«Ми не виконали завдання виходу в єврокубки»: Демченко – про свій відхід з Араз-Нахчівань та Нефтчі Вернидуба
Нещодавно в азербайджанських ЗМІ з’явилася інформація стосовно відходу з Араз-Нахчіваня українського фахівця Андрія Демченка, який очолив команду на початку 2026 року. Під керівництвом 49-річного фахівця колектив провів 17 матчів, у яких здобув 20 очок, фінішувавши на шостому місці Прем’єр-ліги.
Оглядач сайту Sport-express.ua Владислав Лютостанський поспілкувався з Андрієм Демченком стосовно його майбутнього в азербайджанському футболі та обговорив успіх Юрія Вернидуба в Нефтчі.
«Ми фактично ремонтували літак під час польоту. Це складно»
– Андрію Анатолійовичу, нещодавно у медіапросторі з'явилася інформація про те, що ви залишаєте Араз-Нахчівань. Наскільки це відповідає дійсності?
– Знаєте, конкретної інформації про те, що я стовідсотково залишаю клуб, наразі немає. Можу лише підтвердити, що мій контракт був розрахований до 31 травня за схемою «плюс один рік». Зараз це питання на етапі обговорення. Президент клубу наразі приймає рішення щодо того, продовжувати нашу співпрацю чи ні.
Ситуація проста: коли я тільки прийшов у команду й ми підписували контракт, перед нами стояло чітке завдання – вихід у єврокубки. На жаль, цю задачу ми не виконали. Тому зараз усе на розсуд керівництва. Гадаю, впродовж кількох днів ситуація остаточно проясниться.
Андрій Демченко, фото: ФК Араз-Нахчівань
– Чому, на вашу думку, вашій команді все ж таки не вдалося зачепитися за єврокубкову зону? Які головні труднощі завадили виконати завдання?
– Розумієте, завжди важко прийти й перебудовувати щось після іншого тренера. Ми фактично ремонтували літак безпосередньо під час польоту. Це складно, хоч і не катастрофічно.
Головне, з чим я зіткнувся, – це базова футбольна освіта гравців. Ми прагнули прищепити команді принципи сучасного, інтенсивного футболу, навчити їх грати дещо інакше. Але на практиці це виявилося значно важчим процесом, ніж здавалося. За свою тренерську кар’єру мені зазвичай вистачало місяця або півтора, щоб «налаштувати скрипку», аби вона заграла як слід. Тут знадобилося аж чотири місяці.
– Однак потім справи пішли вгору?
– Лише в останніх трьох турах я нарешті побачив, що хлопці почали чітко розуміти й відтворювати на полі той матеріал, який ми їм давали. До цього все йшло дуже туго. Проте фінішний відрізок ми провели якісно: хоч одну гру й програли, дві останні виграли, і там уже проглядався той сучасний футбол, якого ми вимагали на тренуваннях.
Другий нюанс – це вік. Команда у нас доволі вікова, більше половини складу – люди, яким за 30 років. Звісно, молодь дає більше фізичної потужності, швидкості та міцності на полі. Із досвідченими гравцями роботу доводиться вибудовувати трохи інакше, враховуючи ці особливості. Саме в цих межах нам десь і не вистачило ресурсу, щоб витиснути максимум.
Андрій Демченко, фото: ФК Араз-Нахчівань
– Також у пресі писали, нібито керівництво Араз-Нахчіваня планує мало не вдвічі скоротити бюджет на наступний сезон. Вам щось відомо стосовно цієї інформації?
– Щодо бюджету я взагалі нічого не можу сказати. Усі фінансові питання вирішує виключно президент компанії та клубу, я подібними цифрами не володію. Якщо буде прийнято якесь рішення, ми сядемо за стіл переговорів, обговоримо подальші плани, і тоді я дізнаюся деталі. Поки що коментувати нічого.
«Було неприємно програвати Нефтчі, але Вернидуб досяг чудового результату»
– А якщо говорити про ваші особисті амбіції: чи є у вас бажання й надалі працювати в азербайджанському футболі?
– Скажу так: і в цьому клубі, і взагалі в Азербайджані мені працювати цікаво, я бачу тут велику перспективу для продовження кар'єри. Тут дуже сильний і непередбачуваний чемпіонат, у командах Прем’єр-ліги працюють серйозні та якісні тренерські штаби.
Місцеві клуби регулярно грають у єврокубках, демонструючи цілком добротний, солідний футбол. Для мене як для фахівця це чудовий майданчик для професійного зростання, навчання та здорової конкуренції. Сенс залишатися й розвиватися тут точно є.
– Для багатьох українських уболівальників футбол в Азербайджані тривалий час залишався загадкою. Але після матчів нашої збірної з азербайджанцями та фантастичного перформансу Карабаха в Лізі чемпіонів усі зрозуміли, що рівень там пристойний. Ба більше, цього року Сабах обійшов Карабах, завоювавши золоті медалі з комфортним відривом. Як людина зсередини процесу, у чому бачите їхній феномен?
– Це лише підтверджує дуже хороший рівень футболу та конкуренції, які зараз існують в Азербайджані. Сабах став чемпіоном абсолютно заслужено, тут навіть сперечатися нічого. Вони пройшли всю турнірну дистанцію максимально рівно й стабільно. До того ж, вони виграли й Кубок країни. На сьогоднішній день за якістю гри, за структурою та внутрішнім змістом це найсильніша команда Азербайджану. А Карабах цьогоріч підтвердив свій клас як на внутрішній арені, так і в єврокубках, де гідно змагався на основній стадії Ліги чемпіонів та дійшов до стикових матчів плей-оф.
Юрій Вернидуб, фото: ФК Нефтчі
– Ще одна гаряча тема – бакинський Нефтчі. Команда з великим ім'ям, яку по ходу сезону очолив українець Юрій Вернидуб. Вони видали дивовижний ривок: піднялися з 7-8 місця у зону єврокубків. Як оціните роботу свого співвітчизника в Баку?
– Я дуже радий за нього! Я із Запоріжжя, а він також не чужа людина для цього міста (Вернидуб свого часу тренував і грав за запорізький Металург – прим. Sport-express.ua), тому я щиро за нього порадів. Звісно, мені як колезі та безпосередньому конкуренту було дещо неприємно програвати їм по ходу сезону – хотілося виступити краще. Але це футбол: хтось виграє, а хтось програє.
Юрій Миколайович досяг чудового результату. Очевидно, він зумів достукатися до своїх гравців, знайшов правильні слова, підібрав потрібні «гвинтики» та ключі до команди. Прийняти колектив у кризі на нижніх сходах таблиці – Нефтчі на той момент йшов навіть нижче нас у таблиці – й вивести його в єврокубки – це гідно величезної поваги.