«Якби не російські бої, можливо, завершив би кар’єру»: відверте інтерв’ю українського боксера Арнольда Хегая

8 березня наш іменитий боксер Арнольд Хегай за очками роздільним рішенням суддів поступився американцю Джоету Гонсалесу (27-4, 15 КО), через що знову віддалився від заповітного титульника.

І хоча багато любителів та експертів боксу безумовно вважають, що Хегай вже давно гідний, як мінімум, поєдинку за «ремінь», ця можливість постійно від нього йде, навіть попри нещодавнє підписання контракту з топовою компанією Top Rank Боба Арума.

Про те, чому так відбувається в житті Хегая, як він націлений переламати хід подій та що йому допомогло вийти на нинішній рівень ми поспілкувалися в ексклюзивному інтерв’ю для сайту Sport-express.uа.

Герой розповів нам про таке:

• Що призвело до поразки від Гонсалеса?
• Чому останні два роки «тікає» омріяний титульник?
• Як кумедно познайомився з легендарним Арумом?
• Чому називають «українцем корейського походження»?
• З яким жахливим булінгом за етнічним принципом зіштовхнувся в Україні?
• Яка обставина змусила в юності змінити вид спорту?
• Чи шкодує про свої виступи у росії після 2014 року?
• Кого поставить у топ-5 рейтингу P4P?
• Яку високу посаду в Україні довірив би Ломаченку?

«У матчі з Гонсалесом я воював проти двох людей у рингу»

– Арнольде, давайте почнемо з вашої березневої поразки від Джоета Гонсалеса. Що пішло не так?

– Для мене стало несподіванкою, що я програв цей бій, скажемо так. Проаналізував матч й прийшов до висновку, що винен сам, адже недооцінив Гонсалеса.

Коли я готувався, то не мав правильних спаринг-партнерів. Плюс вийшов трохи неналаштованим. Також був нюанс у тому, що ми билися на його території, у США, де Джоет мав, мабуть, 98% підтримки серед глядачів. Вони вливали на рефері. Суддя мені заважав, якщо чесно. Я це відчув.

Зазвичай, якщо мені некомфортно, і суперник надто нахиляється, я можу взяти його у клінч, потримати та розвернути до рефері, попросивши нас розтягнути. А тут тільки-но я затискав – мені одразу робили зауваження та знімали бали. Через це суперник сідав низько та бив мене головою у живіт. Таким чином, в мене розпочалася війна вже з двома людьми у рингу.

– Наскільки сильно цією поразкою ви підвели промоутера, і які тепер у вас перспективи вийти на довгоочікуваний титульник?

– Особисто для мене це була дуже важка поразка. Вона стала для мене другою в кар’єрі, однак, повторюся, дуже несподіваною. Я й досі не відійшов. Важко вам пояснити свої відчуття.

Після бою я розмовляв лише з менеджером. Він сказав: «Відпочинь, а далі вже будемо обговорювати». З Top Rank ми ще не спілкувалися. Найголовніше – зрозуміти їхні плани. Від цього вже будемо відштовхуватися. Легких боїв просити не буду, бо, як вже можна було зрозуміти, мене це розслабляє. Хочу великих суперників.

Можливо, ця поразка відштовхнула мене від титульника, і доведеться провести ще один-два проміжні поєдинки, перш ніж я знову зможу претендувати на пояс. Однак я не завершую, а продовжую свій шлях. Хочу стати чемпіоном світу та маю на це час, сили й бажання.

«Арум сказав: «Зробимо йому чемпіонський бій»

– Чи справедливо вважати, що головню ціллю вашого підписання контракту з Top Rank Боба Арума минулого року було саме пришвидшити вихід на титульник?

– Так. Мій менеджер вийшов з ними на зв’язок, і вони зацікавилися, адже я був першим номером у рейтингу WBO. В них тоді були чемпіонські пояси WBO, IBF та ще, здається, вакантний WBA.

Боб Арум. Фото: Los Angeles Times

– Чому досі не вдається виконати поставлене завдання?

– Контракт у нас був на два бої. Спочатку я мав провести проміжний матч, а влітку 2024 року зійтися з дворазовим олімпійським чемпіоном Робейсі Раміресом, який володів поясом WBO. Однак на ранок я прокинувся й побачив, що Рамірес програв Рафаелю Еспінозі – і все.

Замість Раміреса я у серпні в шоу Top Rank вийшов на Белмара Пресіадо, якого переміг, і на тому самому івенті чемпіон IBF Луїс Лопес захищав титул проти Анджело Лео. Вже була домовленість, що наступним, проти кого Лопес захищатиме пояс, стану я. Проте у десятому раунді він впав, і мій чемпіонський бій знову пішов.

Десь вже у жовтні-листопаді, коли повернувся до тренувань, менеджер сказав, що 17 січня я буду битися з цим Лео. Потім в них щось зірвалося, і вони не захотіли робити зі мною бій захист. Я ще не був чемпіоном світу, тому не усі бажають зі мною змагатися, адже для них це ризик. Таким чином, Лео організували захист з іншим боксером, а в цей час я програв.

– Top Rank – це дійсно топрівень?

– Так. Це інший рівень у порівнянні з усім тим, що я бачив до цього. Не просто так ця промоутерська компанія вважається однією з провідних у світовому боксі. Коли я бився у їхньому шоу, то усе було організовано та розписано від мого прибуття в аеропорт до останнього дня перебування у місті.

Для порівняння у попередньому івенті не було навіть приблизного часу мого бою. В принципі, це нормально, але в мене все ж був головний поєдинок. Попередній матч завершився нокаутом, і мені сказали: «Усе, виходьте». Можливо, це також вплинуло на результат, адже я не встиг налаштуватися. З цього також потрібно робити висновки на майбутнє.

– З Арумом особисто познайомилися?

– Так, саме після того бою на шоу Top Rank. Кумедне вийшло знайомство😊 Підійшли до нього з менеджером, а він сказав: «Хороший хлопець, ми його підпишемо». Менеджер відповів: «Та ми вже підписані». Арум: «А, ну, значить зробимо йому чемпіонський бій».

«В моєму свідоцтві про народження у графі «національність» написано: «кореєць»

– Якщо вірити відкритим даним, ви народилися у селищі Лиманське Одеської області.

– У Лиманському я виріс та жив до дев’яти років, а народився у місті Роздільна Одеської області, де був пологовий будинок.

– Вас називають «українцем корейського походження». Чи могли б ви розповісти про вашу родину?

– Я – стовідсотковий кореєць. В мене і тато, і мама, корейці. Тата вже немає. Коли мені було три роки, він розбився в аварії.

Коли була війна у Кореї, і вона розпалася на дві частини, мої предки опинилися на стороні, підконтрольній СРСР, і були депортовані в інші союзні республіки. Лінія батька з Узбекистану – він народився у Ташкенті. А мати родом з Ростова, РРФСР. Познайомилися вони в Україні.

Моя мама вже 12 років проживає у Південній Кореї. Приїздила до нас в Одесу. Етнічні корейці, які опинилися в СРСР, можуть спокійно отримати робочу візу та поїхати туди жити й працювати. Цікаво, що у моєму свідоцтві про народження в графі «національність» також написано: «кореєць».

– Наскільки відомо, свій серйозний спортивний шлях ви починали саме з тайського боксу.

– Так, почав займатися тайським боксом у 14 років після переїзду до Одеси. Жив я на Молдованці, недалеко від Привозу, – не найбільш спокійний та безпечний район із суворими вуличними правилами. Тренер Павло Олексійович Батрину вирішив відкрити там залу й зібрати хлопців, які будуть до чогось прагнути. Ми досі на зв’язку, і він слідкує за усіма моїми боями. Спочатку в ту залу пішов займатися мій на рік старший брат, а потім привів і мене.

Арнольд Хегай. Фото: особистий архів Арнольда Хегая

«На мене дивилися: азієць, маленький. Думали: «Зараз я його зачеплю та дам по вуху»

– Старші хлопці цькували вас у дитинстві, особливо за етнічним принципом? Наприклад, комусь колір шкіри не сподобався чи розріз очей?

– Такого було дуже багато. Це розпочалося одразу, як я переїхав із маленького селища, де мене усі знали, до великого міста Одеса. Перший час я не міг перелаштуватися.

Я до тайського боксу 1,5-2 роки займався айкідо, тому вже мав деякі навички. Коли до нас з братом чіплялися у школі й нападали купою, то ми билися вдвох та стояли один за одного.

– Часто доводилося доводити свою правоту кулаками?

– Я до 23-25 років бився на вулиці, навіть коли мене трохи почали впізнавати. В останні роки свого життя в Одесі почав пересуватися на особистому транспорті, щоб менше зустрічатися з неадекватними невихованими людьми.

На мене дивилися: азієць, маленький тим більше. Думали: «Зараз я його зачеплю та дам по вуху». В підсумку не виходило, і по вуху отримували вони. Коли я відчував, що людина підходила з негативом, то намагався словами пояснити. Якщо не розуміли – доводилося карати.

– У житті когось нокаутували?

– За усю безліч разів, що я бився на вулиці, звичайно, таке бувало. Деталі краще розповідати не буду, а то подумають, що я якийсь головоріз:) Однак якщо людина від удару вирубалася, то ми повинні були подивитися та проконтролювати, щоб усе було в порядку.

Пару разів я потрапляв до поліції, бо навіть ламав руку через те, що когось бив. Праву якось так сильно зламав, що кістка забилася в кулак. На лівій були сильні забої.

Мені здається, навіть якщо я зараз повернуся в Україну та пройдуся по вулиці, то відчую цю напругу у свій бік. Я ж не можу усіх бити. Це вже мій заробіток. А якщо я когось вдарю й зламаю руку або вб’ю випадково? В мене сім’я. До хорошого це не доведе.

– Коли вперше спробували алкоголь?

– Коли був маленьким, то взагалі не пробував. Вперше випив пиво років у 17. Мені не сподобалося.

– А коли востаннє напивалися?

– Такого не було вже дуже давно. На сьогодні я можу випити бокал вина. Мені цього вистачає, щоб розслабитися.

– Після чого легше боксувати: після нокдауну чи 0,5 горілки?

– Я думаю, що після 0,5 горілки буде легше, цікавіше та хоробріше, скажемо так:) Можна ризикувати.

– Ви пам’ятаєте перші гроші, які заробили боксом?

– Перші гроші я заробив за друге місце на чемпіонаті світу з тайського боксу – 700 доларів. Мені тоді було 16 років. Віддав гроші мамі у розпорядження, бо родина їх потребувала.

Арнольд Хегай. Фото: особистий архів Арнольда Хегая

«У 16 років вже виступав за дорослу збірну України з тайського боксу, але через травму перейшов у бокс»

– Як відбувся ваш перехід з тайського боксу у бокс?

– Відбулося це через травму.

– Що з вами сталося?

– Вже через два роки занять тайським боксом, коли мені було 16, я виступав за дорослу збірну України. Мої однолітки тоді ще билися на юніорському рівні. Я розпочав у ваговій категорії 48 кг, де не було такої великої конкуренції, як, наприклад, у 60 кг. У 2008, 2009, 2010 роках я їздив на чемпіонати світу. У 2011 році встиг з’їздити на чемпіонат Європи. Постійно привозив медалі з міжнародних змагань.

У мене навіть не було думок, що я кудись піду з тайського боксу. Планував переходити в організацію К1, яка тоді дуже сильно розвивалася. Проте у 2011 році на чемпіонаті України, який слугував відбором на чемпіонат світу, я у першому ж раунді першого бою травмував коліно. І хоча продовжив поєдинок та виграв його, відчув, що в мене є суттєві проблеми.

На наступний день показав коліно, яке не міг зігнути, нашому лікарю збірної України, і він спочатку сказав, що це меніск. Ми скасували усі змагання, і я не продовжив участь у відборі, але очікувалося, що після операції через пів року зможу битися на чемпіонаті звіту.

Потім, коли я прийшов до іншого лікаря, який конкретно займається колінами, дізнався, що в мене розірвана передня хрестоподібна зв’язка. Він сказав, що на відновлення мені знадобиться мінімум шість-вісім місяців, а то й понад рік. Я був шокований!

– Так до кінця і не відійшли від цієї травми?

 – Я зробив операцію та через пів року почав тренуватися, однак, коли ставив блок, відчував якийсь дискомфорт у коліні. Зробив МРТ і виявилося, що в мене трохи розтягнулася зв’язка. Це сталося або під час відновлення, або так зробили під час самої операції. Мені потрібно було або звикати, або робити операцію наново.

Я продовжив ходити до зали й тренував лише удари руками. Раніше їх використовував суто для відвернення уваги суперника й бив переважно ногами. Тоді я навчався в інституті, і мій куратор одного разу запропонував взяти участь у змаганнях з боксу між ВНЗ. Оскільки більше було нікому, я погодився. Провів два хороших бої. У півфіналі з нокдаунами здолав майстра спорту, а фіналі зустрівся з Миколою Буценком. Він також в Одесі навчався. Думаю, як для другого боксерського поєдинку в житті, протистояв йому гідно. Відчув, що можу.

– З цього турніру й закрутилася ваша боксерська кар’єра?

– Так. Вже через місяць я взяв участь у наступному турнірі, і так почав їздити по змаганнях. Був навіть на одному чи двох чемпіонатах України. На одному з них у 2012 році ми, до речі, знову зустрілися з Буценком у першому турі, і я йому поступився.

Взагалі мене не полишало відчуття, що в Україні боксери не люблять «тайців». Не знаю чому. Можливо, через те, що вітчизняний бокс більше орієнтований на техніку та рух: вдарив – відійшов. А в тайському боксі більше фізичної боротьби. Коли я проводив свої перші боксерські зустрічі, то влаштовував рубку, хто б проти мене не виходив. Думаю, мене запам’ятали навіть ті, кому я програв.

А ще у мене була звичка з тайського боксу видихати на ударі: «Ааа». Деякі рефері не дозволяли мені дихати, або казали, щоб я робив це тихо. Наскільки знаю, то немає такого правила у боксі, щоб я закрив рота й не дихав. Однак вони мені заважали на початку. Пізніше вже почали звикати.

«Якби я не провів бої в росії, можливо, взагалі б завершив спортивну кар’єру»

– Початок професійної кар’єри у вас склався у росії. Чому так вийшло?

– В один момент я зрозумів, що для того, аби в боксі на любительському рівні досягти суттєвих успіхів та потрапити до національної збірної, потрібно витратити дуже багато часу. Тому вирішив спробувати одразу рухатися у профі. У 2015 році отримав візу у США та поїхав туди на три місяці з ціллю знайти собі менеджера. Тоді мені було 22 роки, здається.

У США я потренувався, поспарингував, подивився що і як. Постояв у парі з багатьма боксерами з гарною статистикою та зрозумів, що можу бути на рівні. Хоча й мав куди зростати.

Там я познайомився з одним сильним боксером-росіянином. Він мав менеджера вірменина, який жив у Москві та влаштовував там шоу. Він запропонував мені: «Давай я поговорю зі своїм менеджером з приводу тебе». Так мені влаштували перший професійний бій, який я виграв нокаутом у першому раунді. Менеджеру сподобався мій ударний видовищний стиль, і він у той же вечір запропонував контракт. Протягом першого року я бився ледве не кожен місяць.

Коли я нокаутом наприкінці десятого раунду переміг суперника, який йшов з рекордом 11-0, і стало зрозуміло, що потрібно рухатися далі. Той менеджер вже не мав можливості просувати мене, адже для цього потрібно було вкладати великі гроші. Я підписав свій перший контракт з американською компанією промоутера Дмитра Саліти.

– Чи не шкодуєте зараз про те, що багато виступали у росії після початку війни у 2014 році?

– Як я можу шкодувати про те, що було? Ми не можемо виправити наше минуле. Якщо подивитися, як усе склалося, то якби я там не провів бої, то, можливо, взагалі б завершив спортивну кар’єру.

Намагався знайти промоутера в Україні, який мною б зацікавився, приїздив на спаринги до Києва, ще кудись... Однак таких точно не було. Потім шукав у Європі. Також не вийшло не домовитися. Напевне, через те, що в мене не було любительської кар’єри. Це важливо, коли переходиш у профі. Плюс я був після травми. Для повернення на минулий рівень у тайському боксі знадобилася б пара років. Не знаю. Я отримав хороший досвід. 

На той момент у нас начебто були нормальні відносини. Мене впускали, я спокійно бився та приїздив додому. Ніяких проблем. Зараз вже важко про це думати.

– А зараз підтримуєте контакти зі своїми знайомими з росії?

– Колишній менеджер мене вітає після боїв. Іноді пише. Він був частиною моєї кар’єри, і я не можу з ним не спілкуватися. Не бачу в цьому сенсу.

Залежить ще від людини, як вона ставиться до усього цього. В мене серед нових контактів не було друзів. Більшість друзів з Одеси, які жили та працювали там, поїхали. Ми з ними на зв’язку.

– Хейт від українців прилітав за виступи у росії?

– Коли почалася війна, то було лише таке, що мені писали, мовляв: «Чому ти не закликаєш своїх знайомих з росії виходити на вулиці?». Близькі та друзі розуміють, що я – громадянин України та всюди її представляю. Тому ніхто мені нічого пред'явити не може. Якщо ми захочемо один одному висловити якесь невдоволення, то зробимо це напряму в очі.

«Хто з боксерів міг би очолити НОК? Повинен бути хтось дуже грамотний та чесний. Ломаченка б поставив»

– У якому бою вам вдався найефектніший нокаут в кар’єрі?

– Це було у поєдинку проти російського хлопця Валерія Третьякова у 2017 році, про який я раніше розповів. Той бій дав великий поштовх. Мене помітили та забрали у США. В Україні, до речі, також на мене більше звернули увагу. Звичайно, про моє існування знали, але після тієї перемоги почали запрошувати на телебачення і так далі.

– А хто був найбільшим треш-токером на вашому шляху?

– У своєму другому поєдинку у США, у Філадельфії, я зустрівся з місцевим Хорхе Діасом. Ось він забагато говорив. Весь час щось бурчав англійською, хоча його зухвалих матюків я не розумів. Попросив товариша перекласти, і він мені сказав, що той на мене лається. Мовляв, надере мені дупу. Я подумав: «Ну, ок, спробуй». В підсумку, я йому надер дупу:) Літав у мене в нокдауни.

Олександр Усик. Фото: Instagram

– Топ-5 боксерів незалежно від вагової категорії за вашою версією.

– Перший – Олександр Усик. Він зробив нереальні речі, ставши абсолютом у двох вагових категоріях. До того ж він побив найсильніших хлопців, які там були.

Другий – Теренс Кроуфорд. Також ставав абсолютним чемпіоном світу у двох вагових категоріях. Цей хлопець завжди у гарній формі та виграв достроково багатьох сильних боксерів. Він мало говорить та багато тренується. Зразковий сім’янин.

Третій – Василь Ломаченко. Взагалі вважаю, що він – один з найсильніших  та гідний перебувати навіть на першому місці. Він був ледве не першим після братів Кличків, хто гучно заявив про український бокс закордоном, коли засвітився у США. Дуже його поважаю.

Таке враження, що щось в нього йде не так. Він важко працює та завжди перебуває у хорошій формі, приймає будь-які бої. Як на мене, багато разів йому просто не пощастило.

Четвертий – Наоя Іноуе. Це один з найнебезпечніших хлопців. В нього дуже сильний удар, що нокаутує.

П’ятий – Канело Альварес. Мені подобається його стиль боксу та те, що він дуже довго тримається на високому рівні, вже років 10-12. Канело вигравав пояси у багатьох вагових категоріях.

– Ви себе колись бачите спортивним чиновником?

– Мабуть, мені було б це цікаво, чесно кажучи. Не знаю, чи підтримають мене в Україні люди, бо я кореєць, і через це у мене раніше виникало багато нюансів. Однак в Одесі, можливо, щось і міг би очолити.

– Місцеву федерацію боксу?

– Нууу, можливо. Було б цікаво. Важко зараз сказати.

– А хто з українських боксерів гіпотетично у майбутньому міг би очолити НОК?

– Повинен бути хтось дуже грамотний та чесний. Навіть не знаю. Дуже важка посада. О! Ломаченка б поставив.

– Про що ви мрієте?

– У спорті на сьогодні мрію виграти пояс чемпіона світу. У житті мрії типу великого дому чи крутої машини не маю. Хочеться, щоб сім’я була поряд та усі були здорові. Бажаю просто насолоджуватися життям, поки ми тут і це можливо.