Чемпіонка Європи з фехтування Дарія Миронюк: «Дівчата зі збірної України заміж не поспішають, всі мрії – про Олімпіаду»

Рапіристка із Києва Дарія Миронюк цьогоріч стала переможницею молодіжного чемпіонату Європи (U-23) в Анталії (Туреччина). В фінальному бою наша 22-річна спортсменка подужала дворазову призерку Європи серед кадеток з Угорщини Язмін Папп (15:6). А ще вона у Туреччині в складі команди здобула срібну нагороду, як й торік на цих же змаганнях. 

Також нещодавно у складі збірної (Аліна Полозюк, Ольга Сопіт, Катерина Буденко і Дарія Миронюк) наша героїня здобула першу в історії командну бронзу українок на нещодавньому Кубку світу в Гонконзі. 

До цього українські рапіристки навіть не заходили в топ-4 на Кубку світу, а лише до вісімки найкращих на планеті. Водночас вони здобували медалі на чемпіонаті Європи серед жінок, на юніорському та кадетському рівнях. А ось на дорослих світових формах нагород до останнього часу ніколи не отримували. 

Про все це так багато іншого олімпійська надія України Дарія Миронюк розповіла в ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua. 

• Про свою фехтувальну родину;
• Про трагічну смерть батька на тренуванні;
• Про те, які країни підтримували українок на Кубку світу; 
• Чи була очікуваною особиста перемога на чемпіонаті Європи; 
• Про отримання одночасно трьох вищих освіт, що зовсім нетипово для спортсменок світового рівня; 
• Про людину, яка є великим стимулом для українських фехтувальниць. . 

«Суддя дав жовту картку за те, що гучно вболівали за своїх»

— Дарія, вітаю! Спочатку скажіть, чому ваше ім'я пишеться саме так, а не як прийнято зазвичай?

— Мої батьки подумали, що Дар'я пов'язано зі словом «дарувати». Тому змінили його на Дарія. Такого імені я особисто ніколи не зустрічала. Звичайно, я задоволена своїм рідкісним ім'ям. Водночас люди дуже часто роблять у ньому помилки. 

— Командна бронзова нагорода на Кубку світу стала несподіванкою? 

— Там сталося щось нереальне. Ми не очікували такого результату! Сподівалися увійти лише у топ-8. 

Спочатку перемогли Канаду із великим розривом – 45:32. Думали, що наступним суперником буде Японія. Але сталося диво: Австрія подужала японок. А проти цієї команди ми виступаємо зазвичай набагато краще. Тому в цьому поєдинку було трохи простіше – 36:28. Після перемоги над австрійками вийшли до топ-4 і провели складний матч проти команди №1 у світі - Італії. В складі італійок є перші і другі особисті номери на планеті, вони досвідченіші за українок. Тому ми поступилися – 32:45.

Кубок світу. Фото: особистий архів Дарії Миронюк

— Вирішальний матч за бронзу став справжньою битвою?

— Перед цим ми отримали ще один «подарунок». Адже потужна команда США програла Південній Кореї. Тому з’явився хороший шанс на медалі. 

Це була найтяжча зустріч на Кубку — справжні гойдалки у рахунку. То одна, то інша команда виходили вперед. Нам, українкам, суддя навіть дав жовту картку за те, що гучно вболівали за своїх! 

В останньому бою фехтувала Аліна Полозюк. В цьому поєдинку перевага переходила от однієї фехтувальниці до іншої. Але кореянка переважно оборонялася. Аліна перемогла з різницею у три уколи. Вона впоралася із великим психологічним навантаженням. І ми виграли матч – 34:31! 

— В складі збірної України є чотири фехтувальниці, а на матч виходять три. На Кубку в Гонконзі спортсменки основи постійно змінювалися?

— У командних змаганнях фехтують три спортсменки, а ще одна — запасна. Взагалі наш тренер дуже часто робив заміни. Адже в матчі команд загалом дев'ять боїв, тобто кожна фехтує проти кожної. 

Все ж найчастіше поєдинки завершувала Аліна Полозюк, наша найбільш досвідчена учасниця. Вона добре витримує психологічний тиск, коли все вирішується.

Взагалі наші збірниці приблизно одного віку, хоча я й найстарша в команді. Але різниця у всіх дівчат в півроку, що несуттєво. 

«Насамперед прагнемо здобути олімпійську путівку командою»

— У фехтувальниць є якісь піковий вік для досягнення найвищих результатів? 

— Пікового віку у нашому виді спорту не існує. Взагалі на професійному рівні фехтують років до 35 і навіть більше. Особливо це стосується чоловічого фехтування. Бо жінки, коли виходять заміж, народжують і нерідко залишають спорт.

— Якщо вам всім по 22 роки, то команда має великий потенціал для прогресу у найближчі роки, чи не так? Особисте життя, можливі одруження спортсменок не стануть на заваді?

— Ще ніхто з членів нашої команди не вийшов заміж. Зараз всі посунули інші пріоритети, окрім спорту, на другий план. Саме фехтування для нас наразі є найважливішим. Але не виключено, що хтось із нас в найближчі роки й вийде заміж — це життя.

Ми дуже хотіли кваліфікуватися на цьогорічну Олімпіаду командою. Також Аліна Полозюк поїхала на відбіркові олімпійські змагання в Амстердам (Нідерланди) і мала шанс перемогти. Вона гарно там фехтувала. Але, на жаль, Аліні зовсім трішки забракло для здобуття олімпійської путівки. 

Вона посіла третє місце, а олімпійську перепустку здобувала лише чемпіонка. Це був зональний відбірковий чемпіонат, де брали участь по одній спортсменці з європейських країн, які ще не потрапили на Олімпійські ігри.

— Отже, поки на Олімпіаду-2024 вийти не вийшло. Будете ставити аналогічну мету на найближчі чотири роки?

— Насамперед ми прагнемо здобути олімпійську путівку командою. Адже тоді на Ігри-2028 поїдуть одразу чотири наші фехтувальниці. І вони зможуть виступати як в індивідуальному заліку, так і в командному. Тому будемо прагнути, щоб наступними руками увійти до топових команд Європи і відібратися на Олімпіаду. 

— Окрім морального задоволення за виграну медаль на Кубку світу, щось отримали від держави чи спонсорів?

— Я сподіваюся, що на наступний рік нам дадуть якусь премію чи стипендію від держави, адже ми дійсно показали значний результат для спорту України. І це заохочення стане стимулом для подальших звершень.

— Хто взагалі підтримує наших фехтувальниць?

— Профільне Міністерство дуже допомагає. Нам оплачують всі поїздки на міжнародні змагання. Також отримуємо зарплатню, як члени штатної збірної України. Деякі фехтувальниці ще мають зарплатню, як представниці Збройних Сил України. Стипендії спортсменкам дає і департамент спорту Київської міської військової адміністрації. Її отримуємо я і Ольга Сопіт, адже ми були торік віце-чемпіонками молодіжного чемпіонату Європи.

Дарія Миронюк. Фото: особистий архів Дарії Миронюк

— Ексміністр спорту і нинішній голова Національного олімпійського комітету України Вадим Гутцайт — колишній великий фехтувальник. Наскільки це допомагає розвитку вашого виду спорту?

— Звичайно, підтримка відчувається навіть у такий складний військовий час. І фінансова, і моральна. Взагалі для нашого виду спорту під час війни умови гіршими не стали. Все ж нинішній рік — олімпійський, і залишився старий бюджет на фехтування. Дуже сподіваємося, що і в наступному році зможемо так само виступати на міжнародних змаганнях і проводити збори, щоб підвищувати результати.

«Підтримували нас італійці, французи, американці…»

— У Гонконзі щось знають про Україну, про нашу війну?

— Я не думаю, що там багато людей знають про російсько-українську війну. Але на Кубку ми відчували підтримку більшості команд-учасниць. Вони раділи тому, що українки здобули третє місце. Багато хто знав, як нам складно навіть було дістатися Гонконгу. На це ми витратили аж чотири дні!

Підтримували нас, приміром, італійці, французи, американці. Після отримання медалей до нас підійшли ці (та деякі інші) команди і привітали. Можливо, що вони вболівали за нас, як за європейців, сусідів по континенту. З деякими із суперниць ми разом тренуємося на зборах і добре знаємо один одного. Наприклад, з полячками та угорками. 

— Що побачили в Гонконзі цікавого, це все ж екзотична країна? 

— Там ми спробували багато унікальної їжі, якої ніколи не куштували. Азійська кухня взагалі дуже сподобалася. Бачили статую Будди, джунглі, підіймалися у гори. У Гонконзі дуже вологий клімат, тому складно дихати на вулиці. І дуже екзотична природа. Коли ми виходили у ліс, бачили там рослини, про які нічого раніше не знали. 

Щодо архітектури і технологій. Перед цим ми були у Китаї і зрозуміли різницю. Гонконг все ж більш розвинений, інноваційніший.

— Збірниці України тренуються в одного наставника чи в різних?

— Переважно на змаганнях і зборах користуємося допомогою українських наставників. Нашим головним тренером є Ольга Лелейко, вона — з Києва. Часто з нами також їздить тренер з Миколаєва Лариса Павленко, персональний тренер Аліни Полозюк, яка проживає у Києві. 

Взагалі за потреби просимо наших персональних тренерів працювати з усіма збірницями. Таке відбувається через війну. Моїми персональними тренерами є мама Алла і брат Дмитро Миронюки. Але мої родичі не завжди мають змогу поїхати на міжнародні чемпіонати. І мене готують тренери, які їздять з нами. Зараз найчастіше працюю з Ларисою Павленко на зборах та змаганнях. 

Також нерідко наші збори проходять в Америці і Європі. Там також маю тренерів, з якими стабільно працюю. Це наприклад, наставники нашої збірниці Ольги Сопіт, яка мешкає у Франції. Тренування за кордоном дає можливість спарингувати з різноманітними спортсменками, а не тільки між своїми, вже добре знайомими дівчатами. Це насамперед допомагає урізноманітнити своє фехтування і діставати ключики до незручних супротивників. 

«Це був мій останній чемпіонат U-23 , тому дуже хотілось саме особисту медаль»

— Днями Ви виграли молодіжний чемпіонат Європи в особистому заліку, вперше в свої кар’єрі піднялися на таку вершину. Саме такою була мета на це змагання?

— Так, насправді, я розуміла що це мій останній чемпіонат U-23 , тому дуже хотілось саме особисту медаль. У першому бою (на 15 очок) я ще «розфехтовувалася». А ось в наступному бою, з вірменкою Малашиною, вже відчула своє фехтування. Після цього неважливо, який рахунок був на табло. Я залишалась спокійною на протязі усього бою та намагалась зробити все, що мені підказували тренери. 

— Які були найскладніші поєдинки в Анталії? 

— В бою з Малашиною мені знадобилась перша 3-хвилинка, щоб знайти до неї підхід та перевернути рахунок на свою користь. Проти Наел з Франції був складний бій також (на витривалість). Я вже фехтувала з нею на змаганнях місяць тому, тому мені був відомий її стиль. 

Наступний поєдинок — з італійкою Аморе, багаторазовою призеркою молодіжних стартів. Він був фактично вирішальним. Тому що я розуміла —хто виграє цей бій за вхід в фінал, той й стане чемпіоном. Я почала, програючи 0:4, але ніякого страху не відчувала. Це зіграло вирішальну роль. І мені вдалося отримати перевагу в другому періоді, яку я зберігала до кінця. 

До бою за перше місце я підходила дуже спокійно. Роблячи аналіз Язмін Папп, розуміла, що я більш досвідчена та набагато швидша за неї. Просто хотіла показати гарне фехтування, що мені й вдалося.

Дарія Миронюк. Фото: особистий архів Дарії Миронюк

— В командному заліку на Євро всі пішло за планом?

— В командних змаганнях полячки та угорки дали нам гарний бій. Минулого року на командному Євро ми були другими. Тоді програли Франції та дуже хотіли взяти реванш. Але не зустріли їх на своєму шляху. Цього разу за перше місце фехтували з італійською командою. Усі дівчата там непрості. Майже всю зустріч ми програвали у декілька уколів. На жаль, нам так і не вдалося отримати перевагу. 

Але хочу додати, що без наших тренерів, партнерок по команді та усіх представників України на цих змаганнях було б дуже складно показати такий гарний результат. Ми були як одне ціле, підтримували один одного. Приходили до залу та вболівали за всіх наших. 

— Які будуть ваші наступні змагання? Як будете до них готуватись? 

— Це чемпіонат Європи в швейцарському Базелі. Зараз ми на зборах в Австрії, фехтуємо з австрійською командою та іншими дівчатами. І вже в цю неділю будемо вирушати на чемпіонат. Ставимо перед собою тільки найвищі цілі!

«Батько поклав життя на наш клуб. Помер під час тренувального збору»

— В дитинстві Ви одразу захопилися фехтуванням чи цікавився іншими видами спорту на початку?

— У мене фехтувальна родина. Цим спортом займалися батьки і брат. Тому у мене не було особливого вибору. Займалася фехтуванням у ДЮСШ «Армієць». 

До цього я ще пробувала теніс, який дуже сподобався, а також танці. Але згодом всі разом вирішили, що саме фехтування буде моїм спортом. Воно почало відкривати «всі двері». Приміром, це круті і нереальні подорожі. Адже не так багато українців мали можливість побувати у Гонконзі. 

— Батьки мали серйозні досягнення у фехтуванні?

— Моя мама Алла разом з командою була третьою на чемпіонаті світу; вона має багато й інших досягнень у спорті. Брат Дмитро здобував медалі на юніорських турнірах, а потім вирішив перейти на тренерську кар'єру. 

А мій батько Володимир підняв наш клуб ЦСКА на велику висоту, фактично поклав своє життя на нього. Він загинув просто під час тренувального збору фехтувальників. Це було в 2018 році у Конча-Заспі, що під Києвом. Ми всі грали у гандбол. Під час цього у батька стався серцевий напад, і його не стало. 

Але він вивів українську жіночу рапіру на міжнародний рівень, починаючи від маленьких дівчаток. Батько дав всім надію, що ми можемо перемагати навіть найкращі команди Європи і світу. Я, Ольга Сопіт, Анна Тараненко та інші провідні українські рапіристки саме в ЦСКА починали свою спортивну кар'єру. 

— Лідером українського фехтування, як відомо, є Ольга Харлан. Рівняєтеся на неї?

— Звичайно. Оля — наш дуже великий стимул. З самого дитинства ми дивилися на Ольгу Харлан, як на зірку. І всі хотіли досягти того ж самого, як і вона.

Ми пишаємося Ольгою, її досягненнями для України. Дуже не хочеться, щоб вона залишала професіональний спорт. Але це може статися. Їй все ж треба будувати своє сімейне гніздечко, Ольга має хлопця з Італії. Наскільки я чула, в 2024 році це буде остання Олімпіада для Ольги Харлан. 

Ольга Харлан. Фото: Google

— Які маєте хобі? Чим ще цікавитися окрім спорту?

— Я ще цікавлюся motion-graphic дизайном. Зокрема, роблю дизайн на комп'ютері для різних компаній. Тобто цим ще підробляю.

Щодо хобі, до часу на це не вистачає. Адже я ще навчаюся, окрім спорту. Наразі створюю портфоліо з motion-graphic дизайном. Наприклад, на стадіоні є великі екрани. Хтось забив гол. І моє завдання – створити анімацію святкування цього. Ось це і є motion-graphic дизайн.

— А де навчаєтеся?

— Зараз отримую бакалаврський ступінь за фахом психолога. Це вже моя друга вища освіта. Перед цим здобула фах «спорт та менеджмент» — отримала диплом бакалавра в столичному Національному університеті фізичної культури та спорту. 

На наступний навчальний рік збираюсь поступити в магістратуру в Університеті фізичної культури і спорту, на менеджмент. А паралельно хочу отримати ступінь магістра з motion-graphic дизайном. Тому я зараз приділяю весь свій вільний час цьому напрямку. 

— Тобто ви опановуєте чи вже опанували три фахи. А ким збираєтеся працювати, коли завершите спортивну кар'єру?

— Ще не знаю цього насправді. А зараз мені подобається робота motion-graphic дизайнера. Взагалі у найближчі роки хочу поєднувати великий спорт і роботу поза ним. Тому праця дизайнера якраз підходить. До того ж, вона дає мені можливість працювати дистанційно, навіть перебуваючи в інших країнах. 

Довідка сайту Sport-express.ua

• Дарія Миронюк народилася у Києві. Представляє столичний клуб ЦСКА. 
• Має персональних тренерів – маму і брата. 
• Стала другою в історії України особистою чемпіонкою молодіжного чемпіонату Європи з фехтування на рапірах, двічі срібна медалістка цих змагань в складі збірної України. 
• Бронзова призерка Кубку світу в командному заліку. 
• Чемпіонка України в особистому заліку.
• Головна мрія – здобути олімпійську ліцензію на Ігри-2028, бажано в складі збірної України.