— Ні. Зараз просто сидиш і відчуваєш емоційне виснаження. Не так фізично — з цим ще все нормально. А психологічно й емоційно віддається дуже багато енергії. Щоб усе це відновилося, потрібен час. А щодо результативності… Чесно кажучи, я перестав дивитися на те, скільки очок набираю, ще з перших сезонів у польській Плюс-лізі, коли грав за «Барком». Тоді я був у топ-3, топ-5 за результативністю, але команда не показувала результату. Тому для мене індивідуальні показники не такі важливі, як командні. Набагато важливіше, що зараз збірна показує хороший результат.

— Ти цікаво порівняв цей графік із польською Плюс-лігою. Якщо відверто, де організм страждає більше: під час довгого клубного сезону чи в такій тижневій «м’ясорубці» зі збірною?

— Сто відсотків — у таких «м’ясорубках» зі збірною. У клубі набагато легше грати. Максимум, що там буває, — це матчі кожні три дні. Це не так складно. Зіграв, наступного дня відпочинок, потім легке тренування — і знову матч. Тобто ти встигаєш відновитися. А тут — три дні поспіль. Це важко не тільки фізично, а й психологічно. Стільки емоцій віддаєш, що буває такий стан, ніби з тебе душу витягнули. Ти взагалі не можеш ні сміятися, ні якось реагувати.

«Ярик Пампушко зараз показує якийсь космічний рівень волейболу»

— До команди повернувся Олег Плотницький. Як його поява на майданчику змінила малюнок гри, який уже приніс успіх у трьох останніх матчах?

— Те, що Олег підсилив нас у технічному плані, — це навіть не обговорюється. Він також додав нам емоцій. Олег може зарядити команду, показати потрібну енергію, коли її не вистачає. Його поява — це величезний плюс. Зараз у Рауля з’явилося більше можливостей для ротації гравців. Наприклад, ви бачили в матчі з Бразилією: добре вийшов Ілля Ковальов та інші хлопці. Учора пакетною заміною з'являвся Діма Янчук. З’явилися хороші варіанти для ротації. Добре, що Олег повернувся, адже такі турніри дуже виснажливі, і грати одним складом украй важко.

Олег Плотницький, фото: Volleyball World

— Як його прийняла команда?

— Чудово. Ми з Олегом спілкувалися раніше і продовжуємо це робити, тому взагалі ніяких проблем не виникло. Я думаю, що найбільше хвилювався саме він, бо мав велику паузу у виступах за збірну. Але прийняли чудово. Жодних проблем із комунікацією не було.

— Ти дуже тепло відгукувався про гравців, які виходили на заміну. І зараз також дуже добре про них говориш. Хто зараз у збірній головна «запальничка» на лаві запасних? Хто тримає енергетику?

— Я не знаю, хто головна «запальничка», адже ми працюємо як єдиний механізм. Той, хто виходить на заміну, має допомагати. Хлопці з лави запасних повинні вмикатися в ті важкі моменти, коли в когось гра не йде. І зараз це справді працює. На минулому турі добре виходили Максим Тонконог і Щитков. Зараз класно грає Бойко, Саша допомагає. Хлопці реально підтримують команду, кричать на заміні. Усіма задоволені. Ярик Пампушко — взагалі красавчик! Я з ним виступаю в «Баркомі», і він зараз показує якийсь космічний рівень волейболу на позиції ліберо. Усі хлопці молодці. У цьому й криється наш результат.

«З Канадою мене вистачило на два сети. Далі просто перестояли, перетерпіли»

— Який із трьох останніх матчів — із Бразилією, Італією чи Канадою — був найважчим не фізично, а саме психологічно?

— З Канадою. Ми навіть із хлопцями обговорювали, що цей матч став найважчим. Оскільки саме такі ігри витягують усі ресурси. Коли в тебе вже немає ні сил, ні емоцій, ти мусиш просто терпіти й стояти до кінця. З бразильцями й італійцями ми були ще відносно свіжі, там емоції гнали вперед. А з Канадою… Особисто мене вистачило на два сети. Далі вже не було де брати цю енергію. Просто перестояли, перетерпіли — і за рахунок цього здобули перемогу.

— Виходить, був ризик, що команда емоційно «видихнеться» перед грою з Канадою?

— Так, я очікував такого. Адже подібне трапляється не вперше. Минулого року була схожа ситуація, до речі, теж із Канадою, але тоді ми їм програли. Цього разу змогли вистояти. Ніхто не думав, що буде якась легка прогулянка. Канада — дуже сильна й потужна фізично команда. Вони чіпкі в захисті, добре грають на блоці, мають хорошу подачу. Це справжній топсуперник.

— Україна вперше в історії увійшла до топ-10 світового рейтингу FIVB, посівши дев’яте місце. Які відчуття?

— Якщо чесно, я тільки від вас про це дізнався. Навіть не задумувався над цим.

Збірна України, фото: Volleyball World

— А зараз які емоції?

— Звісно, якщо ми хочемо потрапити на Олімпійські ігри, то для нас цей рейтинг дуже важливий. Не можна втрачати рейтингові очки й програвати командам, які перебувають нижче. Якщо ми в десятці, то не маємо права поступатися збірним на 15-х чи 16-х місцях, інакше втратимо забагато очок. Тому треба виходити й боротися за кожен сет. Якщо ти програєш 0:3 — мінусується велика кількість очок, якщо 1:3 — трохи менше, 2:3 — втрачаєш мінімум. Також потрібно намагатися чіплятися за грандів, як-от Польща. Ми програли їм 2:3 і втратили мінімальну кількість балів — здається, щось близько 0,02. А за перемоги над Італією чи Бразилією дають величезну кількість очок. Тому треба боротися.

— Зараз Україна на другому місці в турнірній таблиці Ліги націй. Ви взагалі дивитеся в таблицю? Чи діє правило: думаємо тільки про наступний матч?

— Тренер каже менше дивитися таблиці й читати новини. Потрібно максимально фокусуватися на тренуваннях та грі. Звісно, друге місце — це приємно, почуваєшся трохи впевненіше. Але варто тримати голову холодною. Ми сьогодні другі, а завтра можемо програти — і це друге місце перетвориться на дванадцяте. Тому максимальний фокус на матчах.

— Попереду надважливий матч проти Болгарії, а ресурс уже майже на межі. У чому їхня головна небезпека порівняно з тією ж Канадою? І чим ми можемо їх здивувати?

— Там грають дуже фізично сильні молоді гравці. Болгарія сьогодні — це топкоманда. Але й у нас вистачає хлопців, які виступають на найвищому рівні в сильних чемпіонатах. Їм точно не буде просто з нами. Потрібно виходити й грати у свій волейбол, причому розслаблено. Коли ти граєш розслаблено — ти контролюєш своє тіло. А коли напружений і хвилюєшся — рухи затискаються і нічого не виходить. Треба грати з емоціями та посмішкою — і все буде добре. Ми можемо перемагати будь-якого суперника на цьому турнірі. Ми нікого не боїмося, хоча й поважаємо всіх, бо вони такі самі люди, як і ми.

«У дитинстві багато говорили, що нічого не вийде. Зараз розумію: йдеш до своєї цілі — і все»

— Як ти розслабляєшся між матчами? Ти відверто кажеш, що часу майже немає.

— Ми приходимо після гри, у нас іще буває перегляд — аналізуємо суперника. Потім вечеря. Намагаємося зробити все для відновлення: крижана ванна, Game Ready, масаж — і спати. І так щодня. Вільного часу справді майже немає. Максимум — випити кави на терасі біля готелю.

— Можливо, музика чи кіно? Яку музику найбільше любиш слухати?

— Кіно я дивлюся дуже рідко. А музику слухаю. Переважно вмикаю на YouTube українських виконавців — просто грає один трек за іншим, я часто навіть не знаю, хто саме співає.

Василь Тупчій, фото: Volleyball World

— А книги читаєш?

— Так, буває. Якраз зараз читаю.

— Яку останню прочитав?

— Останню повністю прочитав — «Міячко». Зараз читаю «Фіаско». Не пам’ятаю автора, але щось таке. Більше люблю книги. Фільми вмикаю хіба що в літаку, коли довго кудись летимо, але загалом не фанат кіно.

— Чи пам’ятаєш того хлопчика, який тільки починав грати у волейбол? Якби він сьогодні побачив тебе, що б ти йому сказав?

— Напевно, сказав би, щоб менше думав про те, хто і що про нього скаже. Нас якось так виховували: «А що скажуть люди?». Та яка різниця! Просто йди до своєї мети. У дитинстві мені багато говорили, що в мене нічого не вийде. Це було максимально неприємно, і я завжди через це переживав. А зараз розумію: йдеш до своєї цілі — і все.

— Якщо через 20 років покажуть лише один епізод із твоєї кар’єри, який момент ти хотів би побачити?

— Дай Боже, щоб усе було добре: сидітиму вдома на терасі з келихом вина й передивлятимуся матчі з Італією та Бразилією. Це така моя мрія. Зроблю великий проєктор і буду дивитися ігри нашої збірної.

— І останнє питання. Якщо зараз до тебе в зал прийде 12-річний хлопчик і скаже: «Я хочу стати таким, як ви», — що б ти йому порадив як спортсмен і як людина?

— Багато молодих гравців дуже бояться зробити помилку. До мене навіть учора в готелі підійшла дівчинка років десяти-дванадцяти і запитала: «Що ви мені порадите? Я дуже хвилююся». Я їй відповів: не потрібно хвилюватися через те, що ти вже зробила неправильно — це сталося, ти цього не зміниш. І не потрібно переживати через те, що буде — ти цього ще не знаєш. Усім, хто буде це читати — неважливо, волейболіст ви чи представник іншого спорту, — не хвилюйтеся через минуле, бо його не змінити. І не хвилюйтеся через майбутнє, бо ви не можете його передбачити. Не варто витрачати на це свої сили. Ось і все.