Олімпійський чемпіон Олександр Абраменко: «Якби пішов у футбол, як Саша Усик, пограв би за Миколаїв або Динамо»

Фрістайліст Олександр Абраменко – найзірковіший представник України у зимових видах спорту. Він здобував олімпійське золото і срібло, що не вдавалося більше нікому із наших співвітчизників. Його перемога в акробатиці фрістайлу в Пхьончхані-2018 ‒ це лише друга золота нагорода українців на зимовій Олімпіаді за всю історію, першою на вершину піднялася фігуристка Оксана Баюл. 

В інтерв’ю sport-express.ua Олександр Абраменко розповів, як триває процес відновлення після травми, чого ще прагне досягти у спорті та за його межами і якими видами спорту цікавиться, окрім фрістайлу. Також олімпійський чемпіон повідомив, що готовий наслідувати приклад чемпіона світу з боксу Олександра Усика ‒ і за який саме клуб він готовий пограти в футболі. 

Автор ‒ Михайло Шафір.

«Після моїх олімпійських успіхів поліпшилося державне фінансування нашого виду спорту»

‒ Олександре, як змінилося ваше життя після здобуття олімпійського золота?

‒ Особливо не змінилося. Тільки поліпшилися фінансові умови і вирішилося квартирне питання. Житло мені придбала місцева влада Миколаєва, де я тоді мешкав і тренувався. Затримок із цим не було. Мої спортивні заслуги були оцінені відповідним чином.

Взагалі, за медалі на Олімпіаді держава виплачує спортсмену непогані призові. Водночас після моїх олімпійських успіхів поліпшилося державне фінансування нашого виду спорту. Тому ми змогли брати більше спортсменів на збори. Це позитивно відобразилося на результатах команд фрістайлістів України.

Олександр Абраменко на першій сходинці Олімпійських Ігор в Пхенчхані-2018. Фото: Google

‒ Отже, Ви «витягнули» на собі цілий вид спорту. Адже ваші перемоги позитивно вплинули на фінансування всіх українських фрістайлістів…

‒ У 2018 році, після Олімпіади, я розповідав, що за мною практично нікого немає. Бо фрістайлісти України тоді значно недотягували до топових результатів у світі. Але майже за два роки ситуація кардинально змінилася. Наша молодь дуже сильно підтягнулася до світових лідерів. І почала складати значну конкуренцію на міжнародному рівні.

‒ Вас впізнають на вулиці? 

‒ Переважно це люди, добре знайомі зі спортом. Адже на змаганнях ми виступаємо в шоломах і масках. Тому навіть всесвітньовідомих фрістайлістів не всі вболівальники впізнають у звичайному житті.

‒ Скільки людей займається вашим технічно складним видом спорту в Україні?

‒ Молодих спортсменів, які вже пробували стрибати з трампліна, в нашій країні близько 20. Також є значна кількість початківців. А ось топових фрістайлістів, які представляють Україну на чемпіонатах Європи і світу, небагато: шість чоловіків і п'ять жінок.

До речі, букмекерські контори України приймають ставки на всі види спорту.

«Тренуватися нам не було як і де. Ми зверталися до двох міністрів спорту й Офісу Президента України. Місцева влада «тягнула час»

‒ В Україні створені умови для тренувань фрістайлістів?

‒ Це дуже болюче запитання. Воно турбує нас вже багато років. Ще з 2009 року ми наголошували чиновникам різного рівня, що спортивна база «Спартак» у Миколаєві перебуває у занедбаному стані і треба щось з цим робити. Тренуватися нам не було як і де. У збірної команди України ще існувала можливість виїхати на тренування за кордон. А ось фрістайлісти-початківці взагалі не мали можливості тренуватися.

Також на певний час у Миколаєві закривали школу фрістайлу. Тоді склалося враження, що у місті корабелів для нашого виду спорту немає майбутнього. Я сподівався, що здобуття олімпійського золота якось змінить цю ситуацію. Але після цього пройшло чотири роки і змін не помічалося. 

‒ Щось спробували змінити?

‒ Тоді разом із моїм другом Максимом Білоніжком, який займається проєктуванням будинків і споруд, ми розробили план відбудови трампліна у Миколаєві. Представляли це місцевій владі, але вона «тягнула час». Показувала, що їй це нецікаво. Ми зверталися і до двох міністрів спорту (нинішнього і попереднього), і до Офісу Президента України. 

Після здобуття мною олімпійського срібла місцева влада Миколаєва все ж наважилася на певні кроки назустріч. Але розпочалася війна. І, звісно, зараз це не на часі. 

Олександр Абраменко. Фото: Google

‒ Нагадайте, будь-ласка, у фрістайлі змагання відбуваються тільки взимку?

‒ Офіційні змагання міжнародної Федерації фрістайлу проводяться тільки взимку. Водночас в інші пори року у деяких країнах відбуваються міжнародні турніри, також без участі спортсменів із росії і білорусі. Вони проходять на трамплінах у басейнах. 

‒ Де ваш вид спорту культивується в Україні, окрім Миколаєва?

‒ В Рівному, Івано-Франківську і на Закарпатті. Ці регіони дають нових фрістайлістів, які беруть участь на змаганнях. Там є зали із батутами, де спортсмени отримують початкову підготовку. Коли вони доходять до певного рівня, їх вивозять тренуватися за кордон. Спеціальну підготовку фрістайлістів в Україні на сьогодні проводити ніде. Навіть взимку, коли багато снігу. 

«Зимовий сезон пропущу. Напевно, не встигну відновитися до зимового сезону»

‒ Розкажіть детальніше, як триває ваше відновлення після травми. 

‒ Я взимку отримав таке ж пошкодження, як і перед Олімпіадою 2018 року. І зараз проходжу реабілітацію. До вересня цього року мені було заборонено отримувати фізичні навантаження. Напевно, не встигну відновитися до зимового сезону. До нього треба було готуватися ще влітку. На офіційних зимових стартах потрібно мати власну заздалегідь підготовлену програму. 

‒ У 2022 році нашу команду українських фрістайлістів відсторонили від Олімпійських ігор через позитивні тести деяких спортсменів на ковід. Повертаючись назад, які висновки можна зробити із того досвіду? Нема остраху, що такі зняття команд можуть продовжитися?

‒ Якщо у світі почнеться нова пандемія, то ситуація може повторитися. А взагалі після широкомасштабного вторгнення коронавірус швидко кудись зник, майже ніхто їм не хворіє. Тому остраху немає. 

Олександр Абраменко. Фото: Google

‒ Як ставитеся до нещодавнього резонансного вчинку фехтувальниці Ольги Харлан, коли вона відмовилася потиснути руку росіянці? 

‒ Підтримую вчинок Ольги. Як можна тиснути руку під час війни російським спортсменам, навіть якщо їх допустили до змагань?! Я би вчинив на місці Ольги Харлан аналогічним чином.

‒ Що взагалі думаєте про допуск російських спортсменів під нейтральними прапорами?

‒ Останнім часом через травму я не брав участі в змаганнях, на відміну від інших провідних українських спортсменів. Добре, що у фрістайлі росіян та білорусів не допустили до міжнародних турнірів. Вони не виступали ані в цьому сезоні, ані в минулому році. Тому в нашому виді спорту аналогічних інцидентів бути не може. 

‒ Що зараз із вашими друзями і близькими з Миколаєва? Чи не постраждала родина та житло?

‒ Зараз я мешкаю у Києві. Переїхав до столиці із Миколаєва у 2019 році, тобто ще до широкомасштабного вторгнення росії. 

У Миколаєві мешкають мої батьки. У них все добре. Вони не постраждали від обстрілів. Деякі із моїх друзів і знайомих, коли були масовані обстріли Миколаєва, виїхали до Одеси та інших міст, інші залишилися. 

‒ Наскільки постраждала від обстрілів миколаївська спортивна інфраструктура?

‒ Дуже. Зруйновано спортивні об’єкти в самому Миколаєві. В обласному центрі, в першу чергу, постраждали коледж фізичної культури та спорту, Центральний стадіон, кінно-спортивна школа і спорткомплекс «Зоря», де тренувалися батутисти.

В той момент, коли в Україні гинуть люди, розбомблено багато спортивної інфраструктури, спортсмени, котрі в росії підтримують війну або відмовчуються, не мають морального права брати участь у міжнародних змаганнях.

«Цікаві футбол, гімнастика і стрибки»

‒ Ваш батько займався футболом і працював у МФК Миколаїв, який ще до війни припинив виступи в чемпіонаті України. Що відбувається зараз із цим колективом? Чи є якесь майбутнє в миколаївського футболу, враховуючи, що єдиний представник міста корабелів Васт грає домашні матчі в Київській області або Одесі?

‒ Я не вважаю себе великим фанатом футболу і дуже обізнаним у цьому виді спорту. Але знаю, що МФК Миколаїв, у якому мій батько займався організацією безпеки під час матчів, ще до війни припинив свою активну діяльність. Наскільки я знаю, це було пов'язано із переоформленням документації у клубі. Процес затягнувся, і почалася війна. Думаю, після перемоги МФК Миколаїв відновить свою спортивну діяльність. 

‒ Ви в дитинстві відвідували секцію футболу. Зараз наш інший великий олімпієць Олександр Усик підписав договір із ФК Поліссям (Житомир) та готовий дебютувати в УПЛ після бою із Дюбуа. Якби аналогічна можливість існувала, яку команду б обрали?

‒ Було б цікаво пограти в футбол на такому рівні. Якби запропонували, пограв би за МФК Миколаїв. Але зараз він не бере участі в чемпіонаті України. Тому, зважаючи на те, що мешкаю у Києві, обрав би столичне Динамо. 

Олександр Абраменко. Фото: Google

‒ Якби вам запропонували спробувати себе ще в якомусь виді спорту, як би відреагували?

‒ Футбол полюбляють майже всі, і кожен може грати на початковому рівні. А ось для інших видів спорту, які мені подобаються, потрібні спеціальні знання і навички. Це, зокрема, спортивна гімнастика, стрибки на батуті і у воду. Пам’ятаю, колись подобалося телешоу «Вишка», яке вів відомий стрибун у воду Ілля Кваша. Його демонстрували на «Новому каналі». Якщо це шоу будуть проводити знову, із задоволенням візьму у ньому участь. 

‒ Розкажіть про свою родину. 

‒ 14 липня цього року у нас народився другий син Ілля. Першому, Дмитру, три роки. Він ще не займається спортом. Але треба його кудись віддати, бо Дмитрик дуже активний і непосидючий. Моя дружина Олександра – також фрістайлістка. Вона брала участь разом зі мною на Олімпіаді. Олександра припинила свою спортивну кар’єру ще в 2018 році, одразу після Ігор у Південній Кореї. 

‒ Про що ще мрієте у спорті та за його межами?

‒ У мене ще немає командної олімпійської нагороди. У 2022 році наша збірна не змогла виступити на Олімпіаді. Тому будемо прагнути здобути її на наступних Іграх!

Також мрію збудувати сучасну батутну залу, яких чимало в Європі. У ній тренуватимуться представники багатьох видів спорту. Не лише професіонали, але й звичайні люди. Треба шукати інвестора, якому сподобається ця ідея. 

Досьє sport-express.ua: Олександр Абраменко

• народився 4 травня 1988 року у місті Первомайському (Харківська область)
• зростав у Миколаєві, куди їхня родина переїхала після завершення навчання батька
• закінчив Національний університет кораблебудування ім. Макарова (Миколаїв)
• Заслужений майстер спорту України, олімпійський чемпіон 2018 року, срібний призер зимових Олімпійських ігор 2022 року
• володар малого Кришталевого глобуса із лижної акробатики сезону 2015-2016 років. Срібний призер чемпіонату світу 2019 року
• на відкритті Олімпійських ігор у Пекіні ніс прапор збірної України
• у квітні 2022 року з друзями створив платформу, через яку можна донатами підтримати миколаївських волонтерів
• фрістайл ‒ загальна назва для різноманітних дисциплін, в яких лижники змагаються у виконанні трюків.